2015-09-06
1739
Система – це сукупність взаємопов'язаних складових, що взаємодіють між собою. Складовими системи є не тільки матеріальні об'єкти, але й відносини, і зв'язки. Система, одним з елементів якої є людина, називається ергатичною, наприклад, система: «людина-машина-навколишнє середовище»).
Системний аналіз – це сукупність методологічних засобів, які використовуються для підготовки і обґрунтування рішень складних проблем.
Принцип системності розглядає явища в їх взаємному зв'язку, як цілісний комплекс. Наприклад, таке системне явище як горіння (пожежа) можливе за наявності наступних компонентів: горюча речовина, окислювач, джерело займання. При виключенні хоч би одного з перерахованих компонентів існування системи неможливе.
Метою системного аналізу безпеки є виявлення причин, що впливають на появу небажаних подій (аварій, катастроф і т.п.) і розробка попереджувальних заходів, що зменшують вірогідність їх появи.
Людина є одним з елементів системи «людина-середовище». Однак, цей елемент активно впливає на всю систему. У процесі розвитку людства між людиною і навколишнім середовищем установилася деяка рівновага. Це відбулося тому, що система «людина-середовище», як і будь-яка інша велика система, відповідно до законів системотехніки, прагне до стабільності. Рівновага між людиною і навколишнім середовищем характеризує ступінь стабільності системи «людина-середовище». Будь-який вплив елементів системи один на одного, що порушує стабільність системи, варто вважати шкідливим. Отже, безпечним може вважатися стан найвищої стабільності системи, тобто такий стан, при якому виключені шкідливі впливи елементів системи один на одного. Отже, безпека – це такий стан системи «людина-середовище», при якому життю і здоров'ю людини не загрожує вплив шкідливих і небезпечних факторів.
Проте, у процесі своєї життєдіяльності людина постійно прагне впливати на навколишнє середовище, бажаючі щонайкраще пристосувати його до своїх потреб. Ці впливи змінюють стан системи «людина-середовище», порушуючи її рівновагу. У загальному випадку, такі зміни можуть бути позитивними, негативними і несуттєвими. Для того, щоб зміну можна була вважати позитивною або хоча б несуттєвою, повинні бути виявлені і нейтралізовані усі фактори, що зменшують ступінь безпеки системи. Рішення, що враховують усі ці фактори, будемо називати правильними. Проте, історія розвитку людства свідчить про те, що правильні рішення приймаються вкрай рідко. Це пояснюється неточною інформацією, а також тим, що навіть з аналізу наявної інформації приймаються неправильні висновки і приймаються неправильні рішення. Прикладами неправильних рішень є такі:
• великомасштабні іригаційні заходи призвели до обміління рік Амудар’я і Сирдар’я, у результаті чого на грані загибелі опинився цілий регіон навколо Аральського моря;
• будівництво дамби у Фінській затоці, що захищає Санкт-Петербург від повеней, призвело до застою і гниття вод затоки і загибелі багатьох рослин і тварин;
• широке застосування в побуті і виробничій діяльності фреону привело до ушкодження озонового прошарку, у результаті чого значно посилився вплив на поверхню Землі ультрафіолетового випромінювання Сонця.
Навіть у повсякденному житті для ухвалення правильного рішення людина здатна одночасно сприймати, аналізувати і враховувати вплив не більш 7 різноманітних факторів. Реальна кількість факторів, що впливають, набагато більше, тому неминучі помилки при їхньому аналізі і, отже, прийняття неправильних рішень.
Отже, будь-яку діяльність людини стосовно навколишнього середовища варто вважати шкідливою. Тому в екології виникло поняття презумпції шкідливості — будь-яка зміна в природі повинна вважатися шкідливою доти, поки не буде доведено протилежне.
З погляду презумпції шкідливості всі впливи людини на навколишнє середовище можна розділити на два класи — забруднення і зруйнування.
Забруднення – це такий вплив, що приводить до уповільнення, припинення природного процесу і його відновленню після припинення впливу.
Зруйнування – це такий вплив, у результаті якого відбувається знищення природного процесу і після припинення якого природний процес не відновлюється.
З іншого боку, порушення природної рівноваги, екологічні і техногенні катастрофи спричиняють негативний вплив на людину, знижуючи його безпеку, загрожуючи його життю і здоров'ю. Таким чином,
безпека життєдіяльності – це системна категорія, що характеризує стабільність системи «людина-середовище».
Життєве середовище людини складається з трьох компонентів – природного, соціального (або соціально-політичного) та техногенного середовищ.
З одного боку людину оточують земний грунт, повітря, водоймища, рослини, звірі, птахи, риби, мікроорганізми, тобто об'єкти природного походження і створені ними екологічні системи. Природні об'єкти утворюють поля, ліси, гори, ріки, озера, моря, океани, континенти. Це оточення зветься природним середовищем. У ньому переважно діють закони природного розвитку – фізичні, хімічні, геологічні, біологічні. В ньому відбуваються дощі, бурі, землетруси, виверження вулканів, тектонічні дислокації тощо. Природними об'єктами також є космічні об'єкти – сонце, місяць, планети, зірки, комети, астероїди. Сонце і місяць викликають припливи і відпливи води, а також відповідний рух земної кори. Сонце живить енергією всі біологічні об'єкти, а також спричиняє переміщення повітряних мас, внаслідок чого на Землі змінюється рельєф, відбувається кругообіг води і біологічних речовин. Фактично вся енергія, яку використовувала і використовує людина, за винятком ядерної, є трансформованою і накопиченою на Землі за мільярди років сонячною енергією. Метеорити, що падають на Землю, спричиняють не лише локальні, а й глобальні катаклізми.
З другого боку людину оточують інші люди. Форми спільної діяльності людей, що історично склалися і характеризуються певним типом взаємовідносин, утворюють людську спільноту, або соціум.
Соціум – це специфічна система, свого роду організм, що розвивається за своїми особливими законами, які характеризуються надзвичайною складністю. У соціумі взаємодіє величезна кількість людей. Результатом їх зв'язків стають особливі умови життєдіяльності та особливе оточення, які створюються в окремих соціальних групах. Ці умови можуть впливати, на інших людей, які не входять до цих груп. Все це утворює соціальне або соціально-політичне середовище. Процеси, що відбуваються у суспільстві загалом і в окремих суспільних групах, вивчають суспільствознавство та соціологія. Закономірності поведінки та діяльності окремих людей, зумовлені належністю їх до певних соціальних груп, та психологічні характеристики цих груп досліджує соціальна психологія. Вплив соціальних чинників на стан здоров'я суспільства вивчає соціальна гігієна.
Третім компонентом життєвого середовища є житло, транспорт, знаряддя праці, промислові та енергетичні об'єкти, зброя, домашні і свійські тварини, сільськогосподарські рослини, тобто матеріальна культура, створена людством за час його існування. Це оточення формується людиною фактично в односторонньому порядку без участі природи, а переважно за її рахунок і є сукупністю досягнень суспільства в результаті матеріального і духовного розвитку. Слово, яким можна охарактеризувати таке оточення, є культура у широкому його значенні. Таке середовище називається техногенним, штучним, побутово-виробничим або ж антропогенним.
Техногенне середовище склалося в процесі трудової діяльності людини. Воно багатопланове. Сутність його знаходиться там, де закінчується природа і починається людина, причому не як біологічна істота, а як істота, що мислить, має мораль і естетичне відчуття. До об'єктів матеріальної культури належить будь-яка матеріальна субстанція, яка створена трудовою діяльністю людини. Навіть запах парфумів у цьому плані принципово відрізняється від запаху квітів, оскільки парфуми створені людиною, а квіти – Богом.
