Алгоритм роботи шкільного психолога щодо супроводу дітей

У процесі їх адаптації до школи

Питання підготовки дитини до школи, адаптації її до шкільного оточення є предметом постійної уваги та вивчення педагогів та психологів. Вступ до школи ­– один із найважливіших, водночас, найскладніших етапів життя дитини, який супроводжується ломкою динамічного стереотипу, що склався в дошкільний період. Систематичні навчальні заняття в школі, різке зниження рухової активності, значне статичне напруження, нові обов’язки і вимоги дисципліни – усе це для учня першого класу є великим навантаженням. Л.І. Божович одна з перших проаналізувала психологічний зміст переходу дошкільника до статусу школяра, зазначала, що зі вступом дитини до школи перебудовується весь хід її життя. Аналізуючи зміни, які відбуваються в житті дитини зі вступом до школи, Л.І. Божович робить висновок, що “перехід від дошкільного дитинства характеризується вирішальною зміною місця дитини в системі доступних їй соціальних взаємин і всього її способу життя” [ 3; 209].

Отже, зі вступом до школи основні зміни відбуваються у внутрішній позиції дитини. Однак, для того, щоб у дитини з’явилась внутрішня позиція школяра, необхідна наявність певного ступеня готовності до шкільного навчання. На кінець дошкільного віку у дитини формуються якості особистості, які становлять необхідну передумову її нормального переходу до періоду шкільного дитинства. Саме рівнем сформованості цих якостей і визначається готовність до навчання в школі.

До кінця дошкільного віку дитина має бути підготовлена до нового життєвого статусу – статусу учня, якому потрібен комплекс тих якостей, котрі формують вміння вчитися. Цей комплекс якостей називають психологічною готовністю до навчання в школі. Вона складається з мотиваційної, інтелектуальної, вольової та соціально-психологічної готовності і включає позитивне ставлення до школи, навчання (мотиваційна готовність), достатньо високий рівень розвитку довільності (вольова готовність), наявність певного обсягу знань, вмінь, навичок, відповідний рівень розвитку пізнавальних процесів (інтелектуальна готовність), сформованість якостей, що забезпечують встановлення взаємовідносин з ровесниками та дорослими, виконання спільної діяльності, входження в життя класного колективу (соціально-психологічна готовність).

Організація ефективного психологічного супроводу дитини з перших днів перебування її в навчальному закладі прискорить процес адаптації її до шкільного життя, та забезпечить створення соціально-психологічних умов для успішного навчання і психологічного розвитку в ситуаціях шкільної взаємодії.

Отже, психологічний супровід – комплексна діяльність практичного психолога, спрямована на створення системи соціально-психологічних умов, що забезпечують успішне навчання кожної дитини в конкретному шкільному оточенні, в рамках якої можуть бути окреслені три обов'язкові взаємопов'язані компоненти:

1. Систематичне дослідження психолого-педагогічного статусу дитини (тобто відповідність з одного боку – тих вимог, які ставить перед дитиною школа, з іншого – особливостей розвитку школяра), та динаміки її психічного розвитку в процесі шкільного навчання.

2. Створення соціально-психологічних умов для розвитку особистості учнів та їх успішного навчання.

3. Створення спеціальних соціально-психологічних умов для надання допомоги дітям, що мають проблеми в розвитку та навчанні [ 2; 24]. Діагностична діяльність практичного психолога, який працює в рамках моделі супроводу, спрямована на виявлення найбільш важливих особливостей діяльності, поведінки та психічного стану дитини, які мають бути враховані в процесі психологічного та педагогічного супроводу.

На практиці це реалізується за допомогою проведення діагностичних мінімумів – комплексу методик, за допомогою яких вивчається питання, актуальне для даного вікового періоду в межах визначеної паралелі. Тобто, діагностування проводиться з усіма учнями визначеної паралелі та дає можливість виокремити з даної вибірки групу учнів, які потребують подальшої роботи.

Наступний етап - проведення поглибленого або диференційованого діагностування, з метою уточнення причини різних психолого-педагогічних труднощів дитини, що виникають у процесі її взаємодії із шкільним оточенням. Узагальнення отриманих результатів діагностування та підготовка до психолого-педагогічного консиліуму.

З приходом дитини до школи перед психологом постають два важливі завдання супроводу, які не можуть бути вирішені одночасно.

Перше – вивчення готовності дитини до навчання в школі, надання допомоги дітям з низьким рівнем готовності та допомога вчителю в модифікації навчального процесу з врахуванням результатів вивчення.

Друге – адаптація учнів до навчання у школі, створення умов для ефективної взаємодії дитини з новим оточенням та допомога учням, у яких виникають труднощі при взаємодії.

Сучасні методики, які є в арсеналі кожного психолога, не дають можливості своєчасно, ще до зміни соціально-педагогічної ситуації, спрогнозувати всі можливі варіанти адаптаційного періоду школяра с виключенням деструктивних шляхів пристосування. Високий рівень психологічної готовності дитини до школи не гарантує однозначно ефективної адаптації її до шкільного оточення. Тому доцільно проводити вивчення в межах двох діагностичних мінімумів: 1) на предмет вивчення психологічної готовності, 2) вивчення адаптації школяра.

Розглянемо забезпечення психологічного супроводу в межах одного діагностичного мінімуму (таблиця 1).

Таблиця 1

(ОМ) Організаційно-методична підготовка до проведення діагностичного мінімуму на паралелі 1-х класів

Дослідження психолого-педагогічного статусу дитини (тобто відповідність з одного боку – тих вимог, які ставить перед дитиною школа, з іншого – особливостей розвитку школяра), та надання рекомендацій педагогам щодо врахування індивідуальних особливостей учня при плануванні навчально-виховного процесу.

Відповідно напрями діяльності психолога в рамках психологічного супроводу можна окреслити наступним чином: