Робота шкільного психолога з батьками

Формування у батьків дітей з психофізичними порушеннями компетентності, адекватного ставлення до інтеграції їхніх дітей у загальноосвітній школі та готовності бути співучасниками педагогічного процесу – одне з найважливіших завдань шкільного психолога. Взагалі, від освіти батьків, їхнього уміння стати партнерами педагога і психолога у корекції розвитку і навчанні дитини залежить сенс впровадження інклюзивного навчання.

Незважаючи на те, що ідея інклюзивного навчання великою мірою ініційована батьківською громадськістю, багато батьків бояться, що їхнім дітям буде незатишно у середовищі здорових ровесників, що вони не зможуть увійти у дитячий колектив. Ці побоювання мають під собою реальний грунт. Уже відомі випадки, коли батьки вирішувати забрати дитину з церебральним паралічем, яка цілком самостійно пересувалася, із загальноосвітньої школи і повернути до спеціальної. Щоб дитина почувалася повноцінним членом учнівського колективу, потрібні чималі зусилля усіх учасників інклюзивного процесу. Важливе завдання психолога – допомогти батькам навчитися робити вибір серед різних форм навчання дитини з особливими освітніми потребами. Для цього вони повинні добре розуміти переваги і недоліки кожної. На наш погляд, у сьогоднішніх умовах функціонування нашої загальної освіти, найоптимальнішими умовами навчання і соціальної адаптації може бути мережа спеціальних класів у загальноосвітніх масових школах. Це дозволило б розв’язати найгострішу проблему – забезпечити проживання дітей у сім’ях, а не в інтернатах. Крім того, у спеціальному класі можна реалізувати усі надбання корекційної педагогіки. У цих умовах можна знайти чимало способів для залучення учнів спеціального класу до участі у багатьох загальношкільних справах і широкого спілкування. Переваги спеціальних класів повинні добре усвідомлювати батьки.

До приходу у загальноосвітню школу дітей з особливими освітніми потребами потрібно готувати і батьків здорових дітей. Часто вони побоюються зниження уваги педагога до їхніх дітей і як наслідок – неповну реалізацію їхнього потенціалу навчання і розвитку. Такі побоювання небезпідставні, якщо не дотримано усіх умов функціонування інклюзивного класу.

Є й безпідставні страхи у батьків здорових дітей: вони бояться травмування своїх дітей спогляданням трагічних явищ життя – хвороб, каліцтва. Тимчасом здоровим дітям зовсім не зашкодило б навчитися бачити чужу біду і приходити на допомогу. Необхідно долати й упередження, які не мають нічого спільного з дійсністю, і зумовлені браком елементарних знань про порушення психофізичного розвитку дітей, їхні можливості та обмеження. Так, дехто вважає, що здорові діти «наберуться» від хворих їхніх вад, наприклад, почнуть неправильно розмовляти, повторювати хворобливі мимовільні рухи дітей з церебральним паралічем тощо.

Отже, поряд із загальною просвітницькою роботою серед батьків обох категорій дітей психологові доведеться брати участь у розв’язанні конфліктів, консультувати окремих батьків.

Формування навичок спілкування у здорових дітей та дітей з особливими освітніми потребами;

Окремим дуже важливим завданням для шкільного психолога є оптимізація спілкування дітей з особливими освітніми потребами з їхніми однокласниками та у шкільному дитячому колективі в цілому. Справді, навіть сама ідея інтеграції дітей цієї категорії у єдиній освітній системі великою мірою визначається потребою розширення їхніх контактів у соціальному середовищі, збільшення можливостей самореалізації та соціальної адаптації.

Розвиток соціальної взаємодії дітей реалізується у співпраці шкільного психолога з педагогом інтегрованого класу і педагогічним колективом у цілому.

Формування позитивної взаємодії дітей обох категорій у єдиному колективі потребує наповнення конкретним змістом і технологіями. Ефективною може бути групова робота, спрямована на здобуття здоровими дітьми необхідних знань про проблеми їхніх однокласників з певними обмеженнями та про їхні можливості, вироблення навичок спілкування, взаємодопомоги.

Виходячи із поставлених завдань у програму роботи з дітьми можна включати елементи гри, різних вправ, спрямованих на розвиток толерантного ставлення до людей із фізичними і психологічними особливостями, формування навичок спілкування, взаємодопомоги. Наприклад, для поглиблення розуміння стану дітей з різними психофізичними порушеннями та розвитку толерантного ставлення до них, готовності і вміння прийти на допомогу, можна використати форми роботи, рекомендовані Карпою М.І.

Інформація про певне обмеження (наприклад, дитячий церебральний параліч), з яким приходить одна дитина чи кілька дітей у клас (чи такі діти навчаються у сусідньому окремому класі, з якими діти постійно зустрічаються на перерві, у позакласних справах і які можуть бути потенційними партнерами у спілкуванні). Це може бути розповідь перед тим, як діти познайомляться. У ній потрібно зрозуміло і просто пояснити, чому виникає те чи інше порушення, які у дитини при цьому обмеження і які можливості. Добре було б розповісти приклади, коли люди із обговорюваним порушенням досягали великих успіхів у навчанні, творчості. Конче важливо наголосити, що таке порушення виникає з народження і ніхто із здорових дітей на нього не захворіє, тим більше – не може заразитися.

Провідна думка цього заняття, яку потрібно донести до дітей: на Землі усі потрібні, кожен – неповторний. В заняття можна включити елементи гри, наприклад, „Різні квіти”. Для цього потрібно мати фото чи малюнки різних квітів. Кожен обирає найкращу, на його думку, квітку і аргументує свій вибір. Звичайно, діти оберуть різні квіти. Ведучий підсумовує, що кожна квітка гарна по-своєму і хтось її дуже любить, без неї на Землі чогось би бракувало. Так само й люди: немає кращих і гірших, кожен чогось не може, а щось уміє дуже добре. Люди, які мають фізичні обмеження, дуже мужні, бо вони долають труднощі, які не всім випадають на долю. На завершення заняття ведучий пропонує погратися в „Пошту” і показує скриньку, яка буде прикріплена у певному місці. У неї можна вкидати папірці із запитаннями, власними міркуваннями, які виникли під час бесіди і на які хотілося б почути відповідь. Обговорення „пошти” відбувається на наступному занятті.

Продовженням бесіди може бути тема: „Як я можу допомогти своєму товаришу” Обговорюються питання: „ Чи вмію я допомогти?”, „Чому я іноді уникаю спілкування і не пропоную допомоги?”, „Чого я хотів би навчитись?”. Висновок з обговорення цих питань: потрібно більше знати, а для цього більше спілкуватися. Тут дуже корисними можуть виявитися так звані симулятивні вправи, які дозволяють краще зрозуміти стан товариша, його труднощі. Наприклад, дітям роздають великі, незручні, грубі рукавиці і пропонують спробувати в них виконувати звичайні дії: їсти, писати, застібати ґудзики, підняти з підлоги щось дрібне і т. ін. Після цих спроб дітям пояснюють, що такі проблеми можуть виникати у дітей з церебральним паралічем через порушення рухів і тактильної чутливості.

Деякі симулятивні вправи можуть бути корисними не тільки для розуміння дітей з церебральним паралічем, але й з розумовою відсталістю, з порушенням слуху. Так, дітям можна запропонувати вправу, яку назвемо „Іншими очима”. Перед її виконанням ведучий розповідає, що різні люди бачать світ по-різному. Щоб розуміти людину, потрібно спробувати навчитися бачити навколишнє очима інших. Далі діти ходять по кімнаті і намагаються побачити предмети з різної перспективи: присісти, лягти, стати на стілець, закрити одне око, примружити очі.

Вправа „Хаос звуків” дає можливість спробувати зрозуміти те, що всі кажуть одночасно.

Вправа „Порозумітись без звуків” – кожній дитині дається написане на картці речення і пропонують донести його зміст іншій дитині з допомогою жестів, міміки.

Одне чи кілька занять можна присвятити читанню оповідань, розповіді історій, які виникають навколо дітей з особливими потребами.

За наявності спеціального класу, де навчаються діти з церебральним паралічем, з розумовою відсталістю, сенсорними порушеннями, такі заняття можуть бути корисними для учнів усіх початкових класів, які у приміщенні школи та позакласних заходах найбільше спілкуються з цими дітьми. Усі заняття психолог здійснює у співпраці з педагогами.

З усіх означених питань необхідно підвищувати компетентність і педагогів.

Література:

1. Божович Л.И. Личность и ее формирование в детском возрасте / Божович Л.И. – М.: Просвещение, 1968.

2. Венгер А.Л. Психологическое консультирование и диагностика. Практическое руководство. Часть 1 / Венгер А.Л. – М.: Генезис, 2001. – 160 с.

3. Венгер А.Л. Психологическое консультирование и диагностика. Практическое руководство. Часть 2 / Венгер А.Л. – М.: Генезис, 2001. – 128 с.

4. Ілляшенко Т.Д. Чому їм важко вчитися: діагностика і корекція труднощів у навчанні молодших школярів / Ілляшенко Т.Д. – К.: Початкова школа, 2003. – 128 с.

5. Ілляшенко Т.Д. Що означає підготувати гіперактивну дитину до навчання у школі. / Ілляшенко Т.Д. // Психолог дошкілля. – 2013. - № 6. – С. 4 – 6 – (Бібліотека «Шкільного світу»).

6. Карпа М. І Методи психопрофілактики та психокорекції адаптаційних розладів сиблінгів дітей з психофізичними вадами.// Науковий часопис НПУ імені Драгоманова. Серія № 12. Психологічні науки: Зб. Наукових праць. – К.: НПУ імені М.П. Драгоманова, 2006. - № 14 (38). – С. 178- 181.

7. Колупаєва А.А. Інклюзивна освіта: реалії та перспективи: монографія. / Колупаєва А.А. – К.: Самміт-книга, 2009 – 272 с. З іл.

8. Обухівська А.Г. Психологу про дітей з особливими потребами у загальноосвітній школі / Антоніна Обухівська, Тамара Ілляшенко, Тамара Жук. – К.: Редакції загальнопед. газет, 2012. – 128 с. – (Бібліотека кільного світу»).

9. Проскура О.В. Психологічна підготовка вчителя до роботи з першокласниками: навч. посіб. для студентів педагогічних факультетів / Проскура О.В. – К.: Освіта, 1998. – 199 с.

10. Романчук Олег. Гіперактивний розлад з дефіцитом уваги у дітей. Практичне керівництво./ Олег Романчук – Львів. Видання навчально-реабілітаційного центру „Джерело”, 2008 – 324 с

11. Стадненко Н.М. Методика діагностики відхилень в інтелектуальному розвитку молодших школярів. Видання друге, перероблене і доповнене./ Стадненко Н.М., Ілляшенко Т.Д., Обухівська А.Г. – Кам’янець-Подільський: Видавець ПП Зволейко Д.Г., 2006 -36 с.: Дидактичний матеріал: комплект А і Б (45арк.).

12. Стадненко Н.М. Психологічна готовність до навчання дітей шестилітнього віку. Методика діагностики та корекційно-розвиткові заняття. / Стад ненко Н.М., Ілляшенко Т.Д., Обухівська А.Г. – Кам’янець-Подільський: Видавець ПП Зволейко Д.Г., 2006. – 52 с.: + Картки (14 с.)