Найбільші заповідники України

підлягають охороні усі природні тіла та взаємозв'язки між ними. Го­ловне призначення заповідників полягає в збереженні і розвитку в при­родних умовах особливо цінних або тих, що зникають, представників рослинного і тваринного світу, збереженні екологічних систем як ета­лонів природи.

В Україні найбільшими є заповідники Чорноморський, Дунайський, Карпатський біосферні, Поліський, Асканія-Нова.

Карпатський біосферний заповідник (площа 12,8 тис. га) має особли­ве значення. Це єдина територія, де можна побачити всі характерні для середньої Європи висотно-зональні пояси дубових, букових, смерекових лісів, субальпійської та альпійської рослинності. Тут понад 800 вадів квітко­вих рослин. Близько 1/5 частини всієї флори України росте на цій за­повідній території. Серед поширених рослин чимало ендемічних — дзво­ники буковинські, жовтець карпатський, астрагал України та інші, які більше ніде не трапляються. Різноманітним, багатим і цікавим є тваринний світ.

Чорноморський біосферний заповідник — один з найбільших в Ук­раїні. Його було створено в 1927 р. з метою охорони перелітних і місце­вих птахів та інших цінних місцевих тварин і рослин.

У степовій зоні України в Херсонській області розташовано один з найдавніших заповідників — Асканія-Нова. Його почали створювати ще наприкінці XIX ст., коли було закладено приватні ботанічний сад і зоопарк. У 1919 р. Асканію-Нову було оголошено національним пар­ком, а в 1921 р. — заповідником. Тут у вільному і напіввільному стані утримують тварин майже з усіх континентів планети — бізонів, зубрів, фазанів, страусів. Є тут також дендропарк.

У зв'язку з тим що антропогенний вплив набув глобального характе­ру, а екологічні зміни стають дедалі необоротнішими, виникла потреба створити спеціальну систему екологічного моніторингу (стеження) нав­колишнього середовища. З цією метою на базі звичайних заповідних територій у різних географічних зонах на великих площах було створе­но біосферні заповідники. На відміну від звичайних, до біосферних належать території не тільки з природними, а й з господарськи­ми або іншими дуже зміненими екосистемами, що потребують віднов­лення. Біосферні заповідники мають три основні зони: 1) ядро, яке утворює територія, досить віддалена від районів з інтенсивною госпо­дарською діяльністю, де майже не відчувається антропогенний вплив; 2) буферна зона, яка охоплює території, де вплив людини виявляється слабко; 3) зона, яка охоплює площі, де відбувається активна господарська діяльність, наслідки якої вивчаються.

Функції біосферних заповідників такі: об'єктивне оцінювання стану навколишнього середовища і прогнозування техногенного впливу на біосферу; джерело інформації про стан екосистем, що зазнали змін внас­лідок господарської діяльності людини; міжнародне співробітництво в галузі контролю й охорони природного середовища, збереження гено­фонду біосфери.

Всесвітня система біосферних заповідників почала створюватися з 1973 р. в рамках Міжнародної наукової програми ЮНЕСКО "Люди­на і біосфера". Нині у світі існує близько 300 біосферних заповідників, а в Україні цього статусу набули 4 заповідники — Чорноморський, Асканія-Нова, Карпатський і Дунайський.

Заказники. Це території, де протягом певного часу охороняються окремі види тварин і рослин та інші складові природного комплексу. Інші природні ресурси тут можуть використовуватися у разі, якщо це не завдає шкоди об'єктам, що охороняються. В Україні заказники ство­рюють насамперед там, де є види рослин і тварин, які занесено до Чер­воної книги.

Основна мета створення заказників — збільшення кількості промис­лових тварин, охорона рідкісних тварин і рослин, створення сприятли­вих умов для перелітних птахів чи інших мігруючих видів, збільшення запасів цінних лікарських рослин, відтворення порушених діяльністю людини ландшафтів.