Еволюція політичних партій та ідеологій після Першої Світової війни

Внаслідок ПСВ кардинальних змін зазнав соц.-політичний розвиток Європи. Мідвоєнний період характеризується трансформацією вже існуючих політ. рухів та виникненням нових.

Консерватизм: через опирання на монархію, дворянство та великих землевласників, що найбільше спричинились до розв’язання війни, суттєво втратив свою популярність. Відповідно у самому русі почались трансформаційні процеси: 1) Розширення соц.. бази за межи феодальної аристократії до селянства та захисту їх інтересів; 2) В багатьох країнах конс. Еволюціонує пристосувавшись до нових реалій;

ВБ: 1) Ввівся курс на буржуазію, як основну соц.. платформу партії; 2) Зменшується представництво сільського дворянства, а більшає керівників господарських та промислових обєднань, чим було відібрано частину прихильників у лібералів; 3) Визначальним в партії були здібності та харизма лідера.

Нім. Консерватори не змогли пристосуватись до нових умов і виробити новий політичний курс. Німецька Консервативна партія перейменувалась на Німецьку Національну Народну партію, що свідчило про розширення соц.. бази та висунення ідеї національного зміцнення. Також окрім земельної аристократії заручається підтримкою великої промисловості. Та аграріїв. До поч.. 30-х. рр.. НННП виступає опозицією до демократичного ладу в країні.

Ще одним представником виступає – Християнська Консервативна партія (селяни, дрібне дворянство та дрібна буржуазія).

Іт. Народна партія на поч.. 1919 р. виступала за політичні та соціальні реформи в країні. Виражали прагнення селянства.

США: Республіканська партія, що базувалась на промисловцях та фінансистах. Управління на базі «твердого індивідуалізму» - саморегулювання економіки без держ. втручання. у 20-х. рр.. домоглися обмеження дії антитрестових та антимонопольних законів, передали приватні руки ряд оборонних підприємств.

Лібералізм: попри те, що до війни лібералізм був одним із найоптимальніших устроїв після утворення Веймарської республіки почав поступово занепадати.

ВБ: після відходу Д. Ллойд-Джорджа від політики у 1922 р. ліберальна партія відходить на задній план.

Нім: розкол на правих, на чолі із Г. Штреземаном (Німецька Народна партія), де в середині партії була конкуренція між промисловцями та монархістами та лівих, які на виборах 1919 р. отримали 19 % голосів, але суттєвого нічого не створили.

Іт: після війни втратили домінування на користь соціалістів та Народної партії.

Фр. Лібералізм зберіг стабільні позиції на чолі із Ліволіберальною партією радикал соціалістів.

США: В 30-х. рр.. еволюціонує в неолібералізм який і був відображений в «новому курсі» Рузвельта, що базувався на втручання держави в економіку та реформістській політиці. Таким чином Демократична партія отримала підтримку робітників, негрів, ліберальної буржуазії та інтелігенції.

Соціал-демократія: Після ПСВ та кризою традиційних політичних рухів швидкого поширення набуває соціал-демократія, яка являє собою не радикальну форму соціалізму. Основна мета соц..-дем. – це досягнення соціалізму не революційним шляхом, а еволюційним, тобто шляхом демократичних змін у вже існуючій капіталістичні системі. Досягнути цього ж було можливо отриманням більшості в парламентах.

З метою вирішення проблем робітничого класу та узгодження подальшої діяльності що до трансформації капіталізму у соціалізм у 1920 р. був скликаний конгрес у Женеві. На ньому ж було оголошено про створення ІІ Інтернаціоналу (соц..-дем ВБ, Нім, Бел., Гол.). Та велика частина партій не приєдналась до нього через не бажання іти еволюційним шляхом до соціалізму. Відповідно в лютому 1923 р. – утворено «Віденський інтернаціонал», що за основу ставив революційний шлях захоплення влади та підтримував СРСР. Травень 1923 р. – два інтернаціонали об’єднуються у «Робітничий соціалістичний інтернаціонал» у Гамбурзі. Туди входить більшість партій зх.. Європи і пн. Америки.

Також важливим аспектом політ. течії було питання про те чи можна в уряді об’єднуватись у коаліції із не соціалістичними партіями у зв’язку із кінцевими цілями соціалістичної політики. К. Каутський вважає, що так через те, що після війни Європа знаходиться у перехідному етапі від капіталізму до соціалізму, тому це не зашкодить подальшій еволюції руху з уточненням, що керуючі посади мають займати соц..-демократи.

ВБ: У грудні 1923 р. – формується 1 лейбористський уряд у ВБ, а в січні 1924 р. його очолює Р. Макдональд. Але через так званий «лист Зіновєва», що начебто передбачав можливість збройного захоплення влади лейбористами у ВБ у 1924 р. уряд подав у відставку. В 1931 р. – лейбористська партія зазнала розколу через рішення Макдональда про коаліцію із рештою політ сл. З метою виходу із кризи.

Нім: від 1919 р. уряди із соц..-демократами були суто коаліційними. Уряд «Великої коаліції» 1928 – 30 рр. соц..-дем. із Праволіберальною Німецькою Народною партією.

Фр.: Уряд «Народного Фронту» 1936 – 37 рр. – ліберали, комуністи, соц..-дем.

Також після ПСВ швидко почали поширюватись крайньо праві, реваншистські ідеї. Здебільшого це було у країнах, які програли війну чи залишились розчарованими її результатами. Так наприклад після ПСВ виникає новий напрям «фашизм», а в 1922 р. фашисти на чолі із Б. Муссоліні приходять до влади в Італії. В Німеччині виник націонал-соціалізм, що на чолі із Гітлером у 1933 р. прийшов до влади. У іспанії внаслідок громадянської війни 1936 – 39 рр. – встановлений диктаторський режим Франко.