Типи словників. Словники української мови

Словники бувають двох типів: а) енциклопедичні і б) лінг­вістичні (мовознавчі).

В енциклопедичних словниках подаються відомості про предмети, явища, історичні події, видатних політичних діячів, провідних вчених, діячів культури, про різні поняття, які позначаються тими чи іншими словами. З-поміж них розрізняють загальні енциклопедичні словники «Українська радянська енциклопедія» в 17 томах; «Український радянський енциклопедичний словник» у 3 томах, «Українська радянська? енциклопедія» в 12 томах і спеціальні енциклопедії (медична^ педагогічна, сільськогосподарська, народного господарства

кібернетики тощо).

У лінгвістичних словниках по-різному пояснюються слова: з погляду властивого їм лексичного значення, походження,: правопису, наголошення, відповідності слів даної мови сло­вам іншої - чи інших мов тощо.

Лінгвістичні (мовознавчі) словники бувають дво -чи кілька-мовними (перекладними) і одномовними.

У перекладних словниках до кожного слова, яке перекла­дається, подається відповідне слово (словосполучення) іншої мови. Якщо таке слово багатозначне, то спочатку подається переклад основного значення, а потім додаткових. До найваж­ливіших перекладних словників належать: «Русско-украин­ский словарь» у 3 томах (1968), у якому перекладено україн­ською мовою близько 120 тис. російських слів, «Русско-укра­инский словарь» Д. І. Ганича, І. С Олійника (1976) (для потреб середньої школи), «Польсько-український словник» за редакцією Л./Л. Гумецької^(1958—1960), «Українсько-фран­цузький словник» (1963) та ін.

Одномовні словники. Є різні типи таких словників (що залежить від тієї конкретної і основної мети, задля якої укладають їх)

Тлумачні словники, в яких з'ясовуються основні, прямі і переносні значення-слів певної мови, належність їх до пев­них стилів, частота вживання тощо. Найціннішим є «Словник української мови» в 11 томах (1970—1980), який містити понад 134 тис. реєстрових слів української мови, значення яких пояснюються. Словник підготував колектив науковий працівників Інституту мовознавства ім. О. О. Потебні УРСР. Цей словник у 1983 р. відзначено Державною премією СРСР. У словнику широко представлено сучасну українську фразеологію, пояснено відтінки лексичного значенні слів. Наприклад, слово око в словнику роз'яснюється на шест» сторінках. Словник увібрав усе найважливіше в лексичному

154.

складі української мови, закріпив її вимовні й правописні _норми. Саме тому «він служить могутнім засобом розвитку освіти й культури, логічного й наукового мислення. Як слов­ник сучасний, він фіксує передову думку епохи, сучасні ідеї, _а також рівень і тенденції розвитку літературної мови» (І. К. Білодід).

Великим тлумачним і водночас перекладним є «Україн­сько-російський словник» у 6 томах (1953—1963). Цей словник містить понад 120 тис. українських слів, які перекладаються і пояснюються російською мовою, документуються прикла­дами з творів українських авторів. Спеціально для учнів вида­но «Короткий тлумачний словник української мови» (1978) за редакцією Л. Л. Гумецької.

Етимологічні словники. У них з'ясовуються походження слів, їхні найдавніші корені, а також розвиток значень слів, зміни в їх будові. В 1982 р. вийшов друком 1-й том семитом­ного «Етимологічного словника української мови» (А — Г), підготовленого в Інституті мовознавства АН УРСР за редак­цією члена-кореспондента АН УРСР і АН СРСР О. С Мельничука.

Для з'ясування походження багатьох слів української мо­ви можна користуватись «Этимологическим словарем русско­го языка» О. Преображенського (останнє видання — 1959), «Этимологическим словарем русского языка» М. Фасмера (1964—1977), «Кратким этимологическим словарем русского языка» М. М. Шанського, В. В. Іванова, Т. В. Шанської (тре­те видання — 1975).

Історичні словники подають у текстах і пояснюють слова, які вживалися в мові раніше і зафіксовані в її писемних па­м'ятках. Історичним словником є, зокрема, «Материалы для словаря древнерусского языка» I.I. Срезневського в 3 томах (останнє видання — 1959). Словник укладено на основі дослі­дження 2700 писемних пам'яток XI—XIV і частково XV— XVI ст. Фундаментальною працею української радянської лексикографії є двотомний «Словник староукраїнської мови» XIV—XV ст. (1977—1978), підготовлений колективом мово­знавців' Інституту суспільних наук АН УРСР у Львові і ви­даний у Києві. Словник охоплює мовний матеріал писемних пам'яток української мови (також російської і білоруської) У початковий період її розвитку.

Орфографічні словники подають нормативне (загальноп^рийняте) написання слів. У 1955 р. вийшов найповніший ■^я того часу (близько 40 тис. слів) «Орфографічний словник», укладений І. М. Кириченком на основі його ж попередніх ор­ографічних словників. Найбільшим є «Орфографічний словник Української мови» (1975), що охоплює близько 114 тис.

155.

слів за редакцією С. І. Головащука і В. М. Русанівського. Ви­дано кілька орфографічних словників, спеціально призначе­них для учнів, наприклад «Орфографічний словник для 4— 10 класів» (1981); „Орфографічний словник. Посібник для уч­нів початкових класів середньої школи" М. Ф. Стефанцева (1979). Значну цінність становить «Словник-довідник з пра­вопису» С І. Головащука (1979), що вміщує понад 40 тис. слів і словосполучень, у тому числі багато складних щодо написан­ня сучасних термінів, особливо суспільно-політичних, неоло­гізмів, географічних назв, назв установ і організацій, зна­менних дат і подій тощо.

Слова в орфографічних словниках розміщуються за алфа­вітом і з позначенням наголосів. У разі потреби подаються складніші граматичні форми іменників (родового і орудного відмінків однини, називного і родового множини), кількіс­них числівників, родові закінчення прикметників, порядко­вих числівників і деяких займенників, форми 1-ї і 2-ї осіб однини і 3-ї особи множини дієслів. Інші форми слів подаються тоді, коли в них сталися певні зміни звуків, або тоді, коли з тих чи інших причин виникають певні труднощі в їх напи­санні.

Орфоепічні словники, до яких, зокрема, належать «Орфо­епічний словник» М. І. Погрібного (останнє видання— 1984) і словник-довідник «Українська літературна вимова і наголос» за редакцією М. А. Жовтобрюха (1973).

Словники іншомовних слів, як, наприклад, «Словник іншо­мовних слів» за редакцією О. С. Мельничука (1974), в якому дається пояснення близько 24 тис. слів і термінів іншомовного походження, що ввійшли до словникового складу української літературної мови. В словнику зазначається, з якої мови по­ходить іншомовне слово, з яких елементів утворилось, з яким лексичним значенням тепер вживається.

Синонімічні словники подають згруповані в синонімічні ряди слова-синоніми. В 1960 р. було видано «Короткий слов­ник синонімів української мови» П. М. Деркача. В ньому по­дано 4279 синонімічних рядів, до складу яких входять загаль­новживані слова, іншомовні, просторічні, навіть найбільш відомі діалектизми тощо. З відповідними позначками іноді в межах ряду подаються архаїзми і слова з виразним емоцій; ним забарвленням. У синонімічному ряду на першому місШ стоїть найпоширеніше слово, далі — менш уживані, потім •" слова з переносним значенням.

Слова в синонімічних словниках звичайно подаються в п°' чатковій формі і за алфавітом стрижневих слів у синонімі⁴' них рядах, дієслова — здебільшого в недоконаному виді. Н^е' має в таких словниках власних імен, назв народів, абрев'^-

^156.

_тур, слів релігійного змісту, деяких граматичних синоніміч­них форм.

Фразеологічні словники, в тому числі словники ідіом, _в яких пояснюються значення і вживання стійких сполучень слів (див. § 83).

Термінологічні словники подають значення термінів з пев­них галузей знань (словники фізичних, біологічних, літера­турознавчих, радіотехнічних, геологічних, математичних та інших термінів). Вони бувають одномовні, наприклад «Слов­ник лінгвістичних термінів (автори Є. В. Кротевич, Н. С. Род-зевич, 1957), і перекладні, наприклад «Російсько-український технічний словник» на 80 тис. термінів (за ред. А. С. Василен-ка, Н. С Родзевич, М. М. Матійко, 1961). У цих словниках спеціальні терміни перекладаються з однієї мови на іншу. Діалектні словники, в яких з'ясовуються значення і межі поширення діалектних слів незалежно від того, відомі вони в літературній мові чи ні. Іноді в словники включаються тільки місцеві слова, невідомі в літературній мові. Крім того, в місцевих говорах трапляються: а) слова, запозичені з інших слов'янських і неслов'янських мов; б) загальнолітературні слова, але з іншим значенням, ніж у літературній мові; в) дав­ні слова, що збереглися тільки в окремих говірках; г) слова, що відрізняються від відповідних літературних слів місцем наголосу, граматичними та фонетичними ознаками. Всі вони входять до діалектних словників з вказівкою на місцевість, в якій записані. За останні 20 років видано словники полтав­ських, поліських, закарпатських, черкаських, житомирських та інших говорів.

Крім зазначених, в українській лексикографії відомі й інші типи словників:

1. Словники мови письменників, як, наприклад, двотом­ний «Словник мови Шевченка» за редакцією В. С. Ващенка (1964).

2. Словники рим, наприклад «Словник українських рим» А. А. Бурячка, І. І. Гуріна (1979).

3. Словники власних імен, прізвищ, наприклад «Словник Масних імен людей» (українсько-російський і російсько-український (1976), уклали С. П. Левченко, Л. Г. Скрип­ок, Н. П. Дзятківська; «Довідник українських прізвищ» ^ю- К. Редька (1968).

4. Морфемні словники, в яких слова, що розміщені за ^чфавітом, розділяються на морфеми — префікси, корені, -Уфікси, закінчення. Отже, такі словники присвячені розгля­дові структури слів. Це. зокрема, двотомний словник-довід-^Ик І. Т. Яценка «Морфемний аналіз» (1980, 1981) і «Морфем-'"«словник» Л. М. Полюги (1983).

157.

5. Топонімічні словники, наприклад «Топонімічний слов-ник-довідник Української РСР» (1973).

6. Інверсійні (зворотні, чи обернені) словники, напри­клад «Інверсійний словник української мови» за редакцією С. П. Бевзенка (1971—1976), у якому слова розміщуються за алфавітом, але не за їх початком, а за кінцем.

7. Частотні словники, наприклад двотомний «Частотний словник сучасної української художньої прози» (1981), де сло­ва подаються за спадною частотністю їх вживання: спершу найуживаніші слова, потім менш вживані і т. д.

Завдання. І. Порівняйте побудову словникової статті верф (пояснен­ня цього слова) в різних словниках і з'ясуйте спільні й відмінні моменти в змісті цієї статті.

Верф, і, ж. Сукупність споруд на березі річки, моря і т. ін., де будують і ремонтують судна. У 1908 р. на верфі Нее-ського суднобудівного заводу почалося будівництво двох кригола­мів (Видатні вітч. географи..., 1954, 114).

Верф (гол. werf) — підприємство, де будують або склада­ють судна. Розрізняють В. суднобудування морського, озер­ного і річкового; дрібного, середньотоннажного і великого; військового і цивільного; металевого (найпоширенішого), залі­зобетонного, пластмасового і дерев'яного... На Україні до найбільших належать В. Київського суднобудівного заводу «Ленінська кузня», Чорноморського суднобудівного заводу, суднобуд. заводів у Херсоні та ін. («Українська Радянська Ен­циклопедія» в 12 т., т. 1).

Верфь — верф, -і, корабельня («Русско-украинский сло­варь», 1970).

Верф, -і, -ф'ю, мн. -і, -ей («Орфографічний словник

української мови», 1975).

Верф (гол. werf) — 1) Підприємство для будування і ремонту суден. 2) Приміщення для будування і стоянки дйрИ' жаблів («Словник іншомовних слів», 1974).

Верф, -фі, -ф'ю («Словник наголосів» М. І. Погрібного)

II. Опрацювавши § 85, 86 підручника і поданий нижче уривок, підготуйтесь до усного виступу на тему «Найбільший здобуток української лексикографії».

Зрозуміла річ, що навіть у такій великій лексикографі⁴ ній праці, якою є одинадцятитомний Словник української мови, неможливо відобразити з належною повнотою невичерпні скарби сучасної високорозвиненої мови української соціал¹ стичної нації (С. Паламарчук). Бо «якщо в минулому українська мова часом трактувалась переважно як мова селянська більше побутова, така, якій багато чого бракувало, не вистачало засобів, скажімо, для викладу складних філософських

158.

понять, то хто зважився б, не бувши невігласом, щось подібне сказати сьогодні. Перед нами мова, якою перекладено 55 то­лів безсмертних творів Леніна. Саме таке її багатство фіксує нова фундаментальна праця українських мовознавців—11-томний Словник української мови».

(О. Гончар)

Запитання і завдання для повторення

1. Для задоволення яких потреб укладаються словники?

2. Назвіть найважливіші словники української мови дорадянського часу.

3. У чому відмінність між словниками енциклопедичними і лінгвістичними (мовознавчими)?

4. Які є типи словників? Назвіть і схарактеризуйте деякі перекладні слов­ники.

5. Схарактеризуйте тлумачний 11-томний «Словник української мови», а також інші одномовні словники української мови.

6. Розкажіть, як побудовані словникові статті в 11-томному «Словнику української мови», в 6-томному «Українсько-російському словнику», в 3-томному «Русско-украинском словаре» і в «Словнику іншомовних слів»»

VIII. ВЧЕННЯ ПРО БУДОВУ СЛІВ