Розряди вигуків

За походженням і способом творення вигуки поділяються на первинні (непохідні) і вторинні (похідні).

Первинні вигуки складаються з одного голосного звука

369.

або з кількох голосних і приголосних, що вимовляються з різ­ним ступенем протяжності: а, о, у, ей, ай, ух, ага, еге, гей, гоп, агусь, хМ, гм, бр-р, а-а-а, ну-ну, р-р-раз. Наприклад: Ох і добре ж копається: земля — як пух, а лопата — немов пі­р'їнка (Сенч.).

Похідні вигуки утворились від слів інших частин мови. Це застиглі форми іменників, дієслів, прислівників, що втра­тили лексичні й граматичні властивості повнозначних частин мови і перейшли у вигуки: матінко! господи! жах! геть! спасибі! стоп! браво! отаке! годі! тощо. До цієї групи вигуків належать і словосполучення, які в реченні часто виступають як фразеологізми: ти бач! оце так! на добраніч! отим бо й ба! та ну! ой лишенько! хай йому грець! Ї

Наприклад: 1. Марш!— з характерним таджицьким акцентом командував Самієз (Гончар). 2. Та цур йому, тій балаболці, — обізвався кобзар (Стельмах).

За значенням вигуки поділяються на дві групи: а) вигу­ки для вираження емоцій, почуттів і б) вигуки волевияв­лення. *

Вигуки першої групи можуть виражати приємні (захоп­лення, задоволення, радість) або неприємні (сум, горе, страх, обурення, недовір'я, сумнів, роздумування тощо) почуття. Наприклад: 1. Ой колись я навесні тут до гаю ходила, по стеж­ках на признаку дивоцвіти садила (Л. Укр.). 2. Господи! Як же смутно й сумно жилося! Не чути сміху, не чути гласу люд­ського (Вовч.). 3. Ех, Никаноре. Дали ж тобі землю. Ти ж за нею болів. Чом же тепер не радієш? (Мик.). 4. Русалка: Ой лишечко, як страшно! Ха-ха-ха! (Л. Укр.).

Різні почуття можуть бути виражені одним і тим самим вигуком, але цей вигук має вимовлятися з різною інтонацією. І навпаки, різні вигуки можуть виражати однакові почуття чи емоції. Так, вигук ой залежно від контексту може переда­вати здивування, захоплення, нетерплячість, жах, переляк, погрозу тощо. Окремі вигуки досить обмежені в значенні. Наприклад, вигук ого! виражає здивування, захоплення, ху! — втому, тю! — презирство.

До другої групи належать вигуки, що виражають наказ, спонукання, заклик до дії, оклик, звертання, бажання при­вернути чиюсь увагу (марш! ануте! геть! годі! алло! гей! гов! но! тпру! вйо! тсс!), а також ті, які виражають привітан­ня. Наприклад: 1. Гов, Лукашу, гов, го-го-го-го! А де ти? (Л. Укр.). 2. Вйо! — люто свиснув батогом і зник за пеленою ► їдкої куряви (Стельмах). 3. Гей! — крикнув на хазяїна бородато­го, що тут на рундуці гроші в долоні лічив, дзвякаючи (Вовч.). 4. Які зустрічі, які прощання за Дніпром та Бугом! — Здра-. стуйте! — Прощавайте! (Довж.).

370.

Від вигуків можуть утворюватися повнозначні слова, най­частіше дієслова й іменники: акати, акання, охкати, охкан­ня, хекати, хекало, хекання, тюкати, тюкання, ухати, ухання тощо. Наприклад: 1. Ху! Ухекався так.. катаюся... (Тесл.). 2. Дід ошелешено підкидає вгору брови, потім одгетькує мене вільною рукою і починає сміятись (Стельмах).

Завдання. І. Прочитайте виразно речення. Випишіть вигуки, визнач­те, до якої групи за походженням і за значенням вони належать. Визнач­те будову виділених слів.

I. Ой, людині славно, вільно жить весною, з долею рід­нитись юно-молодою (Шпак). 2. О рідний Донбасе, мій тату могучий, ти в серці моєму навік заяснів! (Сос). 3. Та ми, ох, ми ще добре пам'ятаєм ганебний час, коли навчали нас тюрму повсюди називати раєм (Рильськ.). 4. Ет, багато казати, та мало слухати,— хмурніють очі майстра (Стельмах). 5. Ота­кої! Що ж це нам, первина?—сказала Орися (Гол.). 6. Ле­гендарна... Боже мій!.. І все це було при нас! Тут Врангеля громили ми в двадцятім році. А батько мій колись батрачив тут... (Довж.).

II. Перепишіть речення, вставляючи потрібний вигук (з поданих у дужках). Поясніть значення вигуків.

1. (О-ох, о-о, ой, ай)! — важко зітхнув Остап.— Обрид­ло вже мені по цих краях горювати (Мирний). 2. (Ет, ат, ну, ач, ой), вигадки! Велике діло — миші (Гл.). 3. (Ануте, ну-ну, нумо, ану), Остапівно, почнім тії, про молоду журав­ку й чорну ниву! (Мал.). 4. (Ех, ох, ах, ой), земляче, земля­че,— каже,— якби ти знав, яке мені горе, ти б не сердився (Тесл.). 5. (Ага, агов, ах, ай), то ти. Ось дов'яжи снопів, а я піду (Л. Укр.). 6. (Гей, гов, агов, алло), верхолазе! Оце ти так до екзаменів готуєшся? (Гончар).

III. Випишіть з «Орфографічного словника» десять вигуків і складіть з ними речення. З'ясуйте значення вигуків.