У мовознавстві існує спеціальний розділ, що займається теорією і практикою укладання словників, - лексикографія (від грец. lexis -слово і grafo - пишу).
В українській термінографії з'явилася за останній час чимала кількість спеціальних словників, довідників, які сприяють врегулюванню процесів термінотворення. Метою багатьох таких україномовних видань є переконливо засвідчити, що „українська мова цілком спроможна гнучко й точно перекласти, відтворити, по-своєму осмислити і власними фонетико-морфологічними засобами обробити те чи інше запозичене поняття". Фіксуючи у словнику реальний стан сучасної термінології, автори намагаються, не порушуючи змісту понять, коригувати окремі терміни і терміносполуки, узгоджувати їх зі словотвірними засобами української мови, уникати недоречних росіянізмів чи інших чужомовних впливів.
Ø Словники - це зібрання слів, розташованих у певному порядку (алфавітному, тематичному, гніздовому тощо).
Вони є одним із засобів нагромадження результатів пізнавальної діяльності людства, показником культури народу. Словники - скарбниця народу, у них зберігаються знання і досвід багатьох поколінь. Праця над укладанням словників вимагає глибоких знань і великих зусиль. Про це образно сказав український просвітитель початку XVI ст. Феофан Прокопович: „Якщо кого-небудь очікує вирок судці, то не слід тримати його на каторзі, доводити до знемоги його руки добуванням руди: хай він укладає словники. Ця праця містить у собі всі види покарань".
|
|
Словники виконують інформативну та нормативну функції: вони універсальні інформаційні джерела для розуміння того чи того явища та найпевніша консультація щодо мовних норм.
Далекими попередниками словників вважають так звані глоси, тобто пояснення значення окремих слів без відриву від тексту, на полях і в текстах давніх рукописних книг. Традицію пояснювати незрозумілі і малозрозумілі слова за допомогою глос давньоруські книжники успадкували від візантійських та старослов'янських.
Збірники глос - глосарії - були першими і найдавнішими словниковими працями. Найстаріший глосарій кількістю в 174 слова знайдено в Кормчій книзі (1282). До другої половини XVI ст. глосарії - основний вид лексикографічної праці. У Пересопницькому Євангелії (1556-1561) налічується близько 200 глос. Глоси були матеріалом для перших давньоукраїнських словників.
Наведемо, для прикладу, першу пам'ятку, яка містила лексикографічне опрацювання слів, і словники, що стали значним явищем української культури:
"Изборник Святослава" (1073).
Визначна пам'ятка давньоруського книжкового мистецтва. Понад 400 статей цієї рукописної книги присвячені тлумаченню малозрозумілих слів Святого Письма, літератури, фактів історії, відомостей про коштовне каміння.
|
|
Лаврентій Зизаній Тустановський „Лексис. СирЪчъ реченія въкратьцЬ събранны и из Словенскаго языка на просты(и) Рускій Діялекть Истолкованы" (Вільно, 1596).
Перша друкована словникова праця в Україні, видана як додаток до граматики слов'янської мови цього ж автора. Подано 1061 церковнослов'янське слово, яке пояснено "мовою простою". У наш час словник перевидано:,/Іексис" Лаврентія Зизанія. Синоніма словеноросская / Підгот. текстів нам 'яток і вступні статті В.В. Німчука. - К., 1964.
Памва Беринда „Лексикон славеноросскій и Именъ тлькованіє..." (Київ, 1627).
Праця лаврського друкаря, поета і філолога Памви Беринди. У словнику 6982 слова. Складається із двох частин. У першій подано 4980 загальних „словенських" слів, у другій - „Именъ тлькованіє" (2002 слова) - власні імена, назви місцевостей, слова з грецької міфології, назви наук, предметів церковного вжитку, мір, звірів, птахів та ін., взяті з єврейської, латинської, грецької та інших мов. „Словник цей мав великий вплив, і його друковано майже по всіх слов'янських землях"12. Сьогодні його перевидано і він доступний усім: Лексикон словенорось-кий П. Беринди/Підгот. тексту і вступна ст. В.В. Німчука. - К, 1961.
Словарь української мови: У 4 т. / Зібрала Ред. журн. „Кієвская старина", упоряд. з дод. власного матеріалу Б. Грінченко (Київ, 1907-1909).
Перекладний і водночас тлумачний українсько-російський словник, у якому реєстрові слова та ілюстрації подано українською мовою, а значення слова - російською. Налічує близько 68000 слів. Вершинна праця відомого письменника, вченого, публіциста, громадського діяча Бориса Грінченка. Найбільша подія в українській лексикографії кінця XIX - початку XX ст. Матеріали до словника тривалий час збирали відомі українські науковці, письменники, культурні діячі, але систематизував їх, відредагував та доповнив власноручно зібраним матеріалом Б. Грінченко, вклавши у це титанічні зусилля.
Усі словники залежно від змісту матеріалу і способу його опрацювання поділяють два типи: енциклопедичні і філологічні. Суттєва відмінність між ними саме в характері матеріалу, який описують у словниковій статті: об'єктом опису в енциклопедичному словнику є поняття, у філологічному - слово.
Слово енциклопедія (з грец. - коло загальноосвітніх знань) первинно означало сім вільних мистецтв: граматику, риторику, логіку, геометрію, арифметику, музику та астрономію. Праці енциклопедичного характеру створювали ще до нашої ери у Давній Греції і Давньому Римі, Китаю, а також у країнах арабської писемності. У X ст. н.е. перша енциклопедія, складена за алфавітним принципом, з'явилась у Візантії. У 1751-1780 роках передові мислителі Франції - Дені Дідро, Жан Д'Аламбер, Вольтер, Шарль Монтеск'є, Жан-Жак Руссо та ін. -підготували 35-томне видання „Енциклопедії, або Тлумачного словника наук, мистецтв і ремесел".
Першою українською енциклопедією стала „Українська Загальна Енциклопедія" у трьох томах, видана у 1930-1935 роках у Львові за редакцією Івана Раковського.
Енциклопедичні словники за характером матеріалу поділяють на загальні та спеціальні (або галузеві, тематичні).
Поки що не вироблено однозначного критерію розподілу лінгвістичних словників. їх класифікують за способом подання матеріалу, за спрямованістю та призначенням. Словники можуть бути одно-, дво- і багатомовними. Однак, яким би не був поділ, для всіх лінгвістичних словників характерні такі ознаки, як:
1) заголовне слово;
2) реєстр;
3) словникова стаття;
4) тлумачення, дефініція і т. ін.;
5) системність подання матеріалу.
|
|
У філологічних словниках слово характеризують з найрізноманітніших боків. Тому їх поділяють на тлумачні, перекладні, історичні, орфографічні, орфоепічні, словники наголосів, іншомовних слів, термінологічні, синонімічні, фразеологічні, діалектні, етимологічні, словники омонімів, антонімів, паронімів, частотні, інверсійні, словники мови письменників, ономастичні та ін.
Термінологічні словники містять терміни певної галузі науки, техніки, мистецтва.
Вони бувають загальними та вузькоспеціальними, крім того, можуть бути тлумачними і перекладними (або водночас і перекладними, і тлумачними ), напр.:
Рогачова Г.Г. Російсько-український словник економічних термінів. -К, 1992.
Російсько-український загальнотехнічний словник: Близько 113000 слів / Уклад.: Л.І. Мацъко, 1.Г. Трегуб, В. Ф. Христенок, І.В. Христенок. - К, 1994.
Російсько-український словник наукової термінології. Суспільні науки /Й.Ф. Андерш, С.А. Воробйова, М.В. Кравченко та ін. -К., 1994.
Російсько-український словник наукової термінології. Біологія. Хімія. Медицина /СП. Вассер, 1.0. Дудка, В.І. Єрмоленко та ін. - К, 1996.
Російсько-український словник наукової термінології. Математика.Фізика. Техніка. Науки про Землю та Космос / В.В. Гейченко, В.М. Завірюхіна, О.О. Зеленюк та ін. —К., 1998.