Основні підходи до виміру темпів науково-технічного прогресу

Науково технічний прогрес (НТП) – це:

- використання передових досягнень науки й техніки, технології в господарстві, у виробництві з метою підвищення ефективності і якості виробничих процесів, кращого задоволення потреб людей;

- процес удосконалювання засобів праці, що є основою розвитку продуктивних сил суспільства;

- єдиний взаємообумовлений розвиток науки й техніки;

- матеріалізація наукових знань в окремих елементах продуктивних сил і одночасне розширення масштабів і підвищення питомої ваги більш досконалої (у порівнянні із середнім рівнем) техніки.

В останньому визначенні виділено одна з головних відмінних рис НТП – рушійної силою НТП можна вважати лише ті нововведення, які втілилися у великомасштабне виробництво, вийшли за межі просторових і тимчасових границь.

Результатом впливу науково-технічного прогресу на процес відтворення є зміна співвідношення між обсягами екстенсивного й інтенсивного економічного росту. Прояви НТП різноманітні, однак у загальному виді вони зводяться, як правило, до двох результатів: до економії праці (у всіх його видах) і до задоволення нових потреб суспільства.

В економічній науці розроблені різноманітні підходи до аналізу й класифікації типів НТП. Найбільш поширено використовуються дві класифікаційні ознаки:

- залежно від того, продуктивність якого з факторів виробництва (праці або капіталу) більшою мірою підвищується в процесі розвитку системи (даний підхід запропонований англійським економістом Дж. Хиксом);

- залежно від причин, що підвищують ефективність функціонування системи.

Відповідно до першого підходу, виділяють три типи НТП:

1) нейтральний тип – прогрес, який заснований на технології, що забезпечує одночасне підвищення обох факторів виробництва – праці й капіталу – кількість праці й капіталу, які витрачаються для виробництва певної кількості товару, скорочується в рівній пропорції;

2) працезберігаючий тип – прогрес, заснований на технології, яка забезпечує підвищення продуктивності праці у відносно більшій ступені, ніж капіталу – кількість праці й капіталу, які витрачаються для виробництва певної кількості товару, скорочується, але не в рівній пропорції: на одиницю капіталу витрачається відносно менше одиниць праці. У результаті, галузь із трудомісткої може перетворитися в капіталомістку;

3) капіталозберігаючий тип – прогрес, який заснований на технології, що забезпечує підвищення продуктивності праці у відносно більшій ступені, ніж капіталу.

У відповідності із другим підходом, виділяють екзогенний і ендогенний тип НТП:

А) екзогенний тип – це такий тип прогресу, при якому підвищення ефективності економічного розвитку відбувається в основному завдяки впливу зовнішніх факторів. Виділяють три моделі екзогенного НТП:

1) автономний або нейтральний НТП – при такому прогресі ріст ефективності виробництва не залежить від інвестицій або приросту трудових ресурсів, а є наслідком впливу зовнішніх факторів;

2) упредметнений НТП – ефективність виробництва підвищується за рахунок впровадження більш досконалого устаткування й використання більш кваліфікованої робочої сили;

3) індукований НТП – ріст ефективності виробництва пов'язаний з попереднім його розвитком, з накопиченим до даного часу запасом капіталу.

Істотним недоліком моделей екзогенного НТП є те, що вони не пояснюють, яким саме чином технологічні зміни впливають на економічний ріст.

Б) ендогенний тип – тип прогресу, при якому підвищення ефективності економічного розвитку відбувається в основному завдяки впливу внутрішніх факторів. Рівень НТП визначається шляхом розкриття причинно-наслідкових взаємозв'язків усередині виробничої системи.

У світовій науці сформувалося два основні напрямки або підходи в дослідженні проблеми виміру темпів НТП:

- описовий напрямок (включає технологічні й суб'єктивістські теорії, а також емпіричне моделювання динаміки НТП);

- економіко-аналітичний напрямок (представлено теорією виробничих функцій, теорією оптимальної комбінації факторів виробництва, теорією вимушених інновацій, а також рядом теорій, заснованих на концепції суспільної цінності нововведень).

При цьому, описовий напрямок більшою мірою пов'язаний з дослідженням факторів, що визначають НТП.

В рамках технологічних теорій аналізуються процеси створення нової техніки, продукції й технологій, а також фактори, що визначають динаміку підвищення технічних параметрів нововведень, незалежно від економічних умов їх створення й використання. До даної групи теорій відносять:

- теорію навчання;

- теорію спеціалізації;

- теорію навчання при поширенні;

- теорію хвиль Менша.

У теорії навчання передбачається, що динаміку НТП визначає машинобудування – чим більший досвід у виробництві техніки, який виражається в підвищенні кваліфікації її розроблювачів і виготовлювачів, у налагодженні техпроцесів і устаткування, накопичений у машинобудуванні, тим більш раціональним стає процес виробництва, а техніка, що випускається, – більш продуктивною й, відповідно, тем більшою стає ймовірність появи нових моделей техніки, їх модифікацій. Темпи НТП, що ототожнюються з темпами зміни величини накопиченого досвіду, прихильники даної теорії пропонують вимірювати або часом, протягом якого функціонує підприємство – виготовлювач нової техніки, або обсягом його виробництва. Таким чином, чим більше принципово нової техніки запускається в виробництво, тим більше ефективний НТП і тим більше високими є його темпи.

Згідно з теорією спеціалізації головною рушійною силою НТП є накопичений економічний потенціал, що виражається, у першу чергу, у збільшенні розмірів підприємств-постачальників готової продукції, що обумовлює ріст розподілу праці, спеціалізацію й кооперацію. Ступінь спеціалізації, що збільшується, дозволяє виробникам поставляти на ринок усе більш нову й вдосконалену техніку. Таким чином, темпи НТП визначаються темпами росту підприємств і ступенем їх спеціалізації.

Відповідно до теорії навчання при розповсюдженні темпи НТП безпосередньо залежать від досвіду, накопиченого в сфері експлуатації техніки. Таким чином, споживачі техніки інформують її виробників про недоліки, тим самим, стимулюючи її подальше вдосконалювання й розробку нових моделей.

Найбільш відомою з технологічних теорій є теорія хвиль Менша, згідно з якою при аналізі темпів НТП слід враховувати так звану більшу хвилю базисного нововведення, під якою розуміється період життя принципово нового винаходу, після закінчення якого вичерпується його технічний резерв.

Суб'єктивістські теорії акцентують увагу на значній ролі менеджерів, адміністраторів і підприємців у процесі прискорення НТП – темпи прискорення НТП ставляться в пряму залежність від ініціативності, схильності до ризику й далекоглядності людей, які ухвалюють рішення про впровадження тих або інших нововведень.

Суть емпіричного моделювання зводиться до повної відмови від якісного аналізу економічних процесів і до виявлення кількісних взаємозв'язків між тими або іншими факторами, на підставі чого робиться спроба пояснення їх природи й моделювання подальшого розвитку подій. В емпіричному моделюванні можна виділити два напрямки:

- застосування методів регресивного аналізу;

- аналіз витрат і результатів, аналіз виробничих процесів.

Використання методів регресивного аналізу дозволяє оцінити кореляційні залежності між декількома емпіричними показниками. Прикладом такого підходу є побудову багатофакторних моделей економічного росту, у яких приріст обсягів виробництва ставиться в залежність від норми прибутковості інвестицій у НДДКР без врахування ряду інших факторів. Згідно з даним підходом, оптимальними є такий темп НТП, при якому ріст витрат на НДДКР приводить до досягнення відповідності сумарного маржинального прибутку від цих вкладень прогнозованому приросту обсягів споживання.

Дослідження шляхом аналізу витрат і результатів, а також аналізу виробничих процесів не засновані на аналізі економічних закономірностей. Такий аналіз заміняється аналізом статистичної інформації. Зміна технологій описується різного роду інтегруючими функціями (функціями прогресу, кривими досвіду й т.п.), що відображають взаємозв'язок навчання, масштабу виробництва й нововведень у технологічних процесах.

Рис. 1. Класифікація наукових підходів у дослідженні проблем виміру темпів НТП

Теорія виробничих функцій заснована на припущенні, що кожний щабель розвитку технологій виробництва, ефективності й продуктивності праці можна зобразити у вигляді ізокванти виробничої функції, що характеризує можливість досягнення певного фізичного обсягу виробництва при використанні різних комбінацій основних факторів виробництва – праці, постійного капіталу, сировини й землі. НТП дозволяє «зрушити» таку ізокванту так, що такий же результат можна одержати і при іншій комбінації тих же факторів виробництва, що забезпечує менші сумарні витрати.

Відповідно до теорії оптимальної комбінації факторів темп НТП відображає інтенсивність заміни факторів виробництва – чим вірніше й швидше підбирається оптимальна комбінація факторів, тем менше в економіці існує для цього варіантів і, отже, тем нижче темпи НТП.

Теорія вимушених інновацій як основного стимулу для прискорення НТП розглядає мінливе співвідношення між факторами виробництва. Стимулом до НТП вважається зміна вартості факторів виробництва й, відповідно, необхідність впровадження фондозберігаючих, енергозберігаючих і інших видів технологій.

Суть концепції суспільної цінності нововведень заключається в тому, що цінність будь-якого нововведення може бути виражена в додатковій кількості продукції, виробленій ним або за його допомогою. У якості критеріїв доцільності проведення тих або інших НДДКР є суспільна норма віддачі, а також норма підприємницького прибутку від інвестицій інноваційної спрямованості. Обидва критерії використовуються при прогнозуванні НТП.

У радянській економічній літературі темп НТП пропонується оцінювати на підставі двох альтернативних підходів:

1) результативний підхід – передбачає оцінку НТП по показниках, що характеризують результати відновлення виробництва;

2) ресурсний підхід – орієнтований на оцінку ресурсів, які використовуються в процесі створення й освоєння нововведень.

До показників результативного підходу відносять:

- ріст продуктивності праці в результаті впровадження й розповсюдження інновацій;

- зниження матеріалоємності виробництва в результаті використання нововведень;

- річний приріст економічного ефекту від впровадження нововведень на рівні національної економіки;

- зниження частки ручної праці;

- збільшення частки високоякісної продукції в загальному обсязі виробництва;

- збільшення частки наукомісткої продукції в її загальному обсязі і т.д.

До показників ресурсного підходу відносять:

- частка витрат на наукові дослідження в загальному обсязі капіталовкладень;

- частка працівників, зайнятих розробкою й освоєнням нововведень, у загальній чисельності працівників;

- частка сировини, матеріалів і комплектуючих, використовуваних для виготовлення дослідних зразків нової техніки;

- частка інвестицій, спрямованих на розвиток нових виробництв і розширення виробництва на оновленій технічній базі;

- ріст фондоозброєності, що відбувається на основі інвестицій, пов'язаних із впровадженням у виробництво результатів НДДКР і т.д.