Структура інноваційного процесу

Фундаментальні дослідження	Дологічні дослідження	Невиробнича сфера
Теоретичні дослідження
Цілеспрямовані дослідження
Пошукові дослідження
Прикладні дослідження	Прикладні системні дослідження	Сфера матеріального виробництва
Прикладні інтегровані дослідження
Прикладні експлуатаційні дослідження
Технічні розробки	Дологічні дослідження
Проектні дослідження
Технологічні дослідження
Організаційні дослідження
Первинне освоєння нововведень	Експериментальне виробництво
Випробування
Промислове виготовлення нового товару	Технологічна підготовка виробництва
Організація й запуск у виробництво
Дрібносерійне виробництво
Серійне виробництво
Масове виробництво
Використання нововведення	Розповсюдження	Сфера експлуатації
Ефективне використання
Старіння

1. Фундаментальні теоретичні дослідження (ФТД) – результатом таких досліджень є одержання нового теоретичного знання в тій чи іншій галузі науки. Здійснюється шляхом висунення декількох гіпотез і вибір з них найбільш ймовірної. В окремих випадках ФТД приводять до відкриттів (створення теорії радіоактивності й відкриття планетарної моделі атома, створення теорії відносності й т.п.).

2. Пошукові НДР – це висування науково-технічної ідеї про матеріалізацію теоретичного знання, наукове обґрунтування методів використання на практиці теоретичних знань і відкриттів, збільшення науково-технічного потенціалу в суспільнім виробництві.

Результати ФТД і пошукових НДР не мають ринкової вартості, на даний продукт не можна оформити ліцензію. Їхня цінність зазвичай визначається міжнародними або державними преміями. Їхнє фінансування здійснюється з державного бюджету на безповоротній основі.

3. Прикладні НДР – їх метою є визначення кількісних характеристик методу задоволення тієї або іншої потреби економіки. Такі характеристики відображаються в технічних завданнях і пропозиціях по ДКР. Разом з тим, можуть проводиться як до, так і після ДКР (наприклад, прикладні НДР по доробці конструкційного виробу, підвищенню його надійності в експлуатації, по автоматизації технологічних процесів, по енергозберігаючих технологіях. Проведення прикладних НДР пов'язане з високою ймовірністю одержання негативних результатів. Інвестиції в них іноді називають ризикоінвестиціями. Проводяться в багатьох науково-технічних організаціях промисловості й вузах. Фінансуються як за рахунок бюджетних коштів (по державних науково-технічних програмах, а також на конкурсній основі), так і за рахунок окремих замовників в особі великих підприємств промисловості, венчурних фірм.

4. Дослідно-конструкторські розробки (ДКР) і проектно-конструкторські розробки (ПКР) – пов'язані з розробкою ексізно-технічних проектів, робочої конструкторської документації, виготовленням і випробуванням дослідних зразків. Ці роботи проводяться в спеціалізованих лабораторіях вузів, у конструкторських бюро та на досвідчених заводах, науково-виробничих підрозділах великих фірм. Джерела фінансування – ті ж, що й для пошукових НДР, а також власні кошти промислових підприємств.

З метою зменшення ризиків фінансування доцільно здійснювати у дві стадії:

- на 1-й стадії – фінансуються роботи, пов'язані з ескізно-технічним проектуванням (компонування макета й стендове випробування) – при цьому прогресивність нововведення оцінюється по числу авторських заявок на винаходи. Тільки за результатами даної стадії фінансуються подальші роботи.

- на 2-й стадії – фінансування розробки робочої конструкторської документації.

5. Процес комерціалізації нововведення від запуску в виробництво й виходу на ринок і далі по основних фазах життєвого циклу товару. Інвестиції продовжують носити ризиковий характер. Витрати даного етапу в 6 раз перевищують витрати на дослідження й розробки. Фінансування здійснюється за рахунок емісії цінних паперів, власних коштів підприємств, кредитів банків. Разом з тим, якщо продукція є імпортозамінною і не має аналогів за кордоном, то часткове фінансування може здійснюватися за рахунок коштів держави.

Необхідно відзначити, що витрати на НДДКР у сучасній практиці займають від 3 до 5% обсягу продажів. При цьому структуру витрат на НДДКР можна представити в такий спосіб:

- дослідження наукового заділу по проблемі, аналіз наявних даних фундаментальних досліджень – 3%;

- пророблення ідеї інновації – 1,1%;

- лабораторні експериментальні дослідження – 13.1%;

- проектно-конструкторська розробка нововведення – 16,7%;

- документальне й організаційно-технологічні забезпечення випуску дослідного зразка нововведення – 66.1%.

Таблиця 1.4.

Відносна значимість видів НДДКР для фірм Японії й США, %

	Японія	США
Фундаментальні дослідження в області нових технологій	15,9%	8,4%
Дослідження в області вдосконалення й модернізації існуючої продукції	26,6	35,9
Освоєння нової продукції	33,9	29,9
Освоєння нових методів проведення	23,6	26,1

Специфіка ж розвитку великих корпорацій за кордоном в останні 10 років заключається в тому, що за обсягом і значимості проведених НДДКР вони значно випереджають дрібний бізнес, вузівську й академічну науку.

Невід'ємними елементами інноваційного процесу є трансферт технологій – рух технології з використанням відповідних інформаційних каналів від одного індивідуального або колективного носія до іншого. Охоплює ряд організаційних, інформаційних рішень, спрямованих на просування технології (ідеї, продукту) від дослідницької лабораторії на ринок економічно ефективним шляхом з мінімальними витратами часу.

Розрізняють такі види трансферту:

1. По масштабу охоплення – міжнародний, внутрішній і міжорганізаційний трансферт (основні форми – продаж і купівля ліцензій на інновації, передача технологічних досягнень на основі лізингу, обмін науково-технічними результатами на основі діяльності спільних підприємств).

В Україні активний міжнародний трансферт технологій (наукової продукції) характерний в основному для академічних організацій – 90% ліцензійний угод укладено організаціями галузі «Наука й наукове обслуговування», у тому числі: 20% - НАН; 60,2% - науковими установами галузевого профілю (середня вартість трансферного контракту при цьому становить 25 тис.дол.США).

2. За рівнем кооперації:

- передача технології знову створеним фірмам;

- технологічний трансферт від дослідницьких організацій до діючих фірм;

- передача технології відомчим лабораторіям, університетам або об'єднанням з метою подальших досліджень.

3. Залежно від сектору економіки, у якім здійснюється трансферт:

- передача технології в межах цивільного сектору;

- передача технології від військового до цивільного сектору.

Потенційна можливість закладена у високому інноваційному потенціалі оборонної промисловості України. У колишньому СРСР усі (крім приладобудування) наукомісткі галузі промисловості (тобто ті, де видатки на науку перевищували 5%) минулого зосереджені саме в оборонній промисловості. В Україні такий вид трансферту розвинений слабко внаслідок недостатньої поінформованості Міноборони щодо потреб цивільного комплексу, а також необхідності істотної доробки військових технологій.

Основне місце в міжнародній торгівлі в цей час займає ліцензійна торгівля, яка охоплює угоди по комерційній передачі «ноу-хау», з патентами на винаходи, угоди по передачі прав на використання патентів без відповідного «ноу-хау», а також з безпатентними винаходами. Така торгівля ведеться на підставі оформлення ліцензійних угод, що передбачають крім передачі технічних знань, надання ліцензіатом інжинірингових послуг з організації ліцензійного виробництва, поставки устаткування й т.п. Організаційні форми й практика продажу ліцензій на зовнішньому ринку можуть бути різні. Відповідно, виділяють і різні види ліцензій (мал. 1.2).

Рис. 1.2. Види ліцензій

Посередниками в торгівлі патентами й ліцензіями виступають ліцензійні або патентні агенти (брокери). Типові ліцензійні угоди розробляються різними організаціями (комісіями ООН, галузевими асоціаціями й ін.).

У якості відшкодування за використання предмета угоди ліцензіат сплачує певну ліцензійну винагороду. При цьому розрізняють:

1) ліцензійні винагороди, розмір яких визначається на основі фактичного економічного результату використання ліцензії (періодичні процентні платежі – «роялті»; участь у прибутку);

2) ліцензійні винагороди, розмір яких безпосередньо не пов'язаний з фактичним використання ліцензії, а заздалегідь установлюється й вказується в договорі, виходячи з можливого економічного ефекту й очікуваних прибутків ліцензіата на основі використання ліцензії (первісний платіж; передача цінних паперів ліцензіата; передача зустрічної технічної документації).

При цьому «роялті» установлюється у вигляді фіксованих процентних ставок і виплачується ліцензіатом через певні проміжки часу (щорічно, щомісяця або до певної встановленої дати). Дана процентна ставка встановлюється до наступних видів базису:

- вартості виробленої по ліцензії продукції;

- виручки від реалізації продукції, що ліцензується;

- до одиниці, що випускаються або реалізованих виробів у вигляді відсотка до ціни або собівартості;

- до спеціально встановленої бази (наприклад, до спеціально встановленої потужності запатентованого устаткування, до обсягу переробленого за запатентованою технологією сировини й т.п.).

Ставки поточних відрахувань часто диференціюються залежно від виду ліцензії, терміну дії ліцензійної угоди, обсягу виробленої продукції. При цьому в ліцензійну угоду може бути включене застереження про мінімальну суму винагороди, яка обов’язково повинна бути виплачена ліцензіатом.

Твердо зафіксована в угоді сума ліцензійної винагороди називається паушальним платежем (часто використовується, коли в країні ліцензіата є обмеження на репатріацію прибутку). Паушальний платіж може проводитися в разовому порядку та в розстрочку.

Рівень ставок періодичних процентних платежів по ліцензійних угодах у цей час коливається від 2 до 10%. Крім того, намітилася тенденція до скорочення терміну дії ліцензійних угод, що пов'язане зі швидким моральним старінням машин і устаткування, технологій виробництва й продажів. У результаті, середній строк ліцензійний угод установлюється на рівні 5 – 10 років.

З моменту виходу інновації на ринок починається не тільки життєвий цикл товару, але і його дифузія (процес копіювання або розповсюдження). Процес дифузії промислових інновацій передбачає, що після впровадження продуктової або процесної інновації послідовники беруться за виробництво нового продукту або адаптацію нової технології. Відбувається поширення одного разу освоєної інновації в нових регіонах або на нових ринках. При цьому фірми-послідовники аналогічно споживачам відповідно можна розділити на 5 груп: новатори (2.5%); ранні послідовники (13.5%); рання більшість (34%); пізня більшість (34%); консерватори (аутсайдери) – 16%.

Безперервність інноваційного процесу визначає швидкість і границі дифузії нововведень у ринковій економіці. При цьому швидкість дифузії залежить від різних факторів: форми ухвалення рішення; способу передачі інформації; властивостей соціальної системи, а також властивостей самого нововведення.

Практичні завдання до теми: