Береги сторінки паперу залежно від типу шрифту і міжрядкового інтервалу

Тип шрифту	Кегль, пунктів	Берег сторінки, мм	Кількість
лівий	правий	верхній	нижній	рядків	знаків у рядку
Courier New–1,5 інтервали							60-65
Times New Roman –1,5 інт.		45(40)	10(15)				60-65
Машинописний - 2 міжрядкових інтервали	-						60-65

Абзацний відступ повинен дорівнювати 8 – 12 мм.

Шрифт друку повинен бути чітким, стрічка друкарської машини чорного кольору середньої жирності. Щільність тексту дисертації повинна бути однаковою. Вписувати в текст дисертації окремі іншомовні слова, формули, умовні знаки можна чорнилом, тушшю, пастою тільки чорного ко­льору, при цьому щільність вписаного тексту повинна бути набли­женою до щільності основного тексту. Друкарські помилки, описки і графічні неточності, які виявили­ся під час написання роботи, можна виправляти підчищенням або зафарбуванням білою фарбою і нанесенням на тому ж місці або між рядками виправленого тексту (фрагменту малюнка) машино­писним способом. Допускається наявність не більше двох виправ­лень на одній сторінці. Роздруковані на ЕОМ програмні документи повинні відповідати формату А4, їх включають до загальної нумерації сторінок дисертації і розміщують, як правило, у додатках.

Текст основної частини поділяють на розділи, підроз­діли, пункти та підпункти. Заголовки структурних частин роботи «ЗМІСТ», «ПЕРЕЛІК УМОВНИХ СКОРОЧЕНЬ», «ВСТУП», «РОЗДІЛ», «ВИСНОВКИ», «СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ», «ДОДАТКИ» друкують великими літерами симетрично до набору (по центру). Заголовки підрозділів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу або по центру. Крапку в кінці заголовка не ставлять. Якщо заголовок складається з двох або більше речень, їх розділяють крапкою. Заго­ловки пунктів друкують маленькими літерами (крім першої великої) з абзацного відступу в розрядці у підбір до тексту. У кінці заголовка, надрукованого в підбір до тексту, ставиться крапка. Відстань між заголовком (за винятком заголовка пункту) та тек­стом повинна дорівнювати 2 інтервалам. Не дозволяється розміщувати назву підрозділу, пункту й підпункту в нижній частини сторінки, якщо після неї розміщено тільки один рядок тексту. Кожну структурну частину роботи треба починати з нової сторінки. До загального обсягу роботи не вхо­дять додатки, але всі сторінки зазначених елементів дисертації підлягають суцільній нумерації.

Нумерація. Нумерацію сторінок, розділів, підрозділів, пунктів, підпунктів, рисунків (малюнків), таблиць, формул подають арабськими цифра­ми без знака №. Першою сторінкою є титульний аркуш, який включа­ють до загальної нумерації сторінок. На титульному ар­куші номер сторінки не ставлять, на наступних сторінках номер про­ставляють у правому верхньому куті сторінки без крапки в кінці. Такі структурні частини, як зміст, перелік умовних позначень, вступ, висновки, список використаних джерел, не мають порядковою номера. Звертаємо увагу на те, що всі аркуші, на яких надані структурні частини дисертації, нумерують зви­чайним чином. Не нумерують лише їх заголовки, тобто не можна друкувати «1. ВСТУП» або «Розділ 4. ВИСНОВКИ». Номер розділу ставлять після слова «РОЗДІЛ», після номера крапку не ставлять, потім з нового рядка великими літерами друкують заголовок розділу.

Підрозділи нумерують у межах кожного розділу. Номер підроз­ділу складається з номера розділу і порядкового номера підрозділу, між якими ставлять крапку. У кінці номера підрозділу повинна стояти крапка, наприклад «2.3.» (третій підрозділ другого розділу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок підрозділу. Пункти нумерують у межах кожного підрозділу. Номер пункту складається з порядкових номерів розділу, підрозділу, пункту, між якими ставлять крапку. У кінці номера повинна стояти крапка, на­приклад «1.3.2.» (другий пункт третього підрозділу першого розді­лу). Потім у тому ж рядку наводять заголовок пункту. Пункт може не мати заголовка.

Ілюстрації (фотографії креслення, схеми, графіки, карти) і таб­лиці необхідно подавати безпосередньо після тексту, де вони згадані вперше, або на наступній сторінці ілюстрації і таблиці, розміщені на окремих сторінках дисертації, включають до загальної нумерації сторінок. Таблицю, малюнок або креслення, розміри яко­го більше формату А4, враховують як одну сторінку і розміщують у відповідних місцях після згадування в тексті або в додатках. Ілюстрації позначають словом «Рис», «Мал.» і нумерують послі­довно в межах розділу, за винятком ілюстрацій, поданих у додатках. Номер ілюстрації повинен складатися з номера розділу і поряд­кового номера ілюстрації, між якими ставиться крапка. Наприклад: Рис 1.2 (другий рисунок першого розділу). Номер ілюстрації, її назва і пояснювальні підписи розміщують послідовно під ілюстрацією. Якщо в розділі дисертації подано одну ілюстрацію, то її нумерують за загальними правилами.

Таблиці нумерують послідовно (за винятком поданих у додатках) в межах розділу. У правому верхньому куті над заголовком таблиці розміщують напис «Таблиця» із зазначен­ням її номера. Номер таблиці повинен складатися з номера розділу і порядкового номера таблиці, між якими ставиться крапка, напри­клад «Таблиця 1.2» (друга таблиця першого розділу). При перенесенні частини таблиці на інший аркуш (сторінку) слово «Таблиця» і номер її вказують один раз праворуч над першою частиною таблиці, над іншими частинами пишуть слова «Продовження табл.» і вказують номер таблиці, наприклад «Продовження табл. 1.2».

Формули (якщо їх більше однієї) нумерують у межах розділу. Номер формули складається з номера розділу і порядково­го номера формули в розділі, між якими ставлять крапку. Номери формул пишуть біля правого поля аркуша на рівні відповідної фор­мули в круглих дужках, наприклад (3.1) (перша формула третього розділу).

Ілюстрації. Ілюструють роботу, виходячи з певного загального задуму, за ретельно продуманим тематичним планом, що допомагає уник­нути ілюстрацій випадкових, пов’язаних із другорядними дета­лями тексту і запобігти невиправданим пропускам ілюстрацій до найважливіших питань. Кожна ілюстрація має відповідати тексту а текст – ілюстрації. Назви ілюстрацій розміщують після їхніх номерів. За необхід­ності ілюстрації доповнюють пояснювальними даними (підрисунковий підпис). Підпис під ілюстрацією зазвичай має чотири основних елементи: найменування графічного сюжету, що позначається скороче­ним словом «Рис.» («Мал.»); порядковий номер ілюстрації, який вказується без знаку но­мера арабськими цифрами; тематичний заголовок ілюстрації, що містить текст із якомога стислою характеристикою зображеного; експлікацію (якщо необхідно), яка будується так: деталі сюжету позначають цифрами, які виносять у підпис, супроводжуючи їх текстом. Треба зазначити, що експлікація не замінює загального най­менування сюжету а лише пояснює його. Приклад: Рис. 1.24. Схема розміщення елементів касети:

1 – розмотувач плівки;

2 – сталеві ролики;

3 – привідний валик;

4 – опорні стояки.

Основними видами ілюстративного матеріалу для економічних спеціальностей є графік, технічний рисунок, схема, фотографія, діаграма. Не варто оформлювати посилання на ілюстрації як самостійні фрази, в яких лише повторюється те, що міститься у підписі. У тому місці, де викладається тема, пов’язана з ілюстрацією, і де читачеві треба вказати на неї, розміщують посилання у вигляді виразу в круг­лих дужках «(рис. 3.1)», або зворот типу «як це видно з рис 3.1», або «як це показано на рис. 3.1». Якість ілюстрацій повинна забезпечувати їх чітке відтворення (електрографічне копіювання, мікрофільмування). Ілюстрації ви­конують чорнилом, тушшю або пастою чорного кольору на білому непрозорому папері. Слід застосовувати лише штрихові ілюстрації й оригінали фотознімків. Фотознімки розміром, меншим за формат А4, наклеюють на стандартні аркуші білого паперу формату А4.

Таблиці. Цифровий матеріал, як правило, повинен оформлюватися у ви­гляді таблиць. Приклад побудови таблиці:

Таблиця (номер)

Назва таблиці

Заголовки граф Підзаголовки граф

Головка
Рядки

Графи (колонки)

Боковик

(заголовки

рядків)

Кожна таблиця повинна мати назву, яку розміщують над табли­цею і друкують симетрично до тексту. Назву і слово «Таблиця» по­чинають з великої літери. Назву наводять жирним шрифтом. За логікою побудови таблиці її логічний суб’єкт, або підмет (позначення тих предметів, які в ній характеризуються), розміщу­ють у боковику, головці чи в них обох, а не у прографці, логічний предикат або присудок таблиці (тобто дані, якими характеризується підмет) – у прографці, а не в головці чи боковику. Кожен заголовок над графою стосується всіх даних цієї графи, кожен заголовок рядка в боковику – всіх даних цього рядка. Заголовок кожної графи в головці таблиці має бути за можливіс­тю коротким. Слід уникати повторів тематичного заголовка, в заго­ловках граф, одиниці виміру зазначати у тематичному заголовку, ви­носити до узагальнюючих заголовків слова, що повторюються. Боковик, як і головка, потребує лаконічності. Повторювані сло­ва тут також виносять у об’єднувальні рубрики, загальні для всіх за­головків боковика слова розміщують у заголовку над ним. У прографці повторювані елементи, які мають відношення до всієї таблиці, виносять у тематичний заголовок або в заголовок гра­фи, однорідні числові дані розміщують так, щоб їх класи збігалися, неоднорідні – посередині графи, лапки використовують тільки за­мість однакових слів, які стоять одне під одним. Заголовки граф повинні починатися з великих літер, підзаголов­ки – з маленьких, якщо вони складають одне речення із заголовком, і з великих, якщо вони є самостійними. Висота рядків повинна бути не меншою 8 мм. Графу з порядковими номерами рядків до таблиці включати не треба.

Таблицю розміщують після першого згадування про неї в тексті, так, щоб її можна було читати без повороту переплетеного блоку дисертації або з поворотом за стрілкою годинника. Таблицю з вели­кою кількістю рядків можна переносити на наступну сторінку. Якщо рядки або графи таблиці виходять за формат сторінки, то в першому випадку в кожній частині таблиці повторю­ють її головку, у другому – боковик. Якщо текст, який повторюється в графі таблиці, складається з одного слова, його можна замінювати лапками, якщо з двох або більше слів, то при першому повторенні його замінюють словами «Те саме», а далі – лапками. Ставити лапки замість цифр, марок, знаків, математичних і хімічних символів, які повторюються, не­можна. Якщо цифрові або інші дані в якому-небудь рядку таблиці не подають, то в ньому ставлять прочерк.

Формули. При використанні формул необхідно дотримуватися таких правил. Найбільші, а також довгі і громіздкі формули, котрі мають у складі знаки суми, добутку, диференціювання, інтегрування, розмі­щують на окремих рядках. Це стосується також і всіх нумерованих формул. Для економії місця кілька коротких однотипних формул, відокремлених від тексту, можна подати в одному рядку, а не одну під одною. Невеликі і нескладні формули, що не мають самостійного значення, вписують всередині рядків тексту.

Пояснення значень символів і числових коефіцієнтів треба по­давати безпосередньо під формулою в тій послідовності, в якій їх наведено у формулі. Значення кожного символа і числового ко­ефіцієнта треба подавати з нового рядка. Перший рядок пояснення починають зі слова «де» без двокрапки. Рівняння і формули треба виділяти з тексту вільними рядками. Вище і нижче кожної формули потрібно залишити не менше одного вільного рядка. Якщо рівняння не вміщується в один рядок, його слід перенести після знака рівності (=), або після знаків плюс (+), мінус (-), множення. Нумерувати слід лише ті формули, на які є посилання в наступ­ному тексті, інші нумерувати не рекомендується.

Порядкові номери позначають арабськими цифрами в круглих дужках біля правого поля сторінки без крапок від формули до її но­мера. Номер, який не вміщується у рядку з формулою, переносять у наступний, нижче формули. Номер формули при її перенесенні вміщують на рівні останнього рядка. Номер формули-дробу подають на рівні основної горизонтальної риски формули. Номер групи формул, розміщених на окремих рядках і об’єднаних фігурною дужкою (парантезом), ставиться справа від вістря паран­теза, яке знаходиться всередині групи формул і спрямовано в сто­рону номера.

Загальне правило пунктуації в тексті з формулами таке: форму­ла входить до речення як його рівноправний елемент. Тому в кінці формул і в тексті перед ними розділові знаки ставлять відповідно до правил пунктуації, Двокрапку перед формулою ставлять лише у випадках передба­чених правилами пунктуації:

- у тексті перед формулою є узагальню­юче слово;

- цього вимагає побудова тексту, що передує формулі.

Розділовими знаками між формулами, котрі йдуть одна під од­ною і не відокремлені текстом, можуть бути кома або крапка з ко­мою безпосередньо за формулою до її номера. Розділові знаки між формулами при парантезі ставлять всере­дині парантеза. Після таких громіздких математичних виразів, як визначники і матриці, можна розділові знаки не ставити.

Загальні правила цитування та посилання на використані джерела. При написанні наукової роботи студент повинен посилатися на дже­рела, матеріали або окремі результати з яких наводяться в дисерта­ції, або на ідеях і висновках яких розробляються проблеми, задачі, питання, вивченню яких присвячено роботу. Такі посилання дають змогу відшукати документи і перевірити достовірність ві­домостей про цитування документа, дають необхідну інформацію щодо нього, допомагають з’ясувати його зміст, мову тексту, обсяг. Посилатися слід на останні видання публікацій. На більш ранні ви­дання можна посилатися лише в тих випадках, коли в них наявний матеріал, не включений до останнього видання. Якщо використовують відомості, матеріали з монографій, ог­лядових статей, інших джерел з великою кількістю сторінок, тоді в посиланні необхідно точно вказати номери сторінок, ілюстрацій, таблиць, формул з джерела, на яке є посилання в дисертації. Посилання в тексті на джерела слід зазначати поряд­ковим номером за переліком посилань, виділеним двома квадрат­ними дужками, наприклад, «у працях [1 – 7]». Коли в тексті дисертації необхідно зробити посилання на скла­дову частину чи конкретні сторінки відповідного джерела, номер посилання має відповідати його бібліографічному опису за переліком посилань. Приклад:

Цитата в тексті «…незважаючи на пріоритетне значення мовних каналів зв’язку між діловими партнерами, ні в якому разі не можна ігнорувати найбільші канали передачі інформації» [6, С.16].

Відповідний опис у переліку посилань.

6. Дороніна М. Культура спілкування ділових людей: [навч. Посіб] / М.Дороніна. – К.: КМ Академія, 2008.- 192 с.

Посилання на ілюстрації вказують порядковим номе­ром ілюстрації наприклад, «рис. 1.2». Посилання на формули вказують порядковим номе­ром формули в дужках, наприклад «у формулі (2.1)». На всі таблиці повинні бути посилання в тексті, при цьому слово «таблиця» в тексті пишуть скорочено, наприклад «… у табл. 1.2». У повторних посиланнях на таблиці та ілюстрації треба вказува­ти скорочено слово «дивись», наприклад «див. табл. 1.3». Для під­твердження власних аргументів посиланням на авторитетне дже­рело або для критичного аналізу того чи іншого друкованого твору слід наводити цитати. Науковий етикет потребує точно відтворю­вати цитований текст, бо найменше скорочення наведеного витягу може спотворити зміст, закладений автором. Загальні вимоги до цитування такі:

- текст цитати починається і закінчується лапками і наводиться в тій граматичній формі, в якій він поданий у джерелі, із збе­реженням особливостей авторського написання. Наукові тер­міни, запропоновані іншими авторами, не виділяються лапка­ми, за винятком тих, що викликали загальну полеміку. У цих випадках використовується вираз «так званий»;

- цитування повинно бути повним, без довільного скорочення авторського тексту та без перекручень думок автора. Пропуск слів, речень, абзаців при цитуванні допускається без перекру­чення авторського тексту і позначається трьома крапками. Вони ставляться у будь-якому місці цитати (на початку, всере­
дині, наприкінці). Якщо перед випущеним текстом або за ним
стояв розділовий знак, то він не зберігається;

- кожна цитата обов’язково супроводжується посиланням на джерело;

- при непрямому цитуванні (переказі, викладі думок інших ав­торів своїми словами), що дає значну економію тексту, слід бути гранично точним у викладенні думок автора, коректним щодо оцінювання його результатів і давати відповідні поси­лання на джерело;

- якщо необхідно виявити ставлення автора ро­боти до окремих слів або думок з цитованого тексту, то після них у круглих дужках ставлять знак оклику або знак питання;

- коли автор, наводячи цитату, виділяє в ній деякі слова, то робиться спеціальне застереження, тобто піс­ля тексту, який пояснює виділення, ставиться крапка, потім тире і вказуються ініціали автора дисертації, а весь текст за­стереження вміщується у круглі дужки. Варіантами таких за­стережень є (курсив наш.- М. X.), (підкреслено мною.- М. X.), (розбивка моя.- М. X).

Оформлення списку використаних джерел. Список використаних джерел – елемент бібліографічного апа­рату, котрий містить бібліографічні описи використаних джерел і розміщується після висновків. Бібліографічний опис складають безпосередньо за друкованим твором або виписують з каталогів і бібліографічних покажчиків повністю без пропусків будь-яких елементів, скорочення назв (при цьому враховують відповідність бібліографічного опису вимо­гам чинного міжнародного стандарту). Завдяки цьому можна уникнути пов­торних перевірок, вставок пропущених відомостей.

Приклади оформлення бібліографічного опису у списку джерел до наукової роботи: