Методологія і методи наукового дослідження

Наука – система знань об’єктивних законів природи, суспіль­ства, мислення, що виражається у точних категоріях та має досить складну структуру.

В основу поняття «система» покладено думку про те, що усі пред­мети, процеси, явища у світі взаємопов’язані та взаємодіють, тому наука як система представлена:

- у формі суспільної свідомості, що відображає сенс людського буття, куди входять науки про природу, суспільство та людину;

- у формі суспільної практики, що включає методологію, теорії, інформацію та наукові структури.

Наука є результатом діяльності всього людства, що підкорена цілям розвитку суспільної практики. Наука – це не просто сума знань про навколишній світ, а точно сформульовані положення про явища та їх взаємозв’язки, закони природи та суспільства, що виражені за допо­могою конкретних наукових понять та суджень. Поняття та суджен­ня є науковими, якщо вони отримані за допомогою наукових методів (як емпіричних, так і теоретичних) та підтверджені у процесі їх практичної перевірки. Таким чином, наука – сфера дослідниць­кої діяльності, що спрямована на отримання нових знань про природу, суспільство і людину.

Наука виконує у суспільстві такі функції:

- соціальної пам’яті як «накопичення – збереження – трансляцїї» досвіду попередніх епох;

- гносеологічну (пізнавальну), що забезпечує суспільству не­обхідні знання для правильного вирішення поставлених проб­лем;

- нормативну, що встановлює, організує та регулює відно­сини між науковими структурами за допомогою системи норм, правил етики;

- комунікативну, що реалізується за допомогою наукової мови як зрозумілого та важливого засобу спілкування;

- аксіологічну (ціннісну), що формує в суспільстві ціннісні орієн­тації, які спрямовують результати наукових відкриттів на бла­го людства;

- креативну (творчу), що реалізується за допомогою створення потужного, інтелектуального потенціалу людства;

- виховну, що дозволяє підвищити рівень освіченості у суспільстві.

Мета науки – пізнання законів розвитку природи і суспільства, їх вплив на предмети та явища, їх властивості та відношення, що здійснюється за допомогою логічного та абстрактного мислення.

Процес наукового пізнання передбачає накопичення фактажу, що підлягає систематизації та узагальненню за допомогою понять, ка­тегорій, критеріїв. Поняття є вищою формою прояву думки і відоб­ражають предмети та явища світу в їх конкретних та загальних оз­наках, за допомогою яких і створюється система наукового знання. Наукові знання являють собою систему взаємозалежних понять, що відбивають закономірний процес розвитку природи та суспільства. Розвиток системи наукових знань, її удосконалення, система­тизація та апробація проводяться за допомогою наукового дос­лідження.

Вивчати, досліджувати, вести науковий пошук – це відкриття, де не останню роль відіграють інтуїція, індивідуальність пошуковця, досвід. Пошук, що спирається як на емпіричний фактаж, так і науковий факт, передбачає застосування різних методів нау­кового дослідження та призводить до узагальнень на типологі­чному рівні називається науковим.

Методологія – вчення про структуру, логіку організації, методи та засоби діяльності в різних галузях науки, її теорії та практики. Відповід­но до навчального процесу у вищій школі методологія розуміється як сукупність принципів, засобів, методів та форм наукового пізнання.

Значення методології наукового пізнання полягає у тому, що вона дозволяє систематизувати увесь об’єм наукового знання і створити умови для розробки подальших, ефективних напрямів дос­лідження. Головним завданням методології наукового пізнання є синтез накопичених наукових знань, що дозволяє забезпечити ви­користання досягнень розвитку науки у практичних цілях.

Методологічний апаратвключає в себе:

- принципи організації та проведення наукового дослідження;

- методи наукового дослідження та способи визначення його стратегії.

Основні принципи методології пізнання: принцип єдності теорії та практики; принцип об’єктивності; принцип конкретності; принцип розвитку; принцип закономірності.

Основним елементом наукового пізнання поряд із методоло­гію є логіка наукового дослідження, під якою розуміють пев­ний шлях у науковому пошуку. Наукове дослідження вимагає логічної послідовності певних етапів, основу яких складає ра­ціональне мислення як відображення закономірностей реальної дійсності.

Методика – це система дослідницької справи, яка застосовується для отримання фактичного матеріалу, його обробки та одержання необхідних результатів.

Метод – це підхід (прийом, засіб) теоретичного досліджен­ня або практичного втілення явища (процесу).

Методи, що застосовуються у науковому дослідженні, залежать не лише від самого предмету, а й від рівня дослідження: емпіричного чи теоретичного. Для емпіричного рівня дослідження характерними є такі методи: cпостереження; експеримент; опис; статистика тощо. Для теоретичного рівня дослідження використовуються методи аналізу-синтезу, індукції-дедукції, аналогії тощо.

Різновиди методів наукового пізнання умовно поділяють на:

- емпіричний(спостереження, порівняння, вимірювання, анке­тування, співбесіда, тест тощо);

- експериментально-теоретичний(експеримент, аналіз-синтез, індукція-дедукція, моделювання, гіпотетичний, історичний, логічний, абстрагування, ідеалізація, аксіоматика, узагальнення та ін.);

- метатеоретичний(діалектичний метод, метод системного аналізу).

Під час наукового дослідження має бути визначена програ­ма наукового пошуку, в якій відображені: досліджуване явище;показники та критерії його дослідження; методи, що використовуються; порядок застосування тих чи інших методів як складових загальної методики дослідження. Нижче розглянемо основні методи, що використовуються при підготовці наукових робіт у галузі економіки.

Теоретичні методи. Д едукція – у широкому розумінні являє собою форму мислення, коли нова думка виводиться ло­гічним шляхом, з дотриманням правил логіки від загального до конкретного.

Індукція – форма наукового пізнання, логіка якого розгортається від конкретного до загального. Тобто, загальне поло­ження виводиться логічним шляхом з одиничних суджень. При індук­тивному методі дослідження для одержання загальних знань про той чи інший клас предметів необхідно вивчити окремі складові цього класу та віднайти в них істотні ознаки, властиві цьому класу пред­метів.

Абстрагування – метод наукового пізнання, що полягає в уявно­му виділенні конкретних ознак та властивостей об’єкта (предмета).

Моделювання – метод наукового пізнання, сутність якого по­лягає у дослідженні моделі об’єкта пізнання на основі абстракт­но-логічного мислення за принципами наочності, об’єктивності. Під моделлю розуміють об’єкт, що замінює собою оригінал у процесі дослідження, результати якого поширюють на оригінал.

Аргу­ментація – суто логічний процес, суть якого полягає в тому, що в ньому обумовлена істина судження того, що прагнемо довес­ти. Для аргументації характерними є доказовість та переконаність.Доказ – це обґрунтування істинності будь-якої тези, достовірність якої доведена. Аргументи(підстави) – вихідні теоретичні положення або фак­тичні дані, істинність яких установлена раніше і є безперечною. У склад аргументів можуть входити: факти; визначення; аксіоми тощо.Софізми– це невірний, хибний доказ, що видається за правильний, заснований на зовнішній схожості явищ, заміні понять, свідомо невірному виборі вихід­них положень.

Демонстрація – спосіб доведення (послідовність умовиводів), що являє собою послідовність аргументів задля підтвердження або спрос­тування тези. Порушення законів логічного мислення призводить до прикрих помилок, серед яких найвідомішими є софізми – фальсифі­кація та свідома дезінформація з метою доведення хибної тези.

Спостереження – цілеспрямоване та систематичне сприйняття об’єкту, що має певні завдання й мету. У залежності від тривалості вирізняють спостереження: довгочасне; короткочасне; безперервне; дискретне ( неодноразово повторюване через певний проміжок часу ).

Експеримент – цілеспрямоване вивчення об’єкту з метою виявлення раніше невідомих його властивостей (якостей) або перевірки правильності теоретичних положень, що визначається певною пошуковою ідеєю і має чітко визначену мету. Експеримент, що проводиться з метою підтвердження висунутої гіпотези, може бути:

- констатуючий, у процесі якого констатується певний взаємо­зв’язок між впливом на об’єкт експерименту та результатом цього впливу;

- контролюючий, у процесі якого відбувається контроль за ре­зультатами впливу на об’єкт дослідження та ефективності цього впливу;

- лабораторний, який проводиться в лабораторних умовах із за­стосуванням спеціального обладнання і має довготривалу дію, що дозволяє створити штучні умови для багаторазового підтвер­дження отриманих результатів.

Специфіка експериментального дослідженняв науково-дослідній практиці вищої школи має такі етапи: констатуючий; формуючий; коректуючий; контрольний. Його реалізація передбачає створення спеціальних умов та груп за певними параметрами, яких потребує гіпотеза. Для проведення будь-якого експерименту необхідно:

- розробити гіпотезу, що підлягає перевірці;

- забезпечити умови для експериментальної перевірки гіпотези;

- розробити методику фіксування результатів експерименту.

Евристика – молода наука, що виникла на стику філософії та кібернетики. З точки зору психології евристи­ка – наука, що вивчає творче мислення. Під евристичним методом розуміють такий спосіб вирішення завдань, який або обмежує вибір варіантів рішення, або звужує їх до мінімальної кількості. Відповідно до цього евристич­ний метод можна розуміти і як діяльність, що призводить до вирішення складного, нестандартного завдання, і як специфічні прийоми, які дослідник виробив під час вирішення тих чи інших завдань, та свідомо переносить набуті прийоми на близькі за метою завдання. Креативністьохоплює певну сукупність розумових якостей, що визначають здібність до творчості, одним із компонентів якої є здатність особистості дивергентне мислити. Серед критеріїв творчого мислення визначають наступні: швидкість, гнучкість, оригінальність, логічність.