2015-09-06
3616
Однією з головних ознак літературної мови є мовна норма.
1. Норма літературної мови – це сукупність мовних засобів, що відповідають системі мови й сприймаються її носіями як зразок суспільного спілкування в певний період розвитку мови і суспільства. Виробляються мовні норми суспільно мовною практикою народу, відшліфовуються майстрами слова різних стилів, обґрунтовуються мовознавчою наукою і узагальнюються певними урядовими і науко – освітніми актами.
Мовознавці розрізняють такі мовні норми:
Орфоепічні норми – це сукупність правил вимови голосних, приголосних звуків та звукосполучень у потоці мовлення. Наприклад, в українській мові дзвінкі приголосні в кінці слова та в середині не оглушуються: книжка, зуб, ріж. Неправильна вимова звуків може порушити зміст думки: гри б, гри п.
Акцентуаційні норми – передбачають дотримання правил наголошування слів. Потрібно правильно наголошувати слова, оскільки наголос може розрізняти значення слів (а тлас - атл а с), а також різні форми слів (рук и не подасть (Р.в.); р у ки лежали на колінах (Н.в.); насип а ти (недоконаний вид); нас и пати – (доконаний вид).
|
|
|
Лексичні норми регламентують використання слів відповідно до їх лексичного значення та не допускають вживання жаргонних, діалектичних, просторічних слів, суржика. Наприклад, не слід сплутувати значення слів.
о знайомити – дати відомості, інформацію (за станом справ)
по знайомити – представити, рекомендувати (з приятелем, зі співробітником)
У реченні Не підкажете, як пройти до зупинки? порушена лексична норма: неправильно вжито слово не підкажете, оскільки воно має інше лексичне значення.
Граматичні норми охоплюють правила творення та вживання форм слів, їх поєднання у словосполучення та речення. Ці норми вивчаються у морфології та синтаксисі. Наприклад, складена (аналітична) форма вищого ступеня порівняння твориться додаванням слів більш(менш) до початкової форми прикметника: більш(менш) важливий. В українській мові формою звертання є кличний відмінок: мамо, вчителю. Правила поєднання слів у словосполучення та речення тісно пов’язані зі значенням та граматичними ознаками слова. Наприклад, прийменник згідно з вимагає Ор.в. – згідно з розпорядженням; прийменник відповідно до – Р.в.: відповідно до розпорядження. Дієслово захоплюватися вимагає Ор.в.: захоплюватися історією народу.
Стилістичні норми регламентують доцільність використання мовних засобів у конкретних стилях мови. Наприклад, залежно від ситуації мовець використовує різні форми вітань. З викладачем можна використати форму вітання Доброго дня! А з товаришем – Привіт!
|
|
|
Недоречно вкраплювати елементи одного стилю в інший. Наприклад, із пояснювальної записки: Я не приплентався на заняття у зв’язку з… Це і є порушення стилістичної норми, вживаючи елемент художнього стилю (приплентався)
Орфографічні норми – це єдині загальноприйняті правила передачі звукової мови на письмі, а саме: вживання великої літери, написання слів разом, окремо, через дефіс, вживання апострофа та м’якого знака та ін.
Наприклад, відповідно до правила правопису букв а(я), у(ю) в іменниках чоловічого роду другої відміни в Р.в. слід враховувати лексичне значення слова, оскільки воно може вживатися з двояким написанням:
Р.в. телефонного апарат а (конкретний предмет)
Р.в. державного апарат у (збірне поняття)
Пунктуаційні норми – це система правил вживання розділових знаків у реченні, тексті (кома, крапка, тире, двокрапка, крапка з комою, три крапки, дужки, лапки, знак оклику, знак питання).
Для прикладу наведемо відомий вислів, зміст якого визначає вживання коми: Стратити, неможливо помилувати, або Стратити неможливо, помилувати, або Стратити, неможливо помилувати?
Словотвірні норми встановлюють закономірності утворення нових слів за наявними в мові словотвірними моделями. В кожній мові діють свої закони і багато слів, які мають спільний корінь в інших слов’янських мовах, можуть відрізнятися префіксами,суфіксами, наприклад: водій (російською водитель), знеславити (російською обесславить).
4 .Усне і писемне мовлення
Мова існує у двох формах – усній і писемній. Кожна форма мовлення має свої специфічні ознаки:
| Усне мовлення | Писемне мовлення |
| Усне слово – це слово живе, виразне, інколи спонтанне. В усному мовленні не завжди є час для добору найбільш точного слова. Сказане слово не можна виправити. | У писемному мовленні завжди попередньо обдумується кожне слово, кожна фраза. Написаний текст можна перечитати, виправити. |
| Це мовлення розраховане на сприйняття слухом. | Писемне мовлення – це графічне мовлення, розраховане на зорове сприйняття. |
| Усне мовлення володіє більшим арсеналом засобів передачі думок і почуттів. | У писемному мовленні ясності і виразності правильно дібраних мовних елементів сприяють характерні для цієї форми мовлення додаткові засоби. |
| В усному мовленні порядок слів відіграє важливу роль (допомагає чітко побудувати речення, логічно висловити думки). | Важливу роль у писемному мовленні виконує порядок слів (уживається для логічного розвитку від відомого до нового і для чіткої побудови речення). |
| В усному мовленні добір засобів повинен відповідати вимогам стилю. | У писемному мовленні добір засобів повинен відповідати не тільки літературній нормі, а й вимогам стилю, до якого належить текст. |
| Слово в усному мовленні майже завжди супроводжується інтонацією, мімікою, жестами. Вони є засобом для усного мовлення. | Важливим засобом для написаного є розділові знаки, без яких інколи зрозуміти правильно написане просто неможливо. А.Чехов писав, що знаки служать нотам під час читання написаного. |
| В усному мовленні вживаються здебільшого неповні речення. | Характерною ознакою писемного мовлення є повні і закінчені речення, які розміщені у логічній послідов-ності. |
| В усному мовленні використо-вуються частіше речення прості. | У писемному мовленні більшість речень – складні. Прості ж речення, як правило, поширені і ускладнені. |
| Усне мовлення розраховане на слухача, що знаходиться перед очима оратора. | Писемне мовлення розраховане на читача (слухача). |
| Порядок слів у реченні вільний, зустрічаються повторення окремих слів, словосполучень, частин речень, неповні речення, вставні слова тощо. | Порядок слів часто прямий, повторення слів автори намагаються уникати. |
|
|
|
