Комунікативні ознаки культури мовлення фахівця

Висока культура мовлення означає досконале володіння літературною мовою у процесі спілкування та мовленнєву майстерність. До основних комунікативних ознак культури мовлення відносять правильність, точнісь, логічність, чистоту, багатство, виразність, доречність.

Правильність – одна з визначальних ознак культури мовлення. Правильним називають таке мовлення, що відповідає мовним нормам(орфоепічним, лексичним, граматичним та іншим).

Виділяють орфоепічну, морфологічну та синтаксичну правильність.

Орфоепічна правильність. У сучасній українській літературній мові слід особливо звернути увагу на тверду вимову шиплячих у сильній позиції, дзвінких приголосних, тверду вимову звука [р] у кінці слів, вимову звуків[г] [г], та інші. Наприклад: ні[ч], вели[ч]ний, ду[б], Іго[р], [г]ерой, [г]ґедзь.

Морфологічна правильність.

У сучасній українській літературній мові деякі іменники мають паралельні форми роду – чоловічого і жіночого: зал-зала; клавіш – клавіша; птах – птаха тощо. У давальному відмінку однини іменники чоловічого роду мають закінчення –ові, -еві (-єві) та –у, -ю, однак перевагу слід надавати першим, особливо якщо ці іменники є назвами осіб за фахом чи родом діяльності та істот: директорові, деканові тощо.

Сучасній українській мові невластива складена форма найвищого ступеня порівняння зі словом самий (сама, саме, самі): самий більший, сама найкраща, саме менше. Особливістю якісних прикметників вищого ступеня порівняння в українській мові є вживання їх у контексті з прийменниками від, за, ніж: Волга довша від Дніпра (за Дніпро, ніж Дніпро).

Синтаксична правильність.

1. Пильної уваги вимагають особливості поєднання слів у словосполучення, що виступають мінімальним контекстом, у якому відбивають зв’язки між словоформами.

2. Уважним треба бути при використанні фразеологічних словосполучень української мови: день у день(а не з дня у день), впадати в очі (а не кидатися в очі).

3. Користуючись складними реченнями, необхідно дотримуватися чіткості і правильності у її побудові, не допускати вживання великої кількості сурядних і підрядних частин в одному реченні. У мовленні фахівця варто вживати й безсполучникові складні речення, які допомагають стисліше і чіткіше сформулювати думку, урізноманітнити висловлення, посилити його виразність і емоційність. Наприклад, Дав слово – зроби. Зобов’язалися – виконаємо. Правильність мовлення тісно пов’язана з орфоепічними та граматичними нормами.

Точність пов’язується з ясністю мислення, а також зі знанням предмета мовлення і значення слова. Уміння оформляти і виражати думки адекватно предметові або явищу дійсності зумовлюються знанням об’єктивної дійсності, постійним прагненням пізнавати реальний світ, а також знанням мови. Мовлення буде точним, якщо вжиті слова повністю відповідатимуть усталеним у цей період розвитку мови їхнім лексичним значенням. Точність досягається не лише на лексико – семантичному рівні, вона тісно пов’язана з граматичним (особливо синтаксичним) рівнем. Точність – це уважне ставлення до мови, правильний вибір слова, добре знання відтінків значень слів – синонімів, паронімів, омонімів, правильне вживання слів іншомовного походження фразеологізмів, крилатих висловів, чіткість синтаксично – смислових зв’язків між членами речення.

Точність мовлення створюється за таких умов: 1) знання предмета мовлення; 2) знання мови; 3) володіння мовленнєвими навичками говорити про щось,використовуючи багатство мови.

Точність мовлення тісно пов’язана з лексичними нормами.

Точність у професійному мовленні реалізується передусім на лексичному рівні, тобто виявляється на рівні слововживання і пов’язана з урахуванням таких мовних явищ, як багатозначність, синонімія, омонімія, паронімія. Неточність у розмовному мовленні компенсує ситуація спілкування, міміка, жести.

Логічність. Словесне вираження думки здійснюється за законами логіки.

Логічне мислення – це таке мовлення, семантичний зв'язок між елементами якого не суперечать законам логіки. Таке мовлення формується на зв’язку «мислення – мова - мовлення».

Логічність – поняття загальномовне. Це ознака кожного функціонального стилю. У науковому стилі суворо дотримуються логіки викладу. В офіційно – діловому – це несуперечливість, логічно правильна будова тексту. У розмовному стилі нелогічність компенсує ситуація мовлення.

Для логічно правильної побудови тексту важливе значення мають синоніми, займенники, повторення окремих слів, простих і складних речень, виділення абзаців, вживання вставних конструкцій, що виражають порядок думок: по-перше, по-друге, отже.

У мовленні часто зустрічаються логічні помилки. Це:

Øпоєднання логічно несумісних слів (алогізмів), наприклад страшенно гарний, жахливо добрий;

Øневиправдане повторення спільнокореневих слів (плеоназмів), наприклад трохи синюватий, моя автобіографія, грудень місяць;

Øнеправильна побудова речень з однорідними членами речення, дієприслівниковими зворотами, порушення структури складних речень, наприклад: будинок молоді і студентів.

Логічність тісно пов’язана з точністю. Неправильно визначено предмет мовлення - відповідно порушується логічність мовлення.

Логічність мовлення тісно пов’язана з лексичними та синтаксичними нормами.

Багатство – це використання великої кількості мовних одиниць (слів, словосполучень, речень), як і відрізняються за смислом і будовою. Показник багатства – великий обсяг активного словника, різноманітність уживання морфологічних форм, синтаксичних конструкцій. Звичайна людина використовує близько 3 тисяч слів, добре освічена – 6-9 тисяч слів, хоча розуміє в десять раз більше. Багате мовлення – це естетично привабливе мовлення, що відображає вміння урізноманітнити мову синонімами, багатозначними словами, образно – емоційною лексикою, вживати стійкі вислови та інші синтаксично виражальні засоби.

Багатство пов’язане з лексичними та граматичними нормами.

Чистота мовлення полягає передусім у відповідності сучасній літературній нормі. Вона простежується на всіх рівнях її структури і використання:

Øна рівні орфоепії – літературно – нормативна вимова;

Øна рівні орфографії - грамотне письмо;

Øна рівні лексики – відсутність вульгаризмів, ненормативних повторів;

Øна рівні граматики – правильна, завершена побудова речень;

Øз погляду стилістики – відповідність меті, завданням, ситуації спілкування.

У чистому мовленні не вживаються вульгаризми, лайливі слова, слова-паразити (ну, от, значить так, типу, розумієш), русизми (слідуючий, співпадає, міроприємство), концеляризми (на даному етапі навчання) та інших елементів. Чистота мовлення досягається суворим дотримання м орфоепічних норм (вимова голосних і приголосних звуків, звукосполучень, наголос у словах). Тому недопустимі такі порушення: лі(т’)ература треба лі[т’]ература; зеркало (треба [дз]еркало) тощо.

Чистота мовлення – це відсутність суржику. Суржик означає штучно змішану, нечисту мову, гібрид російської та української (первий, хожу, двойка замість перший, ходжу, двійка), допускаються помилки і в утворенні граматичних норм (два студент а, у продажі, по степу замість студент и, у продажу, степом).

Виразність. Це невід’ємна частина культури мовлення означає використання невичерпних ресурсів виражальних засобів української мови і лежить в основі мистецтва володіння словом. Виразність мовлення забезпечується виразністю дикції і чіткістю вимови, умінням застосовувати виражальні засоби звукового мовлення: логічний наголос, видозміни голосу, паузи, емоційну тональність, що передає настрій, оцінку, викликає потрібне сприйняття. Технічні чинники виразності – дихання, інтонація, темп, жест, міміка.

Доречність мовлення вимагає такого добору мовних засобів, що відповідають меті й умовам спілкування. По іншому цю вимогу можна назвати комунікативною доцільністю.

Передусім це використання мовних засобів, досягнення стильової відповідності. Наприклад, стандартні типові вислови – кліше доречні у діловому мовленні, але зовсім не доречні в розмовному. У наукових текстах недоречною буде експресивна лексика. Доречність – це і вміння вибрати форму спілкування (монолог, діалог, полілог), тон, інтонацію спілкування. Мовлення має бути гнучким, динамічним і функціонально мобільним. Одна із умов доречності – висока вихованість людини, рівень її культури, моральних якостей.

Отже, глибоке знання української мови, відповідний рівень культури усного і писемного мовлення є необхідною, обов’язковою ознакою й показником високого інтелекту освіченої людини. Велика роль у цьому приділяється дисципліні «Українська мова за професійним спрямуванням», мета якої – ознайомити студентів з основами культури мовлення, виявити специфіку функціонування усної і писемної форми ділової мови відповідно до фаху, навчити вільно володіти лексикою і термінологію своєї спеціальності, формувати свою професійну мовнокомунікативну компетенцію, яка передбачає:

- глибокі професійні знання і оволодіння понятійно-категоріальним апаратом певної професійної сфери та відповідною системою термінів;

- досконале володіння сучасною українською літературною мовою;

- вміле професійне використання мовних стилів і жанрів відповідно до місця, часу, обставин, статусно-рольових характеристик партнера (партнерів);

- знання етикетних мовних формул і вміння ними користуватися у професійному спілкування;

- уміння працювати з різними типами текстів;

- орієнтування в потоці різнотемної та різнотипної інформації українською мовою на різних каналах її передавання;

- вміння знаходити, вибирати, сприймати, аналізувати та використовувати інформацію профільного спрямування;

- володіння інтерактивним спілкування, характерною ознакою якого є необхідність миттєвої відповідної реакції на повідомлення чи інформацію, що знаходиться в контексті попередніх повідомлень;

- володіння основами риторичних знань і вмінь;

- уміння оцінювати комунікативну ситуацію швидко і на високому професійному рівні приймати рішення та планувати комунікативні дії.