Дієслово. Дієслівні форми та способи їх творення. Специфіка творення дієприкметників в укр мові

Дієслово – частина мови, що означає дію чи стан істоти або предмета. Основні граматичні ознаки дієслова – час, особа, число і спосіб, за ними дієслово в реченні відрізняється од інших слів. На приклад: Заступник директора підписує угоду.

В українській мові маємо форму дієслова, яка називає дію без визначення часу, особи, числа. Це неозначена форма дієслова із суфіксом -ти: писати, дати, перекладати. Зворотні дієслова мають ще й частку -ся: по різатися, друкуватися. Неозначена форма часто використовується у різних цінних паперах. Наприклад: просимо надіслати; наказую працювати. Дуже часто форма інфінітиву може заступати іменник. Наприклад: Куріння заборонене. Дієсловам в українській мові властиве значення виду недоконаного й доконаного: писати – напсати; друкувати – надрукувати. Дієслова доконаного виду позначають завершеність дії, в основі мають префікси: записати, занотувати; су фікси – повт орити, нагадати.

Окремі форми дієслів доконаного виду утворюються від інших основ і їх треба запам'ятати: брати – взяти, ловити – піймати.

У сучасній українській мові дієслова мають три форми часу: теперішній, минулий, майбутній. Наприклад: наказую, наказував, буду наказувати).

Дієслова теперішнього часу вказують на те, що дія відбувається в момені мовлення. У ділових па­перах найчастіше зустрічаємо форму першої особи однини чи множини. Наприклад: наказую, пропоную, а бо: пропонуємо, погоожуемось та ін.

За особовими закінченнями дієслова поділяють на 2 дієвідміни. До 1-ї належать дієслова, що в 3-ій особі множини теперішнього часу мають закінчення -уть(-ють). Наприклад: сюврджують, пишуть.

До 2-ої дієвідміни — дієслова, що в третій особі множини теперішнього часу мають закінчення -ать (-ять): вчать, ставлять, роблять. Дієслова у формі минулого часу виражають значення дії, яка вже закінчилася до моменту мовлення. Наприклад: готував, перекладав. Отже, форми дієслів минулого часу утворюються від основи неозначеної форми за допомогою суфікса –в длячоловічою роду та суфікса -л- для жіночого та се­реднього роду.

Майбутній час дієслів має: а) складену фор­му: допоміжне дієслово бути та інфінітив (будемо працю­вали, будуть прицювати), б) склад­ну форму (працюватимете); в) просту форму (напишу, попрацюю, скажу). В українській мові маємо три способи дії слів: дійсний, умовний, наказовий. Наприклад: дійсний — пишу, писав, писатиму. Дія дійсного способу виконується в часі. Форми умовного способу часу означають дію, що може виконуватися за певних умов. Наприклад: з гадав би, зробив би, наказав би. Форми наказового способу означають заклик до дії, спонукання, побажання. Наприклад: надрукуй, занотуйте.

В українській мові вживаються дієприкметники:

1) Активного стану, які мають форми теперішнього часу на -чий (-а, -е): працюючий, виконуючий та ін., і минулого часу на -лий (-а, -е): навислий, почорнілий.

2) Пасивного стану минулого часу на -ний, -а, -е (-аний, -яний, -ений, -єний, -ований, -йований, -ьований, -уваний, -юваний): переписаний,відпрацьований, зроблений і ін. та на -тий (-а, -е): закритий, ужитий, почутий.

Від деяких дієслів можна утворити обидві форми: колений і колотий, мелений і молотий, поротий і порений.

У дієприкметникових суфіксах на відміну від прикметники» пишеться тільки одна буква -н-: списаний, зроблений.

Дієприкметники активно функціонують у діловій мові, надаючи їй книжного характеру.

Активні дієприкметники на -чий (відповідаючий, знаючий) у сучасній українській літературній мові вживаються обмежено.

Дієприкметники із залежними словами утворюють дієприкметникові звороти, які після означуваного слова обов'язково виділяються комами.