Синтаксис. Словосполучення та речення. Синтаксичні особливості наукових та офіційно-ділових текстів

Синтаксис – розділ граматики, що вивчає будову й граматичне значення словосполучень і речень.

Словосполучення – це поєднання двох або більше повнозначних слів на основі підрядного зв”язку. Прості словосполучення утворені з двох повнозначних слів: зимовий ранок, прочитати роман. Складні – поєднання трьох і більше повнозначних слів: пробігти дистанцію дуже швидко. Словосполучення розрізняють за належністю головного слова до певної частини мови: іменникові, прикметникові, числівникові, займенникові, дієслівні, прислівникові.

Прості речення вживаються в усіх стилях мовлення. Однак стилістичного забарвлення вони набувають залежно від способів вираження членів речення, ін­тонації, порядку слів тощо.

Яскравого стилістичного забарвлення набувають речення, де в ролі підмета виступають прислівник, дієслово, частка, вигук: «Немає» — слово, як полин, гірке».

Типові форми присудка не виділяються емоційним забарвленням, тому вони виступають як стилістично нейтральні і переважають у науковому, діловому, публіцистичному стилях. Виразно розмовний характер мають речення з присудком — інфінітивом, вигуком, повторюваним дієсловом: Заридала Катерина та бух йому в ноги.

Порядок слів впливає на стилістичне вживання простих речень. Прямий порядок слів характерний для наукового, ділового і публіцистичного стилів, зворот­ний –застосовується в художньому і розмовному.

Односкладні речення теж упливають на стилісти­чне оформлення текстів. Так, називні речення використовуються в художніх описах, означено-особові, неозначено-особові – в розмовному, художньому, публіцистичному стилях, узагальнено-особові – в усній народній творчості. Безособові речення переважають у книжних стилях: у науковому, діловому, публіци­стичному для вираження різноманітних дій і станів.

Великі стилістичні можливості мають синоніми простого речення – ствердні й заперечні, розповідні, питальні й спонукальні, односкладні й двоскладні, повні й неповні речення. Вони забезпечують синтак­сичну різноманітність тексту, його виразність. Ужи­вання повних і неповних речень зумовлене сферою їх використання.

Речення з однорідними, відокремленими членами найчастіше вживаються в книжному мовленні. У ді­ловому, науковому стилях вони використовуються для передачі точного, логіч­ного викладу думок, класифікації предметів і явищ, виділення й уточнення їх суттєвих ознак тощо.

У діловому мовленні використовуються звефтання пане, пані, добродію, панство, товариство, шановна громадо тощо, які замінили універсальне слово товариш. Адже товаришем називають люди­ну — приятеля, однодумця, друга. Звертання часто супроводжується означеннями шановний, вельмиша­новний, поважаний, високоповажаний, ласкавий і под.