Білет №4. Прикметники

2. Голосними називаються звуки, що складаються тільки з голосу. При їх творенні повітря повільно проходить через ротову порожнину і не зустрічає жодних перешкод (а, о, у, и, і, е).

Приголосними називаються звуки, що мають у своєму складі голос і шум або тільки шум. При їх творенні повітря зустрічає на своєму шляху перешкоди ([б, п, д/д', т/т', г, к, ґ, ф, ж, з/з', ш, с/с', х, дж, дз/дз', ц/ц', ч, в, м, й, н/н', л/л', р/р']).

Приголосні звуки можуть утворюватися за допомогою голосу й шуму або тільки шуму (голосові зв’язки дрижать дуже сильно, слабко або зовсім розслаблені). Залежно від цього звуки поділяються на сонорні, дзвінкі та глухі. У сонорних звуках голос переважає над шумом ([м, в, н/н', л/л', р/р', й]). Дзвінкі звуки складаються з голосу і шуму ([б, д/д', з/з', ж, дж, дз/дз', г, ґ]). Глухі звуки складаються тільки з шуму ([п, т/т', х, ф, с/с', ц/ц', ш, ч, к]). В українській мові 11 дзвінких і 12 глухих приголосних. Більшість дзвінких і глухих звуків утворюють пари [б–п, д–т, з–с, дз–ц, ж–ш, дж–ч, г–х, г–к, д'–т', з'–с', дз'–ц'].

Із 32 приголосних звуків в українській мові 22 — тверді і 10 — м’які. Частина приголосних звуків утворює пари за твердістю/м’якістю. М’який знак й не має пари серед твердих приголосних. Звуки [б, п, в, м, ф, ж, ч, ш, дж, г, к, х, ґ] не мають парних м’яких, вони можуть тільки пом’якшуватися перед і, а також зрідка перед іншими голосними або при подовженні (вітер — [в’ітеир], похід — [пох’ід]).

Більшість голосних — це голосні переднього і заднього рядів. Голосних середнього ряду мало. За положенням м'якого піднебіння при артикуляції голосні поділяються на ротові й носові. При творенні ротових м'яке піднебіння підняте і закриває прохід повітря в ніс, а при творенні носових м'яке піднебіння опущене і повітря проходить у ніс. Акустична класифікація – це розподіл звуків за слуховим сприйняттям. З погляду акустики голосні виділяються як чисто тональні звуки, в яких відсутні шуми. Розрізнення тонального ефекту, наприклад, у звучанні [а] чи [о] досягається лише зміною резонатора – порожнини рота, глотки й участю губів.

3. Антоніми (від rp. ant і "проти' й ônyma "ім'я") - різні за звучанням слова, які мають протилежні, але співвідносні значення. В антонімічні відношення вступають лише ті слова, які можуть означати ступінь ознаки (наприклад, від тихий і голосний можна утворити форми тихіший, голосніший, найтихіший, найголосніший), протилежно спрямовані дії (входити - виходити) і точки простору та часу (верх - низ, рано - пізно, літо - зима). Розрізняють чотири групи антонімів: контрарні, комплементарні, контрадикторні та векторні.

Антонімія - важливий стилістичний засіб. Вона є основою стилістичних прийомів антитези (від гр. antithesis "протиставлення"), суть якої полягає в зіставленні протилежних явищ, образів для посилення враження (любов і ненависть, правда і кривда; Бідний піт ллє, а багатий його кров п'є), та оксиморона (від гр. oxymoron "дотепно-безглузде"), тобто поєднання контрастних за змістом понять, що разом дають нове уявлення (дзвінка тиша, гарячий сніг, раби волі, багатство бідних, сліпота зрячих, живий труп тощо).

За характером відношень у семантичному полі антоніми бувають двох видів:

А) з проміжними ступенями вияву якостей, коли між двома антонімічними поняттями розташовуються одне чи більше понять із менш вираженою інтенсивністю: гарячий — гаряченький — теплий — тепленький — теплуватий — прохолодний — холоднуватий — холодний — крижаний, світло — сутінки — темрява;

Б) без проміжних ступенів вияву якостей: життя — смерть, перемога — поразка, присутній — відсутній, лівий — правий, однаковий —різний, множити — ділити, наступи ти — відступати, нападати — захищатися, купувати — продавати, говорити — мовчати, всередині — зовні, вгору — вниз.

За структурою антоніми бувають:

А) різнокореневі (власне лексичні): великий — малий, легкий — важкий, спека — мороз, мужність — боягузтво, любити — ненавидіти;

Б) однокореневі (словотвірні): надія — безнадія, спокій —неспокій, орієнтація — дезорієнтація, логічний — алогіч­ний, раціональний — ірраціональний; особливо багато їх серед дієслів: відчинити — зачинити, увійти — вийти, навантажити — розвантажити, недосолити — пересолити.

ЕНАНТІОСЕМІЯ - (від гр. enantios — протилежний і sema — знак) поляpизацiя значень, pозвиток у словi значення пpотилежного пpямому: халат (почесне вбрання) вiльний домашнiй одяг; ажуp (фр. a jour — тимчасове, на один день, з дipками) — витончена pобота; геpой (у значенні невдаха).

Антитеза (грец.— протиставлення) — стилістична фігура, яка утворюється зіставленням слів або словосполучень, протилежних за своїм змістом. Наприклад: «Думав, доля зустрінеться — спіткалося горе» (Т. Шевченко). Антитеза часто зустрічається в прислів'ях та приказках, афоризмах: «Ситий голодного не розуміє», «Багатство дме, а бідність вдвоє гне». Антитеза використовується для опи­сів, характеристики предметів, часто іронічної або сатирич­ної. Наприклад: Всякий, хто вище, то нижчого гне, — Дужий безсильного давить і жме, Бідний багатого певний слуга, Корчиться, гнеться пред ним, як дуга.

Оксиморон (грецьк. oxymoron — дотепна нісенітниця, від oxys — гострий, moras — безглуздий) — різновид тропа, що полягає у сполученні різко контрастних, протилежних за значенням слів, внаслідок чого утворюється нова смислова якість, несподіваний експресивний ефект (світла пітьма, суха вода, крижаний вогонь тощо). Принцип семантичної несумісності між іменником та прикметником широко використовується у художній літературі, водночас він спостерігається між однорідними присудками, між означеннями одного й того ж слова та ін.

4. До якісних належать прикметники, що виражають прямі, безпосередні ознаки предметів, які можуть виявлятися різною мірою: молодий - молодший - наймолодший, пізній - пізніший - найпізніший. Якісні прикметники називають:

а) властивості і якості предметів, що сприймаються зором, слухом, нюхом, смаком, дотиком: білий, гучний, духмяний, солодкий, твердий;

б) просторові та часові ознаки: широкий, далекий, давній, сучасний;

в) риси характеру та розумового складу людей: сміливий, прудкий, розумний, талановитий;

г) вікові ознаки і фізичні риси людей і тварин: старий, молодий, худорлявий, гладкий;

ґ) загальну оцінку: гарний, поганий, хороший та інші ознаки.

Якісні прикметники мають низку морфологічних, словотвірних і лексичних особливостей, які відрізняють їх від прикметників відносних і присвійних. Якісні прикметники здатні утворювати ступені порівняння (вищий і найвищий), що позначають різну міру вияву ознаки предмета: міцний - міцніший - щонайміцніший, густий - більш густий - найбільш густий. Окремі якісні прикметники можуть мати повну і коротку форми: певний - певен, зелений - зелен, дрібний - дрібен. Від багатьох якісних прикметників можуть утворюватися прислівники на -о, -е (приємно, дрібно, добре, рішуче) та абстрактні іменники із суфіксами -ість, -от-, -ин-, -ств-, -еч-, -ав- (-яв-) (самотність, німота, глибина, убозтво, порожнеча, блакитнява). Якісні прикметники можуть сполучатися з прислівниками дуже, трохи, надзвичайно, зовсім, надто та ін.: дуже повільний, трохи сумний, надто широкий. Від якісних прикметників за допомогою суфіксів і префіксів утворюються прикметники зі значенням здрібнілості, згрубілості, різної міри вияву ознаки (гарненький, тонесенький, здоровенний, хитрющий, надзвичайний, прегарний, завеликий, великуватий). Способом складання слів утворюються складні прикметники зі значенням великої міри вияву ознаки (білий-білий, дужий-предужий, милий-милесенький). Якісні прикметники здатні утворювати антонімічні пари (великий - малий, багатий - бідний, добрий - злий) та синонімічні ряди (добрий - приязний, привітний, ласкавий, чуйний; сміливий - хоробрий, мужній, відважний, безстрашний).

Прикметники із значенням безвідносної міри якості предмета. Безвідносна міра якості предмета властива якісним прикметникам. Суть її полягає в тому, що виділяється ознака за мірою (чи ступенем) інтенсивності її, але без елементів порівняння. В українській мові виділяють три ступені інтенсивності ознаки — недостатній, помірний і надмірний та дві форми вияву кожної з них: синтетичну і аналітичну. Прикметники недостатнього ступеня передають міру якості неповну, незначну, часткову, тобто кількісно меншу, в порівнянні з тим, що передається звичайним прикметником. Проста (синтетична) форма прикметників цього ступеня утворюється від основи звичайного прикметника та суфіксів -уват- (-юват-): солодкий — солодкуватий, червоний — червонуватий, тісний — тіснуватий, великий — великуватий, синій — синюватий тощо.

Відносні прикметники відрізняються від якісних і за граматичними, і за лексичними ознаками, вони, наприклад, не утворюють ступенів порівняння, ступенів якості, не можуть сполучатися з прислівниками, не мають антонімічних пар тощо. Серед їхніх характерних граматичних особливостей можна відзначити і те, що прикметники цієї групи мають лише похідну основу (шкіряний, береговий, дніпровський), мають синоніми серед іменників у родовому відмінку, іноді з прийменниками для, з. Пор.: деснянські береги — береги Десни, віконні рами — рами для вікон, пластмасова миска — миска з пластмаси.

Ступінь порівняння — це здатність вияву ознаки в різних кількісних вимірах. Він завжди визначається «кількістю» переважальної ознаки. Існує вихідна форма, інакше — звичайний (позитивний) ступінь, від якого утворюються вищий (компаратив) та найвищий (суперлатив) ступені. Звичайний ступінь прикметників характеризується тим, що передає ознаку як таку, свідчить про її наявність у предметі, але не вказує на її кількість чи міру. Напр.: зелений луг, блакитне небо, складне завдання, широка ріка, солодкі груші. Прикметники вищого ступеня набувають певного значення в плані кількісного виміру ознаки. У цьому суттєва різниця між значенням прикметника звичайного ступеня і вищого. У першому випадку ознака предмета характеризується безвідносно і безпосередньо, в другому вона набирає відносного, порівняльного значення. Прикметники найвищого ступеня передають повну, абсолютну перевагу одного предмета над іншими за якоюсь відомою ознакою; наприклад: це — активні студенти курсу, це — найактивніший студент на курсі. У прикметників вищого ступеня існують дві форми вираження — проста (синтетична) і складена (аналітична).

5. Пролітають – дієслово, над – первинний прийменник, ними – особовий займенник, віки – іменник, лихоліття – іменник, і – сполучник, хмарки – іменник, я – особовий займенник, там – вказівний займенниковий прислівник, теж – сурядний сполучник, пролітаю – дієслово.

Пролітають: дієслово, початкова форма – пролітати, відпов.на пит. «що роблять?», особова форма, неперехідне, недоконаний, дійсний спосіб, теперішній час, третя особа множини, друга дієвідміна, присудок.

Над: первинний прийменник, службова частина мови, простий, вживається з іменником місцевого відмінку.

Ними: особовий займенник, поч.форма – вони, відпов.на пит. «ким?», множина, місцевий відмінок, обставина.

Віки: іменник, відпов.на пит. «хто? що?», неістота, загальна назва, абстрактне значення, рід чоловічий, множина, називний відмінок, перша дієвідміна, тверда група, підмет.

Лихоліття: іменник, відпов.на пит. «хто? що?», неістота, загальна назва, абстрактне значення, рід середній, множина, називний відмінок, перша дієвідміна, м’яка група, підмет.

Фонетичний: [ ли(е)хо(у)л’іт:’а], 4 склади, всі відкриті, наголос на третій склад, голосні звуки – и(е), о(у), і, а; и(е) – звучання и наближене до е, о(у) – звучання о наближене до у, приголосні звуки – л, х, л’, т:’, л – дзвінкий твердий, х – глухий твердий, л' – пом’якшений, дзвінкий, т:’ – глухий, м’який, подовжений. У слові 9 букв, 8 звуків, подвоєння тт позначається як один подовжений звук т:’.

Лексичний: поч.форма – лихоліття, повнозначне слово, в даному реченні означає нещастя, слово однозначне, слово вільне, синоніми – лихо, лиха година, нещастя, антоніма нема, за походженням українське, не запозичене, належить до активної лексики, міжстильове, нейтральне.

Словотвірний: твірні слова – лихо і літа, словотворчий засіб суфікс -т-, суфіксальний тип.

Морфемний: змінюване слово – лихоліттям, лихоліттю, позитивне закінчення -я,????????????