Склад лексики сучасної української літературної мови з погляду її походження

Словниковий склад української мови об'єднує дві групи лексичних одиниць:

1) споконвічно українські (корінні українські) слова;

2) слова, запозичені з інших мов.

Становлення споконвічно української лексики можна представити у такій хронологічній послідовності: індоєвропейський лексичний склад -► праслов'янський лексичний склад -> власне український лексичний склад.

У складі споконвічної української лексики виокремлюють такі тематичні групи слів, успадковані з індоєвропейської мовної єдності: o назви предметів і явищ довкілля: небо, сонце, земля, день, ніч, зима, весна, літо, море, вогонь;

-назви рослин, тварин, риб, птахів і комах: береза, верба, осина, вовк, бобер, видра, вівця, щука, лосось, оса;

-назви спорідненості й родинних зв'язків: тато, батько, мати, син, дочка, брат, сестра, свекор, зять;

-назви житла та його частин, знарядь праці, продуктів харчування: дім, двір, мед, м ясо, сіль, віз, колесо, вісь;

-назви дій і станів: жити, сидіти, їсти, відати, знати, спати;

-назви органів і частин людського тіла: мозок, волос, око, брова, язик, коліно, долоня;

- назви чисел: один, два, три, чотири, п 'ять, шість, сім, вісім, дев 'ять, десять, сто, тисяча.

Для власне українських слів характерні й словотвірні особливості, зокрема суфікси: -ій- (вередій, скупій, багатій, торохтій, плаксій, палій, хвалій); -ин- (година, хвилина, стрілянина, біганина, Київщина); -інь-(бистрінь, далечінь, глибінь, теплінь, просторінь); -ач- (-яч-) (сіяч, викладач, спостерігач); -ощ- (веселощі, грубощі, жалощі, прикрощі, пустощі, радощі); -ець- (промовець); -енк- (Вівчаренко, Бондаренко, Коваленко, Кравченко); -к- (відвідувачка, лікарка).

Серед власне українських слів є й неповнозначні слова: якби, як, чи, хіба, хай, нехай, майже, саме, якраз, либонь, проміж, поміж, поза, з-посеред, щоб, зате, проте, ніби, нібито, немовби.

Українська мова постійно перебувала у тісних контактах з іншими мовами, що зумовило запозичення численних слів, які органічно ввійшли до лексичної системи української мови. Запозичення іншомовних слів може відбуватися безпосередньо або через посередництво іншої мови. Наприклад, слова влада, ганьба чеського походження засвоєне українською мовою через польську.

Усі іншомовні слова поділяються на дві групи:

а) запозичення із слов'янських мов;

б) запозичення з неслов'янських мов.

Запозичення зі слов 'янських мов. До найдавніших запозичень належать старослов'янізми - слова, що їх засвоїла українська мова із старослов'янської, що є найдавнішою літературно - писемною мовою слов'ян.

Для старослов'янізмів характерні такі найголовніші особливості:

а) фонетичні:

-звукосполучення [ра], [ла], [ре], [ле] відповідно до східнослов'янських [оро], [оло], [єре], [еле]: врата - ворота, глас -голос, древо - дерево, храм -хороми, шлем - шолом;

-звукосполучення [йе], [йу] на початку слова: єдиний, юнак;

-звукосполучення [жд]: вождь, страждати;

б) словотвірні:

-префікси воз-, со-, пред-, пре-: возвеличити, предтеча, прекрасно;

- суфікси іменників: -тель,-ств (о),-тай,-знь,-ин(я): повелитель, багатство, ратай, приязнь, гординя.

В українській мові чимало запозичень з російської. Це слова суспільно-політичної лексики (партієць, більшовик, комсомол, народовець); виробничої (завод, рудник, електропоїзд); офіційно-ділової (законопроект, указ); побутової (сарафан, самовар, гармоніст).

Лексика української мови поповнюється також за рахунок калькування, тобто шляхом точного перекладу багатьох російських слів: соцзмагання, законодавство, суднобудівник, приватновласницький. Є в лексиці української мови і білоруські слова: жлукто (видовбана з дерева посудина для зоління білизни, полотна), дьоготь, бадьоро, бадьорий.

В українському словниковому складі багато запозичень з польської мови. Це слова побутової лексики (повидло, жупан, келих); суспільно-політичного життя (герб, урядник); офіційно-ділового мовлення (скарга, вирок); військової справи (полковник, збруя, рота), а також слова зичити, квапитися, сподіватися, оминути, мешкати, пильнувати, обіцяти тощо.

Запозичення із західноєвропейських мов. У словниковому складі української мови значна кількість німецьких лексичних запозичень. Вони вживаються на позначення предметів, процесів і понять, пов'язаних з військовою справою (офіцер, солдат, єфрейтор, штаб, штурм, гауптвахта), культурою і мистецтвом (балетмейстер, камертон, мольберт, лейтмотив, танець), торгівлею і фінансовими справами (бухгалтер, маклер, касир, штраф), друкарством (кегль, шрифт, абзац), виробництвом (кран, шахта, крейда, фуганок, цех), предметами побуту (кітель, галстук, фартух, футляр, ширма).

Питання 3

Дієслівна категорія способу- частководієслівна категорія, що виражає відношення дії, процесу чи стану до дійсності з погляду мовця.

В українській мові розрізняють три способи дієслова: дійсний, умовний, наказовий.

Дійсний спосіб дієслова позначає реальну дію, що вже відбувалася, відбувається чи відбуватиметься в одному з трьох часових планів:

-теперішньому: Молода мати з маленьким дитям стоїть у зажурі над гранітною плитою (І. Цю па);

-минулому: Наливались, половіли жита (І. Цюпа);

-майбутньому: Він зрозуміє, що ця байдужість страшніша за стогони й сльози (М. Стельмах).

Дійсний спосіб виражається за допомоги форм особи і часу, для минулого часу - також і форм роду.

Умовний спосіб дієслова позначає дію, можливу за певних умов: Уже б співали треті півні, якби вони тут десь були (П. Дорошенко). Форми умовного способу з погляду вираження - це аналітична структура, що твориться поєднанням дієслова у формі минулого часу з часткою би (б): писав би, писала б, писало б, писали б. Дієслова умовного способу мають тільки форми числа, а в однині - роду.

Наказовий спосіб дієслова виражає наказ, прохання, пораду, заклик, застереження, тобто спонукання до дії: Ой, дівчино, відчини, Своє-моє серденько звесели (Укр. народна пісня). Заспіваймо пісню веселеньку

Дієслова наказового способу мають категорію виду, особи (2-ї однини, 1-ї і 2-ї множини, 3-ї однини і множини).

Форми наказового способу утворюються від основи теперішнього часу за допомоги закінчень. Закінчення другої особи однини виражає закінчення -и (біж-и, вар-и, напиш-и, вибер-и), а також нульове закінчення (бігай-0, ляж-0, встань-0, дістань-0). Значення другої особи множини - закінчення -іть (-іте),-те (біж-іть, напиш-іть, читай-те, звеселяй-те, прочит ай-те, насип-те).