2015-09-06
782
Склад як одиниця фонетичної системи
Склад — у мовознавстві відрізок звукового плину мови з вершком порівняно більшої повноти голосу (голосності), складений з одного чи більше звуків, обмежений обабіч відрізками меншої голосності (чи «нульової» голосності на початку й у кінці слова); вершком складу в українській мові буває лише голосний; межею складу вважають у фонетиці (якщо між вершками два і більше приголосних) пункт найменшої голосності на стику артикуляційного зіступу першого й приступу наступного з-поміж них (якщо приголосний один, він належить до наступного складу).
Поширене трактування складу як частини слова, яку вимовляють поштовхом видихуваного повітря є правильним щодо багатьох мов, зокрема української, російської, білоруської, польської, проте не до всіх. У загальному мовознавстві розуміння складу не вкладається в межі цього визначення. Тому й виникає потреба знайти інше формулювання, яке б відзначалось універсальністю. Спостереження свідчать, що звуковий потік мови акустично неоднорідний: поряд з повнозвучними стоять одиниці послабленого звучання. Відтак, склад — це відрізок звукової мови, що характеризується максимумом звучання (підвищення хвилі), обмежений мінімумом звучності (її зниження). У максимумі звучання (або у вершині складу) стоять найбільш повнозвучні фонетичні одиниці. Це — голосні і в окремих мовах сонорні, як-от у чеській мові [krk] (шия), [prst] (палець), у сербській — [брв] (дошка), [брз] (швидкий), [скрб] (піклування). Вершину звучання в них становлять сонорні.
Складоподіл модифікується однак ще й позафонетичними, словотвірними чинниками. За ступенем голосності звуки поділяються на голосні (а, о, е, и, у, і), сонорні (м, в, н, л, р, й),африкати (дж, дз, ч, ц), спіранти (ж, з, г, ф, ш, с, х) й експлозивні (б, д, ґ, п, т, к). Властивість голосних і деяких приголосних бути у вершині складу робить їх складотворними, або складовими. Усі інші звуки, які становлять наростання або послаблення ланцюга звучання, називають нескладотворчими, або нескладовими. Ними, як правило, виступають приголосні, крім тих сонорних, які в окремих мовах здатні утворювати склад. Проте й деякі голосні можуть перетворюватись у нескладові. Викликається це втратою напруги видиху при вимові голосного в певних фонетичних умовах.
Наявність у складі складотворчого голосного чи приголосного у таких мовах, як українська, російська, білоруська, чеська, німецька, англійська, французька, обов'язкова. Він виступає один або в сполуці з нескладотворчими, кількість яких і їх місце у відношенні до складотворчого бувають різними. Так, у слові української мови «авіація» виділяється п'ять складів [а] — [в'і] — [а] — [ц'і] — [йа], серед яких перший і третій передаються одним голосним, всі інші — голосним і приголосним. У словах [пра-во], [се-стра] в складі наявна сполука двох і трьох приголосних.
Склад – це частина слова, що вимовляється одним поштовхом видихуваного повітря.
Склад можуть утворювати один або кілька звуків, але серед них обов’язково має бути голосний, який називають складотворним. Саме голосний звук в українській мові є центром (вершиною) складу, до якого можуть долучатися один або кілька приголосних.
Кількість складів у слові дорівнює кількості голосних звуків у ньому.
Слова бувають односкладові (день. рік, вік), двоскладові (вес-на, лі-то, о-сінь), трискладові (за-ме-тіль, ві-хо-ла, сні-го-пад), багатоскладові (хлі-бо-роб-ство, зер-но-схо-ви-ще, сіль-сько-го-спо-дар-ський).
Типи складів визначають відповідно до наголосу й кінцевого звука.
Крім того, склади ще розрізняють за початковим звуком. Ті, що починаються із приголосного, називають прикритими (во-гонь, го-ріх), а ті, що починаються з голосного, – неприкритими (о-гірок, і-ніії). Українській мові притаманні переважно прикриті склади.
Принципи складоподілу
Слова на склади ми ділимо, здебільшого скандуючи їх, проте складоподіл не є довільним. Слід пам’ятати, що в українській мові звучність зростає до вершини складу (її становить голосний звук) та виявляється тенденція до відкритих складів. А це означає, що межа складоподілу найчастіше проходить після голосного перед приголосним.
Основні правила складоподілу
1. Якщо поряд стоять однакові шумні звуки (обидва дзвінкі чи глухі), то вони належать до наступного складу: ща-стя, ка-штан, го-спо-дар.
2. Якщо із двох приголосних один дзвінкий, а інший глухий, то вони належать до різних складів: буз-ко-вий, до-ріж-ка, греб-ти.
3. Якщо поряд стоять два сонорні звуки, то вони роз’єднуються між попереднім і наступним складами: зем-ляк, дев’-ять, вір-ність, віль-но.
4. Якщо між голосними два приголосні – шумний (дзвінкий чи глухий) і сонорний, то вони належать до одного складу: му-дрець, лі-сни-цтво, бли-зня-та.
5. Якщо між голосними є кілька приголосних, то сонорні належать до попереднього складу, інші – до наступного: мор-ква, май-стер, мар-шрут.
6. Подовжені приголосні об’єднуються в склад із наступним голосним: гі-лля, ві-ття, ті-нню, за-ти-шшя.
Складоподіл: фонетичний та орфографічний
| Основні правила фонетичного складоподілу | Основні правила орфографічного складоподілу |
| 1. Один приголосний, що стоїть між голосними, завжди належить до наступного складу, наприклад: по-су-ха, за-го-ро-да, си-то. 2. Два шумні приголосні (обидва дзвінкі або обидва глухі) належать звичайно до наступного складу, наприклад: мі-сто, во-ско-вий, ді-жда-ти-ся, не-спо-кій, при-ї-зди-ти, не-ща-стя. 3. Три приголосні, коли два перші з них шумні (обидва дзвінкі або обидва глухі), а третій сонорний, належать до наступного складу, наприклад: го-стрий, по-стріл, за-здро-щі. 4. Сусідні приголосні, перший з яких більш гучний, ніж другий, належать до різнлх складів, наприклад: каз-ка, груд-ка, вез-ти. 5. Якщо між голосними є два або більше приголосних, то звуки [й], [в], [р], [л], [м], [н], що йдуть після голосного, належать до попереднього складу, а звуки, що стоять після них,— до наступного: гай-ка, майструвати, гав-кати, гір-ко, пал-ко, ям-ка, син-ку. 6. Коли другим приголосним є звук [й], [в], [р], [л], [м] або [н], то разом а попереднім він відходить до наступного складу: за-б/йу/, лю-блю, му-дрий, нудний, по-свист, Ку-зьма. 7. Два сусідні сонорні приголосні належать до різних складів: гар-ний, сур-ма, сум-ний, гор-ло. 8. Подовжені приголосні при складоподілі не розділяються, оскільки збіг двох приголосних вважається одним звуком о-бби-ти, жи-ття, пі-дда-шшя, зі-лля. | Частини слів з одного рядка в другий слід переносити за складами: гай-ка, зо-шит, книж-ка, ко-ло-дязь, паль-ці, са-дів-ник, Хар-ків. 1. Не можна розривати сполучення літер дж, дз, які позначають один звук: ґу-дзик, хо-джу. 2. Апостроф і м’який знак при переносі не відокремлюються від попередньої літери: бур’-ян, кіль-це, Лук’-ян, низь-ко. 3. Одна літера не залишається в попередньому рядку й не переноситься в наступний: ака-де-мія, Ма-рія, олі-вець. 4. При переносі складних слів не можна залишати в кінці рядка початкову частину другої основи, якщо вона не становить складу: багато-ступінчастий, восьми-гранний, далеко-східний. 5. Не можна розривати ініціальні абревіатури, а також комбіновані абревіатури, які складаються з ініціальних скорочень цифр: АЕС, ЛАЗ-105, МАГАТЕ, МАУ, НТШ, УАПЦ. 6. У решті випадків, які не підходять під викладені вище правила, можна довільно переносити слова за складами: Дні-про й Дніп-ро, Оле-ксандра й Олек-сандра, се-стра й сест-ра. |
Значення наголосу для словникового складу і граматичного ладу.
Наголос – це посилення голосу на одному зі складів слова. Такий склад називають наголошеним. Решта складів у слові є ненаголошеними. Різновиди наголосу:
1. Словесний (виділення одного зі складів слова): пізнання, одинадцять, документ, донька, дочка, псевдонім, всередині, літопис.
2. Логічний (виділення важливого за змістом слова або словосполучення в реченні): Улітку (а не взимку) ми відпочивали в горах. Улітку ми відпочивали (а не працювали) в горах. Улітку ми відпочивали в горах (а не на морі). Улітку ми (а не хтось інший) відпочивали в горах. Як бачимо, змінюючи логічний наголос, ми надаємо висловленню різних смислових відтінків.
Зверніть увагу! Зі зміною місця логічного наголосу може змінюватися зміст повідомлення: Ти краще вивчи вірш. Ти краще вивчи вірш.
3. Фразовий (виділення кінцевого слова фрази, що підкреслює завершеність висловлення):
Редагування тексту слід закінчити сьогодні.
В українській мові наголос динамічний (наголошений склад звучить сильніше і триваліше), вільний (різномісний, тобто постійно не закріплений за певним складом, як, скажімо, у польській, угорській, французькій, чеській мовах) ірухомий (при словозміні може переходити з одного складу на інший: книжка – книжки, трава – трави).
Часто наголос виконує смислорозрізнювальну функцію.
Наголос розрізняє в словах:
Лексичне значення Граматичні форми
Атлас (збірник географічних карт) і атлас (блискуча тканина) озера (Р в. одн.) і озёра (Н. в. мн.), пісні (Р в. одн.)ішсні(Н. в. мн.)
Орган (частина організму) й орган (музичний інструмент) скликати (док. вид дієсл.) і скликати (недок. вид дієсл.)
Плачу (від плакати) і плачу (від платити) батьків (кого?, імен.) і батьків {чий?, прикм.) – різні частини мови
Вигода (користь) і вигода (зручність) дзвони (імен.) і дзвони (дієсл.)
Зверніть увагу! Саме за допомогою наголосу розрізняють особові імена по батькові та прізвища, що мають спільний корінь: Григорович – Григорович, Максимович – Максимович, Прдкопович – Прокопович, Юхимович – Юхимович. Як видно, у прізвищах наголошеним є суфікс – двич.
Зміна наголосу в заперечних займенниках, що в непрямих відмінках уживаються з прийменниками, впливає на значення слова: ні з ким (немає з ким) – ні з ким (із жодною людиною); ні за що (немає за що) – ні за що (ні за яку ціну), але правопис цих слів залишається сталим.
Більшість слів нашої мови мають один наголос – основний [мати]. У складних і складноскоро-чених словах, окрім головного, виділяють ще побічний наголос (один або кілька, що позначають значком [']): працелюбний, сільгдсппродукти, двадцятип’ятитисячний. В односкладових словах наголос не ставлять.
Примітка. Службові частини мови (прийменник, сполучник, частка), як правило, не наголошуються. Приєднуючись до попередніх або наступних наголошених слів, вони утворюють так зване фонетичне слово: на роботу, хай читає, він і вона.
ЗАПАМ’ЯТАЙТЕ!
Деякі слова мають подвійний наголос: байдуже, завжди, корисний, мабуть, первісний, помилка, простий, також ТОЩО.
Порушення акцентуаційних норм української мови виникає через уплив інших мов, зокрема російської, та місцевих говірок. Порівняйте:
Українська мова Російська мова Українська мова Російська мова
Вільха ольха новий новий
Олень олень близький блйзкий
Дрова дрова кухонний кухонний
Фартух фартук приятель приятель
Перепис перепись блідий бледний
Колесо колесо оптовий оптовий
Спина спина товпитися толпйться
Середина средйна беремо берем
Одинадцять одйннадцать ненавидіти ненавйдеть
У всіх складних чи сумнівних випадках щодо наголошення слів треба звертатися до словників, зокрема до спеціалізованого словника наголосів, орфоепічного, орфографічного, тлумачного, де зазвичай слова подаються з наголосами.
Питання 8.2
Лексика укр мови з погляду вживання
За походженням у лексиці розрізняють слова, успадковані з попередніх періодів розвитку мови, власне українські (90%) та запозичені з інших мов (10%).
До лексики найдавнішого, індоєвропейського, періоду належать слова, які означають назви спорідненості та свояцтва: мати, син, сестра, брат, жінка, дочка; предметів побуту, рослин, тварин, явищ, частин тіла, процесів та дій: дім, сонце, око, ніс, серце, олень, свиня, дерево, дуб, дім, сонце, небо, стояти. До лексики пізнішого, спільнослов'янського, періоду належать ті самі групи слів, що й серед лексики індоєвропейського походження, та слова, що означають абстрактні поняття: диво, відвага, користь, дума, горе, гнів, віл, ведмідь, пес, соловей, трава, сад, долина, кінь, пшениця, трава, каша, кисіль.
До спільносхіднослов'янської лексики відносяться слова, пов'язані з дальшим розвитком суспільного й економічного життя східних слов'ян, розвитком культури, науки, мистецтва: гречка, сало, ложка, зілля, батько, племінник, білка, собака, снігур, щавель, озимина, сінокіс, мішок, сорок, дев'яносто.
На базі успадкованої сформувалася власне українська лексика - слова, які виникли в українській мові в період її формування і розвитку: бублик, галявина, година, щодня, повітря, віхола, мрія, вареники, галушки, паляниця, сніданок, коханий, чарівний, линути, вщерть, навпростець, гарний, глузд, вовтузитися, вщухати, загалом, нісенітниця, плекати, жовтень.
Величезний вплив на розвиток нашої мови після хрещення Русі справила старослов'янська мова. Вона сформувалася в ІХ столітті на основі македонського діалекту староболгарської мови. Використання старослов'янської мови східними слов'янами пов'язане із прийняттям християнства в Київській Русі. Старослов'янізми мають свої характерні ознаки.
Таблиця №3 „Ознаки старослов'янізмів”
| Сполучення -ра-, -ре-, -ла-, -ле-, що відповідають східнослов'янським –оро-, -оро-, -ере-, -оло- | храм, прах, древо, глас, злато, шлем |
| Сполучення ра- на початку слова на місці східнослов'янського ро- | раб, рало |
| Початковий є- замість східнослов'янсь-кого о- | єдиний, єлей |
| Іменникові суфікси –знь, - тель, -ство, -иня | приязнь, учитель, багатство, гординя |
| Префікси воз-, пред-, со- | возвеличити, воздвигнути, предтеча, соратник |
| Компонент благо- | благовісний, благодатний, благословенний |
Ступінь застарілості слова великою мірою залежить від того, як давно витіснене воно з активного словника. Чим давніше слово вийшло з ужитку, тим, як правило, вищий ступінь його архаїзації. Так, слова шуя, сагайдак, гайдук, кріс, праща і под. мають більший ступінь застарілості, ніж гусар, улан, гренадер, меч, волость, старшина і под., які перейшли в пасивний словник пізніше. Однак слова губком, повітком, вигадані мокроступи (калоші), сторчак (перпендикуляр) та ін., які вживались недовго або не виконували важливої комунікативної функції, уже вийшли з ужитку, хоч з’явилися в мові в 20-х роках.
Архаїзми (гр. аrchaios – стародавній) – слова, що вийшли з активного вжитку внаслідок заміни їх іншими, рівнозначними словами. Наприклад: січа (битва), бранець (полонений), дзигарі, баяти (говорити), всує (даремно), сіреч (тобто).
Загальнонародна лексика.
Частиною загальнонародної лексики є розмовно-побутова лексика, куди входять слова, що обслуговують побут-назви їжі, одягу, будівель, та їхніх частин, хатнього начиння: одвірок, горщик, підлога, ганчірка, штора. Це категорія лексики дуже змінна, бо, міняється побут – міняються пов’язані з ним реалії.
На межі літературного вжитку перебуває просторічна лексика. До цієї категорії належать слова, перекручені с погляду лексичних норм секлитар, транвай, ахтобус, слова з різко зниженим експресивним забарвленням: свиняка, коровище, видра одним з компонентів є вульгаризми, що включають лайки, прокльони, прізвиська. Просторічна лексика поряд з розмовною використовується для сатиричних та гумористичних ефектів.
Мова є чутливою до суспільно-політичного життя її носіїв. Зміни відбуваються і в лексичному складі української мови. Учені стверджують що словниковий склад протягом десятиріччя змінюється приблизно на 25%.
З набуттям Україною незалежності виросла суспільно-політична активність громадян. Значно частіше у вжитку нашого народу суспільно-політична лексика: парламент, спікер, Верховна Рада, губернатор, мер.
Діалектна лексика
| Діалектна лексика – це слова, що вживаються в певних місцевостях і мають відповідники у літературній мові. Відповідно до територій поширення вчені виділяють західні говірки, північні, а також південно-східні. Найпоширенішими і найбільш вивченими є діалектизми Західної України. Далі – поліські говори. А от південні і східні майже не вивчені, адже довгий час дослідники вважали, що як такого південно-східного діалекту не існує. Однак вже з’явились поодинокі праці, які заперечили цю думку. Для вивчення діалектизмів використовують спеціальні діалектні словники, які укладаються вченими, що мешкають у тих місцевостях. Західні говірки: вуйко (дядько), ґазда (господар), ватра (вогонь), файний (гарний), леґінь (юнак), ногавиці (штани), біти (чоботи). Північні говірки: випуст (вигон), лісавиця (драбина), ореля (гойдалка), сохар (дерев’яні вила), веселики (журавлі), ясниця (райдуга). Південно-східні говірки: банити (мити), пакіл (кілок), квасець (щавель), вагани (ночви), пшінка (кукурудза). В основу української літературної мови ліг полтавський діалект, завдяки творчості Івана Котляревського, саме тому більшість його слів стали літературними. |
Спеціальна лексика.
Науково-термінологічна лексика межує з виробничо професійною, охоплюючи слова і словосполучення, які є термінами.
Терміном називається спеціальне слово, що вживається з якоїсь галузі знання.
Термін – однозначне слово, у галузі науки техніки.
У словниковому складі української мови є значна частина професійної лексики, яка пов’язана з назвами різних знарядь, матеріалів, процесів виробництва. У кожній галузі виробництва, професійній діяльності створюється своя лексика. Наприклад, слова іменник, підмет, словосполучення вживаються в мовознавстві; урок, педрада, дидактика в педагогіці; метан, азот, пропан - у хімії; плуг, леміш, чепіга, зяб - в сільському господарстві. Ця лексика міститься в тлумачних термінологічних словниках.
Останнім часом стався термінологічний вибух в Україні, викликаний державним статусом української мови, економічними та суспільно-політичними потребами.
Виробничо-професійна лексика охоплює слова, що вживається на позначення знарядь і матеріалів праці, процесів виробництва: високовольтна дуга, домна.
Питання 8.3
Загальнодієслівна категорія стану.
Перехідність/неперехідність - загальнодієслівна категорія, що виражає відношення дії до об'єкта.
Дієслова поділяються на перехідні і неперехідні.
Перехідні дієслова називають дію, яка поширюється на об'єкт - конкретний предмет, особу чи іншу якусь істоту: спекти коровай, навчати дітей, слухати маму, пасти корову.
До перехідних належать дієслова зі значенням:
-конкретної фізичної дії: ліпити, будувати, шити, в'язати, фарбувати, копати, асфальтувати;
-інтелектуальної діяльності та мовлення: писати, читати, слухати, додавати, говорити, казати, мовити;
- руху, переміщення: нести, сунути, везти, котити, штовхати. Об'єкт після перехідних дієслів виражається формою:
-знахідного відмінка без прийменника: слухати пісню, виконати завдання, посадити дерево, написати твір;
-родового відмінка без прийменника:
а) якщо дія поширюється не на весь предмет, а лише на його частину: відсипати цукру, налити води, насипати борошна;
б) якщо перед дієсловом наявна заперечна частка не: не прочитати роману, не виконати вправи.
Неперехідні дієслова називають дію, що не переходить на предмет: зеленіє ліс, птах летить, батько сумує.
До неперехідних належать дієслова, що означають:
-стан людини та довкілля: сумувати, веселитися, бідувати, світає, вечоріє, дощить, гримить;
-динамічні процеси в рослинному світі: рости, квітнути, цвісти, в'янути;
-професійну чи громадську діяльність людей: головувати, директорувати, макерувати;
-звуки тварин, комах, птахів і неживої природи: гавкати, воркотіти, шипіти, тьохкати, дзюрчати;
Майже всі дієслова з постфіксом -ся, є неперехідними: митися, одягатися, зустрічатися, веселитися, листуватися тощо.
Чіткої межі між перехідними і неперехідними дієсловами немає. Деякі перехідні можуть вживатися в значенні неперехідних: читати книгу, писати речення (перехідні) - читати вголос, писати повільно (неперехідні).
