Позичати — запозичати

Позичати (позичити) — брати щось для тимчасового корис­тування, у борг: позичати гроші.

Запозичати (запозичувати) — переймаючи щось, засвоювати, робити своїм надбанням: запозичати добрі приклади.

Вправа 75. Напишіть анотацію на подану нижче статтю Романа Черніги «Дистрибуторська роль масмедіа» (журнал «Політика і культура», 1999 р.).

Добре відомо, що кожна мова у більшій чи меншій мірі за­позичує чужоземні слова. Цей об'єктивний процес не оминає і української, але його необхідно контролювати, аби не перетвори­ти нашу мову в таку собі суміш слів-запозичень з англійської, ні­мецької, російської та інших.

Якщо об'єктивно, то до проголошення незалежності ця про­блема була розв'язана краще. Українська мова поповнювалася чу­жоземними неросійськими запозиченнями лише за посередництвом російської, а оскільки ми жили за залізною інформаційною стіною, то таких було дуже мало. В основному відбувалася лише поступова русифікація української мови за рахунок постійного припливу ру­сизмів. Така шовкова русифікація й сьогодні добряче дошкуляє, проте хотілось би зупинитися на дещо іншій, зовсім новій про­блемі.

Десять років тому інформаційна блокада впала, і в українську мову хлинула навала слів з англійської, німецької, французької... Пішов неконтрольований процес, котрий без відповідної законо­давчої бази неможливо зупинити. Становище суттєво ускладнює ще й украй низький рівень знання мови працівниками наших ЗМІ. Маючи запас українських слів, такий як Елочка Щукіна — герої­ня знаменитого роману Ільфа і Петрова, журналісти без кінця зба­гачують своє мовлення кальками з чужоземних слів. За якихось п'яіь років англомовні кальки заполонили нашу мову, попри те, що.маємо повноцінні українські відповідники: імідж — образ, кілер — убивця, рекетир — здирник, овертайм — додатковий час, ди-стрибутор —розповсюджувач, мас-медіа — ЗМ/тощо.

Така ж історія з низкою інших слів, коли старіші запозичення, скажімо, з німецької чи французької, замінюють на нові, тепер уже з англійської, і насильно пхають в українську [контора — офіс, Шпиталь — госпіталь, гастроном — супермаркет).

Проблему створює, з одного боку, науково-прикладний аспект (не всі питання унормовані чинним правописом) і, з другого боку, мовне безкультур'я й елементарне незнання української праців­никами ЗМІ.

Щоправда, часто ми попросту змушені запозичувати такі слова.

Це, перш за все, стосується власних назв та імен. Кожного дня події приносять нові прізвища, назви міст, річок, гір тощо. Деякі з них є словами-одноденками, але ж частина надовго осідає у нашій мові. Наприклад, поки Гергард Шрьодер не був канцлером, ми могли й не перейматися написанням його імені та прізвища. Проте тепер він канцлер Німеччини, і це автоматично виводить його на олімп світової політики щонайменше на чотири роки. Але наші ЗМІ вимовляють та пишуть ці два слова відразу кількома варіантами (Герхард Шредер, Герхард Шрьодер, Герхард Шродер, Гергард Шрьодер). Перший варіант найчастіше вживають офіційні ЗМІ, хоча він найдальше від оригінального звучання, останній — найближчий до оригінальної вимови (проте його вжи­ває лише ПІК). А наш правопис сприяє невизначеності, оскільки передача чужоземних слів у ньому висвітлена недостатньо й не­однозначне. Скажімо, параграф 87 пропонує передавати латинські приголосні «О» та «Н» літерою «Г». Диво-дивне, а не правило! По-перше, в англійській та німецькій «С» та «Н» позначають абсо­лютно різні звуки. По-друге, навіщо було затрачати величезні зу­силля на відновлення в нашій абетці «репресованої» літери «Г» й одночасно не встановити, що саме ця літера відповідає латинсь­кій «О». Невже спеціальна літера в абетці нам потрібна лише для того, аби її вживати в кількох десятках слів?! Добре відомо, що слова, на зразок «ґедзь», «ґринджоли» тощо, вживають переважно тільки в художній літературі, а не в реальному житті. Такий під­хід дише зміцнює думку пересічного обивателя, що «украинские» письменники придумали літеру спеціально для себе, а «ихние дет-ки» повинні її вивчати в школі.

Отже, існує нагальна потреба чітко визначити у правописі, що латинській літері «О» відповідає українське «Г», а літері «Н» — наше «Г».

Вправа 76. Напишіть рецензію на прочитану вами книжку.

Вправа 77. Прочитайте подані речення, відредагуйте їхта запишіть пра­вильні варіанти.

1. Він не мав ніякої уяви про те, що сталося. 2. Багатотисяч­ний читач — культурний, доброзичливий — є тим постійним адре­сантом, до якого ми звертаємося кожним своїм твором. 3. Міс­цевком і адміністрація підготували ювілярові адресу. 4. Особиста справа — це сукупність документів, що містять найповніші ві­домості про працівника. До неї входять заява, особистий листок з обліку кадрів чи анкета, автобіографія, копії документів за освіту, витяг з наказу про зачислення на роботу та інші документи по особистому складу, що стосуються працівника. 5. Він має статус юридичного лиця. 6. Певна річ, жодна інструкція чи настанова не може передбачити всіх тонкощів проведення виборчої компанії. 7. Громадяни України називають свої гроші гривнами. 8. Дирек­торові заводу мимохідь довелося приймати адміністративні міри. 9. Я оцінила її делікатність. Що не говори, людина тактична, вміє добре слово сказати. 10. У Шевченківському районі міста Києва основано фонд допомоги малоімущим. 11. Дільничому інспекто­рові не пощастило отримати переконливих свідоцтв від...

Запитання і завдання для самоконтролю,

1. Що таке анотація?

2. Яка різниця між рецензією і відгуком?

3. Які реквізити містить відгук?

4. Що таке реферат?

5. З яких розділів складається реферат кандидатської дисертації?

6. Які слова називаються паронімами? Наведіть їх приклади.

Адреса

Адреса — це точна вказівка місця проживання чи пере­бування кого-небудь або місцезнаходження чого-небудь, складена за певною формою.

Правила, встановлені Міністерством зв'язку, забезпечують як­найшвидше пересилання, зберігання і доставляння поштових від­правлень. Основні з цих правил повинен знати кожний громадянин.

На всіх адресах пишеться:

1. Прізвище, ім'я та по батькові адресата або назва організації (у давальному відмінку).

2. Назва вулиці, номер будинку і квартири.

3. Назва населеного пункту, міста.

4. Назва району.

5. Назва області.

6. Поштовий індекс, присвоєний кожному відділенню зв'язку. Цей індекс призначений для машинного сортування кореспонденції. Над адресою зазначається вид і спосіб пересилання:

• рекомендована бандероль;

• з повідомленням про вручення;

• з доставленням додому;

• цінний на... грн.;

• вручити особисто;

• до запитання.

Зворотна адреса теж пишеться повністю. Прізвище відправ­ника кореспонденції пишеться в називному відмінку. Від правиль­ного написання адреси залежить оперативність працівників під­приємств зв'язку.