Коли пишеться Ь

Знаком ь позначається м’якість приголосних звуків.

1. Ь пишеться:

а) Після м’яких д, т, з, с, дз, ц, л, н у кінці слова та складу: вісь, ґедзь, кінь, мідь, н а морозь, п а лець, суть, швець; бл и зько, в о сьмий, ганьб а, Грицьк о, д я дько, кільц е, молотьб а.

б) Після м’яких приголосних у середині складу перед о: дь о готь, дзьоб, льон, сь о мий, трьох, ть о хкати.

Примітка. Про вживання ь у словах іншомовного походження див. § 93; у прізвищах — § 104, п. 9, 12а; у географічних назвах — § 109, п. 9.

2. Зокрема ь пишеться:

а) У словах на:

1) -зький, -ський, -цький; -зькість, -ськість, -цькість; -зько, -сько, -цько; -зькому, -ському, -цькому; -зьки, -ськи, -цьки: близьк и й, вузьк и й, вол и нський, дон е цький; бл и зькість, л ю дськість; бл и зько, в і йсько, баг а цько; по-франц у зькому (по-франц у зьки), по-укра ї нському (по-укра ї нськи), по-нім е цькому (по-нім е цьки).

Примітка. У словах баск и й, боязк и й, в’язк и й, дерзк и й, жаск и й, ковзк и й, пласк и й (пл о ский), порск и й, різк и й і похідних утвореннях: б о язкість, в’ я зкість, б а ско, р і зко тощо знак м’якшення не пишеться, оскільки тут з, с разом із к не творять суфіксів -зк-, -ск-.

2) -енька, -енько, -онька, -онько; -енький, -есенький, -ісінький, -юсінький: р у ченька, б а тенько, гол і вонька, сокол о нько; гарн е нький, мал е сенький, свіж і сінький, тон ю сінький.

б) Після м’якого л перед наступним приголосним: їд а льня, кільц е, ков а льський, п а льці, риб а льство, сільськ и й, сп і льник.

Примітка. Не ставиться м’який знак після л у групах -лц-, -лч-, коли вони походять із -лк-: б а лка — б а лці, г а лка — г а лці, галчен я, монг о лка — монг о лці, Нат а лка — Нат а лці, Нат а лчин, риб а лка — риб а лці, риб а лчин, сп і лка — сп і лці, спілч а нський, але: Г а лька — Г а льці, Г а льчин.

в) У родовому відмінку множини іменників жіночого роду м’якої групи І відміни й середнього роду на -нн(я), -ц(е) II відміни: друк а рень, їд а лень, крамн и ць, м а триць, піс е нь, робітн и ць, ст а єнь; баж а нь, знань, к і лець, місць, серд е ць і серць.

г) У дієслівних формах дійсного та наказового способу: б у дить, б у дять, зда є ться, к о сить, к о сять, к о ситься, р о бить, р о блять, р о биться, х о дить, х о дять; будь, б у дьте, вин о сь, вин о сьте, вин о сься, кинь, к и ньте, стань, ст а ньте, трать, тр а тьте (див. ще § 83, прим. 1).