Н(ий), -н(ій)

1. Суфікс -н(ий) уживається в переважній більшості якісних і відносних прикметників: др у жний (спів), з а хідний, мільй о нний, прин а дний, прир о дний, фабр и чний.

Суфікс -н(ій) уживається порівняно в небагатьох прикметниках (переважно відносних): бр а тній, всесв і тній, гор о дній, д а вній, ж и тній, з а дній, кр а йній, л і тній; майб у тній, м а терній; незаб у тній, осв і тній, п і зній, р а нній, самоб у тній, суб о тн і й, х а тній та ін. Суфікс -н(ій) уживається в усіх прикметниках прислівникового та іменникового походження, які мають перед цим суфіксом ж, ш: бл и жній, вчор а шній, д а внішній, дом а шній, дор о жній, др у жній (потиск руки), з о внішній, кол и шній, м у жній, позд о вжній, пор о жній, прийд е шній, р а нішній, сін е шній, спр а вжній, сьог о днішній, тут е шній, худ о жній, але – пот у жний.

Примітка. У прикметниках, твірна основа яких закінчується на н, приєднання суфіксів - н(ий), -н-(ій) зумовлює подвоєння н: знам е нний, ос і нній, пл и нний, р а нній, тум а нний.

-АНН(ИЙ), -ЕНН(ИЙ), -АН(ИЙ), -ЕН(ИЙ)

2. Прикметникові суфікси -анн(ий), -енн(ий), які вживаються для підкреслення найвищої міри ознаки, пишуться з двома н: невблаг а нний, нездол а нний, неоцін е нний, несказ а нний, нескінч е нний, страш е нний (але жад а ний). Подібні прикметники завжди мають наголос на суфіксі, що відрізняє їх від дієприкметників, утворених від дієслівних коренів за допомогою суфіксів -ан(ий), -ен(ий): б а жаний, незл і чений, неоц і нений, непод о ланий, неск а заний, неск і нчений.

-ИЧН(ИЙ), -ІЧН(ИЙ) [-ЇЧН(ИЙ)]

3. Складні суфікси -ичн(ий), -ічн(ий) [-їчн(ий)] виступають, як правило, у прикметниках, похідних від слів іншомовного походження; при цьому після кінцевого основи д, т, з, с, ц, ж, ч, ш, р уживається -ичн(ий): істор и чний, клас и чний, математ и чний, ортопед и чний; після решти приголосних — -ічн(ий): академ і чний, анарх і чний, археолог і чний, еп і чний, ідил і чний, орган і чний; після голосних — -їчн(ий): арха ї чний, геро ї чний, проза ї чний.

-ИН, -ЇН

4. У присвійних прикметниках, утворених від іменників першої відміни, після приголосних (крім й) пишемо суфікс -ин: б а ба — б а бин, Г а ля — Г а лин, К о ля — К о лин, Мар у ся — Мар у син, свекр у ха — свекр у шин, т і тка — т і тчин; після голосних — -їн: Мар і я — Мар і їн, Соф і я — Соф і їн.

Примітка. Приголосні г, к (шк), х перед суфіксом -ин змінюються на ж, ч(щ), ш: О льга — О льжин, дочк а — дочч и н, Мел а шка – Мел а щин, св а ха — св а шин.

-ИН(ИЙ), -ЇН(ИЙ)

5. У прикметниках із значенням присвійності, утворених від назв тварин, після приголосних (крім й) пишемо суфікс -ин(ий): бджол и ний, голуб и ний, гороб и ний, кач и ний, орл и ний; після голосних і апострофа — -їн(ий): змі ї ний, солов’ ї ний.

-ИСТ(ИЙ), -ЇСТ(ИЙ)

6. Суфікс -ист(ий) уживаємо в прикметниках після приголосних: барв и стий, голос и стий, іскр и стий, пер и стий (пірчастий; але пер і стий – рябий), промен и стий, уроч и стий; після голосних — -їст(ий): виб о їстий, гно ї стий, дво ї стий, ол і їстий, тро ї стий.

-ЕВ(ИЙ), -ЄВ(ИЙ), -ОВ(ИЙ)

7. Суфікс -ев(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом м’який або шиплячий приголосний і в яких наголос падає переважно на основу слова: березн е вий, груш е вий, овоч е вий, ситц е вий. У прикметниках, у яких перед суфіксом виступають м’які н, т або й, пишемо -єв(ий): алюм і нієвий, ді є вий, житт є вий, значенн є вий, сутт є вий.

Суфікс -ов(ий) незалежно від наголосу вживається у прикметниках, які мають перед цим суфіксом твердий приголосний: вітров и й, казк о вий, кв а рцовий, палац о вий, святк о вий, служб о вий. Крім того, суфікс -ов(ий) уживається в прикметниках, які мають перед цим суфіксом шиплячий (ж, ч, ш, щ), м’який приголосний або й, причому наголос падає на закінчення: бойов и й, гайов и й, грошов и й, дійов и й, дощов и й, життьов и й, крайов и й, нульов и й, речов и й, стильов и й.

Ці ж правила поширюються на правопис суфіксів -ов-, -ев-, (-єв-) у присвійних прикметниках жін. і середн. роду: суфікс -ов- уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників твердої групи: м а йстер — м а йстрова, м а йстрове; Петр о — Петр о ва, Петр о ве; робітн и к — робітник о ва, робітник о ве; Шевч е нко — Шевч е нкова, Шевч е нкове; суфікс -ев- (після голосного -єв-) уживається в присвійних прикметниках, утворених від іменників м’якої та мішаної груп: Андр і й — Андр і єва, Андр і єве; І гор — І горева, І гореве; кобз а р — кобзар е ва, кобзар е ве; скрип а ль — скрипал е ва, скрипал е ве; ст о рож — ст о рожева, ст о рожеве; тов а риш — тов а ришева, тов а ришеве.

У відповідних присвійних прикметниках чоловічого роду суфікси -ов-, -ев- (-єв-) чергуються з -ів (-їв): Васил е ва – Васил і в, м а йстрова – м а йстрів, Олекс і єва – Олекс і їв.

-УВАТ(ИЙ) [-ЮВАТ(ИЙ)], -ОВАТ(ИЙ), -ОВИТ(ИЙ)

8. Суфікс -уват(ий), а після м’яких приголосних -юват(ий), уживається в прикметниках на позначення певного вияву ознаки: горбув а тий, круглув а тий, синюв а тий, темнув а тий, а також виявлення невеликої міри властивості, схильності до чогось, позначуваної іменниковою основою: дуплув а тий, злодійкув а тий, остюкув а тий, піскув а тий.