Український фольклор: особливості, ознаки, жанри

Опубліковано 23.02.2012

Фольклор є однією із форм суспільної свідомості, узагальненням життєвого досвіду, виразником колективного світогляду й естетичного ставлення до дійсності. У фольклорі прекрасно збережено різні вияви людського життя, матеріальні й духовні потреби людини, історичний аспект, соціальні стосунки, сімейний та громадський побут, філософію, вірування, релігійні, морально-етичні, звичаєво-правові настанови,естетичні ідеали тощо. Мета застосування фольклору полягає в тому, щоб збагатити мовлення учнів, підготувати їх до кращого сприймання художніх творів, розширити коло їхніх інтересів, залучати молоде покоління до витоків народних традицій, формувати вміння вчитися, створювати умови для свідомого вибору майбутньої професії та життєвого шляху, збагачувати духовний світ молодої людини.

Фольклорним жанрам з притаманна ціла низка специфічних рис, які надзвичайно приваблюють дитину, а саме:

• невеличкий обсяг тексту;

• доступність змісту;

• захоплюючий сюжет;

• використання художньо-зображувальних засобів мови;

• барвистість;

• виразність;

• ритмічність;

• легкість для запам’ятовування;

• легкість для використання та відтворення; максимальна наближеність до життєвого досвіду учня.

Основні ознаки фольклору:

1) анонімність (втрата авторства в процесі побутування, що водночас є і процесом колективного творення);

2) варіативність (паралельне існування кількох варіантів одного і того ж фольклорного твору);

3) імпровізаційність (співтворчість у процесі виконання, додавання або віднімання елементів фольклорного твору);

4) усність (усна форма творення, побутування, синхронічна та діахронічна передача).

Залежно від розмаїття змісту і ознак фольклор має певну класифікацію.

Поетичний фольклор

Календарно-обрядова поезія

Колядки – величальні пісні, які супроводжували давньохристиянське свято Коляди, належать до календарно-обрядової поезії зимового циклу.

Щедрівки – величальні пісні, які виконувалися на Щедрий вечір, під Новий рік, належать до календарно-обрядової поезії зимового циклу.

Русальні пісні – пов’язані знародним віруванням у русалок, що постають з мертвонароджених, умертвлених чи нехрещених дітей. Ці пісні виконувались під час Русального тижня. Належать до календарно-обрядової поезії весняного циклу.

Купальські пісні – приурочені до свята Івана Купала, супроводжували молодіжні ігрища, жарти, хороводи, плетіння вінків, обряд вогнища тощо. Належать до календарно-обрядової поезії літнього циклу.

Петрівочні пісні – співалися в розпал літа, пов’язані з косінням, сушенням, згрібанням, стогуванням сіна. Належать до календарно-обрядової поезії літнього циклу.

Жниварські пісні-були поширені як поетичний супровід збору врожаю. Належать до календарно-обрядової поезії літнього циклу.

Соціально-обрядова поезія

а) чумацькі пісні – супроводжували чумаків у їх життєвому промислі -перевезенні солі. Ці пісні багаті за мотивами та образами, тематично близькі до козацьких пісень.

б) солдатські й рекрутські пісні – були пов’язані з примусовою військовою службою російському та австрійському військах. Оспівують тяжку долю вояків, тугу за рщним краєм, смерть на чужині.

в) наймитські та заробітчанські пісні – оспівували гірку долю заробітчан та наймитів, їх бездомність, самотність, сум і глибоку тугу за батьківщиною.

г) ремісницькі пісні – твори переважно гумористичного характеру, висміювали бешкетливість учнів цехових майстрів та надмірну суворість останніх.

Пологові пісні – пов’язані з народженням дитини. їх мета – полегшити пологи та віддячити бабі-повитусі за її роботу.

Хрестинні пісні- виконувались по обряді хрещення дитини, яке вважалося її другим народженням.

Колискові пісні – виконувалися матерями для своїх дітей з метою їх заспокоєння, присипання, заколисання.

Забавлянки- використовувалися матерями для звеселення, забавляння дітей. За змістом і призначенням на-ближені до пестушок (утішок, потішок).

Примовки – жартівливі, часто римовані вислови, якими починається й завершується казка, дотепне зауваження, що доречно вплітається до тексту твору чи розповіді. Іноді – це фраза, що виконується під час дитячої гри.

Лічилки – римовані, лаконічні віршики з 5-10 рядків, призначені для розподілу ролей під час гри, для визначення послідовності участі в ній.

Скоромовки- римовані або неримовані фрази, часто з омонімічними або омографічними словами, метою яких є вироблення дикції та чіткої правильної артикуляції звуків.

Весільні пісні – супроводжували акт одруження на всіх його етапах (підготовчих-в тому числі). Ці пісні наголошували на важливості й урочистості одруження, висловлювали найкращі побажання молодим.

Поховальні пісні – супроводжували обряд поховання на всіх його етапах.

Плачі (голосіння) – є підвидом поховальних пісень, їх частиною. В них висловлювалась жалоба за небіжчиком, побажання легшого життя на потойбічному світі.

Замовляння – елемент фольклору та елемент народної медицини одночасно. Мають спільні риси з шептаннями, заговорами, які використовували для привернення здоров’я та відведення хвороби чи злих сил. Замовляння були своєрідним оберегом від хвороб, нещасть тощо.

Прозовий фольклор

Необрядова поезіяДуми – суто українські, речитативні народно-героїчні твори ліро-епосу, які виконувались мандрівними співцями-музикантами: кобзарями, бандуристами, лірниками.

Історичні пісні- українські народні пісні, основною метою яких є зображення відомих історичних подій, видатних історичних постатей.

Балади – жанр пісенного фольклору, в якому розповідається про події побутового чи соціально-побутового характеру з трагічним кінцем.

Ліричні пісні – народнопоетичні твори, в яких основна увага приділяється розкриттю внутрішнього світу людини, її переживань, настроїв, зумовлених різними обставинами соціального чи побутового характеру.

Жартівливі (гумористичні) пісні – належать до різних груп народних пісень, відзначаються жартівливістю, легкістю змісту, порівняно невеликим обсягом. До жартівливих пісень належать також коломийки, козачки, шумки, частівки, яким притаманний танковий ритм.

Казки – один з основних жанрів народної прози, епічні сюжетні художні твори усного походження. В основі казок-захоплююча розповідь про вигадані події та явища, які сприймаються та переживаються як реальні. Казки залежно від діючих персонажів та змісту поділяються на три типи: про тварин, побутові та героїко-фантастичні.

Билини – епічно-речитативні пісні, які в княжі часи ви-конувались в Україні народними співцями-музиками. За тематикою та образами вони близькі до історичних пісень з елементами казок чи легенд.

Легенди – усні народні оповідання про чудесну подію, яка сприймається достовірно. Частина легенд ґрунтується на сюжетах з Біблії, інша частина походить від давніх міфологічних вірувань та уявлень.

Перекази – усні народні оповідання про історичних осіб та події, в яких фантастика й оповідь мають реалістичний характер, історичне підфунтя.

Народні оповідання – прозові твори переважно фантас-тичного характеру, що базуються на давніх віруваннях в “нечисту силу”, різних духів, демонів тощо. Деякі з народних оповідань розкривають повчальну пригоду, спостереження, випадок.

Новели – народні побутові оповідання без домішки фантастичного елементу, більшість з яких – це мандрівні оповідання, (які побудовані за принципом: спочатку – результат, потім – розвиток події), що відбивають народні звичаї, погляди.

Анекдоти – короткі гумористичні оповідання й дотепи з несподіваним коротким кінцем (пуантою). За змістом та будовою до анекдотів близькі народні жарти.

Афоризми — народні влучні вислови, короткі за будовою, які в образній, зручній для запам’ятовування формі передають глибокі й цікаві за змістом та яскраві за звучанням думки.

Приказки – близькі до прислів’їв влучні афористичні вислови, які не мають властивого прислів’ям повчального змісту. Приказки є одночленними, лише натякають на висновок.

Прислів’я – стислі та влучні, часто афористичні й заримо-вані народні висловлювання, у яких в образній формі виражена легка для запам’ятовування повчальна думка чи емоційна оцінка якогось явища. Прислів’я мають двочленну структуру.

Загадки – дотепне питання, часто у віршованій формі, або подане ритмічною прозою, відповідь на яке міститься в образних натяках на нього.