Радикальні напрями протестантизму: анабаптисти, меноніти

Протестантизм – один із головних напрямів у християнстві. Сформувався під час реформації 16 ст. на основі ідеологічної опозиції до римсько-католицької церкви. Особлива увага в протестантизмі приділяється внутрішній, особистій релігійності, а не її зовнішньому прояву. Важливою особливістю протестантської церкви є її національний характер, тому що вона виникла в умовах формування буржуазних націй. У ранньому протестантизмі XVI— XVII ст. були такі ОСНОВНІ напрями: лютеранство, кальвінізм, англіканство, унітаризм, анабаптизм. Анабаптистами називали себе називали послідовники селянсько-плебейського громадсько-релігійного руху, який в період Реформації протистояв не лише феодально-католицькому, а й бюргерсько-протестантському табору.

В історії анабаптизму розрізняють два періоди. У 20-ті pp. XVI ст. в Саксонії та Швейцарії анабаптисти спочатку були сектантами, які вірили в близьке «друге пришестя» і пасивно мріяли про встановлення на землі тисячолітнього правління Христа. У період Селянської війни в Німеччині (1524—1525 pp.) більшість анабаптистів пішла за Мюнцером. Вони склали революційну партію, яка намагалася лише своїми силами, не очікуючи «спасителя», встановити на землі «царство Боже». Після перемоги союзу феодалів і бюргерів анабаптисти зазнали жорстоких переслідувань. Значну їх частину було спалено. Деякі після поразки повернулися до ідеології пасивності, непротивленства.

Відповідно до релігійних принципі анабаптизму особиста віра може бути вищою не лише за церкву, а й за Святе Письмо. Анабаптисти заперечували напередвизначеність, першорідний гріх, а деякі з них — і трійцю, схиляючись до унітаризму. У релігійних обрядах анабаптисти вбачали лише умовні символи, які не мають ніякої надприродної сили. Вважаючи, що прийняття релігії повинно бути усвідомленим, у 1525 р. вони запровадили хрещення дорослих. Ті, хто хрестилися немовлятами, хрестились повторно, перехрещувались (тому їх називали ще перехрещенцями). Відкинувши церковну ієрархію, анабаптисти в своїх громадах дотримувались релігійної рівності всіх віруючих. Переслідування цієї церковної групи тривало до XVIII ст.

Менонітизм – один із найстаріших напрямків у протестантизмі. Виник у 1530-х рр.. в Нідерландах на базі громади анабаптистів. Назва походить від імені керівника Менно Симонса – голландського католицького священика із Фрісландії. Праці «Основи християнського вчення», «Про трійцю». Офіційно вчення Менно затвердились на Дарській конференції 1632 р., де було прийнято документ «Декларація головних статей нашої спільної християнської віри». Основні положення у документі: спасіння особистою вірою, відсутність священства. Специфічними рисами віровчення менонітів були догмати про усвідомлення хрещення (шляхом обливання), другому приході, покаянні, причасті, церковному відлученні, відмовленні від військової і державної служби.

Соціальною базою менонітів виступали непривілейовані шари суспільства, згодом соціальний склад поповнився буржуазією.