Розділ «Процеси підготовчо-розкрійного виробництва»

1. Надати характеристику основних етапів процесу створення нових моделей швейних виробів, характеристику устаткування, що можна застосовувати для здійснення цього процесу, опис засобів для автоматизування окремих етапів процесу.

Процес створення нових моделей включає в себе наступні етапи:

- Розробка технічного завдання. Вихідними деними для розробки технічного завдання є найменування виробу, характеристика умов застосування, статево-вікова група. На цій стадії проектування, яка виконується модельєром-конструктором, вивчається напрямок моди, вплив моди на оформлення тканин та швейних виробів. Складається загальна характеристика майбутної моделі.

- Розробка технічної пропозиції. На цій, найбільш відповідальній, стаді. Проектування вирішується основна задача процесу конструювання – розробка нового зразка який своїми якісними показниками перевищує раніше створенні, відповідно до чого проводиться порівняльний аналіз рівня кращих зразків. На підставі технічного завдання на цій стадії виконуються наступні роботи: проводиться добір моделей-аналогів; аналіз моделей-аналогів; розробка варіантів можливих рішень нової моделі; вибір оптимального варіанту рішення нової моделі; оцінка основної технічної пропозиції (в співвідношенні з моделями еталонного ряду).

Аналіз моделей-аналогів проводиться з позицій аналізу їх художнього оформлення і конструктивного рішення, аналізу сучасності конструктивного рішення для визначення найбільш оптимального варіанту конструкції і обгрунтування новизни проектуємого виробу, аналізу сучасності технології виготовлення виробів-аналогів для вибору найбільш доскрналої технології виготоалення, техніко-економічного аналізу.

Розробляються методичні рекомендації і пропозиції по виконанню всіх етапів робіт.

- Розробкаескізного проекту. На стадії розробки ескізного проекту розглядаються різні варіанти виробу та його складових частин. При розробці ескізного проекту виконуються наступні види робіт:

- створення ескізів нової моделі(декілька варіантів);

- аналіз ескізів нової моделі;

- зображення нової моделі в кольорі (вид спереду, вид ззаду);

- ергономічний аналіз;

- розробка пояснювальної записки.

Ескізний проект включає в себе креслення загального виду виробу, звіт по технічному виробу, пояснювальну записку.

Аналіз ескізів та вибір варіанту відбувається на засідання художньо-технічної ради підприємства. Модель вдруге розглядається на засідання художньо-технічної ради в присутності замовника, після чого оформляється замовлення на виготовлення даної моделі.

- Розробка технічного проекту. При розробці технічного проекту проводяться наступні роботи:

1) вибір та обгрунтування вибору тканини, якщо це не було зроблено в ескізному проекті. У пояснювальній записці дається характеристика тканини та конфекційна карта із зразками обраних матеріалів та фурнітури;

2) вибір і обгрунтування методики конструювання;

3) встановлення та та обгрунтування вихідних даних для побудови креслення основи (розмірна характеристика фігури, вибір прибавок);

4) розрахунок і побудова креслення основи;

5) технічне моделювання у відповідності до ескізу;

6) перевірка креслення шляхом виготовлення макету з тканини.

2. Надати перелік та зміст основних конструкторських та технологічних документів, які розробляються в процесі створення нових моделей виробів та підготовки їх до запуску у виробництво.

Технічне завдання (ГОСТ 2.117 – 71) – це конструкторський документ і результат науково-дослідних робіт, який встановлює всі найбільш важливі вимоги і вихідні дані майбутнього виробу. Технічне завдання встановлює основне призначення, технічні і техніко-економічні характеристики, показники якості; вимоги, які висуваються до розробки виробів, виконанню необхідних стадій розробки конструкторської документації і її склад, а також спеціальні вимоги до виробу.

Після затвердження технічне завдання служить основою для розробки технічної пропозиції.

Технічна пропозиція (ГОСТ 2.118 – 73) – це сукупність документів, які повинні включати технічне і техніко-економічну обгрунтованість доцільності розробки документації виробу на основі аналізу технічного завдання, різних варіантів можливих рішень виробу, порівняльної оцінки вирішення як виробу що розробляється, так і існуючих виробів,а також матеріалів.

Технічна пропозиція повинна вміщувати огляд існуючих зразків аналогічних або близьких по призначенню виробів вітчизняного і закордонного виробництва, оцінку їх конструктивних особливостей і експлуатаційних показників, варіантів роботи і компоновок майбутніх виробів, розрахунок виробництва по кожному варіанту. Повинні бути вказанні переваги і недоліки кожного варіанту, техніко економічні показники в оптимальному варіанті, загальний вигляд виробу, його короткий опис в області конструкції і дії.

Після затвердження технічна пропозиція служить основою для розробки ескізного проекту.

Ескізний проект (ГОСТ 2.119 – 73) – сукупність конструкторських документів, які повинні вміщувати принципіальні конструкторські рішення, які дають загальне уявлення про влаштування і принципі роботи виробу, а також дані, визначаючі призначення, основні параметри і розміри виробу що розробляється.

Ескізний проект розробляється у відповідності з відповідними вимогами, які висувають прийняте графічне і художнє оформлення. Ескізний проект служить еталоном при затвердженні виробу на художньо-технічній раді.

Технічний проект (ГОСТ 2.120 – 73) – сукупність консирукторських документів, які повинні вміщувати остаточні технічні рішення, які дають повне уявлення про улаштвання розробляємого виробу і вихідні дані для розробки робочої документації. Технічний проект може передбачати розробку варіантів окремих складових частин виробу. Вибар оптимального варіанту здійснюється на основі результатів випробовування дослідних зразків виробів. В технічному проекті необхідно подати опис конструкції виробу, обгрунтувати вибір матеріалів, вимоги до точності виконання моделі.

Робоча документація (ГОСТ 2.121 – 73). До робочої документації відносяться: технічний опис моделі, комплект лекал (основних, допоміжних, верху, підкладки, прикладу) і зразок еталону.

Технічний опис складається з наступних документів:

- технічний опис моделі;

- ескіз моделі (технічниймалюнок);

- опис художнього оформлення моделі;

- тахнічні вимоги до моделі;

- специфікация матеріалів та конфекційна карта;

- специфікація деталей та лекал;

- таблиця, що характеризує складність обробки;

- карта технічного рівня;

- таблиця вимірів лекал та зразка в готовому вигляді (табель мір);

- правила прийому, сортування, маркування та ін.;

- перелік нормативно-технічної документації.

Даний список може змінюватись в залежності від витмог підприємства.

Більшість форм технічного опису заповнюється на стадії розробки ескізного або технічного проекту.

Робоча документація на модель швейного виробу розробляється в експериментальних цехах швейних підприємств на основі технічних креслень та конструктивних документів технічного проекту.

3. Надати характеристику основних етапів процесу підготовки нових моделей швейних виробів до запуску у виробництво, характеристику устаткування, що можна застосовувати для здійснення цього процесу, опис засобів для автоматизування окремих етапів процесу.

Процеспідготовкинових моделей швейних виробів до запуску у виробництво включає в себе наступні етапи:

- Розробка технічного завдання. Вихідними деними для розробки технічного завдання є найменування виробу, характеристика умов застосування, статево-вікова група. На цій стадії проектування, яка виконується модельєром-конструктором, вивчається напрямок моди, вплив моди на оформлення тканин та швейних виробів. Складається загальна характеристика майбутної моделі.

- Розробка технічної пропозиції. На цій, найбільш відповідальній, стаді. Проектування вирішується основна задача процесу конструювання – розробка нового зразка який своїми якісними показниками перевищує раніше створенні, відповідно до чого проводиться порівняльний аналіз рівня кращих зразків. На підставі технічного завдання на цій стадії виконуються наступні роботи: проводиться добір моделей-аналогів; аналіз моделей-аналогів; розробка варіантів можливих рішень нової моделі; вибір оптимального варіанту рішення нової моделі; оцінка основної технічної пропозиції (в співвідношенні з моделями еталонного ряду).

Аналіз моделей-аналогів проводиться з позицій аналізу їх художнього оформлення і конструктивного рішення, аналізу сучасності конструктивного рішення для визначення найбільш оптимального варіанту конструкції і обгрунтування новизни проектуємого виробу, аналізу сучасності технології виготовлення виробів-аналогів для вибору найбільш доскрналої технології виготоалення, техніко-економічного аналізу.

Розробляються методичні рекомендації і пропозиції по виконанню всіх етапів робіт.

- Розробкаескізного проекту. На стадії розробки ескізного проекту розглядаються різні варіанти виробу та його складових частин. При розробці ескізного проекту виконуються наступні види робіт:

- створення ескізів нової моделі(декілька варіантів);

- аналіз ескізів нової моделі;

- зображення нової моделі в кольорі (вид спереду, вид ззаду);

- ергономічний аналіз;

- розробка пояснювальної записки.

Ескізний проект включає в себе креслення загального виду виробу, звіт по технічному виробу, пояснювальну записку.

Аналіз ескізів та вибір варіанту відбувається на засідання художньо-технічної ради підприємства. Модель вдруге розглядається на засідання художньо-технічної ради в присутності замовника, після чого оформляється замовлення на виготовлення даної моделі.

- Розробка технічного проекту. При розробці технічного проекту проводяться наступні роботи:

7) вибір та обгрунтування вибору тканини, якщо це не було зроблено в ескізному проекті. У пояснювальній записці дається характеристика тканини та конфекційна карта із зразками обраних матеріалів та фурнітури;

8) вибір і обгрунтування методики конструювання;

9) встановлення та та обгрунтування вихідних даних для побудови креслення основи (розмірна характеристика фігури, вибір прибавок);

10) розрахунок і побудова креслення основи;

11) технічне моделювання у відповідності до ескізу;

12) перевірка креслення шляхом виготовлення макету з тканини.

- Розробка технологічної послідовності обробки виробу.

- Розробка схеми поділу праці.

4. Нормування матеріалів в швейній промисловості. Шляхи раціонального використання матеріалів. Технічні вимоги до виконання розкладок лекал. Технічні вимоги до виконання настилів.

Під нормою витрат матеріалів розуміють максимально припустиму величину витрат для виготовлення одиниці виробу, встановленого рівня якості в умовах підприємства.

Норма витрат складається з чистої витрати та технологічних відходах.

Чиста витрата- площа лекал виробу з урахуванням площ виточок, але без урахування додаткових швів, клинів, надставок, а також припусків на підгонку рисунка тканини.

Технологічні відходи- міжлекальні випади в розкладках, відходи по ширині та довжині настилу. Кінцеві відходи кусків матеріалів вважається раціональним залишком до 10-15 см.

На виробництві діють 3 види норм:

-коопераційні

-поштучні

-групові

Коопераційні визнач на довж розкладки Нр та на настил Нн.

Поштучні норми встановлюються на модель та вид виробу Нт.

Групові норми встан шляхом відбору кращих експериментальних розкладок, які виконуюються кваліфікованими розкладниками.

Метою виконання розкладок лекал є знаходження раціонального розташування лекал, що забезп мінім величину міжлекальних витрат при умові виконання технічних умов на розкладку.

Розкладки діляться на однокомлектні та багатокомплектні (скл з комплектів лекал двох,2,5; 3; 3,5 швейних виробів).

В масовому виробництві застосовують 2 способи настилання: «лицем до лиця» і «лицем вниз». Для розкроювання матеріалів з дефектами застосовують спосіб настилання у згин. Використання способів настилання: «лицем до лиця» і «лицем вниз» визначається асортиментом виробів, конструкцією основних деталей та видом тканини. Спосіб настилання: «лицем до лиця» є більш продуктивним на 15-20% та більш економічним на 0,5-2,0%. Цей спосіб застосовується при розкроюванні виробів верхнього одягу, які мають симетричні деталі. Оскільки деталі виробу комплектуються з двох полотен, існує можливість появи різновідтінковості в парних деталях. Для виключення такого недоліку необхідно добре перевіряти тканину при розбракуванні. Велике значення в процесі розкрою має висота настилу. Вона визначається товщиною тканини, властивостями волокон, видом устаткування та організацією розкрійного виробництва. Кількість полотен у настилах може коливатися від 15-20 для пальтових до 150-200 для тонких тканин.

При ручному настиланні на підприємствах застосовують короткі настили 3-8 м. Збільшення довжини настилів залежить від вид настилочного обладнання. За призначенням обладнання для настилання розподіляють на дві основні групи: для настилання тканин та для настилання трикотажних полотен.

За способом настилання є обладнання, яке настилає тканину у вигляді книжки способами «лицем до лиця» та «лицем вниз». На кінцях настилу встановлюються кінцеві захвати. Візок на якому розміщено кусок тканини обладнано механізмом рівняння кромки та лічильником полотен. Є машини з автоматичним пристроєм для обрізання тканини в кінці настилу. Для настилання тканини способом «лицем до лиця» з додержанням напрямку рисунка застосовується машина з поворотним столом, що вмонтований в обладнання. Залежно від ширини тканини застосовуються для настилання машини двох видів: для настилання вузьких тканин до 110см, та широких – до 230см. У відповідності до довжини полотна використовують машини з ручним переміщенням каретки вздовж стола (для коротких настилів) чи напівавтоматичні і автоматичні настилочні машини. Настилочні машини відрізняються за способом розміщення тканини на платформі – тканина може розміщуватись у вигляді книжки або в рулоні.

Розрізняють такі основні способи настилання: послідовний та паралельний. Послідовний спосіб настилання полягає у використанні кусків тканини один за одним, тобто коли тканина другого куска починає настилатися після закінчення першого куска. Паралельний спосіб полягає в тому, що тканина з першого куска настилається в декілька настилів потрібної кількості полотен, другий та третій куски аналогічно настилають і декількох настилах

5. Надати характеристику основних етапів процесу підготовки матеріалів до розкрою, характеристику устаткування, що можна застосовувати для здійснення цього процесу, опис засобів для автоматизування окремих етапів процесу, перелік та зміст технологічної документації, що оформлюється на різних етапах процесу.

Підготовку матеріалів до розкрою виконують в підготовчих цехах швейних підприємств. Підготовка матеріалів до розкрою включає наступні операції: прийом, розпаковку, контроль кількості та якості матеріалів; зберігання і накопичення матеріалів, однорідних по ширині і виду малюнкудля послідуючого розкрою; розрахунок кусків тканини для беззалишкового її використання; перенесенння контурів лекал розкладки на полотно ткании або папір; подачу матеріалів в розкрійний цех.

Розпаковка і зберігання матеріалів. Кількість і збереження поступаючи матеріалів перевіряють по супроводжуючим документам.

Поступивші матеріали розпаковують (звільняють від тари) і направляють в склад, де їх зберігають до розбраковки. Зберігання матеріалів повинно забезпечити їх збереження і попередити псування.

Розбракуваня матеріалів. Усі поступаючі на підприємство матеріали підлягають контролбній перевірці. Вона включає в себе контроль сортності куска матеріалу, а також вимір його довжини і ширини.

При контролі сортності (якості) виконують 2 операції: виявляють і відмічають текстильні дефекти і ведуть підркхунок кількості дефектів,сума яких визначає належність куска матеріала до того чи іншого сорту.

Виміри довжини і ширини тканини на промірочній машині одночасно вирішує задачу визначення місць розміщення дефектів і змотування тканини у рулон.

В процесі розбраковки і вимірів на кожний кусок тканини заповнюють паспорт і роблять записи у відомості. В паспорт куска вписують: артикул матеріалу, номер куска, всі значення виміру ширини матеріалу (з кромкою), встановлену ширину з кромкою і без кромки, найменування текстильних дефектів, наявність умовних вирізів і їх довжину, продяжність між текстильними дефектами, відстань від початку куска до умовного розрізу, колір матеріалу, нявність і характер малюнку, дату виміру. Паспорт куска виконують у двох екзевплярах (до першого прикріпляють зразок матеріалу).

Зберігання розбракованих матеріалів. Для зберігання розбракованих матеріалів приміняють партіонний або штучний спосіб.

При пастіонному зберіганні рулони тканини об`єднують в партії і відводять їм загальне місце: на піддонах, візках, стелажах.

Шучне зберігання заключається в розміщенні кожного рулону тканини в окремому для нього місці на полочних або ячейних стелажах і еліваторах (пальтові і костюмні тканини).

6. Надати характеристику основних етапів процесу розкрою матеріалів, характеристику устаткування, що можна застосовувати для здійснення цього процесу, опис засобів для автоматизування окремих етапів процесу, перелік та зміст технологічної документації, що оформлюється на різних етапах процесу.

Процес розкрою матеріалів включає наступні етапи:

Настилання полотен матеріалу. Настилання може здійснюватись за допомогою настилочних машин або вручну на столах, обладнаних розмотувальними пристроями, линійками для прижиму заднього кінця настила, відрізання полотна і прижиму переднього кінця настилу. Руководством для виконання настилання тканин являється «Інструкція по раціональному розрахунку кусків матеріалу для розкрою».

Полотна тканини настилають «лицем вниз» або «лицем до лиця» з мінімальним натягом у відповідності із вказівками, розміщеними в карті розрахунку, вирівнюють поверню тканини, щоб вона не мала перекосів і складок. Устаткування: настилочний агрегат АНК-1; напівавтоматичний настилочний комплекс ПНК; настилочна машина МНТ-2; настилочна машина НП.

Нанесення контурів деталей на верхнє полотно настилу виконують вручну, використоауьчи розроблені експерименталіні розкладки в зменшеному масштабі. В автоматизованому режимі експериментальні розкладки виконують на ПК та за допомогою плоттера виводять на папір розкладку в натуральну величину. Роздруковану розкладкунакладають на настил та виконують розкрій.

Розсікання настиу. Розсікають настили тканини верху зазвичай електромашиною з вертикальним ножем. При розсіканні настилу виконують слідуючі операції:

- до початку роботи перевірити правильність настилання тканини;

- перевірити чіткість і правильність ліній обкрейдування;

- слідкувати за тим, щоб при розсіканні настилу лезо ножа проходило посередині крейдових ліній контура деталей.

Розкрій деталей крою. Великі деталі викроюють ручною електрозакрійною машиною, дрібні – стрічковою машиною. Найбільш відповідальні деталі виробів викроюють на стрічковій машині по допоміжним металевим лекалам або по картоним лекалам, окантованимметалевою стрічкою. Якість викроєних деталей перевіряє контролер ВТК накладанням деталей з верхнього, середнього і нижнього слоїв настилу на відповідні контрольні лекала. Намічання виточок, рельєфів, місць розташування кишень і підгонку малюнку в клапанах, листочках, накладних кишеннях проводять одночасно з перевіркою якості великих деталей.

Нумерація деталей крою. Деталі крою нумерують на спеціальній машині, пришиваючи талони з номером. На деталях виробів з тканин, залишаячих проколи голки, номери пишуть вручну олівцем або крейдою. Талони з порядковим номером пришивають на лицевій стороні кожної деталі, олівцем або крейдою номера пишуть на вивороті кожної деталі. Порядкові номера повинні бути добре видними і не заважати подальшій обробці виробів. На великих і середніх деталях талони з порядковими номероми померами пришивають на відстані 10 – 15см від зрізів. На маленьких деталях талони пришивають посередині деталі, пишуть номера в правому верхньому вуглі.

Компонування пачок крою деталей верху, підкладки, прикладу.

Розділ “Швейне обладнання та ниткові з’єднання”

1. Процес петлеутворення 2-х ниткового човникового стібка (301). Робочі органи машини, умови їх взаємодії. Умовне позначення стібка та його властивості. Класи машин, їх використання.