Конвертованість національної валюти

Конвертованість або оборотність національної грошової одиниці – її здатність вільно обмінюватись на валюти інших країн та міжнародні платіжні засоби і навпаки за діючим курсом. Конвертованість передбачає можливість вільної купівлі та продажу іноземної валюти за національну.

Конвертованість національних валют є однією. З основних статутних вимог МВФ для своїх членів (ст. VIII статут МВФ).

Розрізняють такі види конвертованості валюти:

1. повна конвертованість при якій здійснюється вільне (без жодних обмежень) використання національної валюти для всіх категорій суб’єктів підприємництва на будь-які цілі.

2. часткова конвертованість, при якій вводяться певні обмеження на обмінні операції, обмін національної валюти та іноземні дозволяється тільки для певних категорій суб’єктів підприємництва або за певними видами операцій.

НБУ використовує в своїй діяльності і доводить до відома уповноважених банків класифікатор іноземних валют, які перебувають в обігу та є законним платіжним засобом на території відповідних іноземних держав і можуть бути використані при здійсненні торговельних платежів суб’єктами України.

Всі види валют в класифікаторі поділені на три групи:

1) вільно конвертовані валюти, які без обмежень обмінюються на інші види валют і курси яких конвертуються НБУ (австралійський $, англійські фунти стерлінги, бельгійські франки, гол. Гульдени, гол. гульдени, грецькі драхми, датські крони, німецька марка DM та ін.).

2) валюти з обмеженою конвертованість, які обмінюються на інші валюти з певним обмеженням і крос – курси яких визначаються НБУ (чілійські месо, китайські юані, чеські крони, словацькі крони, російські рублі та ін.)

3) неконвертовані валюти, які не обмінюються на інші валюти і курси яких не котируються і не визначаються НБУ,

Валютний курс за своїм економічним змістом є ціною грошової одиниці даної країни, яка виражена в грошових одиницях іншої країни, це співвідношення між грошовими одиницями двох країн, яке фіксується для обміну валют при здійсненні валютних, і в цілому зовнішньоекономічних операцій.

Курси іноземних валют встановлюються шляхом їх котирування відповідно до діючих законодавчих норм та практики, яка склалася.

У банківській практиці встановлюється курс продавця, за яким банки продають валюту, й курс покупця, за якими банки купують валюту. Повне котирування включає курс покупця і курс продавця. Різниця між курсами покупці і продавця – маржа – є для банків джерелом прибутку.

У реальні практиці валютні відносини використовують такі