А це була лише твоя хвилинна не покірність

Тепер порвалося усе на різноманітні шматочки.

Тепер не буде в контакті в тебе такої милої дочки.

Ну а мені звичайно буде тебе бракувати

Але я не буду тобі пробачати.

Я буду мовчати і пустота мене поранить.

Зате моє серце ніхто не обманить.

20.03.11

P/S «Дівчинка із голубими оченятами»

Присвячено.

Вові Ковалику. А точніше МАГОТ SLIPKNOT…

Мільйонами сторінок описана печаль.

Але її розгадати нам не дано нажаль

Бо вперта й не прикаяна закрита на замок.

Закинута глибоко десь у той куток.

Забута і прибита я немов уже не та.

Її назвали вбитою бо вона ж пуста

У неї навіть матері не було нажаль.

Й тому вона і зветься печаль, печаль, печаль.

Мільйонами сторінок писав її поет і влив чуття.

Вона є не прикаяна не знає співчуття.

Й тому дано їй плакати попід будівлями стривожених бездонних муз.

І лише один поет прийме її і полине нею з своїх уст.

Лише один він вірує що в неї є чуття

Ато ж вона стражденна я побита від життя.

Колись такою ж милою була вона також дитям

Ну а тепер з повинною блукає тим життям.

Але мовчить знущається з бездонних тихих муз.

За те що не спустили вони її із вуст.

На волю не просилася лише молилася на віру і любов

А що ж із цього здалося тепер знов біль і знов.

Вона ніколи вільною не стане у чужих очах.

Лише придушить серденько чиєсь в своїх руках.

Бо мститься всім за те що зробив рабинею

Її поет на своїх вустах.

Убив її людиною і вмер в її очах

Залишивши рабинею її на все життя.

Тепер вона не знатиме ні болю й співчуття.

І тихо б’ється серденько чиєсь в її руках.

А вона з повинною помре у своїх снах.

Тепер зажди волітиме вона чиїхось мук.

Бо як колись хотітиме дотику до рук.

Але напевно пізно вже її душа пуста

Вона є не прикаяна. Вона лиш ангел зла….

Який ночами тихими вриватиметься в дім

І ніжно убиватиме простих людей у нім.

Бо хочеться розплатоньки за те що все є так

Ти побажаєш її спатоньки бо в неї в серці мрак

19.03.11.

.

Не поспішай. літати високо не треба,

Ато впадеш, розіб’єшся і залишишся сама

Чому ти плачеш невже у тому є потреба

Жорстока і холодна мов ота зима

Не треба сліз це все пустий маразм

Будь краще непокірна і холодна

Не застосовуй цей дурний сарказм

Душа скажена і голодна

А ти напевно є дурна нерозгадана істота.

П’єска в цій життєвій грі.

Інколи потрібно показати яка все-таки ти сволота

І виграти у цій жахливі боротьбі.

Не вже так важко стримувати сльози

Тобі ж бо до вподоби є оця в душі зима

Коли знову огорнуть серце льодяні морози

Ти будеш знати що ти на цьому світі є одна.

А ти забудь усі образи

Пробач усім хто душу твою обтравив

Забудь оці жахливі фрази.

А він не зміг й тому не полюбив.