Модуль 2 6 страница

Бесіда з дитиною. Перший контакт з дитиною, яка зазнала насильства або була свідком акту насильства, є надзвичайно важливим. У цілому, загальним принципом бесіди з дитиною - жертвою насильства є отримання повного обся­гу інформації в ході спонтанної розповіді дитини. Фахівцеві слід терпляче вислу­хати розповідь дитини в її інтерпретації подій. Слід зауважити, що надії на те, що дитина буде відверто і щиро відповідати на всі запитання фахівця стосовно на­сильства, що відбулося над нею, частіше не справджуються через низку при­чин, серед яких найважливішими є страх, недовіра до дорослих узагалі, прихо­вування певних фактів через сором, а також через те, що дитина може на­справді любити своїх кривдників, незважаючи на жорстоке поводження з їх боку.

Коли фахівець задає дитині ті чи інші запитання, йому слід пам’ятати, що успішність бесіди з нею залежить також і від правильного розуміння рівня її розвитку Складність запитань має відповідати інтелектуальному рівню дитини та її життєвому досвіду, крім того, слід пам’ятати, що діти (особливо молодшо­го віку) надають здебільшого правдиву інформацію (Додаток Б).

Отже, коли дитина розповідає про насильство:

- необхідно ставитись до дитини серйозно, демонструвати довіру і від­сутність осудливого ставлення до неї - вона не винна в тому, що сталося;

- задавати питання у м’якій формі (наприклад, “Чи правильно я розумію, що тобі зробили боляче? Розкажи, будь ласка, як це сталося. Покажи, де в тебе болить?”);

- залишатися спокійним (незважаючи на те, що саме та якими словами розповідає дитина, адже вона через відсутність словникового запасу може застосовувати нецензурні вислови та жаргонізми, які чує від дорослих; ні в якому разі не можна переривати розповідь дитини, щоб їх виправити або зробити зауваження); заспокоювати та підтримувати дитину важливо словами:

“добре, що ти мені це сказала (-в). Ти правильно зробила (-в)”;

“ти в цьому не винна (не винний)

“така ситуація трапляється і з іншими дітьми

“можливо, ти вважаєш, що це секрет? Але бувають такі секрети, які непотрібно зберігати - якщо тобі зробили погано. Ми вже допомогли іншим дітям у схожих ситуаціях. Ми допоможемо й тобі, але для цьо­го маємо знати, що сталося

“не дратуйся, якщо цю історію тобі потрібно буде переказати ще раз іншій людині, яка теж буде допомагати тобі. Дуже важливо, щоб вона почула її саме від тебе

- варто пам’ятати, що дитина не обов’язково ненавидить свого кривдника або сердиться на нього. Батьки залишаються для неї батьками незалежно від того, як вони поводяться з дитиною, вона продовжує їх любити й боїться зашкодити їм своїми словами чи діями. Тому ні в якому разі не варто оцінювати особистість кривдника перед дитиною, оцінити можна тільки дію (наприклад, “.. так, з тобою вчинили погано”);

- необхідно терпляче відповідати на запитання дитини, намагатися розвіяти її тривоги, особливо стосовно самого факту звернення по допомогу;

- варто стежити за тим, щоб не давати обіцянок, яких не можна виконати (наприклад: “Твоя мама не засмутиться” або “Тому, хто тебе скривдив, нічого не буде”, “Тебе більше ніколи не скривдять”).

У жодному разі фахівець під час бесіди з дитиною не має:

- бути нетерплячим та перебивати її;

- робити поспішні висновки;

- намагатися завершити думки дитини, її висловлювання;

. - втрачати зоровий контакт з дитиною, жестами та рухами тіла демонструвати свою неуважність;

- відповідати недоладно;

- змінювати предмет розмови;

- залякувати дитину (в тому числі тим, що її родичів буде суворо покарано);

- критикувати дитину або глузувати з неї.

Опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів. Необхідно зазначити, що опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів має про­водитися на тих же засадах, що й бесіда з дитиною, оскільки для них розмови про ситуацію насильства теж, зазвичай, є досить важкими. Це пов’язано з тим, що вони часто не хочуть “виносити сміття з хати”, бояться подальшої відпові­дальності, розголосу, осуду, тому намагаються применшити серйозність того, що сталося. Отже, якщо вони такої інформації не дають із власної ініціативи, потрібно обмежитися непрямими питаннями, як, наприклад: “Світланка вигля­дає дуже засмученою, Ви не знаєте чому?”. Варто усвідомлювати, що питан­ня, котрі виказують, що ви підозрюєте випадок насильства, можуть бути оцінені як порушення принципу конфіденційності і в деяких випадках можуть навіть спричинити ситуацію з подальшим зростанням ступеня насильства (наприклад, якщо супровідна особа - довірена особа члена сім’ї, який чинить насильство).

Окрему проблему становить розмова з особою, яка підозрюється у скоєнні насильства. При спілкуванні з таким кривдником фахівець має:

- спочатку представитися, пояснити доцільність даної бесіди;

- розмовляти спокійно, демонструючи врівноваженість;

- звертатися до кривдника виключно на “Ви”;

- дотримуватися позиції: “Я просто виконую свої обов’язки”.

Під час розмови з винуватцем насильства фахівець має враховувати, що: розмови з винуватцем у скоєнні насильства слід проводити дуже відповідально; під час вашого втручання винуватець, скоріше за все, скористається всіма до­сяжними йому засобами для зменшення відповідальності за створену ситуацію та з метою уникнення покарання.

Розмову слід проводити таким чином, щоб вона була для винуватця сигна­лом, що він не може розраховувати на подальшу безкарність (Додаток В).

Дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації Цінним джерелом інформації про дитину є її повна історія життя з достовірних джерел, документація з медичних та правоохоронних установ, із закладів освіти, де навчалась дитина. Документовані багаторазові звернення до відділень швидкої допомоги, травмпунктів, виявлення так званих “схильнос­тей” до нещасних випадків, втеч із дому, бродяжництва, вживання алкоголю, наркотичних і токсичних речовин, делінквентної поведінки повинні навести фа­хівця на думку про можливість жорстокого поводження з цією дитиною.

Запитання до обговорення:

1. Які потреби має дитина, що зазнала насильства в сім’ї?

2. Які види допомоги дитині, що зазнала насильства, необхідно надати першочергово?

3. Які методи й засоби можуть бути використані для роботи з агресорами, що вчинили насильство над дитиною?

Список рекомендованої літератури:

1. Спільний наказ Державного комітету України у справах сім’ї та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров’я України від 16.01.2004 № 5/34/24/11 “Про затвердження Порядку розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення”.

2. Алексеева И.А., Новосельский И.Г. Жестокое обращение с ребенком. Причиньї. Последствия. Помощь. -М.: Генезис, 2005.-256 с.

3. Виявлення, попередження і розгляд насильства та жорстокого поводження з дітьми. Методичні матеріали. - К.: КАЛИТА, 2007. - 56 с.

4. Журавлева Т.М., Сафонова Т.Я., Цьімбал Е.И. Помощь детям - жертвам насилия. - М.: Генезис, 2006. -112 с.

5. Інформаційно-методичні матеріали та аналіз нормативно-правової бази з питань попередження насильства у сім’ї, зокрема над дітьми; Укладач: Журавель Т.В.; Авт. колектив: Грицевич О.В., Лозован О.М., Онишко Ю.В. -К.: Калита, 2007. -181с.

Попередження насильства над дітьми. Інформаційно-методичні матеріали та аналіз нормативно-правової бази. Укладач: Журавель Т.В.; Авт. колектив: Грицевич О.В., Лозован О.М., Онишко Ю.В. -К.: КАЛИТА, 2007.-224 с.

Додотки до теми

Додаток А

Схема спостереження за поведінкою дитини,

що постраждала від насильства

П.І.Б. дитини___________________________________

Заповнив: батьки, психолог, педагоги_________________

Дата заповнення________________________________

Підкресліть порушення поведінки у дитини, що спостерігаються доволі часто. У разі необхідності додайте порушення поведінки, не зазначені в переліку.

Характер порушень	У чому конкретно виявляється дане порушення поведінки
Агресивність, запальність, дратівливість	Ламає іграшки, кидає їх; має схильність до руйнування; може нагрубити дорослим; свариться з однолітками; ображає молодших за себе або ж тварин
Конфліктність	Самостійно провокує конфлікт; не враховує бажань та інтересів однолітків у спільній діяльності; використовує лайливі слова
Негативізм	Робить усе навпаки; відмовляється навіть від цікавої гри/діяльності; говорить часто слова “не хочу”, “не буду”
Демонстративність	Відволікається на заняттях; гіперактивний; прагне звернути на себе увагу; роблячи все навпаки, спостерігає за реакцією
Егоцентричність	Вважає, що всі іграшки, всі цукерки для неї; прагне нав’язати свою гру дітям; вимагає особливої уваги до себе в порівняні з іншими; протиставляє себе іншим, підкреслюючи, що найкращий…
“Пустотливість”	Реагує сміхом на зауваження дорослого; передражнює дорослих та однолітків; похвала або ж осуд не мають значного впливу на поведінку дитини…
Емоційна відмежованість	Важко включається в колективну гру; уникає дивитися в очі співрозмовникові; коли всі діти разом, прагне усамітнитися; зайнятий своєю справою і не звертає увагу на оточуючих; не висловлює свої почуття ні в словах, ні в діях
“Псевдоглухота”	Не виконує прохання, хоча чує й розуміє їх; не дотримується обіцянок…
Уразливість (емоційна нестійкість)	Болісно реагує на зауваження; ображається при програші в грі; постійно незадоволений вираз обличчя; плаксивість; сум, апатія…
Нерішучість	Відмовляється від провідних ролей в іграх; уникає ситуації усного опитування на занятті; не відповідає, хоча знає відповідь; занижена самооцінка…
Тривожність	Безпричинне почуття тривожності; здригання від різких звуків або голосу; невмотивована боязкість, обережність; “блукаючий”, відсторонений погляд…
Страхи	Страх перед собаками; побоювання нових людей у новій ситуації; страх залишитися одному; страх темряви; інші страхи, що не мають чіткого зрозумілого пояснення…
Загальмованість	Самостійно не може визначити, чим зайнятися; бездіяльно дивиться по сторонах; говорить занадто тихо; темп дій уповільнений; при виконанні дій по сигналу запізнюється…
Мовне розгальмування	Говорить занадто голосно; темп мови прискорений; перемовляється на занятті, незважаючи на зауваження дорослого…
Рухове розгальмування (гіперактивність)	Поспішно планує власні дії; темп дій прискорений; кількість дій надвелика (багато зайвих рухів та ін.); швидко збуджується й повільно заспокоюється від активної гри; діє раніше домовленого сигналу та ін….
Уникнення розумових зусиль	Не дивиться мультики; не любить читати; швидко стомлюється від розумових завдань…
Дефіцит уваги	Неуважність під час занять, ігрової діяльності; знижена спроможність до концентрації уваги; постійне перепитування вказівок дорослих;…
Нерозуміння складних словесних інструкцій	Плутає або пропускає послідовність дій за словесною інструкцією дорослого; висловлює нерозуміння…
Нерозуміння простих словесних інструкцій	Орієнтується на наочний зразок поведінки або дій дорослого, а не на пояснення завдання…
Знижена працездатність (розумова)	Швидко втомлюється від завдання, що потребує розумової активності…
Знижена працездатність (фізична)	Швидко стомлюється на прогулянці; стомлюється від фізичного навантаження; знижує працездатність вже на початку заняття будь-чим…
Поведінка, що не відповідає віку	Надто висока зрілість та відповідальність у порівнянні зі звичайними для цього віку (“маленький дорослий”, або ж “рольова інверсія”); регресивна поведінка (смоктання пальців, енурез, енкопрез); сексуалізована поведінка, що не відповідає віку; …
Самодеструктивна поведінка	Самоушкодження (порізи, подряпини); спроби суїциду; вживання алкоголю; вживання наркотиків (токсичних речовин)…
Психопатологія	Стресопохідні розлади психіки; наявність психосоматичних хвороб; наявність депресивних розладів; неврози;…

Додаток Б.

Програма інтерв’ю з дитиною, яка зазнала насильства

Деякі факти про дітей, що постраждали від насильства:

- дво-трирічні діти можуть розповісти про події, що відбуваються, точно згадати й описати події, що відбулися з ними;

- діти, старші 3-х років, можуть дати в суді адекватні показання;

- діти будь-якого віку можуть повідомити все, що вони знають, якщо задавати їм правильні запитання в адекватній їх віку формі.

Принципи проведення інтерв’ю з дітьми, що постраждали від насильства:

1. Ми не “допитуємо” дітей.

2. Діти й дорослі не говорять однаковою мовою.

3. Суперечливість у показаннях дітей є нормальною.

4. Маленькі діти використовують слова в прямому значенні.

5. Доросле використання мови не означає неодмінно наявність дорослих когнітивних і лінгвістичних умінь.

6. Маленьким дітям дуже важко стежити одночасно за двома або більше думками.

7. Діти не завжди можуть повідомити, що вони не розуміють запитання.

8. Реакція дітей на запитання не є неодмінно відповіддю, якщо відповідь не містить необхідну інформацію.

9. Діти не здатні давати “дорослі” пояснення про особисті переживання.

Фази дослідницького інтерв’ю

1. Знайомство.

Представитися: “Мене звати.... Я працюю ”

- Я можу задати деякі запитання два рази (якщо я не зрозумію)

- Говори мені, якщо ти не зрозумів(ла) запитання...

- Скажи мені, якщо ти не знаєш відповіді

- Скажи мені, якщо ти не впевнений у відповіді...

- Поправ мене, якщо я неправильно зрозумів (ла) тебе...

2. Дослідження здатності дитини розуміти дорослого.

Розуміння:

- часу (скажи мені, який сьогодні день тижня, місяць; пора року);

- кольорів;

- більше ніж, менше ніж...;

- сухий - мокрий, твердий - м \який, до - після;

- нагорі - унизу, усередині - поза, спереду - позаду;

-Доторкнися до свого носа...

- Назви частини свого тіла...

3. Бесіда на головну тему.

Познайомте дитину з темою розмови, уникаючи, по можливості, таких суге­стивних слів як: “важкий”, “страшний”, “насильство” і т.д.

4. Послідовність бесіди.

Домашнє життя дитини:

- Як тебе звати, скільки тобі років, коли в тебе день народження?

- Де ти живеш?

- Хто живе разом з тобою?

Школа й друзі:

- У якій школі ти вчишся?

- Як звати твою вчительку?

- Що тобі в школі найбільше подобається?

- Чи є в тебе найкращий друг?

5. Вільна розповідь дитини про насильство.

Підбадьорюйте дитину вільно розповідати про те, що трапилося, використо­вуючи коментарі з відкритим кінцем, такі як:

“/ тоді...” “Розкажи мені про це більше... ” Можна використати й на­ступні конструкції:

- Твоя мама розповіла мені, що ти сказав(ла) їй... або:

- Я чула, що з тобою щось трапилося..., розкажи мені про це.

6. Уточнюючі питання фахівця під час бесіди.

Розглядайте необхідні теми в тому порядку, в якому дитина їх зачіпає, щоб уникнути зміни теми в ході інтерв’ю. У випадку, якщо інформація, отримана від дитини, здається недостатньою і необхідно з’ясувати: де це трапилося; опис оточення; коли це трапилося, у який час - вранці, вдень, увечері, вночі, у яку пору року, - наприкінці розмови задавайте дитині уточнюючі запитання (Це трапилося до або після Нового року/твого дня народження, на вулиці було світло чи темно, на вулиці було тепло чи холодно тощо).

Додаток В

Пояснення виникнення травм батьками, що можуть вказувати на вірогідність вчинення насильства

Надана батькам можливість пояснити виникнення травми в дитини може слугувати важливим джерелом інформації, яка може допомогти довести, що дитина стала жертвою насильства або нехтування її потребами.

До пояснень, що можуть викликати підозру щодо жорстокого поводження з дитиною, можна віднести наступні:

- Коли дитина (особливо молодшого шкільного та дошкільного віку) говорить, що її вдарила конкретна особа, це, як правило, відповідає дійсності. Тому співбесіди з дітьми, старшими трьох років, важливо проводити без присутності батьків.

- Коли один з батьків стверджує, що інший вчинив насильство стосовно дитини, це, як правило, відповідає дійсності, особливо якщо батьки не сперечаються один з одним за право опіки над дитиною та не переслідують житлові інтереси.

- Нерідко батьки частково визнають свою провину. Наприклад, що вони завдали дитині лише одну з травм, категорично заперечуючи, що мали стосунок до інших травм. Такі напіввизнання варто враховувати як важливі аргументи на користь того, що батьки насправді можуть бути винні в жорстокому поводженні з дитиною.

- Іноді батьки заперечують, що знають узагалі хоч щось про походження гематом або опіків, хоча ці травми видно неозброєним оком - це також може викликати суттєві підозри. В іншому випадку батьки можуть “помічати травми”, але не можуть пояснити їх походження, частіше за все просто відповідаючи: “Не знаю”, “3 ним таке буває часто” і т.д.

- Багато батьків, що винні в насильстві над дитиною, дають неправдиві пояснення, що суперечать здоровому глузду або не відповідають даним медичного обстеження. Найчастіше батьки пояснюють значні травми незначною пригодою, наприклад, стверджують, що дитина отримала численні гематоми, бо перечепилась і впала на ворсистому килимі; або ж дитина послизнулась на паркеті, впала і вдарилась “спочатку об шафу, потім об стілець та стіл”.

- Ще одним показником того, що травма має умисний характер, є невідповідність поведінки, що приписується дитині, рівню її розвитку, та пояснення, що дитина сама нанесла собі травму. Наприклад, коли батьки стверджують, що десятимісячна дитина залізла у ванну та включила гарячу воду, а тому - опеклась. Або що одномісячна дитина викотилася з ліжечка і впала на підлогу; або голівка дитини застрягла між прутами ліжечка, вона намагалась звільнитись, тому дуже подряпалась.

Батьки можуть звинувачувати у травмуванні дитини її братів або сестер, особливо в тому випадку, якщо не можуть вигадати більш-менш правдиву “легенду” отримання дитиною травм.

Невинні батьки зазвичай прагнуть якомога швидше викликати лікаря. Батьки ж, які винні в насильстві, зазвичай вдаються до самолікування або ж не лікують дитину взагалі. У деяких випадках батьки звертаються по медичну допомогу лише тоді, коли дитина перебуває в надзвичайно небезпечному стані. Так, за деякими дослідженнями, які були проведені у США, третина дітей, що стали жертвами насильства, були привезені батьками до лікарні у тяжкому стані лише на 1-4-й день після того, як була отримана травма.

Тема 3.6 Оцінка потреб дитини та її сім’ї як ключовий етап роботи в закладі соціального захисту

Ключові поняття: оцінка; потреби дитини; комплексна оцінка потреб дити­ни; методи оцінки потреб; показники, індикатори оцінки потреб.

Лекція.

Сутність оцінки потреб дитини та її сім’ї

План

1. Значення й завдання оцінки потреб дитини та її сім’ї.

2. Концептуальна модель оцінки потреб дитини. Характеристика показ­ників компонентів моделі оцінки.

3. Умови здійснення якісної оцінки потреб.

Матеріали лекції

Надзвичайно важливою умовою якості послуг у закладі соціального захисту є оцінка потреб дитини та її сім’ї.

Оцінка потреб дитини та її сім’ї - це дії зі збору, обробки, системати­зації, аналізу, узагальнення та порівняння даних розвитку дитини, батьківського потенціалу щодо задоволення її потреб, стану соціального середовища сім’ї з метою визначення оптимальної стратегії втручання й необхідних послуг дитині та сім’ї для подолання складних життєвих обставин.

Значення оцінки полягає в тому, що вона: складова і першооснова ведення випадку; умова щодо складання дієвого індивідуального плану роботи з дити­ною та її сім’єю; інструмент для надання якісних послуг.

Якісно проведена оцінка потреб дає більш повну інформацію для визначення цілей і завдань щодо роботи з дитиною; розробки стратегії процесу втручання та здійснення відповідних заходів; аналізу результатів впливу.

У ході оцінки дитина та члени її сім’ї усвідомлюють власні труднощі й шляхи їх подолання; підвищується самооцінка клієнта і його самоповага; поглиблюється взаємодія між дитиною та фахівцями, зміцнюється партнерство між різними працівниками соціальної сфери.

Принципами оцінки потреб є: комплексність; гуманність; розуміння дитини та її потреб у контексті її соціальних зв’язків і життя в сім’ї та громаді; активна участь клієнтів (дитини, дорослого, громади тощо) у процесі оцінки й прийняття рішень тощо.

Існують різні процедури оцінки, форми документування цього процесу, та важливо зрозуміти саму ідею, концепцію оцінки, підходи до його здійснення.

В основу концепції оцінки потреб дитини та її сім’ї покладено три компонен­ти: потреби дитини для розвитку; батьківський потенціал (здатність батьків піклуватися про дитину, виховувати і розвивати її, задовольняти потреби); фак­тори сім’ї та середовища. Враховуючи міжнародні доробки, ми представляємо модель оцінки потреб дитини та її сім’ї так:

Рис. 3.2. Модель оцінки потреб дитини та її сім’ї

Компоненти - комплексні поняття, саме тому модель оцінки представлено у формі рівностороннього трикутника, кожна грань якого (компонент) об’єднує низку показників. Зокрема, компонент моделі “Потреби дитини” визначено та­кими показниками: здоров’я, освіта, емоційно-ціннісний розвиток, самоус­відомлення, сімейні та соціальні стосунки, самоствердження.

Надзвичайно важливим компонентом для забезпечення прав дитини є здатність батьків чи опікунів (піклувальників) задовольняти потреби дитини, їх уміння пристосовуватися до зміни цих потреб з плином часу, одним словом - батьківський потенціал. Батьківський потенціал визначається рівнем компе­тентності батьків. Це сукупна здатність та готовність батьків до виховання дитини, вміле використання відповідних знань і вмінь, що базується на індивіду­альному підході до особистості, яка розвивається. Показниками компонента“батьківський потенціал” є: елементарний догляд, гарантія безпеки, емоційне тепло, стимулювання, життєві орієнтири й обмеження, стабільність.

Догляд за дитиною і її виховання не відбуваються у вакуумі. Широкий спектр навколишніх умов можуть як сприяти, так і перешкоджати функціонуванню сім’ї та розвиткові дитини. На всіх членів сім’ї впливає (позитивно чи негативно) соціальне середовище (довкілля): родинне оточення, сусіди, колеги по роботі та ін. Відповідно показниками компонента “Фактори сім’ї та середовища” є: істо­рія сім ’ї і її функціонування, родичі, житлово-побутові умови, зайнятість, доходи, соціальна інтеграція сім’ї, ресурси громади.

Отже, компоненти моделі оцінки потреб дитини та її сім’ї - грані трикутника (потреби дитини для розвитку, батьківський потенціал і фактори сім’ї та сере­довища) - містять показники, кожен з яких неодмінно потрібно враховувати, тобто жодним з них не можна ігнорувати, якщо фахівець хоче вплинути на си­туацію клієнта (дитини), змінити її на краще.

У ході оцінки потреб дитини потрібно мати чітке уявлення, за допомогою яких індикаторів можна проаналізувати рівень задоволення тієї чи іншої потре­би, а також, яких успішних результатів дитина може досягати стосовно кожно­го показника на певному етапі вікового розвитку. Детально проаналізуємо ко­жен показник компонента “Потреби дітей”.

Здоров’я. Дитина для повноцінного розвитку має потреби щодо: належного догляду за здоров’ям, коли вона хворіє; фізичних навантажень, що не шкодять здоров’ю; адекватного і калорійного харчування, дієти; достатнього і спокійно­го сну; порад та інформації з питань, які стосуються здоров’я, включаючи сек­суальну освіту; про шкідливість куріння, вживання алкоголю, наркотиків тощо (особливо для старших дітей).

Індикаторами стану здоров’я дитини насамперед є:

- відповідність її ваги і зросту визначеним нормам розвитку людини певного віку;

- проведені щеплення, їх своєчасність;

- наявність/відсутність хвороб, захворювань, встановлених діагнозів (у т.ч. хронічних);

- загальне самопочуття дитини тощо.

За інформацією про здоров’я дитини можна звернутися до медсестри / ліка­ря закладу соціального захисту, батьків, родичів та інших дорослих, які знайомі з дитиною, та самої дитини.

Оцінка здоров’я дитини здійснюється на основі бесід з дитиною представ­никами її найближчого оточення чи фахівцями; вивчення медичної докумен­тації, аналізу даних лабораторних, клінічних та інших обстежень.

Процедура оцінки фізичного розвитку дитини, як правило, проводиться ме­дичним персоналом притулку / центру і передбачає: збирання анамнезу (бесіда з дитиною, вивчення медичної документації); клінічне дослідження; аналіз да­них лабораторних досліджень; заповнення картки соматичного обстеження дитини.

Освіта. Оцінка потреби дитини в освіті передбачає вивчення всіх аспектів її когнітивного розвитку. У ракурсі цього показника досліджується рівень інте­лектуального розвитку дитини, розвиток інтересу до навчання, досвід досяг­нення позитивних результатів (успіху) в навчанні та виконання інтелектуальних завдань тощо. Для дитини важливими є: можливості для отримання необхідної інформації; гри і взаємодії з іншими дітьми; доступ до книжок; розвиток когні- тивних навичок та інтересів.

У ході оцінки потреби дитини в освіті з’ясовується інформація про:

- чи навчається дитина, який рівень її знань;

- успіхи дитини у засвоєнні навчальної програми загалом та конкретних навчальних предметів зокрема, відповідність навчальних досягнень можливостям дитини;

- ставлення дитини до навчання;

- можливі труднощі в навчанні та спілкуванні у класі, з однолітками тощо.

Характеристика освіти дитини передбачає також аналіз, які інтереси, захоп­лення та хобі дитини; чи відвідує/відвідувала вона секції, гуртки тощо.

Емоційний розвиток та поведінка. Оцінюючи емоційний розвиток дити­ни, необхідно вивчити особливості емоційного стану дитини: її страхи, побою­вання і проблеми. Потрібно проаналізувати типові та особливі емоційні реакції дитини у стресових ситуаціях, адекватність емоцій дитини відповідно до віку за певних обставин, ступінь її самоконтролю тощо. При цьому слід зазначити, що чим молодша дитина, тим складніше проаналізувати її емоційний розвиток. Отож, важливо оцінити:

- якими є особливості емоційних реакцій дитини у стресових ситуаціях;

- чи її поведінка не дратівлива, вередлива, нетерпляча, зухвала, груба тощо;

- що непокоїть, тривожить дитину, або чого вона боїться (конкретних речей, ситуацій, відкритого/закритого простору, самотності);

- яким є рівень її тривожності і самоконтролю, прив’язаності та само­стійності;

- як емоції впливають на стосунки дитини з іншими людьми; рівень її довіри іншим;

- чи намагається дитина, взаємодіючи з оточуючими, привернути до себе увагу;

- чи існують у дитини труднощі у спілкуванні з іншими дітьми, як багато вона має друзів;

- який апетит, сон у дитини;

- чи вміє адаптуватися до змін.

Найзручніший метод діагностики - бесіда з дитиною та спостереження за нею у вільній невимушеній формі, що дозволяє знизити рівень страху та емоційного напруження, налаштувати дитину на виконання тестових завдань. Важли­во підкреслити, що передумовою розуміння виникнення та розвитку різних пси­хічних розладів є вивчення історії життя дитини. До обстеження емоційного стану дитини насамперед залучається психолог, а також, за потребою, психіатр, психотерапевт.

Самоусвідомлення. Тісний зв’язок з емоційним розвитком має рівень само­усвідомлення дитини: потреби в усвідомленні себе як окремої і цінної особис­тості, приналежності й прийнятті з боку сім’ї, однолітків і громади. Для гармо­нійного розвитку дитини важливим є усвідомлення нею власного образу, само­повага, правильна тендерна та сексуальна орієнтація тощо. Індикатори даного показника:

- чи може дитина назвати: своє прізвище, ім’я, по батькові; адресу, стать;

- якою є її самооцінка (завищена, адекватна, занижена);

- чи усвідомлює свою приналежність до сім’ї і чи сприймає сім’ю як значуще найближче оточення;

- чи усвідомлює дитина свою культурну приналежність і чи відповідно дотримується культурних традицій.

Сімейні та соціальні стосунки. Неабияке значення для повноцінного зро­стання мають сімейні та соціальні стосунки. Важливе значення для розвитку дитини має: потреба у стабільних теплих стосунках з люблячими батьками / опікунами, братами / сестрами; можливість розвивати співчуття, ставлячи себе на місце іншого; дружба з однолітками та іншими значущими особами, а також реакція сім’ї на ці стосунки.