Модуль 2 5 страница

Соціальні наслідки жорстокого поводження з дітьми

Можна виділити два наслідки, що виявляються одночасно: шкода для жерт­ви і для суспільства. Діти, що пережили будь-який вид насильства, відчувають труднощі соціалізації: у них порушені зв’язки з дорослими, немає відповідних навичок спілкування з однолітками, вони не мають достатнього рівня знань та ерудиції, щоб завоювати авторитет у школі тощо. Рішення своїх проблем діти- жертви насильства часто знаходять у кримінальному, асоціальному середовищі, а це часто сполучено із формуванням у них пристрасті до вживання психоактив- них речовин, вони починають красти й здійснювати інші протиправні дії.

Дівчатка нерідко долучаються до секс-бізнесу, у хлопчиків може порушува­тися статева орієнтація. І ті, й інші згодом відчувають труднощі при створенні власної родини, вони не можуть дати своїм дітям досить тепла, оскільки не вирішені їхні власні емоційні проблеми.

Як зазначалося вище, будь-який вид насильства формує в дітей і підлітків такі особистісні та поведінкові особливості, які роблять їх аутсайдерами в суспільстві, і навіть становлять небезпеку для нього. Адже той, хто переніс насильство в дитячому віці, подорослішавши, нерідко відтворює його.

Практичне заняття.

Психологічне, фізичне й економічне насильство та індикатори їх виявлення

Питання до розгляду:

1. Психологічне (емоційне насильство) над дітьми і його форми.

2. Індикатори вчинення психологічного насильства над дитиною та особливості його виявлення.

3. Фізичне насильство і його специфіка.

4. Особливості економічного насильства та його індикатори.

Матеріали практичного заняття

Вправа “Різновиди психологічного, фізичного та економічного насиль­ства над дітьми”

Мета: визначити різновиди психологічного, фізичного і економічного насиль­ства та сформувати перелік їх індикаторів.

Час: 40 хв.

Хід проведення:

Ведучий об’єднує учасників у три групи та зазначає, що одна група буде працювати над аналізом феномена психологічного насильства, друга - над ана­лізом феномена фізичного, а третя - економічного насильства (нехтування) за певними пунктами.

Групам необхідно:

1. Сформулювати визначення поняття.

2. Виокремити прояви даного виду насильства.

3. Визначити індикатори даного виду насильства.

Над завданням групи працюють протягом 25 хвилин.

Після завершення роботи кожна група по черзі презентує свої напрацюван- ня. Після презентацій тренер додатково аналізує напрацьовані групами індика­тори та підкреслює ті пункти, які є спільними для психологічного, фізичного й економічного виду насильства. На основі виділених спільних індикаторів прово­диться обговорення.

Запитання для обговорення:

- За яких умов дію можна визначити як насильство?

- Чому фізичне, економічне і психологічне насильство має ряд спільних індикаторів?

Інформаційне повідомлення “Особливості психологічного, фізичного та економічного насильства і їх індикатори”

Мета: надати інформацію учасникам групи щодо особливостей психологіч­ного та фізичного насильства і їх індикаторів.

Час: 20 хв.

Хід проведення:

Ведучий пропонує групі інформаційне повідомлення:

Психологічне (емоційне) насильство - постійна чи періодична словесна образа дитини, погрози з боку батьків, опікунів, учителів, вихователів, прини­ження її людської гідності, звинувачення її в тому, в чому вона не винна, демон­страція нелюбові, ворожості до дитини. До цього виду насильства належать також постійна неправда, обман дитини (у результаті чого вона втрачає довіру до дорослого), а також ситуації, коли вимоги до дитини не відповідають її віко­вим можливостям.

Психологічне (емоційне) насильство є основою всіх видів насильства і зне­ваги у ставленні до дітей. Як самостійна форма жорстокого поводження з дітьми, психологічне насильство стало предметом вивчення спеціалістів у кінці 70-х на початку 80-х років. На думку більшості спеціалістів, які займаються цією про­блемою, психологічне насильство зустрічається значно частіше й наносить знач­но більше шкоди особистості дитини, ніж це часто вважається.

Проаналізуємо конкретний характер дій дорослих по відношенню до дитини з урахуванням різних типів психологічного насильства:

Ігнорування потребами дитини проявляється в нездатності батьків вира­жати прив’язаність, любов і турботу по відношенню до неї, у позбавленні її ем- патії, ігнорування потреб у безпечному оточенні, підтримці, спілкуванні;

Відторгнення виражається в публічному приниженні дитини, пред’явленні над­мірних, невідповідних її віку вимог, публічній демонстрації негативних якостей дити­ни, постійному формуванні в неї почуття сорому і провини за прояви природних для неї емоцій (страх, плач, гнів та ін.), жорсткій, невідповідній її віку критиці та ін.

Погрози і тероризування проявляються в приниженні гідності дитини, по­грозах покарання, побоях, погрозах здійснення насильства по відношенню до дитини чи до того, кого дитина любить (по відношенню до мами, сестри, брата, домашньої тварини), використання ненормативної лексики по відношенню до дитини.

Ізоляція формує встановлення безпідставних обмежень на соціальні кон­такти дитини з однолітками, родичами чи іншими дорослими, обмеження права дитини на побудову власних взаємовідносин з однолітками і відсутність у дити­ни права залишати свій власний будинок (наприклад, батьки примусово перево­дять дитину на домашнє навчання).

Розбещення має на увазі створення мотивації до розвитку антисоціальної поведінки, включаючи крадіжки, заохочення самодеструктивної поведінки, за­лучення дитини до вживання алкоголю та наркотиків.

Індикаторами психологічного насильства можуть служити наступні особ­ливості поведінки дорослих:

- небажання дорослого втішити дитину, яка дійсно цього потребує;

- публічне звинувачення дитини, нескінченні звинувачення, образи, нецензурні висловлювання на адресу дитини;

- ототожнення дитини з родичем, якого ненавидить дорослий;

- перекладання на дитину відповідальності за невдачі дорослого;

- постійне надмірно критичне ставлення до дитини;

- відкрите признання в нелюбові дитини;

- ненависть по відношенню до дитини, яка не приховується, а в певних ситуаціях - підкреслюється.

Як визначає практика, до сімей, які належать до групи ризику щодо виник­нення психологічного насильства, можуть бути віднесені наступні типи:

1. Сім’ї, де різні форми насильства є стилем життя.

2. Сім’ї з авторитарним стилем виховання.

3. Сім’ї, які опинилися в складних життєвих обставинах.

4. Сім’ї, у яких батьки вживають алкоголь, наркотики.

Індикатори в поведінці дитини, що можуть свідчити про психологічне насильство:

- замкненість;

- страх, або, навпаки, демонстрація повної відсутності страху, ризикована, зухвала поведінка;

- неврівноважена поведінка;

- агресивність, приступи люті, схильність до руйнації, нищення та насильства;

- уповільнене мовлення, нездатність вчитися, відсутність знань, загально­відомих дітям відповідного віку (наприклад, невміння читати, писати та рахувати);

- надто висока зрілість і відповідальність проти звичайних для цього віку (“маленький дорослий”). Щодо опису такої поведінки, вживається термін “рольова інверсія”;

- уникання однолітків, бажання спілкуватися та гратися зі значно молод­шими дітьми;

- занадто низька самооцінка;

- тривожність;

- почуття провини;

- швидка стомлюваність, знижена спроможність до концентрації уваги;

- демонстрація страху перед появою батьків та/або необхідністю йти додому; небажання йти додому;

- схильність до мандрів, волочіння;

- страх перед фізичним контактом;

- депресивні розлади;

- спроби самогубства або самопошкодження;

- вживання алкоголю, наркотиків, токсичних речовин;

- наявність стресопохідних розладів психіки, психосоматичних хвороб;

- насильство по відношенню до слабших, тварин, інших живих істот.

Фізичне насильство - нанесення дитині батьками чи особами, що їх замі­няють, вихователями чи іншими особами фізичних травм, різних тілесних уш­коджень, що завдають шкоди здоров’ю дитини, порушують її розвиток і поз­бавляють життя. Ці дії можуть здійснюватися у формі побиття, катування, штовхань, у вигляді ударів, ляпасів, припікання гарячими предметами, рідина­ми, запаленими сигаретами, у вигляді укусів і з використанням усіляких пред­метів як знаряддя бузувірства.

Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання нарко­тиків, алкоголю, пропонування їй отруйних засобів чи медичних препаратів, що викликають одурманення (наприклад, снодійних, не прописаних лікарем), а та­кож спроби задушення чи втоплення дитини.

У деяких родинах як дисциплінарну міру використовують різні види фізично­го покарання - від потиличників і ляпанців до пороття ременем. Необхідно ус­відомлювати, що фізичне насильство - це фізичний напад (катування), воно майже завжди супроводжується словесними образами і психічною травмою. Діти, з котрими поводяться таким чином, позбавлені почуття захищеності, яке є надзвичайно важливим для нормального розвитку дитини.

Фізичне насильство - одна з найпоширеніших форм насильства. У нашій країні фізичні покарання дітей, на жаль, досі є звичайною практикою. Найви­щий відсоток дітей, що страждають від фізичного насильства, припадає на вік 8-12 років. Найбільш низький відсоток - на дітей до 5 років. Також слід зауважити, що маленьких дітей частіше б’ють матері, у той час як підлітків б’є батько.

Дитина, що переживає фізичне насильство, отримує негативну інформацію від значимих для неї людей (перш за все - на невербальному рівні):

- люди, які мене найбільше люблять - це ті, що мене найбільше б’ють;

- у мене є право бити інших;

- я можу застосовувати фізичну силу, коли досягаю своїх цілей.

Іншими індикаторами фізичного насильства щодо дітей різного віку є:

- для дітей у віці до 6 місяців - низька рухова активність, байдужість до навколишнього світу, відсутність реакції або слабка реакція на зовнішні стимули, відсутність усмішки (або усмішка з’являється дуже рідко);

- для дітей у віці від б місяців до 1,5 року - страх перед батьками, страх фізичного контакту з дорослою людиною (наприклад, коли хтось намагається взяти дитину на руки), постійна настороженість попри відсутність причин для неї, плаксивість, замкненість, постійний сум;

- для дітей 1,5-3 років - страхи, сплутаність почуттів, порушення сну, втрата апетиту, агресія, страх перед чужими людьми, перед дорослими, схильність до сексуальних ігор, крайнощі в поведінці (від надмірної агресивності до надмірної пасивності). У деяких дітей може спостерігатися стан “холодної спостережливості”. Вони не виявляють ніяких емоцій та почуттів, а час від часу спостерігають за тим, що відбувається навколо. Такі діти можуть бути схожими на дітей, що страждають аутизмом;

- для дошкільнят (3-6 років) - пасивна реакція на біль, примирення із ситуацією; тривога, боязкість, сплутаність почуттів, почуття провини, сорому, відрази, безпорадності, зіпсованості, болісна реакція на критику; брехливість, схильність до злодійства і підпалювання, жорстокість до тварин. Крім того, спостерігаються форми поведінки, притаманні молодшому віку (енурез, ссання пальців, гризіння нігтів, утруднене мовлення тощо); негативізм, відчуження та агресія поєднані з надмірною поступливістю та улесливістю. Слід також зазначити про можливу наявність сексуальних ігор та хворобливої мастурбації;

- для дітей молодшого шкільного віку - амбівалентні почуття стосовно дорослих, складності у визначенні сімейних ролей, страх, почуття сорому, відрази, зіпсованості, недовіри до світу. Дитина може зазнавати труднощів у налагодженні й підтримці стосунків з іншими дітьми й дорослими, намагатися ними маніпулювати, занурюватись у себе, дистанціюватися від оточення. Вона може також поводитися озлоблено, агресивно, впадати в істерики. Дитині важко сконцентруватись на тому, чим вона займається, дитина виглядає неуважною, окрім цього можуть проявлятися й інші ознаки хронічного тривожного стану. Це може негативно позначитися на її успішності в школі. Може виникнути відчуття “брудного тіла” (більш характерний наслідок сексуального насильства);

- для дітей 9-11 років - те ж, що і для дітей молодшого шкільного віку, а також депресія, суб’єктивне почуття втрати емоцій, відчуття самотності, відсутність друзів, страх перед власним домом, небажання йти туди після школи. У поведінці відзначаються ізоляція, маніпулювання іншими дітьми (у тому числі з метою одержання сексуального задоволення), суперечливе поводження, а також неадекватні харчові вподобання (недоїдки, листя, крейда, равлики, таргани, інші комахи тощо);

- для дітей 11—17 років — відраза, сором, провина, недовіра, амбівалентні почуття стосовно дорослих, сексуальні порушення, несформованість соціальних ролей і своєї ролі в родині, почуття власної непотрібності. У поведінковій сфері відзначаються спроби суїциду, реалізоване чи нереалізоване бажання покинути власну домівку, агресивне поводження, уникнення тілесної та емоційної інтимності, непослідовність і суперечливість поводження.

При оцінці випадку фізичного насильства над дитиною виділяють наступні діагностичні ознаки:

- відтермінування у зверненні по допомогу в медичний заклад без чіткого пояснення зі сторони батьків дитини;

- в історії, що розповідається, є багато суперечностей;

- історія розповіді несумісна з тяжкістю отриманих дитиною травм;

- отримання повторних травм, що викликають підозру;

- батьки переносять відповідальність за травму на інших;

- батьки пояснюють, що дитина сама винувата в отриманих травмах чи пошкодженнях;

- дитина неодноразово поміщалась у різні заклади для лікування травм;

- дитина звинувачує батьків, опікуна чи осіб, які їх замінюють, у нанесенні пошкоджень;

- батьки в дитинстві зазнавали насильства;

- батьки демонструють нереалістичні й передчасні очікування по відношенню до дитини.

Ігнорування інтересами і потребами дитини (економічне насильство, або нехтування) - відсутність належного забезпечення основних потреб ди­тини в їжі, одязі, житлі, вихованні, медичній допомозі з боку батьків чи осіб, що їх заміняють, і в силу об’єктивних причин (бідність, психічні хвороби, недо­свідченість), і за відсутності таких. Типовим прикладом зневажливого став­лення до дітей є залишення їх без догляду, що часто призводить до нещасних випадків, отруєнь та інших небезпечних для життя і здоров’я дитини наслідків.

Нехтування потребами дитини має місце не лише в сім’ях із низьким мате­ріальним становищем. Іноді батьки або особи, що їх замінюють, поводять себе таким чином через відсутність батьківської компетенції (наприклад, випускни­ки інтернатів), нелюбов до дитини тощо. Більшість дітей, про яких погано піклу­ються і потребами яких нехтують, це діти, чиї батьки зловживають алкоголем.

Форми нехтування потребами дитини:

- залишення дитини без нагляду;

- доведення дитини до виснаження та зневоднення внаслідок відсутності забезпечення харчуванням або ж неправильного харчування;

- ненадання дитині одягу, що відповідає погоді та сезону;ненадання дитині медичної допомоги;

- відсутність необхідної уваги, піклування, захисту (бездоглядність);

- проживання дитини в антисанітарних умовах, відсутність забезпечення елементарної гігієни;

- ненадання можливості для отримання адекватної освіти.

У більшості випадків про те, що дитина зазнає економічного насильства (нех­тування), свідчить низка зовнішніх показників. Дитина погано вдягнена, неаку­ратна, брудна, хвора, потребує послуг стоматолога, у неї погана гігієна шкіри, нігтів, вона не має потрібної ваги, жебракує або краде їжу.

Отже, основними індикаторами економічного насильства є:

- дитина постійно голодує;

- дитина надмірно повнішає через неправильне харчування;

- дитина часто запізнюється до школи.

- дитина часто пропускає школу;

- дитина носить брудний одяг з поганим запахом;

- дитина одягнена не за погодою, не по сезону;

- дитина виглядає втомленою і хворою;

- дитина виглядає занедбаною;

- у дитини не вилікувані зуби;

- брак необхідного медичного догляду та лікування (дитину не водять до лікаря);

- за дитиною не стежать і вона часто залишається напризволяще;

- дитину наражають на небезпеку;

- дитину уникають інші діти;

- у дитині немає іграшок, книжок, розваг тощо;

- вдома холодно, безлад і антисанітарія;

- у дитини немає постільної білизни або постільна білизна пошматована і в плямах;

- нігті у дитини нестрижені й брудні;

- у дитини постійні інфекції, спричинені недотриманням гігієни;

- є інформація про трудову діяльність дитини (особливо молодшого віку);

- дитина може виглядати постійно втомленою, може засипати на уроках;

- дитина жебракує, втікає з дому.

Окрім того, варто пам’ятати, що дуже багато дітей, потребами яких зневажа­ють, комплексно відстають у розвиткові, мають соціально-педагогічну занед­баність. Ступінь відставання можна встановити, порівнявши рівень розвитку ди­тини із середнім рівнем її однолітків. У занедбаних дітей може відзначатися відста­вання (від невеликого до значного) у фізичному/моторному розвиткові, інтелекту­альному розвиткові (у зв’язку із чим вони часто погано встигають у школі), роз­виткові соціальних навичок і навичок міжособистісного спілкування, емоційному розвиткові. В особливо запущених випадках може виникнути розумова відсталість.

Практичні заняття.

Специфіка сексуального насильства над дитиною

Питання до розгляду:

1. Особливості сексуального насильстваи над дитиною.

2. Індикатори сексуального насильства та шляхи його виявлення.

Матеріали практичного заняття

Вправа “Міфи та факти щодо сексуального насильства”

Мета: обговорити перелік тверджень, що існують у суспільстві щодо сек­суального насильства, та визначити його особливості.

Час: 40 хв.

Хід проведення:

Ведучий наголошує на тому, що сексуальне насильство - це вид насиль­ства, яке має масштабні, пролонговані в часі наслідки, також щодо нього існує багато міфів.

Ведучий пропонує учасникам перелік тверджень, які необхідно оцінити як міф чи факт та відповідно зайняти місце в різних частинах аудиторії, які заздалегідь визначені за допомогою прикріплених аркушів з написами “Міф” та “Факт”.

Після того, як учасники зайняли свої позиції у відповідних кінцях аудиторії, групи мають 1 хвилину, щоб поспілкуватися та визначити причину такого рішення групи, після чого один з учасників презентує загальну групову думку.

Твердження 1. Сексуальне насильство здійснюється в основному над дітьми підліткового віку.

Міф. Оскільки насильство здійснюється над дітьми будь-якого віку, причо­му найбільш вразливий для сексуального насильства вік - 9 років.

Твердження 2. Сексуальне насильство найчастіше здійснюється близь­кими родичами.

Факт. Згідно зі статистичними даними, 40% - близькі родичі - мати, бать­ко, брати і сестри, бабусі і дідусі і ін.; з них 20% - інцест; 45% - добре знайомі дитині люди і лише невеликий відсоток сексуального насильства над дітьми здійснюється поза домом.

Твердження 3. Сексуальне насильство частіше здійснюється над дівчатами.

Факт. Дійсно, дівчата частіше стають жертвами сексуального насильства, але хлопчики також зазнають насильства зі сторони дорослих. Частіше це трапляється поза домом і здійснюється людьми, які мають досвід розбещення неповнолітніх.

Твердження 4. Факт сексуального насильства над дитиною найчасті­ше трапляється один раз і не повторюється.

Міф. Частіше сексуальне насильство над дітьми - це довготривалий про­цес, у якому експлуатуються близькі довірливі відносини між дорослим і дити­ною або ж дитина залякана.

Твердження 5. Дитина може провокувати дорослого, спокушати, що призводить до сексуального насильства.

Міф. У дітей відсутні необхідні знання й уміння для того, щоб ініціювати сексуальну активність. І дорослі мають усвідомлювати, що різні сексуальні дії по відношенню до дитини є руйнівними для неї і завдають шкоди.

Твердження 6. Лише статевий акт завдає шкоди дитині.

Міф. Кожний вид насильства здійснює руйнівну дію на психіку дитини. Дити­на, яка піддається насильству зі сторони дорослого, переживає, перш за все, травму емоційного характеру, в якій руйнується її потреба у безпеці, можливості побудо­ви адекватних соціальних, інтелектуальних і довірливих емоційних взаємостосунків.

Твердження 7. Сексуальне насильство над дітьми здійснюють як чоло­віки, так і жінки.

Факт. Статистичні дані підтверджують провідну роль чоловіків у сексуаль­ному насильстві (80%), але не відкидають і факт участі жінок. У сучасному суспільстві відсоток насильства, який здійснюється жінками, збільшується. 20% насильників - жінки, при цьому 14% здійснюють насильство по відношенню до хлопців, а 6% - по відношенню до дівчат.

На наступному етапі тренер резюмує, уточнює та поглиблює інформацію, що була отримана у ході вправи:

Спеціальні міжнародні дослідження, проведені у 21 країні світу, показали, що від 8% до 36% жінок і від 3% до 29% чоловіків перенесли у віці до 18 років сексуальне насильство. 25% жертв сексуального насильства були у віці до 5 років; у віці від 6 до 11 років - 35%; у віці від 12 до 17 років -41%.

Таким чином, сексуальне насильство чи домагання розглядається як залу­чення дитини з її згоди чи без неї в сексуальні дії з дорослим (чи з людиною, старшою за дитину на три, за деякими джерелами - на п’ять років) з метою отримання останнім сексуального задоволення і користі.

Сексуальне насильство чи спокушання - використання дитини (хлопчи­ка чи дівчинки) дорослою людиною чи іншою дитиною для задоволення сексу­альних потреб або отримання вигоди. Сексуальне насильство включає статеві зносини (коїтус), оральний і анальний секс, взаємну мастурбацію, інші тілесні контакти зі статевими органами. До сексуального розбещення відносяться та­кож залучення дитини в проституцію, порнобізнес, оголення перед дитиною ста­тевих органів і сідниць, підглядання за нею, коли вона цього не підозрює, під час роздягання, відправлення природних потреб.

Виділяють контактний і неконтактний спосіб сексуального насильства по відношенню до дітей. До контактного насильства спеціалісти відносять:

1. Статевий акт з дитиною, здійснений вагінальним, анальним і оральним способом.

2. Мануальний, оральний, генітальний чи будь-який інший тілесний контакт зі статевими органами дитини, а також пестощі ерогенних зон тіла дитини.

3. Введення різних предметів у піхву чи анус.

4. Обопільна мастурбація зі сторони дорослого та дитини.

До неконтактного сексуального насильства щодо дитини відносять:

1. Демонстрацію еротичних і порнографічних матеріалів

2. Здійснення статевого акту в присутності дитини.

3. Демонстрацію оголених геніталій (ексгібіціонізм).

4. Підглядання за дитиною під час здійснення нею інтимних процедур

(вуаєризм).

Індикатори сексуального насильства над дитиною

У літературі виділяють 7 груп індикаторів сексуального насильства, що без­посередньо пов’язані з його наслідками:

1. Афективні порушення в дитини: відчуття провини, страх, тривога, прихована та подавлена агресія, злість.

2. Фізичні порушення:

оральні: екзема, дерматит, герпес на обличчі, губах, у ротовій порожнині, крім того, відмова від їжі (анорексія), переїдання (булімія). анальні: пошкодження прямої кишки, почервоніння ануса, варикозні зміни; вагінальні: порушення дівочої пліви; розширення піхви; свіжі пошкодження (рани, подряпини); супутні інфекції (ЇЇ1СШ, ВІЛ); уритальні запальні процеси; загальні соматичні індикатори: головний біль, енурез, болі в животі, роз­лади сну й апетиту, вагітність, наявність синців на різних частинах тіла, особливо на грудях, сідницях, нижній частині живота, стегнах.

3. Когнітивні порушення: розлади уваги, концентрації пам’яті, різке погіршення успішності в навчанні.

4. Поведінкові симптоми: “вихід наверх” (агресивна і жорстока поведінка, крадіжки, делінквентність, аддиктивна поведінка); регресивна поведінка (тобто повернення до більш ранніх форм поведінки, які вже були подолані у зв’язку з віком), особливо у малих дітей (наприклад, смоктання пальців, нетримання сечі); втечі з дому (у відповідь на інцест); фобії чи страхи, які мають неочікуване, незрозуміле за природою походження; різкі зміни в емоційному стані та характері спілкування з оточуючими.

5. Самодеструктивна поведінка: самокалічення, суїцидні думки та прояви, зловживання алкоголем, уживання наркотиків.

6. Психопатологія: неврози, розлади характеру, психотичні риси характеру.

7. Сексуалізація поведінки: підвищена мастурбація, повторення сексуальних дій з іншими, нетипові для даного віку сексуальні знання, сексуальні ігри, проміскуїтет, проституція.

Слід зазначити, що наявність будь-якого з перерахованих вище симптомів сама по собі не є прямим показником сексуального насильства. Ці ознаки мо­жуть підштовхнути до більш детальних досліджень, щоб виключити чи підтвер­дити сексуальне зловживання по відношенню до дитини.

Сексуальні зловживання часто призводять до тонких поведінкових змін у дитини, яка постраждала, часто вони малопомітні, на відміну від різних медич­них симптомів. Сексуально образливі дії по відношенню до дітей наносять їм глибоку травму, і реакція на неї може проявлятись різними способами. Реакція дітей, які зазнали сексуального насильства, більшою мірою залежить від їхньо­го віку (підлітки найгостріше переживають таке насильство), рівня розвитку, характеру зловживань, їхнього відношення до того, хто здійснював насильницькі дії та ін.

За фактором внутрішньосімейного сексуального насильства по відношенню до дітей спеціалісти виділяють наступні типи сімей із групи ризику:

- сім’ї з патріархально-авторитарним устроєм життя - для них характерною є влада і контроль зі сторони голови сім’ї;

- конфліктні сім’ї;

- неповні сім’ї (батько виховує доньку);

- сім’ї із членами родини, що мають інвалідність на ґрунті психічного захворювання;

- асоціальні сім’ї.

Вправа “Методи збору інформації”

Мета: визначити найбільш інформативні та ефективні методи визначення індикаторів насильства над дитиною і збору інформації щодо фактів насильства.

Час: 40 хв.

Хід проведення;

Ведучий разом з учасниками шляхом “мозкового штурму” визначає мож­ливі методи виявлення індикаторів насильства та збору інформації щодо факту насильства над дитиною. З ряду методів, які можуть бути названі учасниками групи та записані на аркуші фліп-чарту, ведучий обирає наступні найпоширеніші та найкращі інформативні методи:

- огляд та безпосереднє спостереження;

- перша бесіда з дитиною;

- опитування батьків, піклувальників, вихователів, родичів;

- дослідження історії життя дитини, документації, інших джерел інформації.

На наступному етапі ведучий об’єднує учасників у чотири групи, кожна з

яких буде аналізувати особливості здійснення одного із чотирьох визначених методів збору інформації, приділяючи особливу увагу рекомендаціям для фахі­вця, що здійснює збір інформації. На виконання цього завдання група отримує 20 хвилин.

Далі групи презентують свої напрацювання, у разі необхідності ведучий до­повнює презентації груп інформацією, поданою нижче:

Огляд та безпосереднє спостереження є одним з найбільш інформатив­них, але в той же час і найбільш суб’єктивних методів дослідження у психологічній практиці. Фахівцеві на цьому етапі слід уникати передчасних суджень і висновків, пам’ятаючи про феномен “першого враження”, тому основну увагу потрібно приділити виявленню та фіксації тих чи інших ознак, що можуть свідчити про наявність жорстокого поводження з дитиною чи скоєння акту насильства проти неї. Фахівець оцінює зовнішній вигляд дитини, наявність у неї тілесних ушкоджень, стан фізичного та психічного здоров’я в межах своєї професійної підготовки, проводить огляд житла або умов перебування дитини (якщо є така можливість), виявляє особливості поведінки дитини, членів родини (піклуваль­ників, вихователів). Уважно спостерігаючи за поведінкою самої дитини та осіб, які перебувають на місці інциденту (або супроводжують дитину), можна отримати значно більше інформації, аніж при прямому їх опитуванні.

Ключем до розгадки може бути манера поведінки дитини. Потрібно вра­ховувати, що дитина з мотивів виправдання батьків, піклувальників (інших осіб) може применшувати ступінь насильства з їх боку, применшувати свої страж­дання або виявляти байдужість до факту насильства. Вона може здаватися заляканою, присоромленою, поводитися ухильно або почувати себе ніяково. Вона може під час опитування закривати очі або уникати зустрічатися очима з фахівцем. Вона може здригатися, коли відчиняються двері або хтось входить у кабінет.

Поведінка супровідної особи також може бути ключем до розгадки. Якщо дорослий член сім’ї або піклувальник є винуватцем насильства і він же й супроводжує дитину, то він може виглядати дуже занепокоєним її станом. Най­частіше він за будь-яку ціну не полишає дитину наодинці з фахівцем, наполягає на своїй присутності, часто тримає її за руку і не відходить ні на крок. Коли ви задаєте дитині питання, то за неї відповідає він. Зазвичай дитина навіть не ро­бить спроби відповідати сама. Вона може виглядати заляканою і мовчки по­годжується з його поясненнями того, що відбулося. Агресор може бути на­стільки нестриманим, що виявлятиме ворожість чи гнів у відношенні до дитини або до фахівця під час бесіди. Проте частіше він буде вдавати занадто любля­чого батька (люблячу матір), стурбованого(у) лише тим, щоб його (її) дитина одержала максимум уваги та допомоги (Додаток А).