Способи штучного дихання. Зовнішній масаж серця

Метою штучного дихання є забезпечення газооб­міну в організмі, збагачення крові потерпілого кис­нем і виділення з крові вуглецю. Крім того, штучне дихання, діючи рефлекторно на центр дихання го­ловного мозку, сприяє відновленню самостійного дихання потерпілого. Способи штучного дихання можуть бути апарат­ними та ручними. Ручні менш ефективні, але можуть застосовуватись негайно при порушенні дихання у потерпілого. Підготовка до штучного дихання:

1.Звільнити потерпілого від одягу — розстебну­ти комір сорочки тощо.

2.Покласти потерпілого на спину на горизонталь­ну поверхню — стіл, гімнастичний мат або підлогу.

3.Відвести голову потерпілого максимально на­зад, доки його підборіддя не стане на одній лінії з шиєю. У цьому положенні язик не затуляє вхід до гортані, вільно пропускає повітря до легенів. Разом з тим під час такого положення голови рот розкри­вається. Для збереження такого положення голови під лопатки кладуть валик зі згорнутого одягу.

4.Пальцями обстежити порожнину рота, і якщо там є кров, слиз тощо, їх необхідно видалити, за допомогою носовичка або бережка сорочки вичис­тити порожнину рота. Обов'язково провести штучне дихання.

Виконання штучного дихання

Голову потерпілого відводять максимально назад і пальцями затискають ніс (або губи). Роблять глибо­кий вдих, притискають свої губи до губ потерпілого і швидко роблять йому глибокий видих до рота. Вду­вання повторюють кілька разів, з частотою 12—15 разів на хвилину: з гігієнічною метою рекомендуєть­ся рот потерпілого прикрити шматком тканини (но­совичок, бинт тощо). Якщо пошкоджене обличчя і проводити штучне дихання «з легенів у легені» не­можливо, треба застосовувати метод стиснення і роз­ширення грудної клітини шляхом складання і при­тискання рук потерпілого до грудної клітини з на­ступним Тх розведенням у боки. Контроль за надходженням повітря з легенів потерпілого здійснюється за розширенням грудної клітини при кожному вдуванні. Якщо після вдування грудна кліти­на потерпілого не розправляється, — це ознака не­прохідності шляхів дихання. Найкраща прохідність шляхів дихання забезпечується за наявності трьох умов:

- максимальне відведення голови назад;

- відкривання рота;

- висування вперед нижньої щелепи.

При появі у потерпілого перших слабких вдихів слід поєднати штучний вдих з початком самостійного вдиху. Штучне дихання слід проводити до відновлення глибокого ритмічного дихання. Штучне дихання у більшості випадків треба роби­ти одночасно з масажем серця.

Зовнішній масаж серця — це ритмічне стискання серця між грудиною та хребтом. Треба знайти роз­пізнавальну точку — мечовидний відросток грудини, він міститься знизу грудної клітини над животом. Стати треба з лівого боку від потерпілого і покласти доло­ню однієї руки на нижню третину грудини, а поверх — долоню другої руки. Тепер ритмічними рухами тре­ба натискати на грудину (з частотою 60 разів на хви­лину). Сила стискання має бути такою, щоб грудина зміщувалась у глибину на 4—5 см. Масаж серця до­цільно проводити паралельно зі штучним диханням, для чого після 2—3 штучних вдихів роблять 15 стис­кань грудної клітки. У разі правильного масажу сер­ця під час натискування на грудину відчуватиметься легкий поштовх сонної артерії і звузяться протягом кількох секунд зіниці, а також порожевіють шкіра об­личчя і губи, з'являться самостійні вдихи. Щоб не пропустити повторного припинення дихання, треба стежити за зіницями, кольором шкіри і диханням, регулярно перевіряти частоту і ритмічність пульсу.