План
1. Інтерактивні методи як засоби педагогічної взаємодії з дитиною.
2. Інтерактивна гра як ефективний метод соціально-психологічної реабілітації у притулку для дітей та центрі соціально-психологічної реабілітації дітей.
Матеріали лекції
Існують різні бачення ролі інтерактивних методів як засобу педагогічної взаємодії з дитиною. Одні дослідники вбачають у них своєрідну панацею, яка вирішує всі проблеми, інші – істотне доповнення до існуючої системи методів навчання та виховання дітей, які опинилися у складних життєвих обставинах. Напевно, кожний із зазначених підходів щодо визначення ролі інтерактивних методів має право на існування. Однак, перш ніж перейти до детального розгляду інтерактивних методів, слід дати визначення основним поняттям.
Під інтерактивністю розуміється не просто процес взаємного впливу об’єктів один на одного, а спеціально організована пізнавальна діяльність, що носить яскраво виражену соціальну спрямованість. Отже, до інтерактивних методів можуть бути віднесені ті методи навчання, які організують процес соціальної взаємодії, на підставі якого в учасників виникає якесь “нове” знання, що народилося безпосередньо в ході цього процесу або стало його результатом.
Іншими словами, інтерактивні методи орієнтовані на ширшу взаємодію учасників не лише з педагогом, але й між собою, і на домінування активності учасників у процесі навчання.
Основою інтерактивного підходу є інтерактивні вправи і завдання, які виконуються учасниками. Головна відмінність інтерактивних вправ і завдань у тому,
Модуль 4. Формування у вихованців притулків для дітей
та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей необхідних життєвих навичок
що вони спрямовані не лише і не стільки на закріплення вивченого матеріалу, скільки на вивчення нового.
Види інтерактивних вправ та завдань: творчі завдання; робота в малих групах; навчальні ігри (рольові, імітації, ділові та ігри, які навчають); використання суспільних ресурсів (запрошення спеціаліста, екскурсії); соціальні проекти, змагання, радіо та газети, фільми, спектаклі, виставки, презентації, пісні, казки); розминки; вивчення й закріплення нового матеріалу (інтерактивна лекція, робота з наочними посібниками, відео- та аудіоматеріали, “кожний навчає кожного”, мозаїка (ажурна пилка), використання запитань); обговорення складних і дискусійних питань та проблем (шкала переконань, проективні техніки, “один – удвох – усі разом”, “зміни позицію”, “каруселі”, “дискусія в стилі телевізійного ток-шоу, дебати, симпозіум); розв’язання проблем (“дерево рішень”, “мозковий штурм”, “аналіз казусів”, “переговори та медіація”) тощо.
Достатній потенціал у роботі з вихованцями притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей має метод інтерактивної гри. Сьогодні достатньо широке коло спеціалістів використовують різноманітні інтерактивні ігри у своїй діяльності. Однак така популярність інтерактивних ігор у фахівців соціальної сфери має і зворотний бік. Часто спеціалісти не сприймають цей метод як достатньо серйозний, що вимагає копіткої підготовки. Можливо, це відбувається тому, що в назві методу одним зі слів є саме “гра”, а вона найчастіше сприймається більшістю як “забавка”.
Специфіка ігрової діяльності полягає, перш за все, у превентивній, профілактичній та корекційній спрямованості гри. Метою таких iгop може бути як безпосередній розвиток якостей особистості, так i демонстрація творчості учасників, їх позицій i можливих перспектив розвитку. Програвання певних ситуацій, залучення учасників гри до ситуації вибору є реальним шляхом розвитку творчої особистості, а саме таких її якостей, як: творчий інтерес, допитливість, бажання пізнати себе, впевненість у власних силах, творчий оптимізм тощо. Гра є одним з інструментів у процесі розв’язання проблеми організації життя виховного колективу ще й тому, що її можна застосовувати з метою діагностики, психокорекції мiжособистiсних стосунків. Окрім цього, гра сприяє духовній i фізичній розкутості, зняттю напруги, посиленню відчуття радості від подолання певних труднощів, перешкод.
Одним з основних завдань інтерактивної гри є створення умов для знаходження учасниками нового значущого для них досвіду соціальної поведінки, що допоможе їм розібратися в різних життєвих ситуаціях, з розумінням та аналізом яких до цього були певні труднощі.
В інтерактивній грі, як і в рольовій, учасникам задається ситуація. Однак замість конкретних ролей учасникам даються лише інструкції, яким чином їм варто діяти. Крім того, зовсім не обов’язково, щоб запропонована ситуація нагадувала життєву. Досить, якщо вона буде містити в собі певну проблему, яку варто вирішити.
КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ
В інтерактивній грі перед учасниками ставиться мета, яку вони повинні прагнути досягти в її ході, наприклад, набрати найбільшу кількість балів тощо. При відсутності такої мети сама гра буде сприйматися несерйозно, а ігрова ситуація постане як елемент штучності, що істотно знизить її ефективність.
Інтерактивна гра за своєю природою наближена до спортивного змагання (через такі ознаки, як: наявність мети, загальна участь тощо), у той час, як рольова гра більше нагадує театральну дію (наявність ролей, глядачі у вигляді спостерігачів тощо).
Для того, щоб володіти технікою гри й передбачати ефекти, які вона може справити на гравців, ведучий повинен мати досвід власної участі в ній. Важливими рекомендаціями для ведучого інтерактивної гри будуть такі:
1) будь-яка інтерактивна гра має бути чітко продуманою, структурованою, виваженою щодо цілей та завдань соціально-просвітницької діяльності й ретельно підготовленою;
2) починаючи гру, ставте чіткі завдання і не втручайтесь у процес групової роботи. Натомість уважно спостерігайте за динамікою та шляхом досягнення групою мети. Непомітно фіксуйте спостереження – вони знадобляться вам під час рефлексії;
3) пам’ятайте, що гра може тривати 10 хвилин, а от обговорення її – втричі (це як мінімум) довше;
4) у процесі аналізу і підбиття підсумків гри дуже важливо не намагатися нав’язати учасникам свою думку. Адже вони будуть говорити не те, що думають, а те, що від них хочуть почути. Це означає, що освітній ефект гри зведений до мінімуму, а ведучий, керуючись бажанням пояснити учасникам “мораль” тієї або іншої інтерактивної гри, досягає зворотного ефекту;
5) не варто прагнути до негайного розуміння учасниками всієї важливості знайденого ними досвіду в результаті гри, адже не випадково серед тренерів і педагогів з приводу ефективності того або іншого методу часто можна почути фразу: “Результат через півроку”;
6) даючи зворотний зв’язок, керуйтеся лише зафіксованими спостереженнями та фактами; пам’ятайте про почуття членів групи, використовуйте гумор, будьте толерантними й конструктивними.
7) у разі, якщо час, запланований на проведення гри, вичерпано, гру та обговорення обов’язково слід довести до кінця. Не можна діяти за схемою – “гра сьогодні”, а обговорення “колись”;
8) і знову-таки, дивитись пункт 1: “будь-яка інтерактивна гра має бути чітко продуманою, структурованою, виваженою щодо цілей та завдань соціально-просвітницької діяльності й ретельно підготовленою”.
Як один із видів інтерактивної гри розрізняють настільні просвітницько-профілактичні ігри. Великий потенціал мають настільні просвітницько-про-
Модуль 4. Формування у вихованців притулків для дітей
та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей необхідних життєвих навичок
філактичні ігри у програмах із формування здорового способу життя вихованців притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей.
Розрізняють декілька видів настільних просвітницько-профілактичних ігор: карткові; з кубиками; вікторини; стратегічні; імітаційні; рольові.
Найчастіше настільна гра призначена для невеликої за кількістю осіб групи (до 5–8 осіб), хоча за умови індивідуального підходу у просвітницько-профілактичній грі може брати участь і одна особа (ігри на основі пасьянсу тощо). Гра проводиться зазвичай у спокійній атмосфері за зручним столом. Часто в настільних іграх з ігровим полем використовується дайси (гральні кості), виконані у вигляді шестигранного кубика з нанесеними на його сторони числами від 1 до 6.
Рекомендується до просвітницької роботи залучати працівників закладу, вихователів, педагогів, батьків (за змогою), які безпосередньо не включені у процес гри, але можуть надавати додаткову інформацію дітям та молодим людям з питань, які обговорюються у грі.
У настільній грі, на відміну від іншого виду ігор, єдиним вікном між гравцями та світом, у якому знаходяться їх персонажі, є ведучий, котрий описує ситуацію, у якій опинились персонажі, а також зміни ситуації в результаті дій гравців. Від професіоналізму ведучого багато в чому залежить результат гри.
Для посилення мотивації участі в грі ведучому можна обговорити питання щодо винагороди, яку отримають переможці та учасники. Така винагорода може бути матеріальною або моральною, реальною або символічною.
Умови завдання і правила гри мають визначатися чітко й однозначно. За необхідністю їх доцільно декілька разів повторити та пояснити на певних прикладах. Якщо умови і правила гри занадто складні, то їх слід надрукувати й роздати учасникам для ознайомлення спочатку самостійно, а потім – усім разом. Не слід починати гру до тих пір, поки всі учасники зрозуміють і умови, і правила. Ведучий повинен пам’ятати про те, що правила гри не можна змінювати під час самої гри.
Якщо проведення гри передбачає участь асистентів ведучого із числа учасників заходу, вони повинні бути проінструктовані на цьому етапі. На роль асистентів краще підходять учасники, у яких уже був досвід участі в подібних іграх.
Якщо завдання гри досить складні й виконуються малими групами (командами), кожній такій групі доцільно виділити фасилітатора. До завдань фасиліта-тора входить допомога команді при розподілі ролей і обов’язків, надання порад щодо джерел інформації тощо.
Порядок гри та дії ведучого визначаються її сценарієм, умовами і правилами.
Перед початком гри ведучому ще раз варто наголосити на правилах гри та критеріях визначення переможців (якщо гра носить змагальний характер).
У процесі гри ведучий повинен чітко дотримуватись нейтральної позиції.
У випадку, коли гра має складний сценарій, для контролю за дотриманням правил і визначенням переможців варто створити журі, бажано із числа нейтральних та авторитетних для учасників гри осіб.
КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ
Після завершення гри необхідно чітко оголосити її результати, нагородити переможців (якщо це передбачено).
Доцільно провести з учасниками обговорення результатів гри і того досвіду, що отримали учасники, запропонувати їм сформулювати висновки, які вони зробили для себе.
Працюючи у профілактичному напрямі, методичною радою Всеукраїнського громадського центру “Волонтер” було розроблено Програму профілактики ВІЛ/СНІДу та ризикованої поведінки серед вихованців у притулках для дітей і центрах соціально-психологічної реабілітації дітей, у межах якої рекомендовано проводити розроблені настільні ігри. Програму було затверджено Міністерством України у справах сім’ї, дітей та молоді наказом ¹ 692 від 05.11.2004 р. і рекомендовано до використання.
Список рекомендованої літератури:
1. Бондарева Е.Е. Гра як естетичний феномен (культорологічний та педагогічний аспекти) // Образование без границ. – ¹ 2. – 2002. – С. 54–57.
2. Инновационнûе методû в гражданском образовании / Величко В.В., Карпиевич Д.В., Карпиевич Е.Ф., Кирилюк Л.Г. – 2-е изд. Доп. – Мн.: Медисонт, 2001. – 168 с.
3. Межкультурное образование в школе / Величко В.В., Дергай А.В., Карпиевич Д.В., Савчик О.М. – Мн.: Тесей, 2001. – 168 с.
4. Профессиональная кухня тренера (из опûта неформального образования в третьем секторе) / Отв. ред.: Е. Карпиевич, В. Величко. – СПб.: Невский простор, 2003. – 256 с.
5. Фопель К. Технология ведения тренинга. Теория и практика. Пер. с нем. – М.: Генезис, 2003. – 272 с.
6. Шибутани Т. Социальная психология. – Р-н-Д.: Феникс, 1998. – 544 с.
Модуль