З бездоглядними та безпритульними дітьми

План

1. Теоретичні основи арт-терапії.

2. Завдання арт-терапевтичної діяльності.

3. Різновиди арт-терапії та їх корекційна і реабілітаційна дія.

4. Особливості вибору матеріалів та інструментарію для арт-терапевтичного заняття.

5. Вимоги до ведучого арт-терапевтичних занять.

Матеріали лекції

Термін арт-терапія (буквально – терапія мистецтвом) з’явився не так давно, його ввів Адріан Хілл у 1938 році. Він охоплює низку специфічних методів, що сприяють зціленню людини засобами мистецтва.

Сутність арт-терапії полягає в терапевтичному та корекційному впливі на суб’єкт і проявляється в реконструкції психотравмуючої ситуації за допомо­гою художньо-творчої діяльності, виведенні переживань, пов’язаних з нею, у зовнішню форму через продукт художньої діяльності, а також створення нових позитивних переживань, народження креативних потреб та способів їх задово­лення.

Спробуємо зосередити свою увагу саме на можливостях використання арт-терапії у притулках для дітей та центрах соціально-психологічної реабілітації дітей. У цих закладах достатньо велику частку складають діти, для яких арт-терапія буде незамінною і створить можливості для якнайефективнішої реабі­літації та корекції. Такими категоріями дітей насамперед є: діти із затримкою психічного розвитку; розумово відсталі діти; діти з порушеннями емо­ційно-вольової сфери; діти з поведінковими порушеннями; діти, що заз­нали жорстокого поводження та насильства.

Модуль 6. Впровадження інноваційних технологій роботи з бездоглядними та безпритульними дітьми 289

Основними завданнями арт-терапії, у тому числі й у роботі з дітьми, що перебувають у притулках та центрах соціально-психологічної реабілітації дітей, є:

1. Полегшення процесу корекції та реабілітації дитини.

2. Отримання конкретного матеріалу для інтерпретації та діагностичних висновків.

3. Виявлення і відпрацювання негативних думок та почуттів, які дитина звикла пригнічувати, ховати.

4. Налагодження комунікації та відповідної психологічно сприятливої атмосфери у групі дітей або ж між дитиною та психологом (вихователем).

5. Розвиток у дитини почуття внутрішнього контролю.

6. Концентрування уваги дитини на своїх відчуттях та почуттях.

7. Розвиток художніх здібностей дитини і підвищення її самооцінки.
Розглянемо детальніше кожне із завдань арт-терапевтичної діяльності:

1. Полегшення процесу корекції та реабілітації дитини. Корекційний та реабілітаційний вплив мистецтва на дитину пов’язаний, перш за все, з тим, що воно є джерелом позитивних переживань для дитини, народжує нові креативні потреби і способи їх задоволення в тому чи іншому жанрі мистецтва, відкриває для дитини необмежений простір для самовираження та самореалізації як у процесі творчості, так і в аналізі її продуктів.

2. Отримання конкретного матеріалу для інтерпретації та діагнос­тичних висновків. Великі можливості для діагностики відкриває як спонтанне малювання, так і проективний малюнок, добре відомий психологам-практикам, та інші форми арт-терапії, де необхідною складовою є власна творчість дитини (вигадування історій, дописування казок тощо). Основними завданнями тут є виявлення проблем та переживань дитини, які їй важко вербалізувати.

У той час, як тематика проективних малюнкових методик обмежена (“Де­рево”, “Дім – дерево – людина”, малюнок сім’ї та деякі інші), у спонтанному малюванні тема може бути обрана будь-яка. Під час інтерпретації як спонтан­ного малюнка, так і проективного малюнка, основна увага звертається на зміст, колір, форму, композицію, розміри, на специфічні особливості, що повторюють­ся в різних малюнках дитини.

Завдання дитини: скласти розповідь, у якій описати події, що призвели до даної ситуації, думки й почуття персонажів, а також очікуваний кінець історії. Така вільна розповідь дитини аналізується, виявляються потреби і приховані конфлікти дитини.

3. Виявлення та відпрацювання негативних думок та почуттів, які ди­
тина звикла пригнічувати, ховати. Арт-терапія дає вихід внутрішнім конф­
ліктам та сильним емоціям. Дуже важливо, щоб це відбувалось під контролем
досвідченого психолога, оскільки дитина або навіть група дітей у результаті

290 КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

можуть бути дуже пригніченими, що негативно вплине не лише на результати одного арт-терапевтичного заняття, а й загалом на процес реабілітації.

Отже, важливим є не лише виявлення негативних почуттів та думок, які дитина часто приховує, а й їх відпрацювання. Тут необхідно пам’ятати про ка-тарсистичну функцію (функцію очищення) мистецтва. Поняттям “катарсис” користувалися стародавні філософи, маючи під ним на увазі психологічне очи­щення, яке відчуває людина після спілкування з мистецтвом. “Перетворення [негативних] почуттів у мистецтві полягає у перетворенні їх у свою проти­лежність, тобто позитивну емоцію, яку несе в собі мистецтво” (Л.С. Виготсь-кий).

4. Налагодження комунікації та відповідної психологічно сприятливої
атмосфери у групі дітей або ж між дитиною та психологом (виховате­
лем). Участь дитини у творчій діяльності разом з ровесниками та дорослими
розширює соціальний досвід дитини, навчає її адекватній взаємодії та спілку­
ванню у спільній діяльності, забезпечує корекцію порушень у сфері комунікації.

Арт-терапія також успішно використовується при вирішенні внутрішньосі-мейних проблем, проблем дитячо-батьківських взаємин.

5. Розвиток у дитини почуття внутрішнього контролю. Робота над малюнком або скульптурою передбачає необхідність упорядкування деталей, кольорів, створення певної композиції. Розвиткові внутрішнього контролю та­кож сприяє участь дитини у процесі колективної творчості, зокрема створення колективних малюнків або розповідей, куди кожен з учасників вносить певний вклад, але має пов’язати його з доробком інших учасників групи.

6. Концентрування уваги дитини на своїх відчуттях та почуттях. За­няття, що проводяться в межах арт-терапії, дають широкі можливості для екс­периментування з різноманітними кінестетичними і зоровими відчуттями, а також розвивають здібності до їх сприйняття.

7. Розвиток художніх здібностей дитини та підвищення її самооцінки. Додатковим продуктом арт-терапії є почуття задоволення, що виникає внаслі­док виявлення своїх прихованих талантів та їх розвитку. Зацікавленість дорос­лих результатами творчості дитини, прийняття і визнання ними продукту ху­дожньої діяльності підвищує самооцінку дитини.

Основні різновиди арт-терапії, які доречно застосовувати під час роботи з вихованцями притулків для дітей та центрів соціально-психологічної реабілітації дітей Музикотерапія. Цей різновид арт-терапії являє собою метод, що викорис­товує музику як засіб корекції. Музикотерапія активно використовується в ко­рекції емоційних відхилень, страхів, рухових та мовних розладів, психосоматич­них захворювань, відхилень у поведінці.

Модуль 6. Впровадження інноваційних технологій роботи з бездоглядними та безпритульними дітьми 291

Спеціальні фізіологічні дослідження виявили вплив музики на різноманітні системи людини. Низкою досліджень було виявлено, що сприйняття музики прискорює серцеві скорочення, впливає на дихальну систему тощо. Фізіологіч­ний вплив музики на людину заснований на тому, що нервова система, а з нею і мускулатура, володіють здібністю засвоювати ритм. Музика як ритмічний под­разник стимулює фізіологічні процеси організму, що відбуваються ритмічно як у руховій, так і у вегетативній системі.

Музика може встановлювати загальний настрій, причому емоційне забарв­лення образів, що виникають під час її сприйняття, різноманітне залежно від індивідуальних особливостей музичного сприйняття, ступеня музичної підгото­ваності та інтелектуальних особливостей слухача.

Музика є основним засобом занять з дітьми, основною метою яких є релак­сація.

Звісно, музикотерапія передбачає не лише прослуховування відповідно підібраних музичних композицій, а й активне самовираження засобами музич­них інструментів. В останньому варіанті дітям пропонують виразити свої по­чуття, емоції або ж провести невербальний діалог з кимось із групи за допомо­гою обраного музичного інструменту – дзвіночків, бубна, барабанів тощо (зок­рема, наприклад, гра на барабанах використовується для зняття емоційної на­пруги та виплеску негативних почуттів).

Танцювальна терапія. Це терапія за допомогою танцю. Найчастіше вико­ристовується при роботі з дітьми, які мають емоційні розлади, порушення у спілкуванні та міжособистісній взаємодії.

Танець може дозволити дитині висловити все, що вона не може вербалізу-вати, стимулює і надає форму прихованим образам та фантазіям. Завдяки тому, що танець відображає природну радість, енергію, ритм, які доступні майже всім, він сприяє розвиткові усвідомлення, розуміння своєї тілесності та власного “Я”.

Основними завданнями танцювальної терапії можуть бути:

– розвиток усвідомлення власного тіла, його можливостей, що не лише поліпшує фізичне та емоційне здоров’я, але й слугує розвагою;

– створення позитивного образу тіла та підвищення самооцінки;

– розвиток навичок спілкування під час взаємодії у танці з ведучим та членами групи;

– дослідження власних почуттів через використання рухів. Танець дозволяє звільнити приховані почуття й дослідити невидимі на перший погляд конфлікти, які можуть бути джерелом напруги. Тут поняття катарсису також розповсюджується і на танець, у якому рухи призводять до експресивного терапевтичного звільнення.

Імаготерапія (від лат. imago – образ) займає особливе місце серед видів арт-терапії. Її основою є театралізація психотерапевтичного процесу.

Основні завдання імаготерапії:

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

– зміцнення та збагачення емоційних ресурсів і комунікативних можливостей дитини;

– виховання здібностей адекватно реагувати на несприятливі обставини, що можуть виникати, а також здатність виконувати роль, що відповідає перебігу подій – приймати адекватний образ і “відходити” тим самим від деформації свого образу “Я”;

– тренування здібностей мобілізації життєвого досвіду в необхідний момент, виховання вольових якостей, здатності до саморегуляції;

– збагачення життя позитивними емоціями, новими переживаннями та змістом.

Імаготерапія може проводитись у різних формах: індивідуальна форма (ви­користання переказу певного твору; імпровізований діалог на задану тему та із заданими персонажами), групова форма (драматизація казок, де дитина вико­нує “лікувальну” роль персонажа; театралізація спеціально поставленого для певної групи дітей твору, інсценування фрагментів класичної або сучасної п’єси).

Імаготерапія має різноманітні підвиди: лялькотерапія, образно-рольова драматизація, психодрама. Найбільш популярним підвидом, що використо­вується в роботі з дітьми – вихованцями притулків та ЦСПР – є лялькотерапія, яка детальніше буде розглянута пізніше.

Імаготерапія успішно використовується під час роботи з дітьми, у котрих є проблеми у спілкуванні, які перебувають у складних життєвих обставинах, ма­ють емоційні та поведінкові розлади.

Пісочна терапія. Даний вид арт-терапії був розроблений у 1939 році Мар-гарет Ловенфелт, яка назвала його “технікою створення світу”. Гра дитини з піском дозволяє психологу зазирнути у внутрішній світ дитини, а також є при­родним методом зцілення психіки, що сприяє процесу самопізнання.

Сам принцип роботи з піском був запропонований ще відомим психотерапев­том, засновником аналітичної психотерапії, Карлом Густавом Юнгом, який ствер­джував, що “часто руки знають, як розплутати те, над чим безрезультатно б’ється розум”. Пісок володіє чудовою властивістю поглинати воду, у зв’язку із цим спеціалісти стверджують, що він поглинає негативну психічну енергію, взаємодія з ним очищує енергетику та стабілізує емоційний стан.

Пісочна терапія не вимагає від дитини ніяких особливих умінь, на відміну від, наприклад, ізотерапії. Під час терапії з піском пропонується використовува­ти спеціальний ящик з піском, також має бути доступною вода та необхідно багато дрібних різноманітних іграшок, які можуть дитині допомогти відобрази­ти свій світ – лялечки, тварини, будиночки, машини, посуд, солдатики, іграшкові персонажі мультфільмів тощо. Дитина, будуючи свій світ на піску, не боїться щось ламати, перебудовувати, створювати щось нове. Починаючи, як правило, зі стадії “хаосу” на піску (руйнування, маніпуляція з усіма іграшками, закопу­вання їх), дитина поступово відмовляється від великої кількості іграшок і почи-

Модуль 6. Впровадження інноваційних технологій роботи з бездоглядними та безпритульними дітьми 293

нає більш структурно працювати з піском, створюючи усвідомлені сюжетні картини.

Завдання пісочної терапії:

– розвиток уміння виявляти свої думки, почуття та фантазії;

– відпрацювання внутрішніх конфліктів і травм дитини, зокрема тих,

що їх дитина зазнала через насильство, шляхом отримання дитиною

почуття контролю над ситуацією, а також можливості поступових змін

сцен із піску;

– розвиток уміння концентруватися на певному просторі, у даному

випадку – просторі, обмеженому ящиком із піском; – підвищення самооцінки та віра у свої можливості; – вибудовування часової перспективи, тобто робота з минулим і

майбутнім. Терапія з піском є найкращим методом у роботі з дітьми, що мають пове-дінкові та емоційні порушення, проблеми із самооцінкою, підвищену тривожність. Бібліотерапія. Це терапія через книгу. В її основі лежить використання спеціально підібраного для читання літературного матеріалу як психотерапев­тичного засобу з метою вирішення особистісних проблем через ідентифікацію себе з образом художнього твору за допомогою спрямованого читання.

Художнім матеріалом для читання можуть бути твори різноманітних літера­турних жанрів: проза (повісті, романи, казки тощо), поезія (вірші, поеми). Основні завдання бібліотерапії: – зміна ставлення особистості до своєї проблеми, забезпечення виходу

з травмуючої ситуації; – розвиток упевненості в собі, віри у свої можливост, і цьому, зокрема, сприяє читання біографій, автобіографій, спогадів видатних людей, де розповідається, як вони долали складні життєві обставини та гідно виходили із життєвих перепитій; – засвоєння певного соціального та емоційного досвіду, отриманого

під час читання й аналізу твору; – розвиток почуття заспокоєності та задоволення шляхом читання

спеціально підібраної літератури. З дітьми найчастіше використовується підвид бібліотерапії – казкотера-пія. Цей метод чудово сприймається дітьми, що мають емоційні та поведінкові проблеми, психотравми, занижену самооцінку тощо.

Ізотерапія – терапія та корекція засобами образотворчого мистецтва (ма­лювання, ліплення), один з найбільш поширених видів арт-терапії. Основні завдання використання цього методу: – використання вже існуючих творів образотворчого мистецтва шляхом їх

розгляду та аналізу з дітьми; – активізація до самостійних творчих проявів в образотворчій діяльності.

294 КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

Ізотерапія дає позитивні результати в роботі з дітьми, що мають найрізно­манітніші проблеми, такі як: затримка психічного розвитку; розумова відсталість; аутизм, де вербальний контакт значно ускладнено; поведінкові порушення; пси-хотравми, пов’язані з насильством або іншими складними життєвими обстави­нами.

Часто малюнкова терапія відіграє психотерапевтичну роль, допомагаючи дитині подолати свої психологічні проблеми. У цьому випадку малювання роз­глядається як проекція особистості дитини, як символічне вираження її відно­шення до навколишнього світу. У зв’язку із цим важливим завданням для пси­холога, що здійснює ізотерапію, є завдання розмежування в дитячій роботі (ма­люнку, результаті ліплення) тих її особливостей, що відображають рівень розу­мового розвитку дитини і ступінь оволодіння нею технікою малювання чи ліплен­ня, з одного боку, й особливостями роботи, що відображають особистісні ха­рактеристики, з іншого боку.

Особливості вибору матеріалів та інструментарію для арт-тера-певтичного заняття. Найнеобхіднішими матеріалами в роботі арт-терапев-та є: олівці, фломастери, фарби, гуаш, пастель, художнє вугілля, глина, плас­тилін, пісок, крейда, тканина, деревина та інший природний матеріал, пензлі, палітра, баночки з водою, губка, папір різного кольору, текстури і формату, кар­тон, фольга, клей, скотч, ножиці, нитки, мотузки.

Для музико-, імаго- й танцювальної терапії можуть знадобитись грим, кос­тюми, музичні інструменти, свічки.

Спеціалісти виокремлюють особливу важливість розуміння специфіки обра­зотворчих засобів та матеріалів залежно від ситуації, проблеми дитини або ж групи дітей. Кожний вид образотворчого матеріалу та інструментарію володіє певним діапазоном можливих способів взаємодії з ним, стимулює дитину до різних видів діяльності і певною мірою дозволяє керувати її активністю.

Є діти, що категорично відмовляються малювати, посилаючись на невміння тощо, для роботи з такими дітьми ідеально підійде техніка колажу – створення композицій з малюнків, фотографій із журналів та газет, природного матеріалу, що допомагає дитині створити задумані образи, відтворити бажане. Зокрема, така робота допоможе занадто тривожним та невпевненим дітям почуватись комфортно в рамках арт-терапевтичного заняття.

Відмінність фізичних властивостей матеріалів дозволяє урізноманітнити форми маніпуляції з ним для вирішення певних проблем. Наприклад, змішуван­ня та розбризкування фарб, розмазування по поверхні пластиліну використо­вується з дітьми, що пережили психотравмуючі ситуації, з метою відновлення їх психологічної чуттєвості.

Пластилін, глина (або навіть спеціальне тісто) найбільшою мірою підходять для роботи з агресією, різноманітними фобіями, фрустраціями. Відреагування негативних емоційних станів через певні маніпуляції з пластичними матеріала-

Модуль 6. Впровадження інноваційних технологій роботи з бездоглядними та безпритульними дітьми 295

ми знижує вірогідність аутоагресії та насильницьких дій самої дитини по відно­шенню до інших.

Переваги простого олівця полягають у можливості багаторазово перема­льовувати задумане, оскільки можна гумкою витерти намальоване.

Фарби викликають спонтанність в образотворчій діяльності, допомагають людині більш яскраво та відкрито виявляти різноманітні емоції, досліджувати власні переживання.

У роботі з гіперактивними дітьми необхідно використовувати матеріали, що стимулюють структуровану діяльність, тонку сенсомоторну координацію, са­моконтроль у роботі. Таким дітям може бути запропонована аплікація з дрібно­го природного матеріалу, робота з бісером, ліплення.

І навпаки, емоційно “скутим” дітям, тривожним більш корисними є матеріа­ли, що потребують широких вільних рухів, які включають рухи всього тіло, а саме: робота з гуашшю, фарбами, великі пензлі, великі аркуші паперу або ж спеціально прикріплені на стіні шпалери, малювання крейдою на широкій дощі тощо.

Вимоги до ведучого арт-терапевтичних занять. Вимоги до ведучого арт-терапевтичних занять можна об’єднати у дві групи: вимоги до ведучого як особистості та вимоги до ведучого як професіонала.

Вимоги до ведучого як особистості. Дуже важливо, щоб ведучий арт-терапевтичних занять сам був психологічно зрілою особистістю й не мав хро­нічних негативних емоційних переживань (тривог, депресій), через які він про­сто не зможе адекватно сприймати дитину.

Ведучий має бути відкритим і не допускати у своїй роботі фальші, адже як тільки діти відчувають амбівалентність почуттів, однозначно порушиться те­рапевтичний контакт з ними.

Надзвичайно важливо приймати дитину такою, яка вона є, не допускати кри­тики на її адресу, і за основним правилом гуманістичної психології – обговорю­вати не саму дитину, а її вчинки, чітко даючи зрозуміти, що її попри все розумі­ють та люблять).

Варто також наголосити, що одним з необхідних принципів, якого має дотри­муватись арт-терапевт у роботі з дітьми, є схвалення та прийняття всіх про­дуктів творчої діяльності незалежно від їх змісту, форми та якості.

Необхідно володіти здібностями до аналізу власних відчуттів, переживань та дій, гнучким мисленням, щоб уміти вчасно змінити характер взаємин з дити­ною.

Важливо, щоб сам ведучий умів підходити до арт-терапевтичного заняття творчо, не зациклюючись на жорстких правилах, адже прагнення все робити за правилами блокує творчість.

Вимоги до ведучого як професіонала. Найкраще, звичайно, щоб ведучим арт-терапевтичних занять у притулку та ЦСПР для дітей був штатний психо-

КОМПЛЕКСНА ДОПОМОГА БЕЗДОГЛЯДНИМ ТА БЕЗПРИТУЛЬНИМ ДІТЯМ

лог, тобто фахівець, що має базову відповідну освіту, розуміє особливості пере­бігу психічних процесів у дітей, орієнтується у психофізіології, діагностиці, ко­рекції, реабілітації та терапії, а окрім того – знає дитину, всі її потреби й особли­вості. У країнах Західної Європи арт-терапевт повинен мати медичну або пси­хологічну освіту, а також освіту з певної творчої спеціальності, це – музика, вокал, образотворче мистецтво, театральне мистецтво тощо. Такі суворі ви­моги до фахівців-психологів, що використовують у своїй роботі арт-терапію, в Україні не висуваються, однак дуже бажано, щоб він пройшов додаткову підго­товку до такої діяльності й це можливо в нашій країні.

Звичайно арт-терапевтичні засоби у своїй роботі можуть використовувати і вихователі притулків та ЦСПР, але необхідно здійснювати їх у тісній взаємодії з психологом, зокрема, на початку такої діяльності, під його супервізією. Психо­лог закладу, який володіє одним або декількома видами арт-терапії, може орга­нізувати навчання для вихователів і продемонструвати найпростіші методики, що можуть бути доречними у застосуванні з дітьми різного віку й не вимага­ють глибокої психологічної підготовки від ведучого. Арт-терапевтичні методи­ки можуть бути присутні в будь-якій програмі корекції, доповнюючи і збагачуючи розвивальні можливості гри.

Отже, психокорекція та психотерапія за допомогою різних видів арт-терапії пов’язана з народженням у людини нових креативних потреб та способів їх задоволення, допомагає особистості по-новому поглянути на звичні речі, відчу­ти позитивні емоції, виплеснувши та розрядивши негатив. Різні види арт-терапії надають можливість самовираження, самопізнання і дозволяють особистості піднятись на більш високу сходинку свого розвитку.