Види міжнародної правової допомоги

Поняття міжнародної правової допомоги в кримінальних справах є родовим щодо поняття окремих її видів, тому що визначаючи останні, слід виходити зі співвідношення загального та окремого; тобто якщо під міжнародною правовою допомогою розуміють діяльність компетентних органів запитуваної держави щодо виконання слідчих або судових доручень компетентних органів запитуючої держави, то під її видами слід розуміти окремі напрямки цієї діяльності, які здійснюються з метою отримання доказів, забезпечення виконання процесуальних рішень, відшкодування шкоди, заподіяної злочином.

Міжнародну правову допомогу доцільно класифікувати за певними критеріями.

За правовою формою. На сучасному рівні розвитку суспільства спільна робота правоохоронних органів різних країн здійснюється в рамках міжнародних організацій та на основі міжнародних договорів та угод, тобто при здійсненні взаємодії в різних сферах системи правоохоронних органів використовуються дві основні правові форми.

1. Договірно-правова форма включає в себе укладення та реалізацію договорів з міжнародного співробітництва різних країн в сфері розслідування злочинів.

2. Інституційна форма означає співробітництво в рамках міжнародних організацій різного рівня, наприклад ООН, Інтерпол, Рада Європи, Рада держав Балтійського моря, Організація Чорноморської економічної співпраці[4].

Залежно від мети, яка стоїть перед компетентними органами, виділяють наступні види:

1. Провадження процесуально-слідчих дій (виконання і направлення окремих доручень, вручення документів, обмін інформацією, в тому числі і законодавчою). За загальним правилом, закріпленим у багатьох міжнародних договорах, запитувані процесуальні дії здійснюються за законом держави, яка виконує запит.

2. Екстрадиція, тобто видача осіб для притягнення до відповідальності або приведення до виконання вироку. Це один із видів міжнародної правової допомоги, який має найдревнішу історію. Про існування видачі в рабовласницьку епоху свідчать договори між окремими державами. Так, в найдавнішому Договорі, укладеному в 1296 р. до нашої ери між царем хетів Хеттушилем III та єгипетським фараоном Рамсесом ІІ, говорилося: ”Якщо хто-небудь збіжить із Єгипту та піде в країну хетів, то цар хетів не буде його затримувати, але поверне його в країну Рамсеса”.

3. Перейняття кримінального переслідування;

Крім того, деякі договори регламентують й інші види міжнародної правової допомоги, які з урахуванням потреб правозастосовної практики у сфері боротьби із сучасними формами злочинності дозволяють здійснювати ефективне співробітництво. Так, наприклад, статті 18, 19 Конвенції ООН проти транснаціональної організованої злочинності передбачає можливість здійснення заходів, спрямованих на виявлення доходів, власності для розкриття злочину, ідентифікацію осіб або об’єктів, використання засобів відеозв'язку для отримання доказової інформації та інших спеціальних методів розслідування. Ст.6 Конвенції про правову допомогу і правові відносини з цивільних, сімейних та кримінальних справ від 7 жовтня 2002 р. закріплює можливості пред’явлення для впізнання, у тому з використанням відеозв’язку, відеозапису та інших технічних засобів. Ч.2 цієї ж статті закріплює правило, що сторони, які домовилися можуть надавати взаємну правову допомогу і в інших формах і видах, виходячи із конкретних обставин, інтересів правосуддя та суспільства в цілому та в відповідності з національним законодавством сторін. Окрім того, Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах передбачає можливість застосування таких форм як:

- заслуховування свідчень шляхом відео/телефонної конференції (ст. ст. 9,10 Протоколу);

- транскордонний нагляд (ст. 17 Протоколу);

- контрольована передача (ст.18 Протоколу);

- проведення таємних розслідувань (ст.19 Протоколу) та ін.

Розглянемо більш детально деякі з видів міжнародної правової допомоги.

Провадження процесуально-слідчих дій – найбільш поширений вид правової допомоги, оскільки під час розслідування і судового розгляду виникає потреба у збиранні за кордоном доказів шляхом допиту обвинувачених і підсудних, потерпілих, свідків, експертів, проведення обшуку, експертиз, судового огляду, вилучення та передачі предметів, вручення та пересилання документів тощо.

При виконанні міжнародно-правового доручення про проведення процесуальних дій, кримінального переслідування або судового розгляду запитувана сторона застосовує законодавство своєї держави, ґрунтуючись на міжнародному принципі "закону суду". Однак, на прохання установи, від якої виходить доручення, вона може застосувати процесуальні норми запитуючої сторони, якщо вони не суперечать законодавству її держави і не порушують міжнародні принципи суверенітету і територіального невтручання у внутрішні справи держави.

Під час проведення процесуальних дій в рамках виконання запиту про надання міжнародної правової допомоги на території іншої держави можуть бути присутні представники запитуючої сторони. Як правило, це слідчі або оперуповноважені, що ведуть або беруть участь у розслідуванні відповідної кримінальної справи. Перебуваючи на території іноземної держави, співробітники правоохоронних органів зобов’язані дотримуватись законодавства країни перебування. Будь-яке втручання з їх боку в дії співробітників правоохоронних органів держави перебування, проведення слідчих дій самостійно, вжиття заходів, непередбачених планом-завданням, забороняється.

Обсяг правової допомоги у вигляді виконання процесуальних дій визначено у кожному договорі. У ст.1 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах 1959 року мова йде про якнайширшу взаємну допомогу у кримінальному переслідування правопорушень, зміст якої розкрито у наступних її нормах. Обсяг правової допомоги у відповідності до ст.6 Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримінальних справах між державами – учасницями СНД 1993 року в редакції Протоколу 1997 року включає, зокрема, складання, пересилання документів, огляди, обшуки, вилучення та передачу речових доказів, проведення експертиз, допиту підозрюваних, обвинувачених, потерпілих, свідків експертів, вручення документів, порушення кримінального переслідування, розшук і видачу осіб тощо.

Міжнародно-правовими договорами також передбачені випадки, коли запитувана сторона вправі відмовити у наданні правової допомоги. Правова допомога не надається, якщо це може спричинити шкоду суверенітету чи безпеці або суперечить основним принципам законодавства запитуваної сторони. У випадку відмови у проханні про надання правової допомоги запитуюча сторона негайно повідомляється про причини відмови. Крім того, відповідно до ст. 2 Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах, у наданні допомоги може бути відмовлено, якщо заява стосується правопорушень, які вважаються стороною, до якої звернено запит, як політичні або податкові правопорушення.

Важливою умовою отриманні доказів від уповноважених органів закордонних правоохоронних органів є можливість їх використання в якості доказів на території України. Такі проблеми можуть виникнути у зв’язку з відмінностями, що існують в правових системах держав. Для того, щоб держава могла виконувати доручення на проведення певної слідчої дії, наприклад допиту, в цій державі мають існувати реальні правові можливості його виконання у відповідній формі.

Слід враховувати, що у різних державах можуть існувати різні умови забезпечення правдивості показань, наприклад, приведення до присяги чи інша процедура. У зв'язку з цим у запиті доцільно: чітко оговорити порядок, що існує у цьому питанні на території України; роз'яснити санкції, що встановлені за його умисне порушення і просити застосувати саме такий порядок, за можливості, або адекватну національну процедуру, що підтверджує правдивість наданих показань. Додатково мають бути оговорені можливість, умови і рамки присутності службових осіб і зацікавлених сторін держави, що направляла запит (адвокати, представники сторін тощо) при отриманні показань на території іншої держави. Однією з умов розгляду клопотання про допит на власній території або про сприяння в явці свідка на територію держави, що направляє запит є наявність з боку останнього достатніх гарантій захисту інтересів свідка чи іншої особи, що дає показання. Не допускається примусове доставленая свідка на територію іншої держави, коли особа відмовляється від нього[5].

При підготовленні запиту та супровідних матеріалів необхідно враховувати питання про співвідношення українських та іноземних законів, що будуть застосовуватися при виконанні запиту. Тому при викладенні обставин справи потрібно вказувати на причетність особи, що знаходиться за кордоном, до злочину, що розслідується правоохоронними органами України, і надати відповідні докази цього. Одночасно слід вказувати на неможливість отримання доказів у зв'язку зі знаходженням їхнього джерела не території даної держави. З цією метою до запиту додаються нормативні матеріали, що стосуються доказування, належності та допустимості доказів. Це полегшить та прискорить розуміння закордонним виконавцем запиту завдання, що стоїть перед ним. Для того щоб докази, отримані за кордоном, були допустимими, необхідно щоб методи їх отримання не суперечили законодавству України, навіть якщо такі методи не заборонені законами іноземної держави. Докази мають бути отримані з використанням лише тих процесуальних дій, які передбачені у запиті, і на виконання яких існує згода сторони. Докази мають бути отримані в рамках взаємодії сторін, окреслених міжнародним договором. Під сумнів можуть бути поставлені фактичні дані, що не стосуються предмету даного договору. Має бути дотримана і формальна вимога - засвідчення компетентним органом чи службовою особою доказів, які супроводжують відповідь на запит [6].

Як свідчить аналіз практики у сфері застосування міжнародної правової допомоги при розслідуванні економічних злочинів, головною проблемою, з якою стикаються українські співробітники органів юстиції, прокуратури та правоохоронних органів, є уповільненість процесу виконання запитів та обміну інформацією в умовах існуючого механізму співпраці, передбаченого у багатосторонніх та двосторонніх договорах. У результаті такої тенденції запити про взаємну правову допомогу та обмін інформацією в рамках міжвідомчого співробітництва, надіслані Україною до інших країн, залишаються без відповіді, або відповіді на них надходять запізно. З іншого боку, українська сторона також не завжди здатна забезпечити відповідну процедуру розгляду отриманих запитів про надання взаємної правової допомоги без зволікань. Затримки з отриманням відповідей на запити про правову допомогу та надання оперативної інформації часто призводять до закриття справ через недостатність доказів.

Основною причиною затримки або ненадання правової допомоги є порушення вимог міжнародних угод щодо оформлення запитів про правову допомогу та порушення порядку зносин з іншою державою. Такими порушеннями можуть бути: а) запит направляється безпосередньо до правоохоронного органу, тоді як в договорі, угоді або меморандумі передбачено направлення запиту до центрального органу; б) не вказування статусу особи щодо якої необхідне проведення слідчих дій; в) надання документів не у повному обсязі; г) переклад на неналежну мову тощо. За даними Є. Викової, з досвіду діяльності правоохоронних органів Російської Федерації, найбільш типовими помилками, які приводять до відмови у наданні правової допомоги, є наступні:

- неповне або неточне найменування справи, за якою здійснюється запит - 16,8%;

- неповне викладення відомостей про фізичних осіб - 16,5%;

- неточне або неповне відображення даних про юридичних осіб - 48,6%;

- направлення доручень про дії, які не передбачені міжнародними договорами - 10,9%;

- неточне описання вчиненого діяння - 18,2%;

- неповна кваліфікація діяння - 22,6%;

- відсутність даних про розмір завданої шкоди - 31% [55, с. 123].

У зв'язку з цим важливим є належна підготовка до складання запиту про правову допомогу. На стадії підготовки до складання такого запиту необхідно знати наступне:

- наявність правової бази між Україною та державою, з якою потрібно вирішити питання правової допомоги (дво-, багатосторонні, міжвідомчі угоди);

- положення цих угод та сферу їх застосування;

-за наявності угоди потрібно звернути увагу на застереження, які були зроблені державами при її ратифікації;

- центральний компетентний орган, на який покладено повнова­ження щодо виконання клопотань, його адресу;

- вимоги угоди щодо змісту клопотання та супровідних ма­теріалів;

- вимогу угоди щодо мови, якою складаються клопотання та су­провідні документи;

- механізм передачі клопотання іноземній державі;

- терміни виконання.

Як зазначалося вище, в Україні компетентним органом з питань правової допомоги є прокуратура України. Питання організації роботи органів прокуратури у галузі міжнародного співробітництва і правової допомоги врегульовано Наказом Генерального прокурора України від 26.12.05 №8гн зі змінами, внесеними Наказом від 23.05.07 №8гн-1, яки­ми затверджено "Інструкцію про порядок підготовки, передачі та вико­нання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах" (наказ ГПУ від 26.12.05 №8гн) та "Інструкцію про порядок розгляду в органах прокуратури України запитів про вида­чу правопорушників" (наказ ГПУ від 23.05.07 №8гн-1).

Відповідно до положень згаданих наказів, міжнародні слідчі дору­чення про проведення процесуальних дій на території іншої держави повинні містити:

- назву органу, що розслідує справу, та закордонної установи, до якої звернено запит;

- посилання на чинну угоду про надання правової допомоги, учас­ницею якої є як Україна, так і запитувана сторона (за відсутності договірних зносин - обґрунтування потреби у наданні допомоги на засадах взаємності);

- найменування справи, в якій запитується правова допомога;

- опис подій, що є предметом розслідування, їх кримінально-пра­вова кваліфікація;

- дані про пред'явлення обвинувачення з викладенням повного тексту відповідних статей Кримінального кодексу України;

- прізвище, ім'я, по батькові та процесуальне становище осіб, з якими необхідно виконати процесуальні дії, відомості про їх місце проживання або перебування, рід занять, а також інші на­явні дані, що можуть полегшити виконання доручення;

- чіткий перелік процесуальних дій, які підлягають виконанню;

у разі необхідності - дані про осіб (слідчий, оперуповноважений, прокурор), присутність яких при виконанні процесуальних дій вважається потрібною, обґрунтування потреби та бажані строки відрядження, план роботи у відрядженні;

- у випадках, коли це передбачено відповідним договором, або на вимогу компетентного органу держави, який виконуватиме звер­нення, міжнародне доручення може містити й інші дані (наприк­лад, виклад статей, за ознаками яких, порушено справу тощо).

У запитах про надання правової допомоги слід зазначати, із засто­суванням якого законодавства необхідно виконувати запитувані про­цесуальні дії. У випадку потреби проведення слідчих дій згідно з ви­могами кримінально-процесуального законодавства України до запитів необхідно долучати виписки із відповідних норм КПК України, що рег­ламентують порядок їх виконання.

В міжнародних слідчих дорученнях має бути викладена повна ін­формація про зв'язок розслідування у справі з необхідністю проведення на території іншої держави конкретних процесуальних дій, вказані до­статні для ідентифікації анкетні дані фізичних осіб або реквізити юри­дичних осіб та їх банківських рахунків. Недотримання цієї вимоги з боку як українських правоохоронних органів, так і компетентних уста­нов іноземних держав часто є причиною невиконання або ж неповного виконання звернень про правову допомогу.

У разі необхідності виконання слідчих дій, проведення яких від­повідно до вимог чинного кримінально-процесуального законодавства України потребує спеціального дозволу (обшук, примусова виїмка з житла, іншого володіння особи, виїмка документів, що містять держав­ну/банківську таємницю, арешт кореспонденції та зняття інформації з каналів зв'язку, затримання та арешт особи, направлення справи за під­слідністю і таке інше) до міжнародних доручень долучаються необхідні постанови.

Доручення та документи, які до них додаються, складаються на чис­тих аркушах паперу державною мовою України з обов'язковим долу- ченням до них належним чином завіреного перекладу на мову запиту­ваної сторони або передбачену договором. Для учасників Конвенції про правову допомогу та правові відносини у цивільних, сімейних та кримі­нальних справах від 22 січня 1993 року допускається складання всіх документів російською мовою. Міжнародні доручення та документи, які до них додаються, мають бути засвідчені підписом слідчого або іншої компетентної особи і скріплені гербовою печаткою органу - ініціатора доручення.

Ініціатор доручення через свій центральний орган (для слідчих МВС - Головне слідче управління МВС України), а у разі знаходження кримінальної справи у провадженні органів прокуратури - через проку­ратуру області надсилає запит до Генеральної прокуратури України. Ге­неральна прокуратура України після вивчення та перевірки матеріалів, за умови наявності передбачених законом підстав для звернення, готує і у можливо стислий термін відповідно до порядку, встановленого двос­торонніми або багатосторонніми угодами, надсилає у відповідний орган іноземної держави звернення про проведення за межами України запи­туваних процесуальних дій.

Матеріали виконаного доручення, що надійшли з-за кордону, від­повідно до умов договорів приймаються на території України без будь- якого засвідчення (легалізації) та мають доказову силу офіційних до­кументів.

Запити про проведення процесуальних дій у кримінальних справах, щ о надійшли до Генеральної прокуратури України від компетентних установ інших держав, розглядаються міжнародно-правовим управ­лінням. При відсутності обставин, які в силу чинного законодавства України і положень міжнародних договорів перешкоджають наданню правової допомоги, запити відповідно до вимог закону про підслідність надсилаються компетентним установам, які в свою чергу, організовують їх виконання. Отримані матеріали, засвідчені гербовою печаткою органу виконання запиту, надсилаються до Генеральної прокуратури України тими ж каналами, якщо інше не обумовлено двосторонніми або багатос­торонніми угодами, учасницею яких є Україна.

Відповідно до п. 3.3. Інструкції про порядок підготовки, передачі та виконання органами прокуратури України звернень про правову допомогу у кримінальних справах, затвердженої наказом Генерального прокурора України від 26.12.05 №8гн, запити про проведення процесу­альних дій, отриманих з Генеральної прокуратури України або безпо­середньо з установ іноземних держав, мають бути виконані протягом 10-денного строку проведення процесуальних дій з дати надходження запиту до виконавця, а в повному обсязі - не пізніше місячного строку. У випадку необхідності проведення великої кількості процесуальних дій, отримання значних обсягів документів матеріали частково викона­ного запиту надсилаються негайно після їх отримання.

Отже, за змістом договорів у кримінальному процесі України допус­тимі такі отримані з-за кордону докази, які є допустимими і відповідно до закону держав, з якими укладені договори про надання правової до­помоги. І, навпаки, недопустимі в кримінальному процесі України такі докази, які є недопустимими з точки зору національного закону запи­туючої сторони. Звичайно, такий порядок визнання доказів, отриманих за кордоном, поширюється тільки на країни, з якими укладені договори про правову допомог}'. Він не може застосовуватись у відносинах з ін­шими державами.

Слід також мати на увазі, що доказове значення у кримінальній справі матимуть лише дані, отримані з використанням механізмів пра­вової допомоги, а відомості, отримані оперативним шляхом, матимуть лише допоміжне значення (для якісної підготовки запитів про правову допомогу, висунення версій у справі тощо). Тому не варто обмежува­тись отриманням відомостей каналами Інтерполу чи оперативної спів­праці, нехтуючи зверненням у подальшому за правовою допомогою у порядку, встановленому відповідним міжнародним договором, оскільки це може призвести до визнання відповідних відомостей у суді неналежними доказами.

Видача особи (екстрадиція) – відповідно дост.450 Кримінально-процесуального кодексу України це видача особи державі, компетентними органами якої ця особа розшукується для притягнення до кримінальної відповідальності або виконання вироку. Процедура екстрадиції регулюється чинними міжнародними договорами, стороною яких є Україна, Розділом ІХ Кримінально-процесуального кодексу, відомчими та міжвідомчими інструкціями та наказами, зокрема Інструкціями Генеральної прокуратури України, Інструкцією «Про порядок приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні Ук­раїни та за її межами», затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Державного Комітету у справах охорони державного кордону України від 17.11.98 р. № 474/845, зареєстрованого Міністерством юстиції України 14.01.99 р. за № 16/3309 та ін.

Екстрадиція включає офіційний запит про видачу особи, її встановлення на території однієї держави, перевірку обставин, що можуть перешкоджати видачі, а також прийняття рішення за запитом та фактичну передачу такої особи іншій державі, компетентні органи якої звернулися із запитом про видачу.

Однією з важливих у праві видачі є проблема визначення кола злочинів, що зумовлюють видачу. У практиці склався принцип, згідно з яким держава може звернутися з проханням про видачу не за будь- який злочин, передбачений ЇЇ кримінальним законодавством. За загаль­ним правилом видача злочинців можлива на умовах «принципу под­війної злочинності», тобто скоєне діяння є злочином за законами обох держав. Відмова у видачі злочинця буде правомірною, якщо встановле­но, що діяння не є злочином за законами держави, до якої зверталися з проханням про видачу. Якщо одне й те ж саме кримінальне діяння в різних державах іменується по-різному, то необхідно, щоби співпадали самі діяння, а не їх назви у законах.

У договорах, укладених Україною, видача проводиться за вчинки, які відповідно до законодавства обох держав є злочинами і за скоєння яких передбачаються покарання у вигляді позбавлення волі на строк не менше одного року або більш тяжке покарання, що передбачено також і Європейською конвенцією.

Одним із важливих моментів у праві видачі злочинців є також вста­новлення обсягу кримінаїьного переслідування виданої особи. Іноді видана особа скоює декілька злочинів, але згідно з вимогою вона ви­дається тільки за один з них (другий злочин став відомий вже після видачі). Загальновизнано, що видана особа може піддаватися покаран­ню тільки за злочин, з приводу якого відбулася видача. Засудження за інший злочин можливе лише в тому разі, коли на це дасть згоду держа­ва, до якої було звернено вимогу про видачу. Це положення увійшло в інститут видачі злочинців як принцип спеціалізації. Згода держави, яка видала злочинця, не потрібна лише у тому разі, коли видана особа після засудження або покарання за злочин, за скоєння якого вона була видана, мала достатньо часу, щоб залишити межі цієї держави, або, коли повернулася знову в цю країну. Це положення закріплено в багатьох договорах про видачу.

У договорах, укладених Україною, є норми про відстрочку видачі та тимчасову видачу. Якщо особа, щодо якої подано клопотання про видачу, притягнена до кримінальної відповідальності або відбуває по­карання за інший злочин на території запитуваної сторони, або тяжко захворіла, видача може бути відстрочена до закінчення кримінального переслідування, відбуття покарання або звільнення від нього з будь- яких законних підстав, або до видужання особи.

Проте, якщо відстрочка видачі може потягти за собою закінчення строку давності кримінального переслідування або серйозно ускладни­ти розслідування злочину, за обґрунтованим клопотанням може бути проведена видача на термін за умови, що видана особа негайно буде повернена після проведення процесуальних дій, для яких вона була видана, але у строк не пізніше трьох місяців від дня тимчасової видачі.

Згідно із ст. 64 Мінської конвенції в обґрунтованих випадках термін може бути подовжений.

Міжнародними договорами про надання правової допомоги перед­бачене також і транзитне перевезення, тобто, коли одна із договірних сторін за клопотанням іншої сторони дозволяє перевезення своєю тери­торією осіб, виданих запитуючій стороні третьою державою. Клопотан­ня про дозвіл на транзитне перевезення оформляється і розглядається в тому ж порядку, що і клопотання про видачу. Запитувана сторона здійснює транзитне перевезення таким чином, який їй найкраще від­повідає. Проте дозвіл на транзит не потрібний, якщо він виконується повітряним шляхом без проміжної посадки.

Інституту видачі злочинців відомі винятки, які дозволяють держа­вам відмовляти у видачі осіб навіть за наявності договорів про видачу. Ці винятки включаються до текстів самих договорів і конвенцій про видачу, а іноді і до національного законодавства. У міжнародних дого­ворах і конвенціях наводяться в основному такі підстави, за яких може бути відмовлено у видачі:

- якщо особа, стосовно якої направлено клопотання про видачу, є громадянином запитуваної сторони;

- якщо злочин, у зв'язку з яким направлено клопотання про вида­чу, скоєний на території запитуваної сторони;

- якщо згідно із законодавством однієї із сторін кримінальне пе­реслідування не може бути порушене або вирок не може бути приведеним до виконання внаслідок закінчення строку давності або з іншої законної підстави;

- якщо скоєний злочин має політичний характер (без криміналь­ного характеру);

- якщо стосовно особи, про видачу якої направлено клопотання, на території запитуваної сторони за той самий злочин було винесе­но вирок або постанову про припинення провадження у справі, які набули чинності;

- якщо за те саме діяння, у зв'язку з яким направлено клопотан­ня про видачу, на території запитуваної сторони порушена і розслідується кримінальна справа;

- якщо злочин, у зв'язку з яким направлено клопотання про вида­чу, належить до військових злочинів.

За домовленістю сторін можуть бути встановлені й інші підстави для відмови у видачі злочинця. Невидача власних громадян не означає, що вони залишаються безкарними. Кожна договірна сторона за про­ханням іншої договірної сторони зобов'язана порушити або перейняти відповідно до свого законодавства кримінальне переслідування щодо

свого громадянина, підозрюваного в скоєнні злочину на території іншої договірної сторони.

Наша держава теж дотримується цього принципу, який внесений і до національного законодавства. Так, ст. 25 Конституції України та ст. 9 Закону України «Про громадянство України» забороняють видачу громадян України іноземній державі. У видачі може бути відмовле­но, якщо особа, про видачу якої направлено клопотання, скоїла злочин політичного характеру.

Клопотання про екстрадицію (видачу) осіб повинні містити:

- назву органу, що розслідує справу, та закордонної установи, до якої звернено запит;

- посилання на чинну угоду про надання правової допомоги, учас­ницею якої є як Україна, так і запитувана сторона;

- найменування справи, у якій запитується правова допомога;

- опис подій, що є предметом розслідування, їх юридична кваліфікація;

- прізвище, ім'я, по батькові розшукуваної особи, повна дата і місце народження, місце проживання або місцеперебування за кордо­ном та інші відомості про неї.

До клопотання долучаються такі документи (ч.2 ст.453 КПК України):

- копія постанови судді про затримання розшукуваної особи та доставлення її в суд під вартою, або обрання запобіжного заходу у вигляді взяття під варту, чи копія вироку з підтвердженням про набуття ним законної сили;

- копія постанови про притягнення цієї особи як обвинуваченого;

- копія постанови про розшук особи;

- довідка про докази, якими підтверджується вина розшукуваної особи у вчиненні злочину;

- текст статті Кримінального кодексу України, за яким кваліфікується інкримінований злочин;

- висновок компетентних органів України про громадянство роз­шукуваної особи, складений відповідно до вимог Закону України «Про громадянство України»;

- довідка про частину невідбутого покарання (у випадках, коли порушується клопотання про видачу особи, яка вже відбула час­тину призначеного судом покарання);

- дві фотокартки та дактилокарта розшукуваної особи (за наяв­ності).

Ініціатор розшуку, отримавши інформацію про місцеперебуван­ня розшукуваної особи за кордоном, готує і не пізніше 10 днів з мо­менту отримання такої інформації надсилає відповідно в прокуратуру Автономної Республіки Крим, міст Києва, Севастополя чи області, Головне слідче управління або Головне управління карного розшуку ЛІВС України, відповідний підрозділ інших правоохоронних органів за підслідністю обґрунтований запит про її видачу. Документи повинні бути завірені гербовою печаткою і перекладені на державну мову країни, з якої підлягає видачі розшукувана особа, або мову звернення, передба­чену договором. Одержані від ініціатора розшуку матеріали, вивчають­ся (при потребі організується їх доопрацювання) і, у разі належного оформлення, надсилаються до Генеральної прокуратури України.Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки ма­теріалів, за умови наявності передбачених законом підстав для звернен­ня, готує і не пізніше 10 днів з моменту отримання матеріалів надсилає у відповідний орган іноземної держави клопотання про видачу (екстра­дицію) розшукуваної особи.У випадках, що не терплять зволікань (розшукувана особа може сховатися, скоїти новий злочин тощо), запитувана сторона може взяти особу під варту і до отримання клопотання про видачу на підставі отри­маної копії постанови про взяття особи під варту або вироку, що набрав законної сили (витягу з вироку), винесених щодо цієї особи. ІІри цьому повинно зазначатися, що клопотання про видачу буде вислано негай­но. Копії постанови про взяття особи під варту або вироку, що набрав законної сили (витягу з вироку), передаються будь-яким способом, що забезпечує передачу всіх реквізитів документів (наприклад, факсом).

Про взяття під варту до отримання клопотання про видачу необ­хідно терміново повідомити зацікавлену сторону. При цьому особа, яку взято під варту, звільняється, якщо надійде повідомлення запитуючої сторони про необхідність звільнення цієї особи, або клопотання про видачу з усіма доданими до нього документами не буде отримано за­питуваною стороною протягом сорока днів з дня взяття під варту, що передбачено ч.4 ст. 16 Європейської конвенції про видачу правопоруш­ників та ч.І ст. 62 Мінської Конвенції.

Договорами між Україною і Республікою Грузія (ч. З ст. 56). Ли­товською Республікою (ч.З ст. 58), Латвійською Республікою (ч. З ст. 63) та Естонською Республікою (ч.З ст. 56) встановлений місячний строк тримання особи під вартою до надходження клопотання про її видачу. Проте, цей строк за проханням запитуючої сторони може бути продовжений ще на 15 днів. Звільнення особи з-під варти не перешкод­жають повторному її затриманню і взяттю під варту з метою видачі у разі надходження клопотання щодо її видачі.

ГІри надходженні від органів іноземної держави згоди на видачу розшукуваної особи і повідомлення про ЇЇ затримання (арешт) Гене­ральна прокуратура України направляє Міністерству внутрішніх справ України та Державному департаменту України з питань виконання по­карань доручення про організацію прийому цієї особи. У дорученні та­кож повідомляється адреса етапування заарештованого.

Державний департамент України з питань виконання покарань ра­зом з Міністерством внутрішніх справ України організовують прийом цієї особи в порядку, передбаченому Інструкцією «Про порядок приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні Ук­раїни та за її межами», затвердженої спільним наказом Міністерства внутрішніх справ України та Державного Комітету у справах охорони державного кордону України від 17.11.98 р. № 474/845, зареєстрованого Міністерством юстиції України 14.01.99 р. за № 16/3309.

Після закінчення розслідування і судового розгляду кримінальної справи стосовно даної особи до Генеральної прокуратури України над­силається належним чином завірена копія постанови або вироку для подальшого інформування відповідного органу іноземної держави.

Запити про видачу осіб, що надійшли до Генеральної прокурату­ри України від правоохоронних установ інших держав, розглядаються міжнародно-правовим управлінням Генеральної прокуратури України. При відсутності обставин, які в силу чинного законодавства України і положень міжнародних угод перешкоджають вирішенню питання щодо видачі, прокурорам областей в тижневий строк надсилається доручення для організації перевірки щодо наявності можливих перешкод в екстра­диції.

Прокурори за місцем затримання і взяття під варту осіб, які підля­гають видачі, організовують перевірки щодо:

- законності та підстав їх затримання, строків, наявності документів про арешт, а в разі відсутності вказаних документів забезпечу­ють їх отримання від компетентних установ іноземних держав та висувають перед ними вимогу щодо направлення відповідних клопотань про видачу до Генеральної прокуратури України або Міністерства юстиції України, якщо згідно з вимогами міжнарод­ного договору питання видачі віднесено до його компетенції;

- мети їх приїзду в Україну, місця та часу проживання і реєстрації, громадянства, надання притулку, обставин і мотивів криміналь­ного переслідування на території іноземної держави;

- достовірності наявних у них документів, встановлення їх особи, громадянства відповідно до Закону України «Про громадянство України»;

- наявності можливих перешкод для видачі, передбачених міжна­родним договором.

Матеріали перевірок разом із висновком щодо можливості видачі невідкладно надаються через прокурорів Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя та інших прирівняних до них про­курорів до Генеральної прокуратури України або Міністерства юстиції України, якщо згідно з вимогами міжнародного договору питання ви­дачі віднесено до його компетенції.

Якщо особа, щодо якої подано клопотання про видачу, притягнена до кримінальної відповідальності або відбуває покарання за інший зло­чин на території України, видача відстрочується до закінчення кримі­нального переслідування, відбування покарання або звільнення від ньо­го за будь-яких законних підстав. Проте, якщо відстрочка видачі може потягти за собою закінчення строку давності кримінального переслі­дування або серйозно ускладнити розслідування злочину, за обґрунто­ваним клопотанням може бути проведена видача на термін за умови, що тимчасово видана особа негайно буде повернена після проведення процесуальних дій, для яких вона була видана.

Якщо особа, стосовно якої надійшло клопотання про видачу, не є громадянином України і немає інших перешкод для її видачі (розшуку­вана особа притягується до кримінальної відповідальності або відбуває покарання за інший злочин, тяжко захворіла тощо), правоохоронним органам на місцях дається вказівка тримати її під вартою або взяти під варту до вирішення питання про видачу. Разом із дорученням надсила­ються також належним чином завірені копії постанови про взяття під варту або вироку суду, що вступив у законну силу, які надійшли від іноземної держави.

Після проведення відповідної перевірки і з'ясування вказаних пи­тань матеріали разом із висновком невідкладно надсилаються до Гене­ральної прокуратури України, яка після вивчення всіх матеріалів при­ймає рішення за суттю клопотання. У разі відмови про задоволення клопотання про видачу особи на адресу відповідного органу інозем­ної держави надсилається лист з обґрунтуванням прийнятого рішення. Якщо відпала необхідність у триманні під вартою, дає вказівку про її звільнення.

При задоволенні клопотання про видачу особи іноземній державі Генеральна прокуратура України:

1) направляє Міністерству внутрішніх справ України та Державно­му департаменту України з питань виконання покарань доручення про організацію видачі цієї особи з повідомленням про її місцезнаходження та узгодження усіх пов'язаних з цим питань з відповідним органом іно­земної держави:

2) направляє листа відповідному органу іноземної держави з пові­домленням про задоволення клопотання про видачу особи. Крім того, з посиланням на відповідну статтю міжнародної угоди, звертається з про­ханням повідомити про результати розслідування і судового розгляду кримінальної справи стосовно виданої особи.

Державний департамент України з питань виконання покарань ра­зом з Міністерством внутрішніх справ України організовують передачу цієї особи в порядку, передбаченому Інструкцією «Про порядок приймання-передавання осіб, які перебувають під вартою, на кордоні Украї­ни та за її межами».

Перейняття кримінального переслідування - окремий вид міжна­родної правової допомоги у кримінальних справах. Міжнародні догово­ри зобов'язують за клопотанням іншої держави порушувати (переймати) відповідно до національного законодавства кримінальне переслідування щодо свого громадянина, підозрюваного в скоєнні злочину на території іншої держави. Матеріали кримінального переслідування, оформлені відповідно до законодавства запитуючої сторони, дійсні також на тери­торії запитуваної сторони.

Інститут здійснення кримінального переслідування тісно пов'язаний з інститутом видачі злочинців, зокрема з однією із підстав відмови - не­видачею власних громадян. Разом з тим, ст. 8 Європейської конвенції про передачу провадження у кримінальних справах та ст. 54 Договору між Україною і Республікою Польща передбачено також і перейняття кримінального переслідування стосовно іноземних громадян та осіб без громадянства, які мають постійне місце проживання на території однієї з договірних сторін.

Порушення або перейняття кримінального переслідування можливе, як і видача злочинців, на умовах «принципу подвійної злочинності», тобто скоєне діяння є злочином за законами обох держав. Проте, від­повідно до п. 2 ст. 53 Договору між Україною і Республікою Молдова та п. 2 ст. 54 Договору з Республікою Польща, можуть подаватися кло­потання про перейняття кримінального переслідування також у зв'язку з такими порушеннями права, які згідно з законодавством запитуючої сторони є злочином, а згідно з законодавством запитуваної сторони - тільки проступком.

Порядок передачі іншим державам кримінального переслідування осіб за злочин, скоєний на території України, передбачає складання клопотання, яке повинне містити:

- назву органу, що розслідує справу, та закордонної установи, до якої звернено запит;

- посилання на чинну угоду про надання правової допомоги, учас­ницею якої є як Україна, так і запитувана сторона;

- найменування справи, в якій запитується правова допомога;

- опис подій, що є предметом розслідування, їх юридична кваліфі­кація;

- прізвище, ім'я, по батькові особи, стосовно якої розслідується справа, повна дата і місце народження, місце проживання або місцеперебування за кордоном та інші відомості про неї.

До клопотання долучаються такі документи:

- матеріали кримінальної справи (дослідчої перевірки);

- наявні речові докази;

- текст статті Кримінального кодексу України, за яким кваліфі­кується інкримінований злочин;

— висновок компетентних органів України про громадянство особи, складений відповідно до вимог Закону України «ГІро громадян­ство України».

Вказані документи повинні бути завірені гербовою печаткою. У разі направлення порушеної кримінальної справи кожний документ пови­нен бути засвідчений гербовою печаткою, а копія справи залишається в органі, який проводив розслідування. До матеріалів також додаються належним чином завірені текст клопотання та тексти перелічених доку­ментів, перекладених на державну мову запитуваної сторони, або мову звернення, передбачену договором.

Ініціатор клопотання, за виключенням випадків, коли міжнародни­ми договорами країни або міжвідомчими угодами передбачається мож­ливість направлення звернення безпосередньо територіальними органа­ми, через свій центральний орган, а у разі знаходження кримінальної справи у провадження органів прокуратури - через прокуратуру області (прирівняну до неї прокуратуру) надсилає запит до Генеральної про­куратури України. Генеральна прокуратура України після вивчення та перевірки матеріалів, за умови наявності передбачених законом підстав для звернення, готує і у можливо стислий термін відповідно до поряд­ку встановленого двосторонніми або багатосторонніми угодами надси­лає у відповідний орган іноземної держави клопотання про передачу кримінального переслідування особи за злочин, скоєний на території України.

Запити про передачу (порушення) кримінального переслідування осіб, що надійшли до Генеральної прокуратури України від компетен­тних установ інших держав, розглядаються міжнародно-правовим уп­равлінням.