Організаційно-правові форми співробітництва у галузі міжнародної правової допомоги. Спільні слідчо-оперативні групи

Співпраця що надання/отримання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах здійснюється в різних організаційно-правових та процесуальних формах. вони регламентуються міжнародними договорами, міжвідомчими угодами та нормами національного законодавства (чинним КПК України вони не регламентуються).

Під організаційно-правовими формами співробітництва у галузі міжнародної правової допомоги в кримінальних справах слід розуміти передбачені міжнародними договорами організаційні форми співробітництва компетентних органів держав-учасниць договору щодо провадження в порядку надання міжнародної правової допомоги окремих процесуальних дій або спільного розслідування кримінальної справи. Аналіз нових та перспективних договорів дозволяє констатувати наявність до розширення організаційно-правових форм даного напрямку співпраці – вони передбачають принципово нові форми, такі як транскордонний нагляд, контрольована передача, проведення таємних розслідувань, створення спільних розслідувальних груп (передбачені Другим додатковим протоколом до Європейської конвенції про взаємну допомогу в кримінальних справах 2001р., Кишинівською конвенцією 2002 р., Конвенцією ООН проти транснаціональної організованої злочинності 2000 р.). Ці міжнародні договори є правовою підставою їх застосування на території України, а звідси – і здійснення співробітництва у зазначених організаційно-правових формах.

Деякі чинні міжвідомчі угоди про правову допомогу у кримінальних справах передбачають можливість спільного проведення на території Договірних Сторін слідчих дій (Договір між МВС України та МВС Республіки Білорусь), створення спільних слідчих груп для розслідування злочинів, що мають міждержавний характер, таких наркобізнес, тероризм, організована злочинність. Міжнародні угоди передбачають можливість виконання представниками однієї сторони всіх процесуальних дій по справах, що перебувають у них у провадженні, на території держави іншої сторони відповідно до чинного законодавства при одержанні згоди компетентного органу запитуваної держави.

Відповідно до ст.1 чинного КПК України призначенням Кримінально-процесуального кодексу України є визначення порядку провадження у кримінальних справах, звідси випливає, що можна поставити під сумнів легітимність таких форм співробітництва. Але відповідно до Конституції України та Закону України "Про міжнародні договори України" чинні міжнародні договори, згода на обов’язковість яких надана Верховною Радою України, є частиною національного законодавства України. Тому було б доцільним при ратифікації міжнародних договорів, що стосуються міжнародної допомоги і містять в собі істотні відмінності з діючим КПК, подавати законопроект про внесення змін до КПК України, адже встановлення організаційних форм співробітництва при провадженні у кримінальній справі є виключною компетенцією законодавця.

Як уже зазначалося вище Другий додатковий протокол до Європейської конвенції про взаємну допомогу у кримінальних справах передбачає можливість створення спільних слідчих або слідчо-оперативних груп. Ст. 20 якого визначає, що за взаємною згодою компетентні органи двох або більше Сторін можуть створювати спільні слідчі групи на обмежений період часу, який може бути продовжений за взаємною згодою для проведення кримінальних розслідувань на території однієї або кількох Сторін, що створили групу. Склад групи визначається в угоді. Спільна розслідувальна група може, зокрема, бути створена у разі, якщо:

a) розслідування кримінальних правопорушень Стороною вимагає проведення складних нагальних розслідувань спільно з іншими Сторонами;

б) декілька Сторін проводять розслідування кримінальних правопорушень, обставини яких вимагають вжиття скоординованих спільних дій залучених до розслідування Сторін.

Запит про створення спільної розслідувальної групи може подаватися будь-якою із заінтересованих Сторін. Група створюється на території держави однієї зі Сторін, де, як передбачається, проводитимуться розслідування.

Про ефективність розслідування даної категорії злочинів спільними міждержавними слідчо-оперативними групами і необхідність створення належної нормативно-правової основи їх діяльності свідчить і практика міжнародного співробітництва у цій сфері. Так, у справі К. та інших спільною вказівкою Генеральних прокурорів Республіки Казахстан та Республіки Узбекистан в лютому 1997 р. вперше у практиці взаємодії органів прокуратури для розслідування злочинів (всього 34 епізоди злочинної діяльності), вчинених організованим злочинним угрупованням, яке діяло на територіях Республіки Казахстан і Республіки Узбекистан, була створена міждержавна слідчо-оперативна група. Кримінальні справи, порушені за фактами вчинення злочинів членами даного злочинного угруповання, правоохоронними органами обох держав, були об'єднані в одне провадження. Нагляд за розслідуванням даної кримінальної справи здійснювали прокурори Ташкента і Алма-Ати. Координація зусиль правоохоронних органів була покладена на управління міждержавних відносин Генеральних прокуратур обох держав. Строки досудового слідства та тримання під вартою обвинувачених продовжувалися спільно прокурорами обох держав. У ході судового розгляду цієї кримінальної справи було допитано 120 осіб як свідків і потерпілих, розглянуто 13 томів кримінальної справи. Вироком Ташкентського міського суду від 11.05.1998 р. підсудні засуджені до тривалих строків позбавлення волі з конфіскацією майна[7].

Таким чином, практика міжрегіонального співробітництва між державами-учасницями СНД (а також і іншими країнами) визначає необхідність спрощення процедури звернення про надання правової допомоги в кримінальних справах, створення і функціонування спільних слідчо-оперативних груп по розкриттю і розслідуванню злочинів, вчинених організованими злочинними групами, проведення спільних оперативних заходів у прикордонних регіонах по переслідуванню злочинців.

У зв’язку з цим, розробники нової Конвенції про правову допомогу між країнами СНД[8] передбачили, що з метою швидкого та всебічного розслідування злочинів, що вчинені однією або кількома особами на території двох та більше Договірних Сторін або зачіпають їх інтереси, можуть створюватися спільні слідчо-оперативні групи. Протягом 15 діб після отримання пропозиції запитувана сторона повідомляє запитуючу сторону про прийняте рішення і у випадку згоди одночасно надає їй перелік посадових осіб, які включені до спільної групи. Члени такої слідчо-оперативної групи безпосередньо взаємодіють між собою, узгоджують основні напрямки розслідування, провадження слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, обмінюються отриманою інформацією. Координацію їх діяльності здійснює ініціатор створення спільної слідчо-оперативної групи або один з її членів. Слідчі та процесуальні дії виконуються членами спільної слідчо-оперативної групи тієї держави, на території якої вони проводяться.

Другий додатковий протокол визначає також загальні умови здійснення спільною слідчою групою діяльності на території Сторін-засновників. Ними є такі положення:

a) керівник групи є представником компетентного органу, який бере участь у кримінальному розслідуванні від Сторони, на території держави якої працює група. Керівник групи діє в межах своїх повноважень за національним законодавством;

b) група здійснює свою діяльність відповідно до законодавства тієї Сторони, на території держави якої вона працює. Члени та відряджені члени групи виконують свої завдання під керівництвом особи, про яку йдеться у підпункті a), з урахуванням умов, визначених їхніми власними органами влади в угоді про створення групи;

c) Сторона, на території держави якої працює група, вживає всіх необхідних організаційних заходів для забезпечення її роботи.

Відповідно до п.4 ст.20 Другого додаткового протоколу "членами" групи є члени спільної слідчої групи від Сторони, на території якої працює група; "відрядженими членами" є члени спільної слідчої групи від інших Сторін. Члени спільної слідчої групи мають повноваження, визначені національним законодавством держави, на території якої діє груп. Діяльність відряджених членів також ґрунтується на правових нормах цієї держави, але їх повноваження залежать від обсягу, визначеного відповідною угодою та вказівками керівника такої групи. Відповідно до вищезазначених загальних умов діяльність спільної слідчо-оперативної групи здійснюється за законодавством тієї держави, на території якої вона працює.

Хотілося б зазначити, що 13 грудня 2007 року група народних депутатів подала Законопроект Кримінально-процесуального кодексу України, який містить Розділ дванадцятий Провадження у кримінальних справах, пов’язане з міжнародними відносинами і лиш 1 лютого 2011 року його було включено до порядку денного. У Розділі дванадцятому закріплені види міжнародної правової допомоги, порядок її надання, процедуру здійснення, даний розділ цілком відповідає нормам,що закріплені у міжнародних договорах. Він також передбачає можливість створення спільних слідчо-оперативних груп (ст.653 Проекту КПК відповідає Кишинівській конвенції 2002р.).

Підсумовуючи викладене щодо спільних слідчо-оперативних груп, слід підтримати думку Т.С. Гавриш, що важливе значення для визначення правомірності діяльності міждержавної слідчої або слідчо-оперативної групи, а звідси – й визнання допустимими доказів, зібраних її членами, є наступні положення:

- здійснення правової допомоги на підставі міжнародного договору або на умовах взаємності;

- неухильне дотримання суб'єктами міжнародної правової допомоги встановленого міжнародним договором порядку зносин;

- здійснення співробітництва в цій галузі компетентними органами держав-учасниць договору;

- відповідність форми та змісту запиту про надання правової допомоги вимогам міжнародного договору;

- неухильне дотримання вимог національного закону запитуваної сторони при виконанні запиту;

- забезпечення прав осіб, які залучаються до участі у провадженні по кримінальній справі в порядку надання міжнародної правової допомоги;

- дотримання встановленого порядку посвідчення отриманих матеріалів;

- здійснення співробітництва у галузі надання міжнародної правової допомоги в кримінальних справах в організаційно-правових формах, передбачених міжнародними договорами та національним законодавством договірних сторін;

- фактичні дані, отримані в результаті слідчих дій, проведених відрядженим членом слідчої або слідчо-оперативної групи, мають значення допустимих доказів лише за умови наявності відповідного доручення керівника слідчої або слідчо-оперативної групи, що передбачено угодою про створення такої групи[9].

Вважаю, що для того, щоб на практиці також не виникали проблеми з процедурою створення спільних слідчо-оперативних груп, її потрібно закріпити на законодавчому рівні. Законодавче регламентування створення та діяльності спільних груп, закріплення основних процесуальних та організаційних повноважень її керівника та членів дасть можливість уникнути в подальшому можливих сумнівів та суперечок щодо визнання недопустимими для доказування отриманих в результаті такого колективного розслідування доказів.

Гордін Л.Я. вважає, що етапи процесу створення слідчо-оперативних груп доцільно умовно назвати таким чином: 1) прийняття рішення про створення групи із визначенням її складу та керівника і 2) документальне оформлення створення групи[10]. Умовність означає, що ці етапи не можна розділити в часі. Дії, здійснення яких передбачено на кожному з них, можуть бути вчинені як одночасно, так і окремо одна від одної. Зрозуміло, що визначити склад спільної слідчо-оперативної групи, призначити її керівника без відповідного документального закріплення цих рішень є неможливим. Крім того, до складу групи можуть вноситися зміни вже після її створення. Тобто ці два етапи тісно зв’язані між собою.

Першим етапу процесу створення спільних слідчо-оперативних груп є прийняття рішення про це із зазначенням її складу та керівника. Справедливо, що цим питанням повинна займатися Генеральна прокуратура України, яка повинна розглядати і вирішувати питання про створення спільних слідчо-оперативних груп за дорученнями органів досудового розслідування України та компетентних органів іноземних держав. Для прийняття рішення про створення такої групи у першу чергу необхідно визначити: чи є підстави для створення групи і коли повинно бути прийнято рішення. Відповідно до Кишинівської Конвенції про правову допомогу між країнами СНД підставою створення є злочини, що вчинені однією або кількома особами на території двох та більше Договірних Сторін або зачіпають їх інтереси. Думається, що додатковими підставами є: злочин має бути тяжким або особливо тяжким; особлива складність та значення справи; необхідність закінчити розслідування справи в найкоротший строк.[11]

Вважаю, було б доцільним закріпити визначення спільної слідчо-оперативної групи на законодавчому рівні. Під спільною слідчо-оперативною групою слід вважати внутрішньо-упорядковане формування тимчасового характеру, яке у випадках передбачених міжнародними угодами створюється за рішенням компетентних органів Договірних Сторін, як до так і після порушення кримінальної справи, що об’єднує в собі під керівництвом особи, яка володіє процесуальними повноваженнями, співробітників правоохоронних органів та інших фахівців Договірних Сторін, які здійснюють різні види державно-правової діяльності (як кримінально-процесуальну, так і оперативно-розшукову) з використанням притаманних їм засобів і методів роботи, спрямованої на вирішення завдань досудового провадження в кримінальних справах.

Склад і чисельність спільної слідчо-оперативної групи може бути різним, тому необхідно прагнути до створення дійсно робочої групи з врахуванням особливостей майбутньої роботи.[12] Кількісне співвідношення слідчих та оперативних працівників різних Сторін повинно бути збалансоване залежно від характеру справи, що розслідується, обсягу процесуальної і оперативно-розшукової роботи, яку потрібно виконати. Необхідно мати на вазі, що створення особливо великих за складом груп буде недоцільним, так як це може позначатися на їх тактичному маневруванні, викликати труднощі в здійсненні належного контролю та безпосереднього керівництва. Оптимальна ж організаційно-управлінська структура сприятиме підвищенню активності її елементів, забезпечуватиме цілеспрямованість і оперативність.[13]

Що стосується якісного складу спільної слідчо-оперативної групи, то в юридичній літературі зверталася увага на те, що для роботи в групі повинні залучатися слідчі та оперативні працівники, які спеціалізуються на розслідуванні такого виду злочинів, до яких відноситься злочин, що розслідується групою, тобто працівниками, які мають високий професійний рівень підготовки та значний досвід роботи.

Вважаю, що під час визначення складу спільної слідчо-оперативної групи повинно вирішуватися питання про участь в ній перекладача, адже слідчі дії можуть проводитися на території іншої країни, де будуть потрібні знання щодо перекладу документації, правильного мовного перекладу та оформлення, для того щоб в подальшому зібрані документи могли бути допустимими.

Однією з важливих умов ефективності діяльності спільної слідчо-оперативної групи є також вдалий вибір та призначення її керівника. В даний час прийнято вважати, що ним може бути лише слідчий або прокурор, якщо він є членом групи (практика свідчить, що включення останнього до складу групи не є рідким явищем). Позитивним моментом в процесуальному керівництві групою прокурором є можливість координування ним діяльності різних правоохоронних органів по боротьбі зі злочинністю, що, в свою чергу, поліпшить їх взаємодію (при цьому прокурор повинен бути представником тієї сторони на території якої проводяться слідчі дії). З іншої ж сторони, якщо прокурор особисто очолює групу, то він не вправі паралельно здійснювати нагляд за виконанням законів при провадженні даного розслідування, так як в цьому випадку він буде змушений здійснювати нагляд за самим собою і в результаті – бути необ’єктивним. Тому в таких випадках наглядові функції повинен здійснювати вищестоящий прокурор.

Повноваження керівника спільної слідчо-оперативної групи повинні закріплюватися в угоді про створення такої групи. Виділяють два види повноважень керівника спільної слідчо-оперативної групи: процесуальні та організаційні[14]. До процесуальних повноважень відносяться:

- проведення перевірки отриманої інформації про вчинені злочини, порушення кримінальних справ та прийняття їх до свого провадження;

- прийняття найбільш важливих процесуальних рішень у кримінальній справі;

- дача доручень та вказівок слідчим і оперативним працівникам про провадження слідчих та розшукових дій та оперативно-розшукових заходів;

- самостійне або спільне з іншими слідчими проведення слідчих дій, звернення до органів дізнання з вимогою про надання допомоги при провадженні окремих слідчих дій;

- ознайомлення з оперативними матеріалами, які мають відношення до справи.

До організаційних повноважень керівника групи відносяться такі:

- здійснення керівництва групою, визначення порядку її діяльності, розподіл роботи між учасниками групи та координація їх дій;

- персональна відповідальність за додержання законності, організацію групи і підлеглих співробітників, досягнення конкретних результатів в розслідуванні та розкритті злочинів, збереження отриманої по справі інформації, а також належне використання оперативних матеріалів і перевірку їх процесуальним шляхом;

- спільна з членами групи розробка плану спільних слідчих дій та оперативно-розшукових заходів, здійснення контролю за ходом його виконання, оцінювання роботи членів групи;

- дача письмових дозволів на оприлюднення в засобах масової інформації відомостей про хід і результати розслідування та розкриття злочину, що отримав суспільний резонанс, і про роботу групи в цілому; на видачу затриманих осіб, які знаходяться під вартою, для проведення з ними слідчих дій, бесід, побачень.

Діяльність спільних слідчо-оперативних груп як внутрішньо-упорядкованого тимчасового формування, що створюється з метою проведення досудового розслідування кримінальних справ ґрунтується на підставі як загальних принципів кримінального процесу, так і принципів міжнародного права. Однак, враховуючи те, що спільна слідчо-оперативна група є специфічною формою взаємодій, в її діяльності загальні принципи взаємодії конкретизуються, звужуються, набувають специфічних рис. До таких принципів, на думку Гордіна Л.Я.[15], відносяться: керівна роль суб’єкта, який очолює групу; спільне (узгоджене) планування слідчих дій і оперативно-розшукових заходів; розмежування функцій і компетенції членів групи (особливо відряджених); раціональний обмін інформацією, що здійснюється залежно від конкретних умов або через керівника групи, або по іншій схемі.