Правове регулювання ринку праці в сільському господарстві

Реформування аграрного сектору економіки певною мірою вплинуло на стан ринку праці сільського населення.

Ринок праці сільського населення протягом останніх років характеризувався скороченням чисельності працівників сільськогосподарських підприємств, звуженням сфери прикладання праці та невідповідністю пропонованої робочої сили за своїм професійним складом і кваліфікаційним рівнем потребам роботодавців. Такий стан був обумовлений передусім перенасиченістю сільського господарства трудовими ресурсами до здійснення ринкових реформ, утриманням протягом 90-х років на підприємствах сільського господарства надмірної чисельності працівників, які працювали на умовах неповного робочого часу і перебували в тривалих адміністративних відпустках. Водночас зміни, що відбулися в структурі сільськогосподарського виробництва, недорозвиненість галузевої та соціальної інфраструктури села, низький рівень управлінського і кадрового менеджменту призвели майже до відсутності роботи на селі.

Негативною була динаміка руху робочої сили на ринку праці сільського населення. Починаючи з 2000 року, щорічно обсяги вибуття працівників сільського господарства перевищували обсяги їх прийняття на роботу. Так, у 2002 році з підприємств сільського господарства, мисливства та лісового господарства вибуло на 230,1 тис. осіб більше, ніж було прийнято на роботу. Як наслідок, упродовж останніх трьох років середньооблікова чисельність працівників, зайнятих у сільському господарстві, зменшилась в 1,3 рази.

За даними підприємств, установ і організацій, що надійшли до державної служби зайнятості, у зв'язку з реорганізацією, ліквідацією підприємств, конверсією виробництва, скороченням чисельності або штату працюючих у 2002 році вивільнено 33,3 тис. працівників сільського господарства, мисливства та лісового господарства. Найбільшими обсяги вивільнення з цих причин були у Херсонській, Чернівецькій та Вінницькій областях.

Така ситуація обумовлена не лише об'єктивними причинами: розширенням можливостей для самостійної, виходом на пенсію, трудовою міграцією. Значною мірою - бажанням власників підприємств мінімізувати трудові витрати.

Найнижчий порівняно з іншими галузями економіки рівень оплати праці, неадекватний обсягам виконуваних робіт, надмірна інтенсифікація праці ведуть до деградації трудових ресурсів і унеможливлення відтворення робочої сили у сільськогосподарському виробництві.

Безробіття серед сільського населення є нижчим, ніж серед міського, але протягом 1999-2001 років спостерігалася тенденція до його зростання. Починаючи з 2002 року, обсяги сільського безробіття почали зменшуватися. Чисельність безробітних зменшилася порівняно з 2001 роком на 31,1 тис. осіб і склала 435,7 тис. осіб, а рівень безробіття знизився з 7,1 % до 6,7 % економічно активного населення.

Станом на 1 січня 2003 року в державній службі зайнятості перебувало на обліку 423,7 тис. незайнятих сільських громадян, з них 233 тис. осіб - колишні працівники сільського господарства. Із загальної чисельності безробітних громадян - колишніх працівників сільського господарства 200,2 тис. осіб є власниками земельних та майнових паїв, з них 119,6 тис. осіб - громадяни, які уклали договори оренди земельної ділянки (паю) з власниками нових агроформувань.

В рамках виконання Закону України "Про затвердження Державної програми зайнятості населення на 2001-2004 роки" та Державної програми розвитку соціальної сфери села на період до 2005 року, затвердженої Указом Президента України від 15 липня 2002 р. № 640, здійснювалися заходи щодо розширення можливостей для створення у сільській місцевості додаткових робочих місць і працевлаштування на них незайнятих сільських громадян, сприяння самостійній зайнятості сільського населення, залучення безробітних сільських громадян до підприємницької діяльності, надання їм матеріального забезпечення відповідно до Закону України "Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування на випадок безробіття", посилення інформаційно-роз'яснювальної роботи серед населення і роботодавців про суть і значення соціального страхування на випадок безробіття.

Протягом 2001-2002 років на вільні та новостворені робочі місця було працевлаштовано 542,1 тис. осіб з числа незайнятих сільських громадян, причому в 2002 році - майже на 30% більше, ніж у 2001 році. Найвищим рівень працевлаштування незайнятих сільських громадян був у Вінницькій, Хмельницькій та Черкаській областях. На робочі місця, створені шляхом надання роботодавцям дотацій з Фонду загальнообов'язкового державного соціального страхування України на випадок безробіття, за вказаний період було працевлаштовано понад 7,8 тис. безробітних сільських громадян. Це - кожен п'ятий з числа працевлаштованих у такий спосіб безробітних. Найбільш активно робота проводилась у Чернівецькій, Івано-Франківській, Закарпатській і Рівненській областях.

З метою розширення можливостей працевлаштування незайнятих громадян державною службою зайнятості забезпечено розширення банку вакансій та кола підприємств, установ і організацій для співпраці з центрами зайнятості у підборі кадрів. Якщо в цілому по Україні на початок 2001 року таких підприємств було 43,9% їх загальної кількості, то на кінець 2002 року - майже 50 %. Кількість вільних робочих місць та вакантних посад, заявлених державній службі зайнятості у 2002 році, зросла майже в 1,3 рази.

Проте у сільській місцевості можливості працівників сільського господарства отримати роботу є надзвичайно обмеженими. Майже 90% підприємств, які подають інформацію про вакансії, повідомляють про відсутність вільних робочих місць.

Для задоволення потреби в кадрах у сфері надання послуг на селі, розвитку підприємницької ініціативи та орієнтування безробітних сільських громадян на самостійну зайнятість державною службою зайнятості проводиться їх навчання за професіями, які дозволяють відкрити власну справу. Безробітним сільським громадянам одноразово виплачується допомога по безробіттю для зайняття підприємницькою діяльністю. Основними напрямами організації підприємницької діяльності безробітними є сільське господарство (фермерство, птахівництво, тепличне господарство), торгівля, пошив одягу, автосервіс, транспортні послуги.

Протягом 2001-2002 років до підприємницької діяльності на селі з числа безробітних громадян, які перебували на обліку в державній службі зайнятості, було залучено понад 12,4 тис. осіб, з них у 2002 році - понад 8,6 тис. осіб. Найбільше безробітних сільських громадян за ці роки залучено до підприємницької діяльності у Чернівецькій, Івано-Франківській, Тернопільській і Закарпатській областях.

З метою розв'язання існуючих проблем зайнятості сільського населення і на цій основі створення умов для підвищення рівня життя селян Міністерство праці та соціальної політики з урахуванням пропозицій центральних і місцевих органів виконавчої влади пропонує вжити таких заходів:

1. Збільшити розміри фінансової допомоги на розвиток соціальної сфери села з метою сприяння розширеному відтворенню сільського населення як основи для формування трудових ресурсів у сільській місцевості. Запровадити довгострокове пільгове кредитування будівництва на селі житла та об'єктів соціальної інфраструктури.

2. Забезпечити підготовку спеціалістів для роботи на селі за державним замовленням. Створити необхідні соціально-побутові умови для молодих спеціалістів у сільській місцевості, забезпечити їх надійний соціальний захист.

Розглянути питання щодо доцільності передбачення в навчальних планах і програмах загальноосвітніх сільських шкіл навчання учнів старших класів робітничим професіям, передусім сільськогосподарського профілю.

3. Забезпечити:

- проведення ефективної цінової політики у сільському господарстві з метою створення умов для ведення рентабельного сільськогосподарського виробництва і на цій основі розширення сфери прикладання праці;

- середньо- та довгострокове кредитування сільськогосподарського виробництва на пільгових умовах, враховуючи сезонний характер сільського господарства, що дозволить наростити обсяги виробництва та збільшити чисельність працюючих.

4. Посилити державну підтримку малого підприємництва на селі у сферах матеріального постачання та збуту продукції сільських товаровиробників, торговельного, побутового і комунального обслуговування населення, сільського (зеленого) туризму тощо шляхом пільгового кредитування суб'єктів підприємництва, особливо початківців.

5. Законодавче визначити статус особистих селянських (підсобних) господарств та врегулювати питання зайнятості громадян, які мають у приватній власності земельну ділянку, одержану в результаті розпаювання земель сільськогосподарських підприємств і організацій колективної форми власності або за рішенням органу місцевого самоврядування чи місцевого органу виконавчої влади.

6. Здійснити аналіз наявності та прогнозування потреби у трудових ресурсах для сільського господарства відповідно до обсягів сільськогосподарського виробництва та норм і нормативів з праці. Забезпечити проведення роботи з удосконалення нормування праці та оптимізації трудових ресурсів у сільськогосподарському виробництві.

7. Посилити контроль за використанням робочої сили у сільськогосподарському виробництві, дотриманням роботодавцями норм трудового законодавства, особливо під час вивільнення працівників.

8. Поліпшити роботу з розроблення і реалізації територіальних програм зайнятості населення, як основного інструмента регулювання регіонального ринку праці та сприяння зайнятості населення регіону.

9. Підвищити роль і відповідальність місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування за стан розвитку сільського господарства та зайнятості сільського населення.