Заходи, пов'язані з оподаткуванням

128. Право держави забезпечувати сплату податків та Інших зборів чи штрафів (у контексті третього положення статті 1 Першого протоколу) визнавалося Судом особливо широким. І все ж таки податкові заходи мають узгоджуватися з вимогою пропорційності.

129. У справі «"ґазус Дозір- унд Фордертекнік" проти Нідерландів» (Gasus Dosier- undFordertechnik v. the Netherlands)82, про яку вже йшлося вище83, заявни-

______________________________________

82 А306-В (1995), п. 62; «Національне провінційне будівельне товариство та Інші проти Сполученого Королівства» (National Provincial Building Society and Others v. the United Kingdom), 1997-VII (1997), n. 80.

83 Див. вище п. 81.

ком виступила німецька компанія «Ґазус», яка уклала з голландською компанією «Атлас» договір купівлі-продажу бетономішалки. Стандартні умови продажу в компанії «Ґазус» передбачали «положення про збереження права власності», згідно з яким за нею зберігається право власності на бетономішалку, поки не буде оплачено її повну вартість.

130. У компанії «Атлас» почалися фінансові труднощі, і бетономішалку вилучив голландський податковий виконавець у рахунок сплати податкових боргів цієї компанії. Компанія «ґазус» оскаржила ці дії і пройшла довгий процес розгляду скарги в голландському суді, вимагаючи повернути їй бетономішалку, але марно. Компанія подала скаргу до Страсбурга.

131. Цікаво, що, як спочатку стверджувала держава, право власності на бетономішалку за компанією не зберігалося, а її майнові Інтереси були просто забезпечені певною гарантією. Отже, на думку держави, компанія «Ґазус» майна немала. Але Суд одразу ж відхилив цей аргумент. Він нагадав, що поняття «майно» має «автономне» значення у сенсі статті 1 і, звичайно ж, не обмежується тільки фізичними речами. Тому особливого значення не мало те, чи компанія мала право власності, а чи просто гарантію, що забезпечувала її майнові інтереси під час продажу бетономішалки. У будь-якому разі, вона мала майно, на яке поширюється захист статті 1 Першого протоколу.

132. Щодо питання про те, яке з трьох положень має застосовуватися, компанія стверджувала, що її було позбавлено власності, про що йдеться в другому положенні. Але Суд дійшов висновку, що вилучення бетономішалки було процесом, який є частиною державного механізму стягнення податків, і це питання слід розглядати відповідно до частини другої статті І, яка дає державам можливість «забезпечувати сплату податків або інших зборів чи штрафів».

133. У цьому контексті Суд іще раз наголосив, що автори Конвенції надали великого значення цьому аспекту частини другої статті 1: фактично на етапі, коли ця фраза ще не була включена, всі, хто брав участь у підготовці тексту цієї статті, поділяли переконання, зазначив Суд, що держави повинні мати можливість приймати таке фіскальне законодавство, яке вони вважають за необхідне, за умови, що воно в жодному разі не допускатиме «свавільну конфіскацію». У даному випадку, зауважив Суд, свавільної конфіскації не було, законодавство передбачало можливість податкових органів вилучати в приміщенні платника податків товар, який фактично належав не йому, а третій стороні. На підтримку свого висновку Суд зазначив, що такий порядок допускається правовими системами кількох країн.

134. Далі Суд зауважив, що держава має широкі межі самостійної оцінки щодо визначення необхідних податкових заходів, і рішення держави буде поважатися, якщо воно не «позбавлене розумних підстав». Суд звернувся до справи «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and} Lonnroth v. Sweden)84, зокрема до вимоги щодо забезпечення справедливого балансу і пропорційності. Суд також поставив собі запитання, чи на компанію «Ґазус» було покладено «особистий І надмірний обов'язок».

135. Використовуючи ці критерії оцінки, Суд встановив, шо вилучення бетономішалки не суперечить статті 1 Першого протоколу. Суд узяв до уваги, зокрема, те, що 1) компанія здійснювала комерційну операцію, яка за своїм характером передбачає певний ризик; 2) збереження за компанією права власності забезпечувало гарантію від претензій на майно з боку всіх інших кредиторів, окрім податкових органів; 3) компанія «Газус» могла повністю виключити ризик, якби відмовилася надати компанії «Атлас» товар у кредит; 4) компанія «Газус» могла забезпечити додаткові гарантії, наприклад, шляхом страхування; 5) компанія «Газус» сама дозволила розмістити бетономішалку в приміщенні компанії «Атлас».

136. Ця справа показала, що хоча Суд застосовує той самий критерій справедливого балансу до податкових заходів, шо й до інших обмежень права власності,але державі відведені особливо широкі межі для самостійної оцінки (розсуду) у випадку застосування таких заходів.