Компенсація

137. Як уже говорилося 85, стаття 1 Першого протоколу не містить чіткої вимоги про виплату компенсації за позбавлення права власності або інше втручання в це право. Але в разі вилучення (або позбавлення) власності, право на компенсацію передбачається імпліцитно. Див., наприклад, справу «Джеймс проти Сполученого Королівства» (James v. the United Kingdom)86, в якій Суд зауважив, що «...в рамках правових систем Договірних держав вилучення власності в суспільних інтересах без виплати компенсації вважається виправданим тільки за виняткових обставин, які не мають нічого спільного з даними цілями [цілями, на яких наголошувала держава в тій справі. — Прим. наук. ред.]. Що стосується статті 1 (Першого протоколу), то передбачений нею захист права на власність був би значною мірою ілюзорний і неефективний за відсутності певного рівноцінного принципу. Зрозуміло, що умови компенсації мають суттєве значення для оцінки того, чи оскаржуване законодавство забезпечує справедливий баланс між різними інтересами, і особливо чи не покладає воно диспропорційний обов'язок на заявника...» (п. 54).

138. Те, чи надається компенсація, також має значення при оцінюванні пропорційності інших (менш істотних) втручань у право власності.

139. Справа «Шассанью проти Франції» (Chassagnou у. France)87 є прикладом того, як Суд врахував відсутність компенсації при визначенні того, що втручання у право власності мало місце, хоча воно не було визнане позбавленням цього права. У цій справі заявниками виступили землевласники, які, згідно з французьким законодавством, мали виключне право полювання на своїх землях. Це право було одним з аспектів права власності на землю. Але французькі органи

______________________________________

85 Див. вище, п. 97 і далі.

86 А98 (1986), п. 54; «Літґоу проти Сполученого Королівства» (Lithgow v. the United Kingdom), A102 (1986), n. 120; «Святі монастирі проти Греції» (Holy Monasteries v. Greece), A30I-A (1994), n. 70-75; «Анріш проти Франції» (Hentrichv. France), A296-A (1994), n. 48; «"Прессоз Компанія Нав'єра СА" проти Бельгії» (Pressos Compania Naviera SA v. Belgium), A332 (1995), n. 38; «Ґуїльмен проти Франції» (Guilleminv, France), 1997-1 (1997), n. 52-57.

87 1999-III, n 82. Див. також рішення у справах «Спорронг і Льоннрот проти Швеції» (Sporrong and Lonnroth v. Sweden), A52 (1982), п. 73; «"Іммобільяре Саффі" проти Італії» (Immobiliare Saffi v. Italy), 1999-V, n. 56-57

влади вирішили, що було б доцільно об'єднати невеликих землевласників і створити асоціацію, яка надала б спільне право на полювання всім її членам. Влада зобов'язала землевласників, таких як і заявники, вступити в асоціацію і відмовитися від своїх виключних прав на полювання на користь інших членів асоціації, щоб вони могли полювати на їхній землі.

140. Заявники (які були активними захисниками тварин і виступали проти полювання) стверджували, що примусове передання прав на полювання [на їхніх землях] суперечить статті 1 Першого протоколу.

141. При розгляді справи Судом не виникало суперечок, що застосуванню підлягає третє положення — про контроль за користуванням майном. Що стосується суспільних інтересів, заявники наполягали на тому, що закон був вигідний тільки мисливцям, а отже, він не відповідав суспільним інтересам. Суд відхилив цей аргумент. Згідно з його висновком, французькі органи влади мали повне право вирішити, що недопущення нерегульованого полювання відповідає загальним інтересам.

142. Що стосується пропорційності, Суд вирішив, що такі дії держави порушили справедливий баланс стосовно заявників, яких примусили передати свої права на полювання іншим особам, щоб ті могли полювати на їхніх землях, тим часом як вони виступали проти полювання з етичних і моральних міркувань. Зокрема, Суд зазначив, що їм не було запропоновано жодної компенсації (уряд вважав, що можливість землевласників, зокрема і заявників, полювати на землях, що належать іншим, буде достатньою компенсацією, але це мало що означало для заявників, адже вони взагалі не бажали займатися полюванням). За цих обставин Суд встановив порушення права заявників на власність, гарантованого статтею 1 Першого протоколу.

143. Якщо для задоволення вимоги пропорційності необхідна виплата компенсації, то це не обов'язково має бути повна компенсація у всіх ситуаціях. Легітимні цілі в «суспільних інтересах», які ставляться під час реалізації заходів з економічної реформи або заходів, покликаних забезпечити більшу соціальну справедливість, можуть передбачати компенсацію, меншу за розміром, ніж ринкова вартість [власності]. Але розмір компенсації має принаймні в розумних межах відповідати вартості майна 88.

144. У справі «Літгоу проти Сполученого Королівства» (Lithgow v. the United Kingdom)89 заявниками виступили суднобудівні й літакобудівні компанії, майно яких було націоналізовано. Вони не оспорювали того, що держава має легітимну мету для вилучення їхнього майна, але стверджували, що виплачена компенсація була вочевидь неадекватною. Британський уряд застосував систему компенсації, при якій вартість націоналізованого майна заявників оцінювалася на основі даних, які Існували приблизно за три роки до моменту переходу права власності на майно. Як стверджував уряд, це було зроблено для того, щоб уникнути штучного завищення вартості, яке відбулося, коли стало відомо про націоналізацію. Заявники наполягали на тому, що використані дані мали бути наближенішими в часі до моменту передачі майна, бо його вартість реально

_________________________________

88 «Джеймс проти Сполученого Королівства» (James v. the United Kingdom), A98 (1986), n. 54; «Святі монастирі проти Греції» (Holy Monasteries v. Greece), A301-A (1994), n. 71.

89 A98 (1986).

зросла. Заявники зауважили, що в подібних випадках у загальному міжнародному праві для визначення вартості майна береться його вартість на момент вилучення або передачі.

145. Суд погодився з думкою Комісії про те, що «вилучення майна без виплати суми, яка в розумних межах відповідає його вартості, як правило, буде диспропорційним втручанням у право власності, яке не може вважатися виправданим за статтею 1. Однак стаття 1 не гарантує право на повну компенсацію у всіх ситуаціях, оскільки легітимні цілі в "суспільних інтересах", які ставляться під час реалізації заходів з економічної реформи або заходів, покликаних забезпечити більшу соціальну справедливість, можуть передбачати менш ніж повну компенсацію ринкової вартості» (п. 121).

146. Слід зауважити, що Суд також висловив думку, згідно з якою розмір компенсації може змінюватися залежно від характеру майна і обставин його вилучення. Розмір компенсації в разі націоналізації може відрізнятися від суми, що підлягатиме виплаті за інших обставин вилучення власності, наприклад, у разі примусового придбання землі для суспільних цілей (п. 121).

147. Суд вирішив (відхиливши аргументи заявників), що «межі самостійної оцінки» (розсуду держави) стосуються не тільки питання про те, чи здійснювалася націоналізація в суспільних інтересах, а й питання вибору умов компенсації.Суд зауважив, що: «...повноваження Суду при розгляді цієї справи обмежуються з'ясуванням того, чи не вийшло рішення щодо компенсації за широкі межі самостійної оцінки, що визнаються за Сполученим Королівством; Суд поважатиме рішення законодавчого органу, прийняте в цьому зв'язку, крім випадків, коли таке рішення буде явно позбавлене розумних підстав» (п. 122).

148. Заявники також посилалися на вимоги, викладені в другому реченні статті І, згідно з якими позбавлення власності має здійснюватися на умовах, передбачених «загальними принципами міжнародного права». Вони стверджували, що, відповідно до цієї вимоги, належна їм компенсація мала «бути адекватною, швидкою та ефективною», як передбачається загальними принципами міжнародного права.Але Суд відхилив цей аргумент. Він зазначив, що, згідно із загальними принципами міжнародного права як такими, вони стосуються тільки відносин, суб'єктами котрих є не громадяни. Якшо звернутися до підготовчих матеріалів (travaux preparatories) до статті 1, стає зрозуміло — держави мали на увазі, що ця фраза застосовуватиметься тільки до осіб, що не є громадянами [держав-відповідачів].