Правова визначеність

149. Обмеження права на власність має також відповідати вимозі правової визначеності, чи законності 90. Про це чітко сказано в другому реченні частини першої статті ] стосовно позбавлення майна: перехід майна має здійснюватися «на умовах, передбачених законом». Разом з тим принцип правової визначеності притаманний Конвенції в цілому, і ця вимога має виконуватися незалежно від і того, яке з трьох положень підлягає застосуванню.

150. Що стосується змісту принципу правової визначеності, слід звернутися до справи «Вінтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands)91. У цій

справі йшлося про право на особисту свободу, гарантоване статтею 5 Конвенції, і право на справедливий судовий розгляд, гарантоване статтею 6. Заявника примусово тримали в психіатричній лікарні. Його тримали відповідно до рішення суду, що періодично переглядалося, але його не повідомляли про проведення розгляду і не дозволяли бути присутнім або представленим під час такого розгляду. Кілька разів його клопотання про звільнення не передавалися в суд прокурором. Внаслідок перебування в медичній установі заявник автоматично втратив можливість реалізувати правоможність розпоряджатися (управляти) своїм майном.

151. Європейський суд з прав людини встановив порушення статті 5, яке полягало в тому, що заявникові не було надано можливості перегляду судом рішення про тримання його у психіатричній лікарні і відмовлено в можливості особистої участі в розгляді справи. Крім того, позбавлення права самостійно розпоряджатися своїм майном без надання можливості особистої участі в судовому розгляді суперечило статті 6 Конвенції.

152. Одне з питань, яке Суд розглянув у сенсі статті 5, полягало в тому, чи тримання заявника у психіатричній лікарні здійснювалося «відповідно до процедури, встановленої законом» 92. Суд зазначив, що ці слова, по суті, звернуті до національного законодавства; вони вказують на необхідність дотримання процедури, передбаченої законодавством. Але національне законодавство, своєю чергою, має відповідати Конвенції, в тому числі загальним принципам, викладеним чи передбаченим у ній. Ідея, покладена із основу зазначеної вимоги, — це необхідність існування справедливої і належної процедури, яка передбачала б, що будь-який захід, який позбавляє особу ЇЇ особистої свободи, має призначатися і виконуватися відповідним органом і не може бути свавільним.

153. Суд також зазначив, що «в демократичному суспільстві, яке дотримується верховенства права, жодне свавільне рішення не може вважатися законним» (п. 39). Цей самий принцип стосується і статті 1 Першого протоколу.

154. Однією з останніх справ, у якій підкреслювалося значення принципу законності, чи правової визначеності, є справа «Ятрідіс проти Греції» (lairidis v. Greece) 93, Як було зазначено вище 94, у цій справі заявника було позбавлено кінотеатру просто неба, який належав йому і який було примусово передано муніципальній владі. Суд вирішив, що клієнтура кінотеатру —- це актив, який підпадає під захист статті І. Після цього Суд перейшов до аналізу обмеження права заявника з точки зору першого положення статті 1.

155. При цьому Суд зазначив, що наказ про позбавлення заявника прав на кінотеатр фактично був скасований грецьким судом (хоча правомірність майнових прав заявника на відповідну ділянку землі так і не була підтверджена). Це сталося ще за два роки до того, але земельну ділянку заявникові так і не повернули. За цих обставин Суд використав цю нагоду для того, щоб красномовно наголосити на особливій важливості дотримання державою принципу законності, чи правової визначеності. Як зауважив Суд, у разі невиконання цієї вимоги відпадає необхідність переходити далі до розгляду легітимності цілей держави чи питання

пропорційності. Суд зазначив: «Суд повторює, що першочергова і найважливіша вимога статті 1 Першого протоколу полягає в тому, що будь-яке втручання з боку державного органу в мирне володіння майном має бути законним: друге речення частини першої допускає позбавлення майна тільки "на умовах, передбачених законом", а частина друга визнає, що держави мають право здійснювати контроль за користуванням майном шляхом застосування "законів". Крім того, верховенство права — один з основних принципів демократичного суспільства — притаманне всім статтям Конвенції... і передбачає обов'язок держави чи іншого органу влади виконувати судові постанови і рішення, винесені не на їхню користь... Звідси випливає, що розгляд питання про те, чи був забезпечений справедливий баланс між вимогами щодо загальних інтересів суспільства і вимогами щодо захисту основних прав особи... є доречним тільки тоді, коли встановлено, що конкретне втручання у право відповідає вимозі законності і не є свавільним» (п. 58)

156. У справі Ятрідіса (Iatridis) неповернення земельної ділянки заявникові «явно» суперечило грецькому законодавству, тому однозначно було визнане порушенням статті 1 Першого протоколу навіть без розгляду інших питань95.

157. Для забезпечення відповідності принципу правової визначеності держава (або орган влади) повинна дотримуватися національних правових положень, до яких забезпечено відповідний доступ, які є достатньо чіткими і відповідають істотним вимогам поняття «закон». Це означає не тільки те, що втручання у право конкретної особи має грунтуватися на певному положенні національного законодавства, а й те, що при цьому має дотримуватися справедлива і належна процедура, а визначений захід має призначатися і виконуватися відпоізідним органом і не може бути свавільним96.

158. Ці вимоги проілюстровані справою «Анріш проти Франції» (Hentrich v. France)97. Пані Анріш придбала в Страсбурзі земельну ділянку за 150 000 французьких франків. Після цього її повідомили, що податкова служба скористається своїм правом на першочергове придбання цієї нерухомості, оскільки, на її думку, сума, яку сплатила пані Анріш, надто мала. При цьому не було забезпечено змагальної процедури розгляду цього питання, у процесі якої пані Анріш було б надано можливість довести, що ціна, за яку вона придбала ділянку, не була низькою.

159. Пані Анріш стверджувала, шо її власність була де-факто експропрійована, і цей аргумент не заперечувався. Вона висловила думку, шо система переважного права купівлі не відповідає суспільним інтересам, якщо вона застосовуєть-

______________________________________

95 Пункт 62.

96 «Літґоу проти Сполученого Королівства» (Lithgowv. the United Kingdom), АШ2 (1986), п, ПО; «ВІнтерверп проти Нідерландів» (Winterwerp v. the Netherlands), A33 (1979), n. 45 і 39; рішення у справі «Шпачек проти Чеської Республіки» (Spacek v. the Czech Republic) від 9 листопада 1999 року, де Суд зауважив, що коли у статті 1 Першого протоколу йдеться про «закон», то мається на увазі те саме поняття, що й в інших положеннях Конвенції, тобто поняття, яке охоплює як законодавство, так і прецедентне право (судову практику) [щодо тих держав, де остання визнається джерелом права. — Прим. наук. рєд.}. Воно має відповідати якісним вимогам, зокрема шодо доступності та передбачуваності (п. 54).

97 А296-А (1994), п. 42.

ся — як у її випадку — там, де немає ознак недобросовісності або наміру ухилитися від сплати податків. Європейський суд з прав людини відхилив цей аргумент, нагадавши про «широкі межі самостійної оцінки» (розсуду), відведені державам у питаннях визначення суспільних інтересів.

160. Далі Суд зробив важливий висновок щодо питання законності. Він зазначив, що «...переважне право купівлі було застосоване свавільно й вибірково, було мало передбачуваним і не супроводжувалося основними процедурними гарантіями. Зокрема, стаття 668 Загального податкового кодексу, як її витлумачив на той час Касаційний суд в частині, що була застосована до заявниці, недостатньо відповідала вимогам точності і передбачуваності, що випливають із поняття закону за змістом Конвенції, Рішення про застосування переважного права купівлі не може вважатися легітимним за відсутності змагальної процедури судового розгляду, яка відповідає принципу рівності процесуальних засобів [сторін] і дає можливість стороні представити аргументи щодо можливої недооцінки вартості, а отже, щодо позиції податкової служби, — тобто всіх елементів, яких невистачає в даному випадку» (п. 42).

161. Далі Суд перейшов до питання пропорційності і зазначив, що для оцінки цього питання йому слід дослідити ступінь захисту від свавілля. Суд встановив, що такий захист був недостатнім. Він зауважив, що до пані Анріш ця процедура була застосована вибірково, а взагалі вона рідко використовувалася. Не було жодних ознак того, що пані Анріш діяла недобросовісно, і, крім того, держава у своєму розпорядженні мала інші засоби запобігання ухиленню від сплати податків (наприклад, провадження щодо стягнення несплачених податків). За цих обставин Суд встановив, що на пані Анріш було покладено «особистий і надмірний обов'язок»98.

162. Ця справа має важливе значення, особливо з огляду на зроблений у ній наголос на необхідності забезпечення справедливої процедури і відсутності свавілля в діях держави як у зв'язку з принципом законності, так і пропорційності.