2015-10-13
1019
1 .Визначні культурно-освітні діячі київської русі
Процес розвою українського мистецтва починається десь у глибині віків.
Від тих найдавніших часів доби мамонта та печерного ведмедя знаход. На Україні – в Києві, на Чернігівщині та по інших місцях сліди людини та її тогочасного мистецтва.
В Київській Русі були такі видатні діячі культури:
Сковорода. Подібно, як автор “Історії Русів”, будив серед українського громадянства нові думки й національні почування Григорій Савич Сковорода. Уся його діяльність і вся його творчість указувала на близьке національне пробудження. Сковорода — це оригінальна постать “українського Сократа”, як звали його загально. Звали його також «ходячою академією», бо в сірій свитині, в чоботах, з палицею в руках, із сопілкою за поясом ходив по селах і вчив людей. Скрізь, де з’явився, будив зацікавлення своїми питаннями й своїми думками. Розмовляв з людьми, де тільки їх зустрінув: на ярмаркових майданах, на шляхах, під церквами, хоч найрадше любив навчати в холодному садку або в затишній пасіці.
|
|
|
Родився в селі Чорнухах, у Полтавщині, як син козака в 1722. р. Дитячі літа провів у близькім житті з природою: серед вишневих садів, темних гаїв, на берегах рідної річки. Від дитинячих літ залюбки читав книжки і виявляв нахил до музики. Вчився в київській академії. По двох роках побуту в Києві виїхав до надвірної капелі цариці Єлисавети в Петербурзі, куди його покликано за гарний голос. Під цю пору українські співаки тішилися на півночі великою славою (Дмитро Бортнянський) і українська пісня добула собі широкий розголос. З Петербургу вернувся до Києва. Щоб пізнати світ га людей, виправився в подорож по Європі і звидів пішки Польщу,, Угорщину, Німеччину та Італію. По повороті прожив десять літ на самоті. Якийсь час був учителем поетики в переяславській духовній семінарії, де на основі нових поглядів написав підручник поезії (“Руководство о поезії”). Тим твором наразив собі єпископа й мусів кинути становище. Потім був учителем у домі поміщика Степана Тамари, в московській Троїцькій Лаврі, знову в Тамари, в харківській колегії, де згодом зайняв катедру етики й написав “Начальная двер к христіянскому добронравію для молодого шляхетства харковской губернії». З причини його ліберальних поглядів приневолено Сковороду залишити виклади. Від тієї пори розпочав свої мандрівки по Україні. Помер у 1794. Над могилою просив дати надпис: “Світ ловив мене, та не спіймав”. У часі мандрівок по лівобічній Україні вщіплював Сковорода і живим словом і власним життєвим І прикладом вищі моральні почування, накликував добувати знання, запалював до любови правди, рідного краю, заохочував до добрих діл).
|
|
|
ВОЛОДИМИР МОНОМАХ (Володимир-Василій Всеволодович; 1053-19.V.1125, похований у Софійському соборі в Києві) — великий князь київський (1113—25), онук Ярослава Мудрого та візантійського імператора Костянтина IX Мономаха. Княжив у Ростові-Суздальському, Смоленську, Володимирі Волинському, Чернігові, Переяславлі. Запрошений боярством на престол у Києві, проводив політику консолідації руських князівств, законодавче тику консолідації руських князівств, законодавче ("Устав" Володимира Мономаха) дещо ослабив гніт і визискування народу.
Володимир Мономах сприяв розвиткові літописання. Він є автором "Поучения" (1117), листа ("грамотиці") до Олега Святославича (1096—97) та молитви. Автобіографічне "Поучения" Володимира Мономаха, адресоване його дітям і широкому загалу, пропагувало ідеї гуманізму, миру, справедливості, високої моралі, наполегливої праці, патріотизму. Твори Володимира Мономаха мають історично-документальне та художньо-естетичне значення і належать до видатних пам'яток письменства Київської Русі. Збереглися в складі "Повісті временних літ" за Лаврентіївським списком. Уривок з "Поучения" подається за Літописом руським (пер. з давньорус. Л.Є. Махновця). У квадратних дужках надруковано додатки від перекладача.
ПРОКОПОВИЧ Феофан (справжнє ім'я — Єлеазар; народився 18 червня 1681 р. в Києві в сім'ї дрібного торговця) — відомий український церковний і суспільний діяч, письменник, вчений. Закінчив Києво-Могилянський колегіум (1698) і римську єзуїтську колегію. Був ігуменом Братського монастиря; професором риторики і піїтики в Київській академії, з 1710 р. — її ректором.
На вимогу Петра І (1716) виїхав до Петербурга. Фактично керував всіма справами російської церкви. Йому ж Петро І доручає скласти трактат "Духовний регламент" про створення Святішого Синоду. В Синоді Прокопович отримує посаду другого віце-президента. Був єпископом Псковським і Нарвським (1718), архієпископом Новгородським. Помер Феофан Прокопович 8 (19) вересня 1736 року на 55 році життя в Новгороді, де і похований.
Феофан Прокопович — автор багатьох філософських, історичних, теологічних та літературно-публіцистичних творів. За його відомим "Первым учением отрокам" (1721) вчилися росіяни і українці, білоруси і молдавани, грузини, серби, болгари, греки. Твори Прокоповича видавалися російською, старослов'янською, тогочасною книжною українською, а також німецькою, англійською, французькою, шведською, латинською та іншими мовами.
Для Прокоповича, як і для багатьох професорів Київської академії, в питаннях риторики головним авторитетом був Аристотель, який перший сформулював закони словесного втілення ораторського мистецтва, підкреслив значення думки і пізнання словом у справі збудження душевних почуттів, заклав основу вчення про мову, стиль і структуру промови.
Риторику Прокопович вважає царицею мистецтв. Визначаючи предмет риторики і подаючи точку зору Аристотеля, Платона, Цицерона, Квінтіліана та інших авторів, Прокопович доходить висновку, що найточнішим із них є визначення риторики як вміння добре говорити. Він аналізує суспільну, соціально-організаційну та культурно-освітню функції красномовства; вказує на його приємність, здатність викликати почуття насолоди у слухачів; наголошує, що темами красномовства мають стати питання життя країни і народу.
Згідно з Прокоповичем, передумов красномовства є три: природа, мистецтво (тобто талант, освіта) та тренування наслідування (передусім, дослідження історичних та філософських проблем, законів грецького і римського права, перечитування священних книг, знайомство з творчістю поетів тощо).
|
|
|
Українська музика розвивалася в умовах репресій і переслідувань. Великим надбанням українського мистецтва є творчість композиторів С Гулака-Артемовського, П. Ніщинського, П. Сокальського. Цілу епоху в музичному житті України становить творчість М. Лисенка, великого українського композитора, який став основоположником української класичної музики.
У XIX ст. відбувається подальший розвиток образотворчого мистецтва і архітектури. В українському живописі чітко окреслилися всі жанри, і багато українських майстрів оволоділи ними. Щирою любов´ю до українського народу, його історії, побуту пройнята творчість Л. Жемчужнікова, І. Соколова, К. Трутовського. Визначними майстрами побутового та інших жанрів були академік М. Пимоненко, С Кишинівський, Г. Ладиженський та інші.
Українська тема посідала чільне місце в творчості І. Рєпіна. Визначним явищем українського історичного жанру стало його грандіозне полотно «Запорожці пишуть листа турецькому султану». До теми героїчної історії українського козацтва вдавалися С. Васильківський, О. Сластіон, О. Мурашка та інші.
2.татарський та турецькі впливи на український побут і національний характер.
Східні звичаї поширювалися нестримно на Русі під час монголів, приносячи із собою нову культуру. Змінилася загальним образом одяг: від білих довгих слов'янських сорочок, довгих штанів вони перейшли до золотих каптанів, до кольорових шароварів, до сап'янових чобіт.
Велика зміна побуту внесло той час у положення жінок: домашній побут російської жінки прийшов зі Сходу. Крім цих великих рис повсякденного російського побуту того часу, рахівниця, валянки, кава, пельмені, одноманітність російського й азіатського теслярського і столярного інструмента, подібність стін кремлів Пекіна і Москви - усе це вплив Сходу
Церковні дзвони, це специфічна російська особливість, прийшли з Азії, відтіля і ямські колокольци. До монголів у церквах і монастирях застосовували не дзвону, а "било і клепало". Ливарне мистецтво було розвинуте тоді в Китаї, відтіля і могли прийти дзвону.
Вплив монгольського завоювання на культурний розвиток традиційно в історичних працях визначається як негативне. На думку багатьох істориків на Русі наступив культурний застій, що виразився в припиненні літописанні, кам'яного будівництва і т.д.
Визнаючи наявність цих і інших негативних наслідків, слід зазначити існування інших наслідків, що не завжди можна оцінити з негативної точки зору.
Щоб зрозуміти наслідку сприятливого впливу монгольського панування на російську культуру, необхідно відмовитися від погляду на Монгольську державу як на державне утворення. Воно зобов'язано своїм виникненням і існуванням грубій і неприборканій силі численної і дикої "орди", у проводирів якої єдиним прийомом керування скореними народами був найжорстокіший терор.
Якщо говорити з приводу горезвісної "жорстокості" монголів, то варто помітити, що в числі приймачів Чингіс-хана на імператорському троні зустрічалися безумовно освічені і гуманні монархи. На думку всіх дослідників, що вивчають питання по першоджерелах, "керування Чингізидів було корисно для їхніх підданих, і Чингізіди по утворенню були вище свого століття". Сам засновник імперії в тією жорстокою, насиченою людською кров'ю час, зумів залишити виречення, яке можна зарахувати до кращих досягнень людської культури: "Поважаю і почитаю всіх чотирьох (Будду, Мойсея, Ісус і Магомета) і прошу того, хто з них у правді найбільший, щоб він став моїм помічником".
Завдяки монгольському пануванню на величезній території мусульманські науки і ремесла були перенесені на Далекий Схід, винахід китайців і їхнє адміністративне мистецтво стали надбанням Заходу. У спустошених війною мусульманських землях вчені і зодчі дожили під монголами якщо не до Золотого, то до Срібного століття, а ХіVв. у Китаї був століттям розквіту літератури і століттям блиску - століттям Монгольською династією Юань. Цей час можна змів назвати Золотим століттям, особливо при освіченому імператорі Хубилае, онуку Чингіс-хана. Тільки після монгольського завоювання європейські проповідники християнства могли ризикнути показатися в далеких азіатських країнах. У XIII в. у Китаї вперше з'явилися папські легати, які користувалися заступництвом монгольських монархів. У 1299 р. у Пекіні була побудована перша католицька церква, і переступили до перекладу на монгольську мову Нового Завіту.
У Поволжя залишки будинків з облицюванням мармуром, водопроводи, надгробки, частини срібних речей, венеціанське скло свідчать про життя монголо-татарських культурних родичів ХІІІ-ХІV ст. І відносин з іншими народами Сходу.
Сила золотоординської державної традиції не була вичерпана в "велике сторіччя" Золотої Орди. Великим фактором є дворазове відродження державно-політичної традиції Золотої Орди. Перше з них можна назвати Тимуровим відродженням (кінець XIV - початок ХVвв.), друге - Менглі-Гівеєвим чи кримсько-османським ХV-ХVІІІ ст. Цікаві зведення про життя і побут золотоординських столиць. Місто в села Селітреного є старим Сараєм, місто біля Царьова городища - новим Сараєм (заснований Узбеком).
Чудові гідротехнічні зрошувальні спорудження Нового Сараю. Місто було пересічено каналами і зрошені ставками (вода була проведена також в окремі будинки і майстерні). Одна із систем басейнів розташовувалася по схилі Сирта. Падіння, води використовувалося заводами, улаштованими біля дамб. Знайдено залишки залізних приводних коліс. Старий Сарай у часи Узбека був по перевазі промисловим центром: руїни горнів, цегельний завод, цілі містечка керамічних майстерень. Також ів Новому Сараї відкриті залишки монетного двору, ювелірних, приводних шевських і інших майстерень. У торговому кварталі виявлені залишки товарів походженням із усіх кінців монголосфери, наприклад, кава, чим відкидається думка, що кава ввійшов у вживання тільки в XVII в. У дерев'яних конструкціях зустрічаються ялинові колоди (найближчі ялинові ліси відстоять від Сараю на трохи стільник кілометрів). В обох містах були райони, що складалися суцільно з цегельних будівель. Технічно добре обладнані й упоряджені були житлові будинки золотоординського міста: прекрасні підлоги і зацікавлена система опалення свідчать про чистоту, теплоту і затишок. В околицях був розташований палаци, оточені садами. У передмістях розміщалися намети прикочувавших до міста степовиків.
Вплив Сходу наклало свій відбиток на народну творчість. Значна частина великоросійських народних пісень, стародавніх і весільних обрядів складена, у так називаній "п'ятитонній", чи "індокитайській" гамі. Ця гама існує, як єдина, у тюркських племен басейну Волги і Ками, у башкирів, у сибірських татар, у тюрків Туркестану, у всіх монголів. У Сіаму, Бірмі, Камбоджі й іншому Індокитаї вона панує і зараз. Ця безупинна лінія зі Сходу обривається на великоросах.
|
|
|
