Поняття надзвичайних екологічних ситуацій, їх ознаки та класифікація

Правову основу регулювання надзвичайних екологічних ситуацій становлять приписи Конституції України, Законів України «Про охо­рону навколишнього природного середовища»^[16] (статті 65-66), «Про зону надзвичайної екологічної ситуації»^[17], «Про аварійно-рятувальні служби»^[18], «Про правовий режим надзвичайного стану»^[19], «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та при­родного характеру»^[20] та інші нормативні акти^[21].

Надзвичайні екологічні ситуації тісно пов’язані з такими по­няттями, як національна безпека (у тому числі й екологічна безпека) та надзвичайний стан. Проте останні регламентуються спеціальни­ми нормативними актами: Законами України «Про надзвичайний стан», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про основи національної безпеки України», «Про об’ єкти підвищеної небез­пеки» тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 65 Закону України «Про охорону навколиш­нього природного середовища» та ч. 2 ст. 1 Закону України «Про зону надзвичайної екологічної ситуації» надзвичайна екологічна ситуація (далі НЕС) являє собою надзвичайну ситуацію, за якої на окремій місцевості сталися негативні зміни в навколишньому при­родному середовищі, що потребують застосування надзвичайних заходів з боку держави. Доцільно було б основу цього визначення НЕС доповнити такими критеріями: стійкі, тривалі негативні зміни в навколишньому середовищі, що створюють загрозу для здоров’я і життя людей, обмежують або унеможливлюють господарську ді­яльність на відповідних територіях, загрожують збереженню при­родних ресурсів.

При цьому негативні зміни в навколишньому природному сере­довищі розглядаються як втрата, виснаження чи знищення окремих природних комплексів та ресурсів внаслідок надмірного забруднення довкілля, руйнівного впливу стихійних сил природи та інших факторів, що обмежують або виключають можливість життєдіяльності людини та провадження господарської діяльності в цих умовах.

Враховуючи викладене, основними елементами НЕС є:

1) наявність загрози (вона повинна бути реальною, неминучою, потенційно небезпечною);

2) наслідки (негативні, необоротні, істотні, стійкі);

3) необхідність застосування додаткових (надзвичайних) заходів з боку держави щодо запобігання, захисту, ліквідації.

Надзвичайні екологічні ситуації можна класифікувати за різними підставами: характером походження, ступенем поширення, розміром людських втрат та матеріальних збитків.

Залежно від характеру походження подій, що можуть зумовити виникнення надзвичайних екологічних ситуацій на території України, виокремлюються такі види НЕС: техногенного характеру; природного характеру.

До НЕС техногенного характеру належать: аварії на комунальних системах життєзабезпечення; аварії з викидом (загрозою) викиду силь­нодіючих отруйних речовин, наявність у довкіллі шкідливих речовин понад гранично допустиму кількість тощо.

Аварія розглядається як небезпечна подія, що спричинила загибель людей або створює на об’єкті чи окремій території загрозу життю та здоров’ю людей і призводить до руйнування будівель, споруд, облад­нання і транспортних засобів, порушення виробничого або транспорт­ного процесу чи завдає шкоди довкіллю.

Катастрофа — велика за масштабами аварія чи інша подія, що при­зводить до тяжких наслідків. На відміну від аварії, катастрофа може бути техногенного, природного або іншого характеру.

До надзвичайних ситуацій природного характеру належать: гео­фізичні, геологічні, метеорологічні, агрометеорологічні, гідрологічні та ін. небезпечні явища; пожежі лісові та торф’яні, масова загибель диких тварин.

Залежно від місцезнаходження джерела виникнення НЕС поділяють­ся на внутрішні і зовнішні. Внутрішні НЕС — джерело безпосередньо розташоване на території України, зовнішні — за її межами.

Залежно від обсягів заподіяних НЕС наслідків, обсягів техніч­них і матеріальних ресурсів, необхідних для ліквідації її наслідків, визначаються такі рівні: державний; регіональний; місцевий; об’єктовий. Відповідно до Постанови Кабінету Міністрів України від 24 березня 2004 року № 368 «Про порядок класифікації над­звичайних ситуацій техногенного та природного характеру за їх рівнями»¹. Класифікація НЕС за їх рівнями здійснюється для за­безпечення організації взаємодії центральних і місцевих органів виконавчої влади, підприємств, установ та організацій у процесі вирішення питань, пов’ язаних з надзвичайними ситуаціями та ліквідацією їх наслідків. Для визначення рівня надзвичайної си­туації встановлюються такі критерії: 1) територіальне поширення та обсяги технічних і матеріальних ресурсів, що необхідні для ліквідації наслідків надзвичайної ситуації; 2) кількість людей, які постраждали або умови життєдіяльності яких було порушено вна­слідок надзвичайної ситуації; 3) розмір заподіяних (очікуваних) збитків. Остаточне рішення щодо рівня надзвичайної ситуації з подальшим відображенням її у даних статистики, у тому числі у разі відсутності останніх відомостей щодо розвитку надзвичай­ної ситуації, приймає спеціально уповноважений центральний орган виконавчої влади, до компетенції якого належить вирішення питань захисту населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру, за погодженням у разі по­треби із заінтересованими міністерствами та іншими центральни­ми органами виконавчої влади, а також з урахуванням експертно­го висновку (у разі його надання) регіональної комісії з питань техногенно-екологічної безпеки та надзвичайних ситуацій щодо рівня надзвичайної ситуації.

За наслідками НЕС можна класифікувати на незворотні, трива­лі, довгострокові, тимчасові і суттєві. Масштаби наслідків НЕС визначаються на основі експертної оцінки, прогнозу або результатів модельних експериментів, проведених кваліфікованими експертами. Залежно від отриманих результатів розробляється план реагування на виниклу конкретну НЕС.