Хід революції

Передумови революції

Політичні

До 70-х років XX століття з'явилися ознаки, що Чаушеску страждає прогресуючою манією величі. Пропаганда все більше і більше зображувала його богоподібним вождем нації і кожна його поява на людях супроводжуваластьвідрепетированими оваціями мас.

В 1974 році, на церемонії проголошення президентом Румунії Чаушеску, він демонстративно взяв у руки скіпетр, що ніяк не поєднувалось з марксистською ідеологією. Ще більш пагубним був ріст впливу дружини Чаушеску, Єлєни, що належала до вузького кола правлячої верхівки. Інші члени сім'ї Чаушеску також займали керівні пости держави.

Соціальні

В країні проводилась політика заохочення багатодітних сімей і було накладено заборону на розлучення та аборти, що після революції спричинило переповнення дитячих притулків дітьми від яких відмовились батьки.

Економічні

В 60-х та 70-х роках в Румунії спостерігався відносний економічний ріст завдяки процвітаючому сільському господарству та експорту нафти. Проблеми з'явились в 1980-х, коли добуток нафти знизився і Румунія зіткнулася з проблемою розрахунків за імпортовані західні товари.

Безкомпромісне рішення, що запропонував Чаушеску виявилось фатальним. Румунії належало розрахуватись з боргами за рахунок різкого зниження імпорту і тотального експорту продовольчих товарів, що привело до різкого зниження життєвого рівня румунів та дефіциту продуктів. Не зважаючи на введення продовольчих карток, голод став серйозною загрозою для сотень тисяч громадян.

Також ситуація в країні ускладнилась тим, що недоліки промислової політики привели до енергетичного голоду. Населення страждало від постійних відімкненнь від електро- та теплопостачання у люті зими 1985-86 років.

В той час великі кошти витрачались на грандіозні будівельні проекти. Знищувалися тисячі сіл, на місці яких виникали селища міського типу. Більша частина старого Бухаресту була зненсена заради будівництва палаців і проспектів, що прославляли диктатора.

Хід революції

Повстання в Тімішоарі

16 грудня в Тімішоарі почалось повстання, що було спричинене усуненням зі своєї посади і виселенням з будинку пастора Ласло Текеша, угорця за національністю, антикомуніста та одного з керівників сепаратистського руху, що виступав за «повну етнічну автономію» декількох районів зі значною долею угорського населення. Текеш був звинувачений у розпалюванні міжнаціональної ворожнечі і діяльності всупереч інтересам держави, оскільки передавав дозахідних країн інформацію щодо стану справ з правами людини в Румунії.

Прихожани-угорці встали на захист пастора і невдовзі кількість мітингувальників збільшилась до декількох тисяч. Незабаром перша причина мітингу була забута, а в хід пішли антикомуністичні і антиурядові лозунги.

Після перших репресивних акцій з боку правоохоронних органів розпочались погроми відділень комуністичної партії. Придушити виступ було доручено міністру оборони Васіле Мілю, але він відмовився ввести у місто війська. Це коштувало йому життя, оскільки за вироком військового трибуналу 25 грудня 1989 року він був страчений. Його місце зайняв генерал Віктор Стенкулеску.

У ніч з 16 на 17 грудня у місто все-таки були введені війська і підрозділи «Секурітате», які використали спецтехніку, включаючи водомети, а потім, за заявами повстанців, відкрили вогонь на ураження. Точна кількість жертв залишилась невідомою.

Мітинги в Бухаресті

17 грудня в Бухаресті влада влаштувала мітинг на свою підтримку, однак в його ході невідомими особами був організований вибух у натовпі присутніх, після чого мітинг вилився в антиурядові виступи, які переросли у зіткнення зміліцією. У місто були введені війська.

У цей же день робітники Тімішоари захопили фабрики та заводи свого міста. Хвиля антиурядових виступів прокотилася по всій країні. 20 грудня, однак, армія перейшла на бік революціонерів, а Тімішоару проголосили «вільним від комунізму містом».

22 грудня радіо обголосило, що міністр оборони Василе Міля покінчив життя самогубством, але практично відразу стало відомо, що він був убитий за відмову стріляти по демонстрантам. Це вбивство сколихнуло генералів і армія перейшла на бік повстанців. Війська разом з повстанцями зайняли телецентр у Бухаресті та проголосили «Брати румуни! Диктатура впала!».

Чаушеску страждав маніакальною підозріливістю. Його охорона була одною із найбільших у Європі. Підозрювальність Чаушеску поєдналася з патологічною бридливістю. Румунський диктатор постійно побоювався підхопити заразу. Його охоронець незмінно мав при собі флакон зі спиртом, яким Чаушеску протирав руки після доторку до якихось предметів. Колишній шеф секретної служби Румунії Іон Пачепа так описує поїздку Чаушеску в Сполучені штати в 1978 року: "Навколо Чаушеску, - розповідає Пачепа, - метушилися охоронці, які якимись антисептиками обробляли підлоги, килими, меблі, навіть дверні ручки і електровимикачі - все, чого він міг доторкнутися. У спальні його слуга та перукар знімали постільну білизну готелю й замінювали його особистою білизною, що прибула з Бухареста в опечатаних валізах. Готель перетворився на гладильну, оскільки білизну і настільні серветки Чаушеску, хоч і стерилізованими привезли з Румунії у герметично запечатаних пластикових мішках, перед використанням потрібно було знову погладити, аби вбити всіх мікробів..." Їжу, що призначалася Чаушеску, перевіряв на наявність отрути, бактерій і радіоактивності його особистий інженер-хімік майор Попа, який супроводжував Президента «з портативною лабораторією».

Тим часом народне невдоволення режимом Чаушеску зростало. 18 грудня 1989 року у Румунії почалася революція.

22 грудня опівдні Чаушеску разом з дружиною, двома соратниками Емілем Бобу та Манею Менеску і двома агентами з секурітате втік з Бухареста на гелікоптері, який приземлився на даху будівлі ЦК. Однак невдовзі стало ясно, що втекти з країни не вдасться, оскільки у повітря були підняті винищувачі-перехоплювачі.

Пілот гелікоптеру висадив подружжя Чаушеску неподалік від міста Тирговіште, де вони захопили один попутний автомобіль, наказавши водію їхати вперед. Вони добралися до Тирговіште, де їх чекав аж ніяк не гостинний прийом, оскільки працівники місцевого підприємства зустріли їх машину градом каменів, а в будівлю місцевого комітету партії їх не впустили. У той ж день ввечері президентське подружжя було затримано військовими. Суд військового трибуналу тривав лише лічені години. Пред'явивши Ніколаю і Олені Чаушеску обвинувачення у геноциді, суд засудив обох до розстрілу. Вирок було здійснено на військовій базі Тяговисте 25 грудня 1989 року.