Фінансування олімпійського спорту

Відтоді, як у 1894 р. П'єр де Куберген висунув ідею відродження Олімпійських ігор (Афіни, 1896), і бере початок комерціалізація спорту.

Були потрібні кошти для організації і проведення змагань, які були отримані від підприємців та учас ників перших змагань.

Невелику суму становили пожертвування різноманітних організацій і громадян. Однак вкладники отримали великі прибутки від реалізації квитків на перегляд змагань, готельних послуг, розваг тощо. Відтоді всі міжнародні змагання стали прибутковими для вкладників.

Уже у 1992. р. учасникам Олімпійських ігор виплатили 12 мільйонів доларів - 800 доларів на кожного спортсмена (учасника). Ці кошти отримали лише від продажу прав на гелетрансляцію олімпійських змагань. Перегляд Олімпійських ігор як безпосереднього глядача коштує дуже дорого. Наприклад, одне місце на добу в готелі Сеула (1998 р.) - 65 доларів; у Барселоні (1992 р.) - 140 доларів, Альбервілі (1992 р.) - 150 доларів, у готелі вищого класу - 425 доларів.

Спонсорська діяльність Олімпійських ігор не має рівних за капіталовкладеннями. Наприклад, автомобільна компанія "Рено" потрапила у списки фірм-спонсорів Олімпійських ігор в Альбервілі тільки тому, що забезпечила матеріально-технічне обслуговування транспортом, автомашинами, а також замовила оргкомітету МОК 1500 автомашин "Рено".

Отже, можна уявити якими коштами оперує МОК. Ще один приклад. У 1992 р. МОК продав право на використання своєї символи и з метою реклами за 200 мли доларів, а також надає хоча і невелику фінансову допомогу 167 національним олімпійським комітетам (НОК)- 5000 дол. на рік для відшкодуЕ;ання адміністративних витрат.

У 1994 р. відбулися зимові Олімпійські ігри в Лілехамері. Для проведення цих ігор витратили приблизно 1 млрд. доларів. Лілехамер - невеличке містечко з населенням 22000 тис. чоловік. V ньому немає великих готелів, переважають одно- та двоповерхові будівлі, вузькі вулиці, немає сучасної реклами. Тут у всьому відчуваються народні традиції - простота, скромність, чесність і відчуття особистої гідності.

Проте місто має велику кількість банків, тут знаходиться фірми "Сфінкс", яка займається виготовленням лижних палиць, і користується великим попитом у всьому світі лижна мазь. Дуже розвинута текстильна промисловість. Але у Норвегії дуже багато безробітних. Організатори вирішили за рахунок Олімпіади надати населенню додаткову роботу. За рахунок МОК був побудований олімпійський льодовий стадіон на 6 тис. глядачів, санно-бобслейна траса. МОК заплатив Норвегії 11,25 млн дол. за право використання символіки містом Лілехамером на зимових Олімпійських іграх. Компанія Сі-Бі-Ес (СВ8) заплатила за право трансляції Олімпійських ігор в обсязі 120 годин - 900 млн дол.

За цими даними, ті, хто мають фінансовий капітал, борються за право використання Олімпійських ігор як реклами для своєї продукції. Отже Олімпійські ігри є найбільш популярним видовищем, яке також дає великі фінансові прибутки.

Майже до закінчення Другої світової війни спорт у різних країнах розвивався на аматорській основі. Його фінансові джерела здебільшого полягали у членських внесках. Найбільш популярні види отримали фінанси на розвиток за рахунок продажу квитків за різноманітні заходи. Лише після війни, коли спорт перетворився у частину громадського життя, деякі уряди стали виділяти для нього бюджетні асигнування, з часом коштів не вистачало і почались пошуки інших фінансів. Приклад у цій галузі надав НОК Італії, який почав отримувати певний відсоток прибутків від проведення лотерей, бігу та інших азартних ігор.

Німеччина. Допомога надходить від уряду та від земель. Великим спортом займаються організації "Дойче", "Шпортхильдх", куди кошти надходять з приватних джерел, але вона не проводить лотерею спортпрогнозу.

Данія. Позабюджетне фінансування здійснюється за рахунок проведення футбольного "Спортпрогнозу". Спонсорами займається організація "Тім Данмарк".

Франція. Позабюджетні отримання складаються з прибутків від "Лото Спортиф", "Лото Національ" та податку на торгівлю різноманітними напоями. Ці суми надходять на спеціальний рахунок скарбництва, утворюючи національний фонд для розвитку спорту.

Італія. Фінансування спорту відбувається за рахунок лотереї "Лото-Кальчо", яка розігрується під час футбольного матчу й організовується НОК Італії.

Нідерланди. Голландія витрачає на спорт 260 млн дол. на рік. Одна десята від цієї суми надходить від держави, решта - від прибутків спортлото і. телереклами.

Цей список можна було б продовжувати, але у ньому змінюються лише суми, а джерела фінансування залишаються такими самими: спортивна лотерея, рекламні послуги, частково податок і невеликі бюджетні асигнування. Важливу роль має спонсорська діяльність, оскільки спонсори виділяють кошти частіше під "іменитих" спортсменів на великі змагання.

Професійний спорт у різних країнах.

Професійний спорт культивується у США, Канаді, Австралії, у деяких європейських, латиноамериканських й азіатських країнах. У зарубіжних країнах найбільш професіоналізуються ігрові види спорту -- футбол, хокей, баскетбол, теніс та бокс. Фахівці, які вивчають менеджмент зарубіжного спорту, відзначають, що управління різними видами професійного спорту за кордоном тісно пов'язано з національними традиціями та історією, появою нових джерел фінансування, змінами, що відбуваються у спорті. Історично склалися три моделі професійного спорту: американська, європейська і якоюсь мірою латиноамериканська. Найбільшого розвитку професійний спорт досяг у США. Тому докладніше розглянемо американську модель менеджменту у професійному спорті.

Американська модель професійного спорту має понад сторічну історію. Основу американського професійного спорту становлять ігрові види - баскетбол, бейсбол, американський футбол, хокей, а також бокс. Професійний спорт у США із самого початку складався і розвивався як самостійна галузь розважального бізнесу за певної державної підтримки. Аналіз зарубіжної літератури свідчить, що основні відмінності аматорського і професійного спорту в першу чергу пов'язані з цілями їх розвитку.

Метою аматорського олімпійського спорту є забезпечення успішного виступу на Олімпійських іграх. Тому критерієм його ефективності є результати виступів спортсменів на літніх і зимових Олімпійських іграх, кількість здобутих медалей і місце команди країн у неофіційному командному заліку.

Мета діяльності у професійному спорті – створення спортивно-видовищних послуг, продаж, яких забезпечує прибуток. Тобто професійна суперечка - це сфера підприємництва та бізнесу.

Відмінність у цільовій спрямованості аматорського і професійного спорту має базовий характер і визначає специфіку кожного з них. Узагальнення зарубіжних матеріалів дозволяє виділити такі ознаки сучасного професійного спорту:

· принципова відмінність цільових установок аматорського і професійного спорту;

· обмеження відносно незначної кількості видів спорту, що становлять особливий інтерес з комерційної точки зору;

· прагнення організацій професійного спорту забезпечити підтримку у змаганнях жорстокої конкуренції, без якої спорт втрачає привабливість дляи глядачів, втрачається інтерес до нього з боку спонсорів і телебачення;

· формування в кожному з видів професійного спорту спортивної еліти — видатних спортсменів, що користуються підвищеною популярністю у глядачів;

· наявність достатньо ефективної системи соціального захисту спортсменів, що постійно вдосконалюється.

Основною організаційною формою управління професійним спортом у США є ліга, або асоціація. Професійні ліги є самостійними організаціями, діяльність кожної з яких регламентується відповідною конституцією або статутом. Ліги у США згідно з їх статутом с некомерційними організаціями і фінансуються за рахунок відрахування 5-7% доходів від продажу квитків на ігри.

Ліга в ігрових видах спорту є самокерованою системою, що об'єднує певну кількість команд, яка залежить перш за все від фінансових можливостей. Вона складається з окремих професійних команд-фірм, розташованих у різних міста?: і штатах країни. Найвищим органом управління лігою є рада керівників, до якої входять власники і президенти всіх команд ліги. Рада керівників відповідає за поточну діяльність і визначення перспективної політики ліги, вирішує питання, пов'язані зі зміною статуту, правил, розширенням складу і прийняттям нових команд до ліги тощо.

Оперативне управління лігою (асоціацією) здійснює президент, або комісіонер, який обирається радою керівників ліги.

Ключовими питаннями діяльності керівництва ліги є:

· визначення оптимальної кількості команд у лізі і їх раціональне розміщення на території країни;

· обґрунтування перш за все з фінансової точки зору кількості ігор у сезоні;

· удосконалення правил, календаря і системи змагань;

· регламентація кількості гравців у команді; визначення мінімуму зарплати гравців і максимуму зарплати на команду;

· розробка системи відбору спортсменів до команд і правил переходу гравців з однієї команди до іншої;

· узгодження колективного договору з асоціацією гравців;

· порядок продажу прав телеком паяіям на трансляцію ігор.

Ліга укладає контракти із суддями, виконує інші адміністративні

функції. Календар ігор посідає особливо важливе місце в діяльності американських професійних ліг.

Ліга, по суті, володіє монопольним правом вирішення основних питань: правил гри, визначення кількості команд у лізі і кількості гравців у команді, прийняття нових клубів, контролю їк розміщення на території країни, висновків щодо контрактів на продаж прав телетрансляціі ігор.

Слід відзначити, що ліги виробили систему жорсгкзго контролю кар'єри спортсменів, прагнучи не допускати змін, які загрожували б інтересам власників команд. Правда, у 80-90-х рр. XX от. ця система контролю зазнала істотної лібералізації у зв'язку з вимогами створених при лігах асоціацій гравців, які захищають їх інтереси.

Низовою організаційною ланкою ліги є клуб або команда. Кожен клуб у професійному спорті є самостійною організацією з усімії характерними для неї службами і підрозділами.

Менеджмент приблизно однаковий у клубах з усіх ігрових видім спорту. Клуб очолює президент, який обирається радою правління Команду очолює генеральний менеджер. До складу команди входян. головний тренер і ще кілька тренерів залежно від виду спорту. Чисельний склад команди, наприклад з баскетбола - 13-15 гравців, з хокею - 23-25, з футболу - 45-47. Загальний чисельний склад команди разом з адміністративним й обслуговуючим персоналом зазвичай становить від 70 до 100 чоловік.

Аналізуючи менеджмент американського професійного спорту, слід звернути увагу й на те, що з правової точки зору клуби і команди в лігах знаходяться у подвійному положенні. Юридично вони є незалежними об'єднаннями, які можуть діяти самостійно. Певною мірою діяльність як членів ліги юридично обмежується угодами, укладеними з лігою. Певною мірою клуб і ліга - рівноправні партнери, що мають свою частку в загальному бізнесі. Проте, будучи складовою структури ліги, клуби підкоряються її правилам, які не виключають можливості чітких дисциплінарних стягнень й економічних санкцій відносно клубу в разі їх порушення.

Допінги у професійному й аматорському спорті. Дуже важлива проблема у спорті - це допінги. З 1987 року вчені почали тривалий експеримент з дослідження впливу у великих дозах тестостерону й анаболітичних стероїдів на гормональні і метаболічні функції організму спортсмена. Дослідження проводились головним чином на культуристах.

Результати досліджень такі:

· приймання тестостерону та анаболітичних стероїдів викликає подавлення секреції гормонів. За підвищеної концентрації тестостерону вище нормального рівня в організмі зменшується вироблення гонаднотропних гормонів;

· тестостерон та анаболітичні стероїди впливають на функції тестикул, погіршується сперматогенез, змінюється морфологія сперми, зменшується розмір тестикул. Застосування стероїдних медикаментів з лікувальною метою може викликати порушення у структурі печінки (також після лікування "жовтухи").

Анаболітичні стероїди можуть викликати рак печінки і знижувати діяльність статевої системи. Метандієнон викликає порушення зв'язку між гіпоталамусом, гіпофізом та ендокринними залозами, що у свою чергу, викликає швидку старість.

Ці наслідки можуть бути не зворотніми. У половини досліджених негативні явища збереглись після приймання стероїдів через 3 місяці. Відмічені також захворювання серця і системи кровообігу.

Але останні дослідження достатньо переконливо свідчать, що застосування анаболїтичних стероїдів у великих дозах викликає більший приріст м'язової маси і сили за короткий відрізок часу, ніж силове тренування. Це особливо стосується спортсменів, які до приймання стероїдів протягом тривалого часу тренувалися.

Лише медикаментозне втручання після півторарічного відновлення за участі найбільш кваліфікованих медиків змінило стан досліджених до початкового рівня.

Спорт важко зробити чистим, щоб усі мали рівні шанси на перемогу. З 1988 року на допінг-контроль витрачено 160 млн доларів, але це малоефективні заходи, адже організатори і спортсмени здобувають великі фінансові прибутки, які зовсім не бажають повністю усунути такий стимулятор зростання спортивних результатів. Понад 35 років у спорті борються з допінгами, проте з 167 НОК тільки 16 дали письмову згоду на створення пересувних до п і н г-лабораторій.

Розвиток спорту для всіх

Узагальнення зарубіжного досвіду свідчить, що спортивні клуби є основною формою організації фізичного виховання і спорту в більшості розвинених країн світу. У зарубіжних країнах разом з популярними клубами професійного футболу, хокею й інших ігрових видів спорту функціонує безліч різних типів спортивних клубів оздоровчої спрямованості. Так, наприклад, у Німеччині діє 85,5 тис. спортивно-оздоровчих клубів, в яких 25,9 млн учасників займаються більш ніж 100 різними видами спорту. У США нараховується більш ніж 15 тис. клубів, у Фінляндії - близько 6 тис. тощо.

Аналізуючи зарубіжну літературу зі спорту, фізичного виховання і спортивної рекреації, слід мати на увазі, що зарубіжні автори не використовують звичного для нас терміна "фізична культура". У переважній більшості зарубіжних країн уживаються інші терміни: "фітнес" — фізична підготовленість, а також "фізичне виховання", "фізичне оздоровлення". Слово "спорт", (від старофранцузського й англійського слова "спорт", "розвага", "веселощі", "забава") використовується для позначення різних видій спортивної "діяльності", пов'язаних з результатами, порівнянням змагальних результатів. За кордоном рідко вживається і словосполучення "масовий спорт". Зазвичай для позначення цього виду спортивної діяльності використовуються терміни "спорт для всіх" або "рекреаційний спорт", а також "фітнес".

У США розрізняють такі види спортивної діяльності:

· невимушений спорт, або, як його називають в Європі, "спорт для всіх";

· організований спорт, який включає шкільний і студентський спорт, спорт з різних клубах, асоціаціях, спорт вищих досягнень, включаючи олімпійський (останній спортивні керівники все ще продовжують називати "аматорським спортом");

· професійний спорт;

· фітнес (з англ. - "пристосованість", "витривалість"), під яким розуміється: 1) система фізичних вправ, збалансованого харчування і здорового, активного способу життя;

· 2) американський (активний, здоровий) спосіб життя.

Усіма перерахованими вище видами діяльності в зарубіжних країнах займаються різні люди і різні організації. Але об'єднує одна загальна організаційна основа і головною формою всіх видів діяльності є клуб (спортивний, оздоровчий або спортивно-оздоровчий).

Класифікація зарубіжних клубів. Аналіз менеджментів в зарубіжному спорті засвідчує, що у країнах з ринковою економікою функціонують різні типи клубів спортивно-оздоровчої спрямованості:

· комерційні оздоровчі центри й атлетичні клуби;

· приватні спортивно-оздоровчі клуби;

· оздоровчі центри і клуби в готелях, великих будівлях, парках;

· клуби, що належать різним асоціаціям;

· спортивно-оздоровчі клуби і центри корпорацій, фірм, компаній;

· центри і клуби серцево-судинної реабілітації;

· спортивно-медичні центри і клуби;

· аматорські і професійні клуби з видів спорту.

Багато клубів входять до різних асоціацій, таких, як "Корпорація клубів Америки"," Корпорація здоров'я і тенісу", "Асоціація клубів вищого розряду", а також інші численні і громадські асоціації.

Залежно від обраного для занять виду спорту або тренувальних програм виділяють клуби аеробіки, бігу, боулінгу, бодібілдінгу, гольфа, тенісу, плавання тощо.

Останніми роками за кордоном великої популярності набувають багатоцільові клуби. Наприклад, у США майже кожен четвертий клуб є багатоцільовим. Ці клуби призначені для задоволення найширшого спектра спортивно-оздоровчих інтересів клієнтів і надання послуг. Такі клуби мають, як правило, різні спортивні споруди: зали для спортивних ігор, тренажерні зали, зали для дітей, плавальний басейн, доріжки для бігута ін. З економічної точки зору зарубіжні фахівці розрізняють громадські (муніципальні) і приватні спортивні клуби.

Громадські спортивні клуби фінансуються з національного, провінційних або муніципальних бюджетів. Приватні клуби фінансуються приватним капіталом, а їх діяльність повністю залежить від власника клубу.

Розрізняють також комерційні і некомерційні спортивні клуби. У цьому випадку критерій класифікації клубів - можливість отримати прибутки. Громадські спортивні клуби - це, як правило, некомерційні (нон-профіт) організації, приватні клуби - типові комерційні організації.

Громадські (муніципальні) і приватні спортивно-оздоровчі клуби розрізняються між собою за багатьма параметрами: цільовою спрямованістю, економічними механізмами, ефективністю роботи.

Кожен клуб відповідно до своєї функціонально-цільової спрямованості обирає і навчально-тренувальні програми. Аналізуючи програми зарубіжних спортивних клубів, слід зазначити, що вони зорієнтовані на спортивні інтереси і потреби населення в заняттях різними видами спорту і фізичної підготовки. Для цього за кордоном за замовленням спортивних клубів систематично проводяться соціологічні опитування населення.

Зарубіжні спортивно-оздоровчі клуби разом з основними надають різні види додаткових послуг.

Американська модель фітнес-клубу

У Лас-Вегасі (США) розташований один з найбільших американських спортивно-оздоровчих клубів "Грін Валлей Атлети. Клаб". Генеральним менеджером клубу є один з найвідоміших і найбільш кваліфікованих менеджерів США Херб Ліпсман. У 1989 році фірма "Амерікан Невада Корпорейшн" пішла на ризик і створила в передмісті на східній околиці Лас-Вегаса спортивно оздоровчий клуб, що займає 12.000 кв. м території. У Лас-Вегасі проживає 34 тис. жителів, 8 тис. з яких - члени цього клубу. Керівництво клубом здійснює адміністрація, директором якої є Херб Ліпсман. Адміністрація фітнес-клубу разом з генеральним директором включає його заступника, бухгалтера, менеджера з маркетингу, керівника тенісної секції і директора з роботи з персоналом. Їм допомагають 20 керівників секцій з аеробіки, фітнесу, обслуговування членів клубу, яким у свою чергу підкоряються 175 інструкторів, з яких 50 є штатними. Крім того, клуб має підтримку комісії муніципальних представників, що виконують тільки дорадчу функцію. Філософія клубу: "Ми хочемо створити в нашому клубі атмосферу, в якій кожен член при першій нагоді буде добре себе відчувати".