Матерія є філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, котра існує незалежно від людини та її свідомості і відображається за допомогою її відчуттів

ПРОБЛЕМА БУТТЯ У ФІЛОСОФІЇ. СВІДОМІСТЬ.

ПЛАН

1. Фундаментальне значення проблеми буття в філософії.

2. Основні виміри буття.

3. Єдність матерії, руху, простору, часу.

4. Свідомість як духовний спосіб орієнтації людини в світі.

5. Генезис свідомості.

6. Структура свідомості, її рівні.

7. Сутність і структура суспільної свідомості.

1.Ми закінчили розгляд різних напрямків світової філософії. Тепер приступимо до з’ясування однієї з найважливіших тем філософської науки, яка має виключне значення для її розуміння.

Онтологія (онто – суще, сутнісне, логія – вчення). – це вчення про буття, розділ філософії у якому з’ясовуються фундаментальні проблеми існування, розвитку сутнісного, найважливішого. Філософський смисл поняття буття тісно пов’язаний з поняттями небуття, існування, простору, часу, матерії, становлення, розвитку, якості, кількості, міри та іншими категоріями.

Що означає поняття буття?Як відомо, особливістю філософії є те, що вона дає найбільш узагальнене знання про те, що існує. Філософське усвідомлення світу ґрунтується на узагальненому, абстрактному, теоретичному відображенні дійсності. Таке відображення здійснюється за допомогою найбільш загальних понять, категорій, найпершою з яких є

поняття “буття”. Буття – філософська категорія, що позначає:

· все те, що ми бачимо, що реально існує;

· все те, що ми не бачимо, але воно є у дійсності (наприклад, радіохвилі, йонізуюче випромінювання, електричне поле, внутрішня зміна тощо);

· все те, що є уявним, нереальним (наприклад, уявлення про ідеальне, міфологічні образи);

· реальність, яка існує об’єктивно, незалежно від свідомості людини (природа, об’єктивні закони);

· загальний спосіб існування людини, суспільства.

Отже, в категорії буття об’єднуються такі основні ідеї:

· світ є, існує як безмежна і неминуща цілісність;

· природне і духовне, індивіди і суспільство рівноправно існують, хоч і в різних формах, їх розрізненість фіксується тільки за формою, існування є передумовою єдності світу;

· за об’єктивної логіки існування і розвитку світ у наявності різних форм свого існування утворює сукупну об’єктивну реальність, дійсність, яка представляється свідомості і виражається у дії конкретних індивідів та поколінь людей.

Для розуміння сутності буття доцільно виділити такі якісно відмінні і в той же час взаємопов’язані його форми:

· буття речей, тіл, процесів, яке, в свою чергу, поділяється на буття речей, процесів, станів природи, буття природи як цілого і буття речей і процесів, створених людиною;

· буття людини, яке поділяється на буття людини в світі речей та на специфічно людське буття;

· буття духовного (ідеального), яке поділяється на індивідуалізоване духовне і об’єктивоване (позаіндивідуальне) духовне;

· буття соціального, яке поділяється на індивідуальне буття (буття окремої людини в суспільстві і в процесі історії) і буття суспільства.

2.Усе розмаїття форм буття звично зводять до двох його аспектів: буття матеріального і буття ідеального. Виходячи з цього, сутність матеріального буття розкривається через поняття матерії та форм її існування.

Категорія матерії є фундаментальним філософським поняттям, яке розвивалось, уточнювалось упродовж всієї історії філософії.

Так, один із засновників античної філософії Фалес Мілетський вважав, що першоосновою, тобто матерією всіх речей, є вода. Інший представник мілетської школи Анаксімандр основу світу зводив до апейрону – безкінечної, невизначеної, незнищуваної та всеохоплюючої матеріальної частки, що вічно рухається і творить. Анаксімен пов’язував першопочаток із повітрям. Давньогрецький філософ Левкіп ввів поняття атом для позначення неподільних одиниць буття, з яких складаються всі речі. Демокріт, розвиваючи вчення Левкіпа, стверджував, що матерія складається з атомів(неподільних часток). Матеріалісти ХVII-XIX ст. теж розглядали матерію як таке, що існує як першоцеглинка. Зміни у розумінні матерії відбулися після відкриття електрону, з’ясувалось, що атом розпадається, він не є найпростішим елементом. Зрештою в межах діалектичного матеріалізму сформувалось поняття матерії, яке не пов’язувалося з конкретною будовою речей і Всесвіту, а включало лише дві вимоги — бути об’єктивною реальністю і відображуватись у людській свідомості та відчуттях, існуючи незалежно від них.

Матерія є філософська категорія для позначення об’єктивної реальності, котра існує незалежно від людини та її свідомості і відображається за допомогою її відчуттів.

Матерія наділена і рядом інших властивостей: вона скінченна і нескінченна, перервна і неперервна, структурна, перебуває у стані руху, існує в просторі і часі. У неї є і така фундаментальна властивість, як можливість відображення, з якої в ході тривалої еволюції на базі суспільної практики виникла свідомість.

Сучасна наука виділяє кілька видів матерії — речовина, антиречовина, поле, фізичний вакуум. Речовина може бути в твердому, рідкому або газоподібному стані. Однак найбільш розповсюдженим станом матерії у Всесвіті є плазма (газоподібний стан, створений електрично зарядженими частинками - електронами та іонами). В стані плазми знаходяться зірки, туманності, міжзірковий газ тощо. Другим із відомих видів матерії є поле. Виділяють гравітаційне, електромагнітне, ядерне, мезонне, електронно-позітронне поле тощо. Сучасна фізика досліджує і антиречовинні види матерії. Антиречовина- матерія, котра складається з античастинок.

Філософія розглядає також структурні рівні видів матерії:

неорганічний рівень – мікросвіт, макросвіт, мегасвіт (з гр.- надвеликий);

органічний рівень - організменний, надорганізменний рівні матерії

(організм енний рівень – клітина, надорганізменний – біосфера, біоценоз);

соціальний рівень – людина, сім’я, плем’я,народність, нація, соціальна група, суспільство.

Отже, матерія невичерпна в своїх конкретних виявах і формах, все, що здатне викликати в людині певні психічні реакції, є матерія. Нематеріальною, тобто, ідеальною є тільки психіка, але й вона є властивістю високоорганізованої матерії і функцією свого матеріального носія — мозку, її вияви завжди супроводжуються фізіологічними, електромагнітними, хімічними тощо процесами.

Матеріалісти вважають ідеальне суб'єктивним образом об'єктивного світу, тобто відображенням зовнішнього матеріально-речового світу в формах свідомості і волі. За К.Марксом, "...ідеальне є не що інше як матеріальне, пересаджене в людську голову і перетворене в ній" Ідеальне не існує поза людською головою, поза суб'єктом і об'єктами, тим більше поза продуктами людської діяльності: все, що виготовлено людиною і є продуктом її діяльності, перед цим існувало в її голові у вигляді знань, оцінок, досвіду. Реальній дії завжди передує ідеальний образ, завдання, план, що є однією із суттєвих відмін людини від тварини, яка діє за інстинктивними програмами. Маркс писав, що "найгірший архітектор від найкращої бджоли з самого початку відрізняється тим, що перед тим, як будувати чарунку із воску, він уже побудував її в своїй голові" Конструктор програмує в своїй голові (ідеально) варіанти машин, механізмів, вузлів; в кресленні ідеально подана певна машина або механізм; столяр у дошці вже бачить майбутню полицю або стіл; муляр в купі цегли і піску — стіни майбутнього будинку; картина в певному відношенні також є річ ідеальна (К.Маркс).

3. Невід’ємним атрибутом матерії є рух. Світ, знаходиться в постійному русі та розвитку. Немає жодної матеріальної системи яка могла б знаходитись в стані спокою. Тобто рух є способом існування матерії. З точки зору філософії, рух — це не просто пересування, переміна місць, а будь-яка зміна предмета взагалі. Форми та види руху різноманітні. Кожному структурному рівню матерії відповідають свої форми руху.

Розрізняють п’ять основних форм руху матерії:

механічна (дія – протидія, притягання – відштовхування тощо);

фізична (позитивна – негативна електрика, симетрія – антисиметрія);

хімічна (розкладання – з’єднання; асоціація – дисоціація);

біологічна (асиміляція – дисиміляція; спадковість – мінливість);

соціальна форма руху (соціальні суперечності; соціальні конфлікти, антагонізми, боротьба інтересів різних соціальних груп).

З погляду спрямованості змін виділяються три типи руху: прогресивний; регресивний; кругообіг.

Світ не можна уявити поза простором і часом. Простір і час є невід’ємним атрибутом об’єктивного світу. Всі тіла мають певну довжину, ширину, висоту. Вони так чи інакше розміщені один відносно одного, складають частину тієї чи іншої системи.

Простір – форма існування матерії, яка характеризується протяжністю матеріальних об’єктів та їх взаємодією. Тобто, простір існує лише тоді і в тому зв’язку, коли є матеріальні об’єкти. Без них це поняття є безпредметним.

Всі процеси у світі відбуваються або одночасно, або один раніше чи пізніше іншого. Це означає, що тіла існують і рухаються в часі.

Час –форма існування матерії. Категорія “час” відображає тривалість існування матеріальних об’єктів і послідовність їх зміни. Так само, як і простір, час без матеріальних об’єктів не існує. Просторово-часові характеристики має будь-яке явище буття світу.

Простір є тривимірним, він має довжину, ширину і висоту; час — є одновимірним, бо він характеризується тривалістю. У фізиці ці виміри в певних випадках поєднуються, створюючи характеристику чотиривимірного простору — часу. Особливістю часу є те, що він незворотний.

Характерні риси:

Простір Час

протяжність об’єктивність послідовність

структурність безкінечність тривалість

трьохмірність всезагальність одномірність зворотність незворотність

Нерозривність простору і часу між собою і з матерією підтверджується досягненнями науки ХХ століття. Змінність, нестабільність часу випливає з теорії відносності відомого фізика-теоретика Альберта Ейнштейна (1879 – 1955). Два висновки з його теорії мають, принаймні, філософське значення. Перший висновок: якщо тіло рухається зі швидкістю світла (300 тис км/сек), то це тіло змінюється у своїх розмірах. Отже, змінюються і його просторові характеристики.

Другий висновок: якщо тіло рухається зі швидкістю світла, то час для такого тіла протікає повільніше. Зокрема, при польоті ракети буде спостерігатися її скорочення, а в ній уповільнюватися рух годинника, пульс космонавта та його мозкові ритми, обмін речовин в клітинах його тіла, тобто час в ракеті протікає повільніше, ніж час спостерігача, що залишився на місці старту ракети.

Грунтуючись на дослідженні Ейнштейна, сучасний швейцарський фізик-теоретик Клаус Лейшнер у 1994 році розрахував, що коли тіло буде летіти зі швидкістю 300 000 км/сек, то час у такому польоті матиме такі характеристики: Політ тіла тривалістю

15 років – на Землі за цей час пройде 35 років;

20 років – на Землі пройде 80 років;

30 років – на Землі пройде 1200 років;

50 років – на Землі пройде 4700 років.

Можна припустити, що той, хто проведе у такому польоті 50 років і повернеться на Землю – не застане нікого із своїх близьких та знайомих – бо на Землі за цей час пройде 4700 років.

Ілюзії простору і часу. Простір і час, як відомо, існують незалежно від людини, її свідомості. Вони об’єктивні за своєю природою. Разом з тим, їх сприйняття не позбавлено і суб’єктивних моментів. Це виявляється в тому, що: а) протяжність матеріальних об’єктів відображається у людській свідомості не завжди адекватно. Особливо це спостерігається у горах, пустелі; б) час може протікати по-різному – або швидше, або повільніше. Все залежить від суб’єктивних відчуттів людини, її захопленості, уваги, інтересу. Автора теорії відносності – Альберта Ейнштейна кореспонденти якось запитали, як розуміти його утвердження про те, що час – поняття відносне, може уповільнюватися, коли відомо, що час завжди в земних умовах протікає однаково. На це запитання маестро відповів у жартівливій формі: “Одна справа, коли ви тримаєте на колінах гарну дівчину, інша, – коли ви стоїте голими п’ятами на гарячій сковороді. Час для вас буде протікати по-різному. У першому випадку час буде для вас протікати швидко. У другому – надто повільно”.Навіть залежно від віку люди сприймають час не однаково. Американський дослідник Петер Манган провів такий експеримент. Він відібрав три групи людей різного віку: тим, кому 19 – 24 роки; 45 – 50 років; 60 – 70 років. І попросив їх, зосередившись, повідомити, коли для них пройдуть три хвилини часу. Виявилася така картина: для групи осіб 19 – 24-ти річних оцінка трьох хвилин дорівнювала 3,01 хвилини; для групи осіб 45 – 50-ти річних три хвилини дорівнювали 3,25 хвилини; для групи осіб 60 – 70-ти річних три хвилини становили 3,67 хвилини. Тобто, для літніх людей час проходить швидше, хоча об’єктивно час в земних умовах завжди протікає однаково, стабільно.Такі, найбільш загальні характеристики простору і часу як філософських категорій і як природничо-наукових понять.

4. Свідомість — це найвища, притаманна тільки людям і пов’язана з мовою функція мозку, яка полягає в узагальненому і цілеспрямованому відображенні дійсності, в попередній уявній побудові дій і передбаченні їх результатів, у розумному регулюванні і самоконтролі поведінки людини. Вона не тільки відображає, а й творить світ на основі практичної діяльності.

Протягом віків точаться суперечки щодо сутності свідомості. Богослови розглядають свідомість як іскру божественного розуму. Ідеалісти вважають свідомість первинною щодо матерії, вона, на їхню думку, незалежна від матерії, навпаки, остання є продуктом першої. Матеріалістична філософія і психологія вважають свідомість функцією мозку і відбиттям зовнішнього світу.

Головними ознаками свідомості є відображення світу, відношення, цілепокладання, управління.

Свідомість як відображення відтворює насамперед форми людської діяльності і через них форми природного буття.

Специфіка свідомості як відношення полягає в її націленості на буття, на пізнання, освоєння того, що лежить поза свідомістю, на розкриття його сутності. Водночас об’єктом розгляду свідомості може бути вона сама та її носії, тобто свідомість пов’язана з самосвідомістю.

Вихідним пунктом людського ставлення до світу є перетворення його відповідно до людських потреб, що набирає форми цілепокладання — створення ідеальної моделі бажаного майбутнього, визначення мети і засобів, розробки програми діяльності.

Свідомість не зводиться повністю до мислення, поняття, пізнання і знання, вона охоплює як раціональне, так і чуттєве відображення дійсності, як пізнавальне, так і емоційно-оціночне ставлення людини до світу.

Отже, основними елементами свідомості, які перебувають у діалектичному взаємозв’язку, є: усвідомлення явищ, знання, самосвідомість, емоції, воля.

5. Генетичною передумовою виникнення свідомості є загальна властивість усіх наявних предметів і явищ як природних, так і соціальних, властивість відображення.

Відображення є здатність матеріальних об’єктів, процесів, явищ відтворювати пов’язані з ними об’єкти зовнішнього світу. Будь-яка дія залишає в предметі «слід», відповідний відбиток, простий чи складний. Кожній формі руху матерії відповідає форма відображення. Умовно можна виділити відображення в неживій природі, живій природі, на соціальному рівні, які становлять якісно різні його форми.

Найбільш простим матеріальним об’єктам відповідає фізична форма відображення. З появою білкових тіл виникає біологічна форма відображення – чутливість.

Виникнення живої речовини супроводжувалося появою ще більш складної біологічної форми відображення – подразливості. Це властивість найпростішої живої речовини відповідати на зовнішній вплив (поворот голівки соняшника за сонцем протягом дня).

Більш складною властивістю живої речовини є відчуття, що виникає на основі ускладнення подразливості. Виникнення відчуттів пов’язано з формуванням нервової тканини, яка поступово розвивається у складні нервові системи. Спочатку примітивні нервові клітини під впливом зовнішнього середовища спеціалізуються, потім виникає центральна нервова система, тобто дії організму регулюються з одного центру – головного мозку.

Відчуття становлять початкову форму психіки тварин. З появою психіки виникає сигнальне, образне відображення дійсності у вигляді ідеальних образів – відчуттів, сприймань, уявлень. Психічна форма відображення дійсності стала біологічною передумовою виникнення людської свідомості. Відображення світу людиною здійснюється через мозок і ті складні нервові механізми, які пов’язують людину з навколишнім світом. Людський мозок має невичерпні можливості. До його складу входить 14 млн. клітин, кожна з яких має 8 тис. контактів із іншими.

Здатність відображення об’єктивного світу в ідеальних образах з’явилася в процесі еволюції людини як суспільної істоти. Вирішальними факторами формування свідомості були практична діяльність, колективний спосіб життя та членороздільна мова. Завдяки свідомості людина і виділяє себе з оточуючого середовища, і розуміє свої зв’язки з ним. Свідомість виявляється через мову. Свідомості поза мовою не існує. Сутність мови виявляється в її двоєдиній функції: бути засобом спілкування і знаряддям мислення. Мова — це сам процес спілкування, обміну думками, відчуттями, побажаннями, цілепокладаннями і т.п. За допомогою мови думки, емоції окремих людей перетворюються з їх особистого надбання в суспільне, в духовне багатство всього суспільства.

6.Свідомість не зводиться до психіки людини. Психіка в розвинутій формі виникає з появою нервової системи. Вона притаманна як тваринам, так і людині. Психіка людини складається з двох компонентів: усвідомлене та неусвідомлене. Вони перебувають у діалектичній взаємодії, причому провідну інтелектуальну роль відіграє свідомість.

Свідомість – це насамперед знання. Без знання свідомості не існує.

· До пізнавальної сфери людини також належать увага та пам'ять. Але провідна роль належить понятійному мисленню.

· Емоційну сферу свідомості становлять почуття (радість, горе, любов, ненависть та ін..), афекти (лють, жах, відчай), пристрасті та самопочуття.

· Мотиваційно – вольова сфера свідомості складається із мотивів, інтересів, потреб.

Поряд із свідомістю у «внутрішньому світі» людини існує рівень несвідомого. Несвідоме – це сукупність психічних явищ, станів і дій, які лежать поза сферою розуму. До несвідомого належать сновидіння, гіпнотичні стани, явища сомнамбулізму, стани неосудності, інстинкти та запорогові почуття, автоматизми й інтуїція.

Структура психічної діяльності індивіда не вичерпується свідомістю і несвідомим. У суб'єктивній реальності людини має місце й така підструктура, як самосвідомість. Вона орієнтована на аналіз, усвідомлення, цілісну оцінку людиною власних знань, думок, інтересів, ідеалів, мотивів поведінки, дій, моральних властивостей та ін.; за допомогою самосвідомості людина реалізує ставлення до самої себе, здійснює власну самооцінку як мислячої істоти, здатної відчувати. Отже, людина — самооцінююча істота, яка без цієї характеристичної дії не змогла б визначити себе і знайти місце в житті.

7.Суспільна свідомість – це сукупність поглядів, уявлень, настроїв, почуттів, традицій, ідей, теорій, які відображають суспільне буття в свідомості людей.

Виділяють буденно-практичний і теоретичний рівні суспільної свідомості.

Перший — досвідно-емпіричний, складається стихійно, в умовах повсякденної праці і побуту. Люди в діапазоні буденної свідомості живуть безпосередніми цілями та інтересами, керуються здоровим глуздом, орієнтуються на доступні і зрозумілі цінності, оперують житейськими уявленнями і поняттями. Сюди відноситься і те, що має форму приказок, прислів'їв, звичаїв тощо.

Теоретичний рівень як результат узагальнень і систематизації, абстрагування і упорядкування вважається вищим рівнем свідомості. Він базується на науковому знанні. На цьому рівні виробляються загальні критерії, норми, правила, закони, ідеї, ідеали. Цей рівень суспільної свідомості є ідеологією.

Формами суспільної свідомості є політична, правова, моральна, релігійна, естетична, наукова свідомість. Формою суспільної свідомості називають і філософію.