Джерела загроз при інформаційному протиборстві

Людське суспільство, як і все у живій природі, постійно перебуває у стані боротьби за існування. Боротьба індивідів, угруповань, партій, дер­жав, релігійних та інших суб'єктів має три види: фізична, економічна і психологічна [1-3]. Найефективнішою є боротьба, що поєднує фізичні, економічні і психологічні впливи [4].

Головною ознакою фізичної боротьби є військово-силовий вплив на супротивника з метою завдання йому матеріальної шкоди або повного знищення. Фізичні засоби боротьби мають широкий діапазон: від руко­пашного бою і холодної зброї до ракет з ядерними голівками і бойових лазерів.

Економічна боротьба здійснюється шляхом встановлення із супро­тивником нерівноправних фінансово-економічних відносин, її метою є заволодіння й виснаження ресурсів супротивника. Засоби економічної боротьби спрямовані на нав'язування лихварських стосунків, введення в безнадійну кредитно-боргову залежність, що спирається на систему угод, домовленостей та подвійних стандартів у ділових відносинах.

Психологічна боротьба характеризується негативним інформацій­ним впливом на супротивника, намаганням внести в його інстинктивно-підсвідому та осмислену діяльність саморуйнівні елементи, а метою є повний контроль і маніпулювання його поведінкою. Основними інстру­ментами психологічної боротьби є електронні мас-медіа (телебачення, радіомовлення), а також преса, Інтернет, партійні та релігійні структури, центри і служби соціологічних опитувань.

Для примітивного суспільства характерною є брутальна фізична форма боротьби, спрямована на заволодіння територією супротивника та конфіс­кацію його матеріальних цінностей. Індустріальне розвинуті країни нада­ють перевагу економічній боротьбі, коли встановлюються несправедливі економічні стосунки із супротивником, які виснажують його матеріальні та трудові ресурси. Постіндустріальні держави, що володіють розвинути­ми засобами і технологіями масових комунікацій, застосовують прийоми

ЗАХИСТ БІД КОМПЛЕКСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ЗАГРОЗ

інформаційного протиборства, яке приваблює своєю прихованістю та все­осяжним впливом. Якщо вдається насадити руйнівні ідеї у свідомість су­противника, то він діятиме згідно зі спотвореними поглядами, які є вигід­ними для протиборчої сторони. Суспільство, уражене такими ідеями, стає приреченим, якщо не має адекватних захисних і протидіючих засобів.

На сучасному етапі інформаційний простір України перетворю­ється на поле бою, де за допомогою іноземних і вітчизняних мас-медіа та інтернет-технологій шляхом інформаційного протиборства руйну­ються духовні, моральні й культурні цінності суспільства, що має за­хищати держава. У процесі цього протиборства проявляються так зва­ні комплексні інформаційні загрози, що негативно впливають не тіль­ки на інформаційно-психологічну сферу супротивника, а й на його інформаційно-комунікаційну інфраструктуру [4-9].

Інформаційне протиборство (Ш) - це суперництво окремих людей, со­ціальних груп, державних чи міждержавних структур, країн або блоків кра­їн в інформаційному просторі шляхом комплексних впливів на ті або інші суспільні відносини для встановлення контролю чи заволодіння життєво важливими ресурсами супротивника. Таке протиборство відбувається для реалізації певних цільових завдань з урахуванням наявних можливостей (сил і засобів) його учасників.

Загальною метою Ш є вирішення протиріч з розподілу владних повно­важень шляхом захоплення й утримання керівних позицій в інформацій­ному просторі, тобто якісної зміни ролей і функцій учасників конфлікту.

Основні завдання Ш - здійснення цілеспрямованого впливу на людську свідомість і поведінку; досягнення переваг і безумовного лідерства в ін­формаційному просторі; створення сприятливих умов для переходу існую­чої соціально-політичної системи до нової форми суспільних відносин.

Об'єктами ІП можуть бути будь-які компоненти інформаційного простору, володіння або користування якими становить предмет осо­бистих, суспільних чи державних інтересів. Зокрема — це індивідуальна і масова свідомість; соціально-політичні системи і процеси; інформаційна інфраструктура.

До суб'єктів Ш можуть відноситися держави, їхні союзи й коаліції; міжнародні організації; протизаконні угруповання, в тому числі озброєні формування, організації терористичної, екстремістської, радикальної по­літичної чи релігійної спрямованості; транснаціональні корпорації, в тому числі медіа-корпорації; окремі особи й соціальні групи та ін.

Слід відзначити, що за допомогою Ш можуть бути реалізовані дві аль­тернативні за напрямом соціальні функції:

1) деструктивна функція полягає у руйнації системи політичних відно­син, деформації соціальної структури, загостренні соціально-політичної

РОЗДІЛ 4

боротьби та поширенні практики застосування силових методів і засобів для досягнення політичних цілей в інформаційному просторі;

2) конструктивна функція полягає в узгодженому, компромісному ви­рішенні протиріч щодо перерозподілу владних повноважень і функцій по­літичного керівництва в інформаційному просторі за допомогою механіз­мів, що виключають необхідність застосування силових методів і засобів.

Як сучасна форма соціальних конфліктів ІП відбувається майже в усіх сферах життєдіяльності. Так, ІП є основною формою регулювання зо­внішньо- і внутрішньополітичних відносин. За допомогою ІП реалізується функція інформаційного стримування — управління кризовими ситуаці­ями шляхом превентивних інформаційних впливів на населення в зонах можливого виникнення конфлікту і т. д.

Найважливішою сферою ІП в сучасному світі є зовнішня і внутрішня конкурентна боротьба, за якої взаємодія учасників протиборства в інфор­маційному просторі умовно розподіляється на наступні стадії [5]:

1) стадія мирного співіснування (на цій стадії може відбуватися зародження конфліктної ситуації);

2) стадія зіткнення інтересів (взаємовідносини суб'єктів продовжують
розвиватися за законами мирного співіснування, але загасити конфліктну
ситуацію, що проявилася, можуть тільки скоординовані спільні зусилля
всіх учасників);

3) стадія конфронтації (вирішення конфлікту інтересів на умовах одного з учасників неминуче призводить до значних втрат для інтересів інших, причому повернення до мирного співіснування можливе не стільки
за взаємною згодою конфліктуючих сторін, скільки під впливом зовнішнього фактора, наприклад, посередника або арбітра);

4) стадія війни (крайня форма вирішення суперечливих інтересів в інформаційному просторі).

За інтенсивністю, масштабами та використовуваними методами й за­собами вирізняються чотири види ІП [4, 5, 10]:

1. Інформаційна експансія, що включає наступні етапи і прийоми: - на першому етапі використовуються спеціально розроблені аудіові­зуальні програми, за допомогою яких населення привчається до мас-медіа як до чогось звичного і повсякденного. Відмінною рисою цих програм має бути їхня легкість для сприйняття, поверховість і банальність. Вони мають привчити людей бездумно й довірливо сприймати будь-яку інформацію від електронних і друкованих ЗМІ. Прикладами є численні й нескінченні телесеріали чи цілодобові радіопрограми, під час яких малоосвічені веду­чі пропонують примітивну й одноманітну музику, а також газетні та жур­нальні статті про те, хто з ким і в яких стосунках, або про чудодійні ліки чи престижне дозвілля;

ЗАХИСТ БІД КОМПЛЕКСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ЗАГРОЗ

- на другому етапі для населення, якому готують духовну і моральну
деградацію, з'являються інформаційні програми, спрямовані на маніпулювання масовою свідомістю. Головним дієвим чинником таких програм є
неправда, яка може подаватися різноманітними способами. Ця дезінформація не тільки виготовляється правдоподібною за змістом, а й подається
у доброзичливій формі, зручній для довірливого сприйняття;

- на заключному етапі населення повністю занурюється у віртуальне
інформаційне середовище, що складається із потужних і регульованих
потоків неправди. Для швидкого вирішення короткострокових завдань
застосовується пряма брутальна брехня. Для вирішення середньостроко-
вих завдань - брехня, що подається за допомогою спеціальних прийомів
лінгвістичного маніпулювання. Для досягнення довгострокових цілей
— брехня, яка супроводжується «науковими» обгрунтуваннями, історичними екскурсами, що подаються у перекрученому вигляді із залученням
псевдоекспертів і псевдоавторитетів, які по суті є агентами впливу. Це, як
правило, співробітники або завербовані агенти спецслужб, психічно не-
врівноважені люди або колабораціоністи.

2. Інформаційна агресія, що послідовно вирішує наступні завдання:

- позбавлення населення об'єктивної інформації шляхом пригнічення, а по можливості й повного знищення її джерел (технічних чи
людських);

- ізоляція та формування негативного образу для небажаних лідерів супротивника, що мають авторитет і вплив на населення;

- безперервна обробка населення через радіо і телебачення, випуск
цілеспрямованої друкованої продукції та розповсюдження чуток, у тому
числі через Інтернет;

- пошук і залучення колабораціоністів, формування для них образу
«борців за щастя народу» і поширення через них необхідної дезінформації;

- створення винятково позитивного, героїчного, майже ідеального образу супротивника, який по суті є окупантом;

- нав'язування населенню комплексу неповноцінності, тривожно-
депресивного стану, почуття провини і безнадійності, бажання підкоритися без опору несприятливим обставинам.

3. Інформаційний тероризм, що спрямовується на залякування населення і характеризується наступними ознаками:

- непередбачуваністю за локалізацією (неможливо точно передбачити
місце вчинення терористичного акту);

- несподіваністю за часом (теракт завжди відбувається раптово, навіть
якщо його очікували);

- екстериторіальністю (теракт може бути здійснений на території будь-
якої країни проти громадян чи посольства супротивника);

РОЗДІЛ 4

-відсутністю лінії протистояння і зіткнення (терорист може діяти на
своїй території, в тилу супротивника, у третіх країнах, у нейтральних водах
чи повітряному просторі);

-максимальною прихованістю підготовчої фази (теракт готується в суворій таємниці, інакше він втрачає сенс);

-найширшим розголошуванням наслідків (після «успішного» теракту
розгортається потужна пропагандистська кампанія, що посилює ефект залякування й легалізує його головну мету);

-локалізацією на найбільш важливих, техногенне небезпечних, соціальне
резонансних військових або цивільних об'єктах (теракт завжди здійснюється
на таких об'єктах, руйнація яких може спричинити масштабні катастрофи та
загибель людей, матиме значний суспільний і політичний резонанс).

4. Інформаційна війна, що є найбільш небезпечним інструментом зо­внішньої і внутрішньої політики, оскільки дає змогу таємно й ефективно реалізовувати соціально-економічні, військово-політичні та інші інтереси шляхом комплексного застосування сучасних методів і засобів негативно­го інформаційного впливу, включаючи:

-цілеспрямоване маніпулювання суспільною свідомістю для створення соціально-політичної напруги;

-дестабілізацію політичних відносини з метою провокації соціальних
конфліктів, розпалювання суспільної недовіри та підозрілості, загострення політичної боротьби;

-дезорганізацію діяльності управлінських структур, дезінформування
населення з метою підриву довіри до органів влади;

- блокування діяльності життєво важливих галузей промисловості,
транспортно-комунікаційних мереж, фінансово-банківської системи та ін.;

- провокування тяжких аварій і катастроф шляхом зловмисного втручання в системи управління технологічними процесами на об'єктах критичної інфраструктури;

- підбурювання до страйків, масових заворушень та інших акцій громадянської непокори.

На сьогодні відсутні міжнародні і національні правові норми, які дають змогу в мирний час (без офіційного оголошення війни) юридичне квалі­фікувати негативні інформаційні впливи з боку іноземної держави, що руйнують національну безпеку іншої країни, як заборонені акції агресії, тероризму або війни. Крім того, відсутні загальноприйняті критерії оцінки отриманих у результаті цих акцій матеріальних, моральних та інших збит­ків. У таких умовах деякі держави, в тому числі сусідні з Україною, активно використовують найбільш небезпечний арсенал сил і засобів інформацій­ного протиборства для комплексного негативного впливу на нашу країну з метою реалізації власних політичних інтересів.

ЗАХИСТ БІД КОМПЛЕКСНИХ ІНФОРМАЦІЙНИХ ЗАГРОЗ