Поняття, склад та загальна характеристика земель лісогосподарського призначення

Землі лісогосподарського призначення — одна з категорій земель України (п. “е”ст. 19 ЗК).До земель лісогосподарського призначення належать лісові й нелісові землі. Лісові землі це: а) вкриті лісовою (деревною і чагарниковою) рослинністю і б) не вкриті рослинністю, які підлягають залісенню (зруби, згарища, рідколісся, пустирі тощо), зайняті лісовими шляхами, просіками, протипожежними розривами.

Нелісові землі це: а) зайняті спорудами, пов'язаними з веденням лісового господарства, трасами ліній електропередач, продуктопроводів та підземними комунікаціями тощо; б) зайняті сільськогосподарськими угіддями (рілля, багаторічні насадження, сіножаті, пасовища, надані для потреб лісового господарства); в) зайняті болотами і водоймами у межах земельних ділянок лісового фонду, наданих для потреб лісового господарства.

Такий поділ земель лісогосподарського призначення на лісові й нелісові зумовлений їх різним цільовим призначенням. Так, лісові землі передбачені для вирощування лісів, раціонального та ефективного їх використання, відтворення, підвищення продуктивності і поліпшення якісного складу насаджень, нарощування природоохоронного потенціалу лісів і т. ін. До них віднесено й ті ділянки лісового фонду, які не вкриті лісовою рослинністю (зруби, згарища, пустирі тощо), але призначені для залісення і тому віднесені до лісових земель.

Нелісові землі не тільки не зайняті лісовою рослинністю, а й не призначені для її вирощування. їх призначення полягає в обслуговуванні різних цілей лісового господарства — будівництво шляхів, просік, трас ліній електропередач, сіножатей, пасовищ, вони можуть бути зайняті болотами та водоймами тощо. Віднесення земельних ділянок до складу земель лісового фонду, визначення їх меж проводиться у порядку, встановленому статтями 6—17 ЗК України та статтями 11—16 і 93 Лісового кодексу України. Переведення лісових земель до інших категорій відбувається за згодою відповідних державних органів лісового господарства Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя згідно зі ст. 42 Лісового кодексу.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті:а) зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів;б) полезахисними лісовими смугами, захисними насадженнями на смугах входу залізниць, захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг, захисними насадженнями на смугах відводу каналів, гідротехнічних споруд та водних об'єктів;в) окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках (ч. 2 ст. 55 ЗК).

Від імені держави землями лісогосподарського призначення, а також лісами розпоряджається Верховна Рада України, яка делегує свої повноваження щодо розпорядження ними Верховній Раді Автономної Республіки Крим, місцевим органам влади та самоврядування, а також центральному та місцевим органам виконавчої влади у порядку, передбаченому статтями 6— 17 ЗК України та статтями 11—16, 29 і 30 Лісового кодексу України.Порядок управління і контролю за охороною, захистом, використанням та відтворенням лісів і земель лісогосподарського призначення, а також компетенцію державних органів у цій галузі викладено у статтях 29—32 Лісового кодексу України.

Правовий режим земель лісогосподарського призначення регламентується в основному такими нормативними актами: Земельним кодексом, Лісовим кодексом, Законами України «Про охорону навколишнього середовища», «Про Загальнодержавну програму формування національної екологічної мережі України на 2000—2015 рр.»,Постановою Кабінету Міністрів від 29 квітня 2002 р. № 581 «Про затвердження Державної програми «Ліси України», Рамковою конвенцією про охорону та сталий розвиток Карпат від 22.05.04 (ост. ред. від 07.04.05).

Відповідно до ст. 4 Лісового кодексу (далі — ЛК) усі ліси на території України становлять її лісовий фонд. Ст. 55 ЗК і ст. 5 ЛК до земель лісового фонду відносять землі, вкриті лісовою рослинністю, а також не вкриті лісовою рослинністю, нелісові землі, які надані та використовуються для потреб лісового господарства. До лісогосподарського призначення не належать: усі види зелених насаджень умежах населених пунктів, які не віднесені до категорії лісів; окремі дерева і групи дерев, чагарники на сільськогосподарських угіддях, садибах, присадибних, дачних і садових ділянках.

До земель лісогосподарського призначення не належать землі, зайняті: зеленими насадженнями у межах населених пунктів, які не віднесені докатегорії лісів; полезахисними лісовими смугами; захисними насадженнями на смугах відводу залізниць; захисними насадженнями на смугах відводу автомобільних доріг; захисними насадженнями на смугах відводу каналів; гідротехнічними спорудами та водними об'єктами; окремими деревами і групами дерев, чагарниками на сільськогосподарських угіддях, присадибних, дачних і садових ділянках.

У світовій практиці господарювання використовуються різні підходи до питань власності щодо ведення лісового господарства і володіння лісовим фондом. Так, у такій багатій на ліси країні, як Канада, лише 9,5 % їх належить приватним особам, 80 % — власність провінцій, а 10,5 % належить федеральному уряду. При цьому лісокористування здійснюється на засадах приватного бізнесу, який керується контрактами або угодами з відповідними власниками конкретних лісів.

В Австрії, навпаки, основна частина лісів належить приватним особам, 21 % — державі, 10 % — корпораціям; у Польщі 80 % лісів передані єдиному державному холдингу, який у межах закону реалізує всі повноваження держави як власника, у тому числі розпоряджається лісами, їхніми ресурсами. Іншим прикладом є Туреччина, де 99 % лісів перебуває у власності держави, практичне ведення лісового господарства здійснює Міністерство лісового господарства.

Відповідно до ст. 6 ЛК усі ліси України є власністю держави.
Проте за Конституцією України (ст. 13) природні ресурси, включаючи ліси, є об'єктами права власності народу України. Від його імені права власника здійснюють органи державної влади та місцевого самоврядування. У ст. 56 ЗК України зазначено, що землі лісового фонду можуть перебувати в державній, комунальній та приватній власності.

Окремим об'єктом права власності у сфері лісокористування є й лісові ресурси, що включаються в ринковий обіг. До таких ресурсів належить, зокрема, деревина, технічна і лікарська сировина тощо.

Відповідно до ч. 2 ст. 56 ЗК України громадянам та юридичним особам за рішенням органів місцевого самоврядування та органів виконавчої влади можуть безоплатно або за плату передаватись у власність замкнені земельні ділянки лісового фонду загальною площею до 5 гектарів у складі угідь фермерських та
інших господарств; громадяни та юридичні особи в установленому порядку можуть набувати у власність земельні ділянки деградованих і малопродуктивних земель (ч. З ст. 56 ЗК України).