2015-10-13
218
Справді, найбільше ностальгують за радянським минулим люди старшого покоління. Однак так звані «радянські цінності» поділяють далеко не всі пенсіонери та ветерани війни. Та й навіть серед «ностальгуючої» частини, здебільшого, шкодують не стільки за цінностями комуністичного режиму, скільки за власною молодістю, яка припала на часи СРСР.
Зі сприйняттям суспільством нових назв вулиць та міст певні складнощі можуть виникнути лише на початку. Однак через деякий час нові назви вже перестануть бути новими, а перетворяться на звичні. Більшість населення України давно вже не переймається тим, що за радянських часів місто Маріуполь мало місту Жданов, Зміїв на Харківщині носив ім’я чеського комуніста Готвальда, Алчевськ називався Комунарськом, а Луганськ – Ворошиловградом. Пересічний киянин навряд чи одразу згадає, що відомі усім Банкова, Грушевського та Майдан Незалежності до 1992 року мали радянські назви «Орджонікідзе», «Кірова» та «площа Жовтневої революції».
Ухвалені законопроекти перешкоджатимуть дослідженню радянського періоду.
Жоден з ухвалених законопроектів не забороняє будь-яких наукових досліджень. Вони якраз відносяться до виключень, на які не поширюється дія запроваджених законодавчих обмежень. Більш того, держава здійснюватиме розслідування злочинів, вчинених представниками комуністичного та нацистського режимів в Україні, поширюватиме інформацію про це у суспільстві й заохочуватиме до цього неурядові установи та організації.
Певні обмеження щодо неприпустимості заперечення злочинного характеру комуністичного та нацистського режимів стосуватимуться лише підручників, посібників та інших матеріалів, які використовуватимуться під час навчального процесу у школах та вишах.
Інша річ, звісно ж, якщо вважати «науковими» дослідженнями пропагандистські агітки з сайту КПУ або ж передач російського телеканалу «Лайф Ньюз» чи Russia Today. Ось з цими «дослідженнями» та поширенням їхніх результатів дійсно можуть виникнути певні проблеми. Однак це вже проблеми не стільки науковців, скільки структур, відповідальних за національну безпеку.
Визнання ОУН та УПА борцями за незалежність та правомірності їх боротьби за незалежність перешкодить об’єктивному дослідженню історії такої боротьби. Насамперед це стосується подій польсько-українського конфлікту у першій половині ХХ століття.
Ухвалені законопроекти жодним чином не перешкоджають об’єктивному дослідженню періоду боротьби за незалежність України у ХХ столітті. У країнах Східної Європи вже тривалий час діють аналогічні закони, якими надається відповідний статус борцям за незалежність цих країн або ж учасникам руху опору комуністичним режимам. Наприклад, у чеському законі 1993 року про протиправність комуністичного режиму опір цьому режиму визнається «легітимним, справедливим, морально обґрунтованим та вважається таким, що вартий поваги».
Але визнання правомірності самої боротьби за незалежність жодним чином не скасовує того, що під час неї окремі особи могли вчиняти ті чи інші злочинні дії. Закон не забороняє дослідження цих дій та оприлюднення результатів таких досліджень. Надання правового статусу та вшанування пам’яті вояків АК у Польщі не перешкоджає науковим дослідженням злочинів, які вчинялися представниками польського підпілля у роки війни проти цивільного українського населення.
Зрештою, наявність у діючому Законі України «Про Голодомор 1932-1933 років в Україні» норми про протиправність публічного заперечення Голодомору жодним чином не перешкоджає науковим дослідженням.
