Ухваленням пакету «декомунізаційних» законів увагу суспільства просто відволікають від проведення давно назрілих економічних та політичних реформ

Насправді в умовах України обидва процеси є взаємопов’язані. Адже не може бути нормальної функціонуючої ринкової економіки, відсутності толерування корупції у суспільстві, чесних судів, демократичних та конкурентних виборів та відповідальних політичних еліт у країні, де панують радянські цінності. У такій країні пересічний громадянин вважає, що за нього усе має вирішувати держава. Влада сприймається як щось «сакральне» та «незалежне» від громадянина. Замість того, аби вимагати через суд та правоохоронні органи від чиновника належним чином виконувати свою роботу, простіше задіяти неформальні зв’язки або ж просто дати хабара. Та й загалом проявляти ініціативу і розвивати чесний бізнес недоцільно. Адже якийсь чиновник будь-якої миті може покласти на нього око та відібрати, а справедливості та захисту від свавілля не добитися навіть у суді.

Тому «декомунізаційні» закони аж ніяк не підміняють та не скасовують проведення реформ у інших сферах. Так само вони не забороняють та не обмежують необхідності вимагати прийняття економічних та інших законодавчих актів від парламенту, уряду та президента.

Однак, на жаль, дуже часто аргумент про «економічні реформи» використовують ті, хто навіть не може пояснити, як саме має виглядати той чи інший закон. Не кажучи вже про те, аби розробити проект такого закону, презентувати його суспільству, а потім знайти однодумців та разом з ними добитися його ухвалення парламентом.

Ухвалені закони передбачають перейменування вулиць і міст, які мають радянські назви. На це потрібні значні кошти. Людям доведеться міняти цілу купу документів, від паспортів до свідоцтв на квартиру, та платити за це з власної кишені.

Ухвалений проект закону «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки» дійсно передбачає перейменування вулиць і населених пунктів, які названі на честь керівників компартії та радянського режиму. Однак насправді на це не потрібні значні кошти. Основні витрати – це заміна будинкових табличок з назвами вулиць, покажчиків та дорожніх знаків із назвами вулиць та міст. Наприклад, вартість виготовлення однієї будинкової таблички у Києві починається від 100 гривень. Якщо ж замовляти виготовлення не однієї, а одразу великої партії табличок, то вартість кожної буде ще нижчою. У багатьох селах чи містечках часто назви вулиць узагалі не вказуються, або ж вказуються на будинкових табличках лише на початку та наприкінці вулиці. То ж потрібно буде замінити лише декілька таких табличок.

Зміна назв вулиць та населених пунктів потягне за собою внесення змін до автомобільних та інших карт. Однак у більшості випадків вони і без того вносяться постійно. Адже у містах будуються нові будинки і зносяться старі, прокладаються нові вулиці, реконструюються діючі дорожні розв’язки, змінюються маршрути руху громадського транспорту.

Заміни паспортів або ж паперових документів на квартири та майно у зв’язку з перейменуванням вулиць чи міст не вимагає жоден український закон. Всі ці документи залишаються чинними. Люди матимуть змогу продати, подарувати або ж залишити у спадок належне їм нерухоме майно. Зміни у правовстановлюючі документи будуть внесені під час укладання договорів з таким майном вже для нових власників. Ніяких додаткових витрат у порівнянні зі звичайною процедурою відчуження майна це не потягне.

Лише для юридичних осіб зміна назв вулиць чи населених пунктів тягне необхідність внесення змін до установчих документів. За діючим законом за це сплачується реєстраційний збір у розмірі 51 гривні. Однак після набрання чинності законопроектом «Про засудження комуністичного та націонал-соціалістичного (нацистського) тоталітарних режимів та заборону пропаганди їх символіки» процедура взагалі стане безкоштовною.