Ухвалені законопроекти посягають на свободу слова

Чи забороняють ухвалені «декомунізаційні» закони наукові дискусії про радянське минуле?

9 квітня Верховною Радою було ухвалено пакет з чотирьох так званих «декомунізаційних законів». Їх прийняття майже одразу породило в Україні та за її межами дискусії з приводу того, як ці закони вплинуть на подальші дослідження історії України ХХ століття. У рамках цієї дискусії законопроекти вже встигли отримати повний спектр оцінок – від однозначного схвалення до різкої критики. На жаль, часто такі оцінки стосуються не стільки тексту ухвалених законів, скільки процедури їх прийняття, особистих симпатій чи антипатій критиків чи, приміром, їхнього власного бачення певного періоду, постатей чи подій новітньої історії України. Небажання вникати у тексти законів та здійснювати їх ґрунтовний аналіз призвело до появи цілої низки міфів та побоювань. Зокрема, лунають думки про те, нібито ці закони посягають на свободу слова, не відповідають законодавству європейських країн, принципам Ради Європи чи інших міжнародних організацій. Нерідко можна почути закиди, що їхнє ухвалення мало не ставить хрест на наукових дослідженнях радянського періоду. Чи, наприклад, суттєво обмежуватиме всебічне дослідження діяльності ОУН та УПА.

Нещодавно група науковців та дослідників оприлюднила відкритий лист до керівництва України, у якому закликала не підписувати ухвалені законопроекти. Серед іншого, автори листа стверджують, що ті перетворюють «заперечення боротьби за незалежність України у ХХ столітті» на кримінальне правопорушення, так само, як і будь-які сумніви з приводу тих чи інших дій учасників такої боротьби. На їхню думку, це стосуватиметься, насамперед, критики діяльності ОУН, зокрема, у міжвоєнний період чи під час Другої світової війни. Такі суперечливі моменти історії, вважають автори листа, мають бути предметом дискусії. Стверджується також, що загиблі у боях з нацистами українці «мають право на повагу, як і ті, хто воював у Червоній Армії і НКВД». Загалом, ухвалені закони сприймаються авторами листа мало не як зазіхання державних чиновників на історичну пам’ять.

Оскільки серед підписантів відкритого листа є відомі в Україні та за її межами прізвища, то є сенс спростувати подібні закиди та розвіяти висловлені побоювання.

Ухвалені законопроекти посягають на свободу слова

Насправді, жоден з ухвалених проектів законів не є посяганням на свободу слова. Якщо проаналізувати досвід інших країн світу, то законодавство багатьох з них забороняє публічне заперечення або виправдання Голокосту чи інших нацистських злочинів. Такі закони діють, зокрема, в Австрії, Бельгії, Німеччині, Польщі, Чехії, Словаччині, Угорщині, країнах Балтії, Франції, Швейцарії, Канаді та Ізраїлі. Дві резолюції Генеральної Асамблеї ООН від 21.11.2005 р. та від 26.01.2007 р., серед іншого, відкидають «будь-яке заперечення Голокосту, повне або часткове, як історичної події» та засуджують «без будь-яких обмовок будь-яке заперечення Голокосту». Однак, це навряд чи всерйоз можна вважати «посяганням» на свободу слова. Та ж сама логіка справедлива і щодо українських «декомунізаційних законопроектів».