Психічні розлади які зустрічаються у дітей при різних захворюваннях

Психічні розлади при синдромі набутого імунодефіциту (СНІД)

СНІД - захворювання, що передається повільним ретровірусом (Т-клітинний лімфотрофіческій вірус), який володіє лімфотропним і нейротропними властивостями і, отже, може безпосередньо вражати нервову систему, викликаючи різноманітні неврологічні (мієлопатія, невропатія) і психічні розлади (афективні і психопатоподібні порушення, деменція, психози). ВІЛ виявляється в крові, спермі, сльозах, цервікальних і вагінальних виділеннях, слині й спинномозковій рідині, грудному молоці захворілих і носіїв.

Серед розвиваються при СНІДі психічних розладах виділяються розлади, пов'язані з реакцією особистості на факт захворювання на СНІД, і психічні розлади в результаті органічного ураження головного мозку. Реакція на захворювання. Першою психологічною проблемою, з якою стикаються хворі на СНІД, є їх соціальна ізоляція.

Особливо обтяжливо положення ВІЛ-інфікованих дітей: їх виключають зі шкіл, позбавляють спілкування з однолітками. Все це викликає у хворих на СНІД негативну реакцію, призводить до розвитку реактивних психічних розладів і може обумовити вчинення ними різних асоціальних вчинків.

Психічні розлади, пов'язані з реакцією особистості на хворобу, відрізняються атіпічністю внаслідок одночасно розвивається органічного ураження головного мозку. До них відносять реактивні стани широкого діапазону: від психологічної дезорганізації і афективних і особистісних розладів до істеричних, іпохондричних і параноїдних психозів.

Прогресування захворювання приблизно у половини хворих викликає розвиток органічних уражень головного мозку, які проявляються зниженням пам'яті, труднощами зосередження, апатією, явищами фізичної й психічної астенії. У хворих звужується коло спілкування, з'являються постійна сонливість (летаргія), що прогресують головні болі. Ці прояви психоорганічного синдрому з'являються часто задовго до розвитку маніфестних ознак ВІЛ-інфекції - лихоманки, рясного нічного поту, діареї, лімфаденопатії, пневмонії і т.д. Першою ознакою СНІДу в 40% випадків буває депресія. Часто саме з приводу депресивних порушень хворі звертаються в психіатричні установи, де у них і виявляються ознаки СНІДу.

Основними в рамках органічного ураження головного мозку є афективні порушення, серед яких переважають тривога і депресія. Тривога супроводжується ажитацією, панікою, безсонням, ідеями самозвинувачення або почуттям безвихідності й гніву, спрямованого на лікарів і пов'язаного з їх безпорадністю в плані лікування захворювання. Це особливо характерно для хворих, які перебувають на тривалому лікуванні в стаціонарі. Нерідко відзначаються суїцидальні думки, виражені іпохондричні тенденції. Характерними є обсесивно – компульсивні розлади.

Нав'язливі побоювання стосуються й можливості випадкового зараження родичів побутовим шляхом. Можливі випадки гомофобії та венерофобіі. Відомі випадки шизофреноподібних, гострих параноїдних і депресивних психозів, стійкі гіпоманіакальні і маніакальні стани, деліриозні порушення. Подібні психотичні стани можуть тривати роками й безпосередньо передують ознакам органічної поразки головного мозку, так характерного для СНІДу.

Розвиток органічного ураження головного мозку протягом декількох тижнів або місяців закінчується розвитком слабоумства із психомоторною ретардації, судорожними припадками, порушеннями свідомості, нетриманням сечі і калу, комою. Захворювання на СНІД вважається невиліковним і закінчується смертю хворого.

Причиною смерті є важкі органічні ураження головного мозку, що розвиваються при цьому саркоми або інші злоякісні пухлини, а також різні соматичні захворювання, зокрема двостороння пневмонія як найбільш часта причина смерті хворих на СНІД.

Однак частіше ВІЛ-інфіковані особи не втрачають здатності усвідомлювати фактичний характер своїх дій і керувати ними, у зв'язку з чим вони зізнаються осудними. Це особи з психопатоподібними розладами, епілептиформними синдромами, незначними змінами особистості за психоорганічним типом. Значна афективна нестійкість, психічна інертність із концентрацією на негативно пофарбованих переживаннях, вегетативно-судинна лабільність є причиною виникнення в цих осіб у психогенно-травмуючої ситуації реактивних станів, які можуть приймати затяжний перебіг. Можливі різні поєднання психогенних і органічних психопатологічних проявів.В одних випадках під впливом психічної травми загострюються й заглиблюються симптоми психоорганічного дефекту особистості, в інших - психогенна реакція приймає форму органічних симптомів, у третіх - психогенна реакція маскує психоорганічний дефект, який виявляється тільки після згладжування реактивних нашарувань.

Психічні розлади при соматичних та інфекційних захворюваннях досить часто констатують при найбільш важких клінічних формах. Глибина цих порушень багато в чому залежить від інтенсивності і тривалості впливу патологічного початку основного захворювання. Крім того, безсумнівно певне значення при інших рівних умовах мають вік і загальний стан організму хворого.У більшості випадків психічні порушення, під впливом інтенсивного лікування основного захворювання, проходять безслідно. Але можливі, особливо при хронічному і тривалому їх перебігу, залишкові явища у вигляді органічних змін головного мозку (особливо після енцефалітів і менінгітів) і відповідної їм психопатологічної симптоматиці. Саме останні і визначають відхилення в поведінці таких хворих, стаючи об'єктом судово-психіатричної експертизи.

При хронічних захворюваннях серцево-судинної системи констатують: нестійкість настрою, схильність до тоскливости, тривозі, стомлюваності, дратівливої ​​слабкості і т.д. При гостро розвивається інфаркті міокарда можливі короткочасні сутінкові потьмарення свідомості. Але іноді відзначають і рухове збудження епілептіформного характеру, страхи, окремі галюцинаторно-маячні прояви. Цей стан може призвести таких осіб до неадекватного неспокою, тривожності, непідробним страху. Вони метушаться, кричать, просять про допомогу. У цьому стані хворі навіть здатні до скоєння злочину.

При стенокардії нерідкі тривожно-афективні розлади. Після повторних нападів у хворих може розвинутися ипохондричность, досить часті кардіофобіческой стан і страх перед можливістю рецидиву.При захворюваннях шлунково-кишкового тракту досить часто діагностуються емоційна нестійкість, підвищена дратівливість, поганий сон, ипохондричность, канцерофобія.При захворюваннях печінки і нирок більш характерні астенічні стани у вигляді пригніченості, тоскливости, пригнічення психічних функцій, а при хронічному і тривалому перебігу - психопатоподібні симптоматика.

Психічні порушення при захворюванні ендокринних залоз виражаються як у загостренні вже наявних рис характеру так і у вигляді виражених власне психічних розладів. Останні досить часто спостерігаються при ендокринологічних захворюваннях, наприклад щитовидної залози (базедової хвороби), прищитоподібних залоз, гіпофіза, наднирників. Розберемо деякі з них. При ракових захворюваннях часті астенічні порушення, психогенні депресії, непояснена тривожність, афективна нестійкість, стомлюваність, млявість, ослаблення пам'яті та уваги. При кахексії на більш пізніх стадіях хвороби можливі і психози.

При туберкульозі та інших хронічних захворюваннях легенів нерідкі депресивні затяжні прояви, і лише при значному погіршенні соматичного стану і вираженій інтоксикації можливі психози (яскраво описані А.П. Чеховим в знаменитому оповіданні "Чорний монах").

При хронічних отруєннях хімічними речовинами (головним чином органічними розчинниками - ацетоном, бензином і т.д.) констатують розвиток психопатоподобного синдрому з афективними проявами, а іноді і епілептиформними нападами і глибокими розладами психіки за типом делірію.Нерідко діагноз дозволяє поставити характерна симптоматика, наприклад відчуття "волоса" на мові, що типово для отруєння тетраетілсвінцом.

При гострих інфекціях можуть спостерігатися всякого роду невротичні та інші помірно виражені психопатологічні прояви, а іноді і психози. Загальними ознаками майже для всіх цих захворювань є порушення свідомості, дезорієнтація в навколишньому, поява тривоги, страхів, рясні, переважно зорові галюцинації, маячна трактування того, що відбувається навколо, поява різкого рухового збудження, що приводить нерідко до агресії та вчинення протиправних дій.

Психічні порушення при тифі. У деяких випадках у таких осіб спостерігаються оглушення, дезорієнтація в місці, часу і навколишньому, не так вже й рідкісні і рясні зорові галюцинації. Іноді спостерігаються страхи, рухове збудження, хворі зриваються з ліжка, обороняються, накидаються на інших, намагаються викинутися у вікно. З падінням температури у хворих зазвичай зникають і явища психозу. У інших же після одужання ще деякий час ослаблена пам'ять і є уривчасті маячні судження (залишковий марення).

Психічні порушення при грипі зустрічаються рідше, а якщо й проявляються, то в основному в період найбільшого розвитку грипозних симптомів, в період різкого підйому температури. Найбільше значення надається психічних порушень при епідемічному і кліщового енцефаліту, які досить часті у населення, особливо у тих, хто проживає, хоча б тимчасово (відпустка, дачний період, трудова діяльність), в лісовій місцевості. Енцефаліт - запалення головного мозку, що виникає в результаті впливу інфекції. Типовим симптомом даного захворювання є розлад сну, що виражається то в завзятій безсонні, то в підвищеної сонливості.

При хронічному перебігу епідемічного енцефаліту у важких випадках можуть виникати окремі паралічі і парези. У цих випадках відзначають: сповільнену, монотонну промову, вимова слів з носовою відтінком і невиразно. Розлад сну виражається в тому, що вночі хворі сплять погано, а вдень виявляють підвищену сонливість, засинаючи в будь-якому місці і в будь-якій позі, стоячи в черзі, на ходу, під час прогулянки. Для цього захворювання досить характерна (у зв'язку з ослабленням регулюючої і контролюючої функції кори над підкіркової областю) розгальмування інстинктивних потягів (особливо харчового і статевого). Особливо помітні явища розгальмованості у дітей, які перенесли енцефаліт.

При епідемічному енцефаліті слабоумство настає рідко і в досить пізніх стадіях захворювання. Зазвичай хворі правильно оцінюють свій стан, пам'ять у них не змінюється, набуті навички не втрачаються, критика до свого стану не знижується, свідомість не порушується, марення не буває. Деякі зміни виявляються в емоційній сфері: хворі безпричинно веселі, ейфоричні, іноді, навпаки, пригнічені, плачуть. При судово-психіатричній оцінці зазвичай неосудними з числа таких осіб визнають тільки тих, які виявляють глибоке слабоумство зі зниженням критики та порушенням процесів судження, що супроводжується явищами розгальмованості, імпульсивності, рухового занепокоєння, підвищеної метушливості, злостивості, набридливо, агресивності.