Міжнародна Конвенція про уніфікацію деяких правил, що стосуються коносаменту (Гаазькі правила)

Основу сучасного міжнародно-правового регулювання морського перевезення вантажів складають 3 конвенції:

1) Міжнародна конвенція про уніфікацію деяких правил про коносамент, прийнята в Брюсселі 25 серпня 1924 р. (Гаагські правила);

2) Протокол змін до Міжнародної конвенції про уніфікацію деяких правил про коносамент, прийнятий в Брюсселі 23 лютого 1968 р. (Правила Вісбі);

3) Конвенція ООН з морського перевезення вантажів, прийнята в Гамбурзі 30 березня 1978 р. (Гамбурзькі правила).

Таким чином, сьогодні перевізникам доводиться мати справу з трьома групами вантажовласників, які здійснюють перевезення на підставі того чи іншого правового режиму.

Відповідно до Гаазьких правил перевізником є власник судна або фрахтувальник, який є стороною в договорі перевезення з відправником. Перевізник зобов’язаний проявити належну турботливість щодо приведення судна у морехідний стан на початку рейсу та щодо відношення до вантажу, що перевозиться. На перевізника покладений тягар доведення відсутності вини щодо втрати чи пошкодження вантажу.

В Гаазький правилах передбачена навігаційна помилка. Також звільняє перевізника від відповідальності за збитки девіація для рятування чи спроби рятування життя або майна на морі (за відсутності протиправності у діях перевізника), а також інша розумна девіація.

Будь-які положення договору морського перевезення вантажу, які виключають чи зменшують відповідальність перевізника, або утворюють для нього більш сприятливі умови, ніж передбачені Гаазькими правилами, є недійсними.

Більша частина міжнародних морських перевезень вантажів здійснюються на підставі Гаазьких правил.

Свого часу Гаазькі правила у повній мірі відображали компроміс між інтересами перевізників та вантажовласників. Однак такі фактори як інфляція, контейнерна революція, критика «навігаційної помилки» як підстави для звільнення перевізника від відповідальності тощо призвели до модернізації Гаазьких правил.